За кого б голосував світ на виборах у вашій країні?

Хотіли б проголосувати на виборах в іншій країні? Саймон Ангольт представляє "Світовий голос"— інтернет-платформу, що дозволяє будь-кому, будь-де у світі «голосувати» на виборах у будь-якій країні на планеті,
і результати вражають.

Отже, як багато хто з вас знає,

результати нещодавніх
президентських виборів наступні:

Гілларі Клінтон, кандидат
від Демократичної партії,

здобула впевнену перемогу,

набравши 52 відсотки голосів.

Джилл Стайн, кандидат від Партії зелених,

зайняла друге місце з великим розривом,
набравши 19 відсотків голосів,

і трохи перегнавши Дональда Трампа,

кандидата від Республіканської партії,
який мав 14 відсотків.

Інші голоси розподілилися
між тими, хто утримався,

і Гері Джонсоном, кандидатом
від Лібертаріанської партії.

(Сміх)

Ну і в якому ж світі, як
ви вважаєте, я живу?

Я не живу в паралельному світі.

Я живу в світі, і от як світ проголосував.

Давайте повернемось назад і я все поясню.

В червні цього року

я запустив платформу "Світовий голос".

Її назва говорить сама за себе.

Вперше в історії

вона дозволяє будь-кому і будь-де у світі

голосувати на виборах в інших країнах.

Ну і для чого ж?

В чому сенс?

Дозвольте показати, як це виглядає.

Треба перейти на вебсайт,

прекрасний вебсайт,

а потім натиснути на певні вибори.

Перед вами — ті, що ми вже здійснили.

Ми проводимо приблизно
одне голосування на місяць.

Бачите, вибори у Болгарії, США,

призначення Генерального секретаря ООН,

референдум за вихід
Великобританії з ЄС, тут у кінці.

Ви обираєте вибори, які вас цікавлять,

і обираєте кандидатів.

Ось кандидати
нещодавніх президентських виборів

у крихітній державі на
островах Сан-Томе і Прінсіпе

недалеко від узбережжя Західної Африки,

населення якої складає 199 000 мешканців.

А потім можна переглянути стислий
огляд діяльності кожного з кандидатів,

що, я сподіваюсь, є дуже нейтральним,

дуже інформативним і дуже містким.

І коли ви знайшли того, хто привертає
вашу увагу, ви голосуєте.

Ось кандидати на нещодавніх
президентських виборах у Ісландії,

і ось так це відбувається.

Чому взагалі вам може спасти на думку
брати участь у виборах в іншій країні?

Що ж, причиною для вас не робити цього,

і я сприймаю це з розумінням,

було б небажання втручатися

в демократичні
процеси всередині цієї держави.

Та не така наша мета.

І фактично, у вас це не вийде,

бо зазвичай я оприлюднюю результати

після голосування електорату
у певних країнах,

тож наше втручання у цей процес неможливе.

Та що важливіше,

я не особливо цікавлюся

внутрішніми проблемами окремих країн.

Наше голосування засноване не на цьому.

Тобто, обіцянки Дональда Трампа
чи Гілларі Клінтон американцям,

якщо чесно, нас не стосуються.

Є речі, за які можуть
голосувати лише американці.

У проекті "Світовий голос" розглядається
лише один бік цього питання:

"Що ці лідери зроблять для усіх нас?"

І це дуже важливо, бо ми живемо,

я впевнений,
що вас вже нудить від цієї фрази,

у глобалізованому,
тісно взаємопов'язаному

та надзвичайно взаємозалежному світі,

в якому політичні рішення
народів інших країн

можуть і матимуть вплив на наші життя,

незалежно від того,
ким ми є і де живемо.

Подібно до крил метелика,

що тріпочуть на одному
березі Тихого океану,

і можуть, як виявляється,
створити ураган на іншому,

у світі, в якому ми зараз живемо,

і у світі політики
відбувається те саме.

Між внутрішніми та міжнародними
справами більше не існує розділової межі.

Будь-яка країна, незважаючи
на розмір території,

навіть якщо це Сан-Томе і Прінсіпе,

може привести до влади
наступного Нельсона Манделу

чи наступного Сталіна.

Вони здатні забруднити атмосферу
та океани, що належать нам усім,

чи вони можуть брати на себе
відповідальність та допомагати усім нам.

І попри це, система надто дивна,

оскільки система не бере до уваги
нашу глобалізовану реальність.

Лише невелика кількість людей
має право голосувати за цих лідерів,

незважаючи на те, що вони потенційно

мають величезний вплив
на майже увесь світ.

Які там цифри?

140 мільйонів американців віддали голос

за наступного президента США,

і всі ми знаємо, що через місяць

хтось передасть Дональду Трампу

коди запуску ядерних бомб.

Якщо це не має на нас потенційного впливу,

то я не знаю тоді, що має.

Подібно до цього, на референдумі
про вихід Великобританії з ЄС

голосувала невелика
кількамільйонна нація британців,

та результат голосування,
який би він не був,

буде мати істотний вплив

на життя десятків та сотень
мільйонів людей по всьому світу.

Та все ж, голосувати могла
лише невелика кількість людей.

Що це за демократія?

Важливі рішення,
що стосуються усіх нас,

приймаються порівняно
невеликою кількістю людей.

І я не знаю, як вам,

та мені це не здається
дуже демократичним.

Тож я спробую роз'яснити.

Як я казав раніше,

ми не цікавимось внутрішньою політикою.

Насправді, я ставлю лише
два питання усім кандидатам.

Два тих самих питання кожного разу.

По-перше,

"Якщо вас оберуть, що ви
збираєтеся зробити для решти нас,

для семи мільйонів людей,
які живуть на цій планеті?"

По-друге,

"Як ви бачите вашу країну в
контексті майбутнього світу?

Яку роль вона буде відігравати?"

Ці питання я відсилаю кожному кандидатові.

Відповідають не всі, ви не подумайте.

Мені здається, що коли ти балотуєшся

на посаду майбутнього президента США,

то часу у тебе, напевне, обмаль.

Я не зовсім здивований,
що відповідають не всі.

Та відповідей ми отримуємо багато.

З кожним разом все більше.

Більшість з них не просто відповідають.

Деякі відповідають з такими
захопленням та натхненням,

що ви й уявити не можете.

Тут доречно згадати про Савіура Чішімба,

одного з кандидатів у президенти

на нещодавніх виборах у Замбії.

Його відповіді на ці два питання

склали дисертацію на 18 сторінок

з описом його поглядів на
потенційну роль Замбії у світі

і в міжнародному співтоваристві.

Я розмістив це на сайті
для публічного перегляду.

Отже, Савіур здобув перемогу
у глобальному голосуванні,

та не на виборах у Замбії.

І я замислився над тим,

що ж можна такого зробити
з цими надзвичайними людьми?

Я маю на увазі тих чудових людей,
які отримали глобальний голос.

До речі, ми постійно помиляємось.

Обрані нами кандидати

ніколи не виграють
на національних виборах.

Можливо, частково причина в тому,
що ми надаємо перевагу жінкам.

Але я думаю, що це також
може бути ознакою того,

що виборці у країні досі розмірковують
на національному рівні.

Вони, як і раніше, думають
лише про власну країну.

Вони досі гадають:
"Що це означає для мене?"

замість актуального
на сьогодні питання:

"Що це означає для нас?"

Ось що ми маємо.

Отже, я приймаю пропозиції,
не зараз, правда,

та відправте мені поштою свої ідеї

про те, куди ми можемо приткнути
цю команду славетних невдах.

(Сміх)

У нас є Чішімба, якого я вже згадував.

У нас є Халла Томасдоттір,

яка посіла друге місце
на ісландських президентських виборах.

Багато з вас, можливо, бачили
її промову на конференції TEDWomen

всього кілька тижнів тому

про необхідність залучення
у політику більшої кількості жінок.

Є Марія Дас Невес
з Сан-Томе і Прінсіпе.

У нас є Гілларі Клінтон.

Не знаю, чи вона вільна.

У нас є Джилл Стайн.

І ми також розглянули вибори

наступного Генерального секретаря ООН.

У нас є колишній прем'єр-міністр
Нової Зеландії,

який був би прекрасним членом команди.

Я думаю, що, можливо,

ці члени клубу славетних невдах
могли б подорожувати

до країн, де проходять вибори,

і нагадувати людям про
нагальну потребу нашого часу

думати глобальніше,

думати про міжнародні наслідки.

Чим буде займатись "Світовий Голос" далі?

Очевидно,

що протистояння Дональда
та Гілларі перевершити важко,

але світ готується до
інших важливих виборів.

Насправді, здається,
що їх стає все більше і більше.

Сподіваюсь, ви помітили,
що у світі щось відбувається.

І наступний ряд виборів є вкрай важливим.

Всього за декілька днів

відбудеться другий тур
президентських виборів у Австрії,

на яких у перспективі може
перемогти Норберт Хофер,

який стане, як кажуть,

першим праворадикальним головою
європейської держави

з часів Другої світової війни.

Наступного року на
вибори чекають

Німеччина і Франція.

Президентські вибори відбудуться в Ірані,

а також у десятку інших країн.

Це питання не втрачає своєї важливості.

Воно стає все більш і більш актуальним.

Очевидно, що "Світовий голос" —
це не самостійний проект.

Він не оперує сам по собі.

У нього є певна основа.

Він є частиною проекту,
запущеного у 2014 році,

який я назвав "Хороша країна".

Його ідея дуже проста.

Це мій простий діагноз
того, що сталося зі світом,

і як ми можемо це виправити.

Я вже натякав на те,
що такого сталося зі світом.

В основному, ми стикаємося зі
зростаючою кількістю

глобальних проблем нашого існування:

зміною клімату, порушенням прав людини,

масовою міграцією, тероризмом,

економічною кризою, розповсюдженням зброї.

Всі ці проблеми, що
загрожують нам знищенням,

за самою своєю природою
глобалізовані.

Жодна з країн не має змоги
вирішити їх самотужки.

Очевидно,

що ми повинні співпрацювати і
докладати міжнародних зусиль

для подолання цих проблем.

Це так очевидно, та ми цього не робимо.

Ми об'єднуємо зусилля вкрай рідко.

Більшість часу країни поводяться

як ворогуючі відокремлені племена,
що ведуть війну між собою,

так само, як це було
до появи першої держави

сотні років тому.

Це потребує змін.

Не змін політичної системи чи ідеології.

А змін в культурі.

Всі ми повинні розуміти,

що мислення в межах країни не
є рішенням світових проблем.

Ми повинні навчитися трохи більше
співпрацювати та успішно взаємодіяти

і трохи менше конкурувати.

Інакше, ситуація буде лише погіршуватися,

і це буде відбуватися швидше,
ніж ми прогнозуємо.

Щось зміниться лише тоді,

коли ми, звичайні люди,

скажемо політикам,
що все змінилося.

Ми повинні сказати їм,
що культура змінилася.

Ми повинні сказати їм,
що у них тепер нові обов'язки.

Старий мандат був дуже простим
і включав один обов'язок:

якщо ви наділені владою
чи високими повноваженнями,

ви відповідаєте за людей на вашому
крихітному клаптику території.

Це все.

А якщо для того, щоб зробити
краще вашим виборцям,

вам треба ошукати всіх інших жителів
планети Земля, то це ще зручніше.

Вважається, що це навіть круто.

Мені здається, що сьогодні у всіх,
хто має владу і повноваження,

є подвійний мандат,

у якому сказано,

що ви відповідаєте як за власних виборців,

так і за кожного чоловіка, жінку,
дитину чи тварину на планеті.

Ви несете відповідальність
за власний клаптик землі

і за кожний кілометр поверхні Землі

і атмосфери над нею.

Якщо вам така відповідальність
не до вподоби,

то вам не можна бути при владі.

Для мене це — правило сучасної епохи,

і повідомлення, яке ми маємо
донести нашим політикам,

і довести їм, що саме так
тепер відбувається політика.

В іншому випадку, ми всі приречені.

Насправді, я не проти

лозунгу Дональда Трапма
"Спершу — Америка".

Мені здається, що це
досить банальне речення про те,

що політики завжди робили
і, можливо, повинні завжди робити.

Звичайно, їх обирають представляти
інтереси свого народу.

Але мені здається таким
нудним, старомодним

і таким прозаїчним
його заява про те,

що "Спершу — Америка"
означає, що всі інші — позаду,

що "Давайте зробимо Америку великою"
означає зробити всіх інших незначними.

А так не можна.

За 20 років моєї роботи у
якості політичного радника

я бачив сотні прикладів політичних ліній,

що узгоджували міжнародні
та державні потреби,

і така політика успішна.

Я не прошу держави про альтруїзм
або самопожертвування.

Це було б абсурдно.

Жодна держава так не зробить.

Я прошу їх прокинутись і усвідомити,
що нам потрібна нова форма правління,

що є цілком реальною,

що б поєднувала ці дві потреби,

та служила б інтересам і народу
власної країни, і всіх інших.

Після виборів у США і референдуму за
вихід Великобританії з ЄС

мені стає все більш очевидно те,

що відмінності між правими і лівими
повністю втратили сенс.

Вони не вписуються у загальну картину.

Те, що має сенс на сьогоднішній день,

— дуже просто,

незважаючи на ваш світогляд,

на те, чи ви, розраджуючи себе,
закриваєтесь від інших і озираєтесь назад,

чи, як я, сповнюєтесь надією, дивлячись
вперед і не обмежуючись собою.

Це і є нова політика.

Це і є та відмінність, що розриває
світ на дві половини.

Схоже на те, що я занадто
критичний, але це не навмисно.

Я частково розумію,

чому багатьом людям подобається
ізолюватися і озиратись назад.

Коли важкі часи,
коли не вистачає грошей,

коли ви відчуваєте
себе вразливими і незахищеними,

думати про себе, про власні потреби

і відкинути думки про потреби інших —

це природний людський рефлекс.

А також, можливо, почати уявляти,
що у минулому було чомусь краще,

ніж буде сьогодні
або в майбутньому.

Та на мою думку, це глухий кут.

Історія показує нам, що це глухий кут.

Коли люди відгороджуються від
інших і рухаються назад,

весь людський прогрес
перевертається догори дригом,

і ситуація швидко погіршується для всіх.

Якщо ви, як я,

мислите глобально,

і вважаєте, що найкраще у людстві
— його різноманітність,

а найкраще у глобалізації —

це те, як вона розбавляє цю
різноманітність, цю культурну суміш,

створюючи щось винахідливіше,
цікавіше та продуктивніше,

ніж коли-небудь раніше в історії людства,

то тоді, друзі мої, у нас є завдання,

тому що спільнота тих, хто думає лише
про себе і озирається в минуле,

є згуртованою як ніколи,

і ця зацикленість на мисленні
на власне благо,

цей страх, ця тривога,

що грає на базових інстинктах,

крокує по всьому світу.

Ті з нас, хто вірить,

як і я, в глобальне мислення
на перспективу,

повинні організовуватися самотужки,

тому що час спливає дуже, дуже швидко.

Дякую.

(Оплески)