Ми можемо почати вигравати війну з раком

Дізнайтесь про нові переваги у війні з раком від стенфордського дослідника Адама де ла Зерди, котрий зараз працює над власними передовими методиками. За допомогою визначної технології сканування, яке висвічує золоті частинки, введені в організм для пошуку ракових пухлин, вся лабораторія де ла Зерди сподівається освітити шлях хірургам, щоб вони змогли видалити навіть найменші сліди смертельних пухлин.

"Ми оголошуємо війну раку

і ми виграємо її до 2015."

Конгрес США та Національний Інститут
Ракових Досліджень оголосили це

кілька років тому, в 2003.

Не знаю, як щодо вас,
та я на це не повівся.

Я не думаю, що ми цілком
виграли цю війну,

та й не вважаю,
що хтось сумнівається в цьому.

Я доведу, що головною причиною,

чому ми не виграємо
війну проти раку,

є те, що ми боремось наосліп.

Я хочу поділитись з вами історією
мого друга.

Його звати Ехуд,

кілька років тому
в Ехуда діагностували рак мозку.

Не просто якусь форму
раку мозку:

йому діагностували
найсмертельнішу форму раку мозку.

Настільки смертельну,

що лікарі дали йому
лише 12 місяців,

і за ці 12 місяців
вони мали знайти лікування.

Вони мали знайти ліки,

якщо їм не вдасться,
він помре.

Хороші новини були в тому,

що існували тонни різних ліків,
з яких можна вибирати,

та погані новини були в тому,

що, аби вияснити, чи працюють ліки чи ні,

їм потрібно 3 місяці.

Вони не можуть вибирати багато.

Ехуд зараз проходить своє
перше лікування,

і протягом цього першого лікування,
кількох днів курсу,

я бачився з ним, і він мені говорив:
"Адаме, я думаю, це допомагає.

Нам тут дійсно пощастило.
Щось відбувається."

Я питаю його: "Справді?
Як ти про це знаєш, Ехуде?"

А він каже: "Мені всередині так жахливо.

Щось там має працювати .

Просто має."

На жаль, через три місяці,
ми дізнались, що це не подіяло.

Ехуд починає другий курс лікування.

І знову та ж історія.

"Мені так погано, тут щось має вийти."

І через три місяці ми знову
отримали погані новини.

Ехуд проходив третій,
а потім і четвертий курс.

І тоді, як і передбачали, Ехуд помирає.

Коли хтось біля вас веде
таку відчайдушну боротьбу,

ви тонете в емоціях.

Чимало речей проносяться
через вашу голову.

Для мене це було обурення.

Я був обурений, чи це найліпше
що ми зможемо запропонувати?

Я почав переглядати
дедалі більше подібного матеріалу.

Виявилось, що це далеко не найкращий
варіант, який могли запропонувати.

Не найкращий варіант того, що лікарі могли
запропонувати пацієнту з пухлиною мозку.

Ми, власне, не так добре
справляємось взагалі із раком мозку.

Я відібрав трохи
статистичних даних,

і впевнений, що дехто
вже бачив цю статистику,

Вона показує, наскільки багато
пацієнтів померли від раку,

у цьому випадку, жінок в США,

навіть з тридцятих.

Ви побачите, що змінилось
не так багато речей.

Це досі велика проблема.

Проте дещо змінилось.

Як бачите, зростає
кількість випадків раку легенів.

Завдяки цигаркам.

Як бачите, що наприклад,
рак шлунку,

який колись був найсмертоноснішим
серед ракових хвороб,

суттєво зменшився.

Чому так?
До речі, хтось здогадується?

Чому людство більше не уражене раком
шлунку?

Що ж це був за велетенський
медичний прорив,

який прийшов і врятував
людство від раку шлунку?

Може, це нові ліки
чи краща діагностика?

Так, ви праві.

Це винайдення холодильника

і той факт, що ми не вживаємо
більше зіпсовану їжу.

Найкраще, що сталось з нами

на медичній арені
ракових досліджень -

це винайдення
холодильника.

(Сміх)

І так, мені це відомо.

Ми не дуже добре
із цим справляємось.

Я не хочу зменшувати роль
прогресу

і всього, що було зроблено
в ракових дослідженнях.

Погляньте, дослідження
раку, які за 50 років

відкрили чимало важливих
речей про рак.

Та це говорить про те,

що попереду на нас чекає
ще чимало тяжкої роботи.

Я стверджую,
що основна причина того,

що ми не справляємось,

це те, що ми боремось наосліп.

І тут приходить діагностичне
сканування.

Тут знаходить собі місце моя робота.

Щоб дати вам уявлення
про найкраще медичне сканування,

яке сьогодні пропонується
пацієнтам з раком мозку

чи, власне, всім хворим
на рак,

давайте поглянемо
на знімок томографії.

Дивіться. Ось тут.

Ось це томографічний/рентегенолонічний
скан,

і на на цьому
зображенні можна побачити,

ренген дозволить побачити, де кістки,

а томографія покаже,
де пухлина.

Те, що ви тут бачите, -

це молекула цукру,

до якої був доданий маленький
значок,

що подає нам сигнал
за межі тіла.

"Гей, я тут."

І ці молекули цукру впорскують
цим пацієнтам мільйонами ,

і вони блукають по тілу,

шукаючи клітини,
які бажають цукру.

Вм бачите, як наприклад
тут, світиться серце.

Бо серцю потрібно
чимало цукру.

А там загорівся сечовий міхур.

Бо сечовий міхур
очищає

ваш організм від цукру.

Тут видно й інші яскраві точки,

і то насправді пухлина.

Це надзвичайна технологія.

Це вперше дозволило нам
заглянути в чиєсь тіло,

не забираючи клітину за
клітиною,

щоб потім помістити їх під мікроскоп,

це дозволяє нам неінвазивним способом
заглянути в чиєсь тіло

і спитати: "Гей,
чи є метастази?"

"Де вони?"

А томографія вже чітко покаже,

де ці яскраві точки,
де пухлина.

Це так дивовижно,
як і виглядає,

та на жаль, не все так добре.

Як ви бачите,
оці маленькі точки тут.

Чи здогадаєтесь ви, скільки
ракових клітин в цих пухлинах?

Близько ста мільйонів клітин,

дозвольте я впевнюсь,
що ви зрозуміли.

У кожному із цих маленьких
спалахів,

які ви бачите на фото,

повинно бути щонайменше сто мільйонів
ракових клітин,

щоб бути поміченими.

Якщо вам це здалось великим числом,

то так, це вражаюче число.

Це неймовірно велика кількість,

оскільки нам справді потрібно,
щоб це досить рано побачити,

зробити з цим щось,
вплинути на це,

нам потрібно вийняти пухлину
розміром із тисячу клітин,

яка виглядає, як купка клітин.

Ми ще далеко від цього.

Ми проведемо
невеличкий експеримент.

Я попрошу вас уявити себе

нейрохірургами.

Ви зараз в операційній кімнаті,

перед вами пацієнт,

ваша задача впевнитись,
що пухлини вже немає.

Ви дивитесь вниз на пацієнта,

шкіра і череп вже були видалені

і ви дивитесь на мозок.

Все, що ви знаєте про пацієнта,

це те, що пухлина, розміром
приблизно з м'ячик для гольфу,

знаходиться в правій лобній частині
його мозку.

Більш-менш така інформація.

Ви дивитесь вниз і, як на зло,
все однакове на вигляд,

бо ракова тканина
та здорова тканина мозку

однакові на вигляд.

Тож ви великим пальцем

починаєте злегка натискати на мозок,

бо пухлини зазвичай трохи
щільніші, твердіші,

ви продовжуєте робити таким чином
і врешті говорите:

"Здається, ось це пухлина."

Потім ви берете ніж і починаєте
різати пухлину

шматок за шматком.

Як тільки ви витягли пухлину,

то переходите на наступний етап
і роздумуєте:

"Гаразд, все зроблено.
Я все вийняв."

І ось на цьому етапі, якщо --

до цього все звучало
досить божевільно --

ви стикаєтесь із найвідповідальнішим
рішенням у своєму житті.

Бо зараз потрібно вирішити,

чи зупинитись тут
і відпустити пацієнта,

ризикуючи тим, що могли
залишитись ракові клітини,

які я просто не міг побачити,

чи вирізати краї,

зазвичай близько двох сантиметрів
навколо пухлини

просто, щоб впевнитись,
що я вирізав все?

Це не просте рішення,

та на жаль, це рішення

яке нейрохірурги мають
приймати кожного дня,

коли вони бачать своїх пацієнтів.

Я пам'ятаю, як розмовляв з кількома своїми
друзями в лабораторії,

ми казали: " Хлопці,
має бути кращий спосіб."

Ви не просто кажете другові,
що, можливо, є кращий спосіб.

Там має бути кращий спосіб.

І це неймовірно.

Ми обернулись назад.

Пам'ятаєте ту томографію і цукор,
я вам говорив про них.

Ми сказали, а якщо
замість молекул цукру

взяти маленькі-маленькі
частини золота,

давайте надамо їм
цікавий хімічний зв'язок.

Давайте запрограмуємо їх
шукати ракові клітини.

А потім ми знову введемо
мільйони

цих частинок золота пацієнтам ,

вони курсуватимуть по всьому тілу,

і як таємні агенти, за вашим наказом,

ходитимуть і заходитимуть
до кожної клітини тіла

і стукатимуть у двері тієї клітини,

і питатимуть: "Ви ракова клітина
чи здорова клітина?"

Якщо ви здорова клітина,
ми йдемо далі.

Якщо ви ракова клітина
ми зупинимось тут і станемо блищати,

чим вони повідомлять:
"Погляньте на мене, я тут."

Вони зроблять це
за допомогою незвичних камер,

які ми розробили в лабораторії.

Як тільки ми побачимо це, то можливо,
зможемо показати нейрохірургам,

де знаходиться саме пухлина
і облишити здорову тканину мозку.

Ми перевірили,
що це працює.

Я зараз покажу вам це на одному прикладі.

Те, на що ви зараз дивитесь,

це фотографія мозку миші,

ми імплантували в цей мозок

малесеньку ракову пухлину.

Ця пухлина росте в мозку миші.

Ми покликали лікаря
і попросили його

прооперувати мишу,
як справжнього пацієнта,

і вийняти пухлину шматок за шматком.

І поки він це робить,

ми збираємось просканувати,
де саме розташувались золоті частинки.

Спершу ми починаємо

із введення цих золотих частинок
в мишу,

ми побачимо,
що ось тут справа і он там зліва

те зображення посередині

відображає, де саме знаходяться
золоті частинки.

Ці чудові золоті частинки
хороші тим,

що можуть подолати шлях
до пухлини,

а потім засяяти і сказати нам:
"Гей, ми тут. Ось пухлина."

Зараз ми бачимо, де пухлина,

але ми ще не показали її лікарю.

Ми просимо лікаря
почати вирізати пухлину,

і ви бачите, як лікар
забирає перший сектор пухлини,

ви бачите, що першого сектору вже немає.

Потім лікар береться за другий сектор,
третій,

ось і все.

На цьому етапі лікар підійшов до нас
і запитав:

"Гаразд, я все. Що мені тепер робити?

Залишити все, як є,

чи вирізати ще трохи
по краях?"

Тоді ми сказали:" Постривай."

Ми сказали лікарю:
"ти пропустив ось ці дві точки,

замість того, щоб обрізати краї,

просто видали ось ці дві точки.

Забери їх,
а тоді поглянь."

Доктор повністю їх вирізав
і ось,

рак повністю зник.

Важливо не те,

що рак повністю зник

із мозку цієї людини,

чи з мозку миші.

Найважливішим є те,

що ми не маємо забирати
величезні шматки здорового мозку

в процесі.

Ми можемо уявити світ,

де лікарі і хірурги
при видаленні пухлини,

власне, знають, що вирізати,

і більше не мають судити
по відчуттях пальця.

Ось чому так надзвичайно важливо
забрати ці невеличкі залишки.

Ці залишки, навіть якщо це купка клітин,

зростатимуть у пухлину,

і вона виникне знову.

Ось причина, чому у 80-90% випадках

нейрохірургам не вдається
видалити рак,

через ці маленькі краї,
які залишаються раковими,

через маленькі залишкові пухлини,
які все ще там.

Це дуже приємно,

та насправді я хочу поділитись
з вами тим, що нас провадить далі.

Тож в моїй лабораторії
в Стенфорді

я зі своїми студентами гадав,
над чим нам зараз варто працювати?

Я вважаю, що медичне
сканування

дає нам здатність зазирнути
в людське тіло

та побачити ці клітини всі разом
та кожну окремо.

Така здатність дозволила б нам

забирати пухлини
на набагато раніших етапах,

до того, коли там виникне 100 мільйонів
клітин, щоб ми змогли щось зробити.

Ця здатність бачити кожну з клітин
також дозволить нам

ставити проникливі питання.

Тож в лабораторії
ми добираємось до миті,

коли ми станемо ставити справжні питання
раковим клітинам,

як наприклад: "Ти реагуєш на курс ліків,
які ми тобі прописали?

Якщо не реагуєш, ми будемо знати,
що потрібно відразу припинити лікування

через кілька днів лікування,
не за три місяці.

І для таких пацієнтів як Ехуд,

які вживають ці жахливі, бридкі
хіміотерапевтичні ліки,

буде менше страждання

через ці жахливі побічні ефекти ліків,

коли ліки навіть не допомагають їм.

Щоб бути чесним,

ми ще досить далеко
від перемоги у війні над раком,

щоб бути реалістичними.

Та врешті, я сподіваюсь,

що ми зможемо воювати
з кращою технікою медичного сканування,

і робити це не наосліп.

Дякую вам.

(Оплески)