Як технологія дала мені змогу читати

Через місяць після народження, у 1948 році, Рон МакКаллум осліп. У цій промові він описує, як отримав можливість читати, і вітає прогрес розумних приладів і адаптивних технологій, що зробили це можливим. З їхньою допомогою і за підтримки волонтерів він став адвокатом, академіком, та найважливіше - ненаситним читачем. Приєднуйтесь до перевороту у світі читання наосліп. (Знято на TEDxSydney.)

Коли мені було три чи чотири роки,

я пам'ятаю, як моя мама читала казки мені

і двом моїм старшим братам,

і я пам'ятаю, як клав руки на книжку,

намагаючись відчути її сторінки,

відчути малюнок, про який вони говорили.

Тоді моя мама казала: "Любий,

пам'ятай, ти не можеш бачити,

ти не можеш відчути, що намальовано,

і надруковано на сторінці".

І я подумав:

"Але це те, що я хочу робити.

Я люблю казки. Я хочу читати".

Чи знав я малим,

що стану частиною технологічної революції,

яка втілить цю мрію у реальність.

Я народився недоношеним десь тижнів на 10,

і через це з'явився на світ незрячим 64 роки тому.

Це називається ретролентальна фіброплазія,

і вона дуже рідко зустрічається у сучасному світі.

Чи знав я малим, лежачи згорнувшись

у боксі для недоношених діток у 1948 році,

що мене народили у потрібному місці

і в потрібний час,

що я живу у країні, де зможу зробити свій внесок

у технологічну революцію.

Близько 37 мільйонів людей на планеті є цілком незрячими,

але ті з нас, хто мав справу з технологічними змінами -

в основному вихідці з Північної Америки, Європи,

Японії та інших розвинених країн світу.

Комп'ютери змінили життя і тих із нас, хто зараз є у цьому залі,

і людей по всьому світу,

але, на мою думку, життя незрячих людей вони змінили

більше, ніж будь-кого іншого.

Тож я хотів би розповісти вам про взаємодію

адаптивної комп'ютерної технолоії

і багатьох волонтерів, які допомагали мені всі ці роки

ставати тим, ким я є сьогодні.

Це взаємодія волонтерів,

завзятих винахідників і технології,

і це історія, яку можуть розповісти вам багато інших незрячих людей.

Але дозвольте мені розповісти трохи про неї сьогодні.

Коли мені було п'ять років, я пішов до школи і почав учити брайля.

Цю геніальну систему шести крапок,

вибитих на папері,

які я можу відчувати пальцями.

Взагалі, я вважаю, що моя випускна доповідь - це їх заслуга.

Не знаю, звідки Джуліан Морроу це взяв.

(Сміх)

Я досить непогано вправлявся у читанні,

але релігійні і музичні починання потребували більших зусиль.

(Сміх)

Коли виходите з будівлі опери,

ви можете побачити позначки брайля у ліфтах.

Подивіться на них. Ви їх помічали?

Я так. Я кожного разу дивлюсь на них.

(Сміх)

Коли я навчався у школі,

книжки розшифровувалися стенографами,

добровольцями, які вибивали одну крапку за раз,

щоб я мав змогу читати томи,

цю справу у нашій країні з кінця 19-го століття

продовжували робити переважно жінки,

і для мене це був єдиний спосіб читати.

Коли я навчався у середній школі,

у мене з'явився мій перший бобінний магнітофон,

він став для мене своєрідним засобом навчання

на зразок комп'ютера.

Мої рідні й друзі могли читати для мене певні матеріали,

а я прокручував їх знову і знову

стільки разів, скільки було необхідно.

І це привело мене до співпраці

з волонтерами і помічниками.

Наприклад, коли я навчався в аспірантурі

Королівського університету Канади,

арештанти в'язниці Колінз Бей погодились мені допомогти.

Я дав їм магнітофон, і вони робили записи для мене.

Як сказав мені один з них:

"Роне, ми зараз нікуди не поспішаємо".

(Сміх)

Але подумайте лишень. Ці чоловіки,

які не мали можливостей для навчання, які мав я,

допомогли мені отримати кваліфікацію аспіранта з права

своєю відданою допомогою.

Тож я повернувся і став академіком

в університеті Монаш у Мельбурні,

і усі ці 25 років

магнітофон був для мене всім.

До речі, у 1990 році я мав 28 кілометрів

записів у своєму кабінеті.

Студенти, родина, друзі - усі начитували для мене матеріал.

Пані Лоїс Доері,

яку я пізніше став називати сурогатною матір'ю,

прочитала для мене тисячі годин під запис.

Однією з причин, чому я погодився виступати сьогодні,

було те, що я сподівався, що пані Лоїс буде присутня тут,

і я зможу представити вам її і привселюдно подякувати.

Але, на жаль, стан її здоров'я не дозволив їй прийти.

Але все одно, Лоїс, стоячи на цій сцені, я дякую Вам.

(Оплески)

Я побачив мій перший комп'ютер Apple у 1984 році.

І подумав:

"У цієї штуки скляний екран, не багато користі для мене".

Як же я помилявся.

У 1987, у тому ж місяці, коли народився наш старший син Жерар,

у мене з'явився перший комп'ютер для сліпих,

він зараз тут.

Бачите його?

Як бачите, у ньому немає так званого екрана.

(Сміх)

Це комп'ютер для сліпих.

(Сміх)

Це Keynote Gold 84k,

84k означає, що він має 84 кілобайти пам'яті.

(Сміх)

Не смійтеся, у свій час він коштував мені 4 тисячі доларів.
(Сміх)

Здається у годиннику більше пам'яті.

Його винайшов заповзятий винахідник Рассел Сміт

з Нової Зеландії, який намагався допомогти сліпим людям.

На жаль, він загинув у катастрофі легкомоторного літака у 2005 році,

але пам'ять про нього живе у моєму серці.

Спершу це означало,

що я можу прослуховувати те, що надрукував.

Я мав синтезатор мови.

Я написав першу книгу з трудового права у співавторстві

на друкарській машинці у 1979 році з пам'яті.

Це дозволило мені перечитувати те, що я написав,

і відкрило світ комп'ютера,

навіть із пам'яттю 84 кілобайта.

У 1974 році великий Рей Курцвейл, американський винахідник,

працював над розробкою машини, яка б сканувала книги

і потім озвучувала їх синтезованою мовою.

Оптичні пристрої розпізнавання символів,

хоча й працюють зазвичай лишень з одним шрифтом,

проте використовуючи прилад із зарядовим зв'язком планшетних сканерів

і синтезатор мовлення,

він винайшов машину, що могла розпізнавати будь-який шрифт.

Цей його агрегат, завбільшки з пральну машину,

був відкритий 13 січня 1976 року.

Я побачив перший Курцвейл, доступний для придбання,

у березні 1989 і дуже зрадів,

і у вересні 1989 року,

того ж місяця коли мені повідомили,

що я став доцентом університету Монаш,

школа права придбала один, і я зміг ним користуватись.

Уперше я зміг читати те, що хотів,

скануючи книжку.

Я не повинен більше бути милим із людьми!

(Сміх)

Більше ніякої цензури.

Наприклад, мені було соромно тоді,

та власне і тепер, попросити кого-небудь

прочитати вголос сексуально відвертий текст.

(Сміх)

Але знаєте, взяв би я книжку серед ночі, і-і-і...

(Сміх) (Оплески)

Зараз рідер Курцвейла - це просто

програма у моєму ноутбуці.

Ось на що вона перетворилась.

І зараз я можу сканувати найновіші твори,

не чекаючи, поки вони потраплять до розмовних бібліотек.

Я можу йти в ногу з моїми друзями.

Чимало людей допомагали мені у моєму житті,

багатьох із них я ніколи не зустрічав.

Як от ще одного американського винахідника Теда Гентера.

Тед був мотогонщиком,

але у 1978 році він потрапив у аварію і втратив зір,

а це катастрофа, якщо ви збираєтесь керувати мотоциклом.

Згодом він почав кататися на водних лижах

і став чемпіоном серед неповносправних.

Але у 1989 році, об'єднавшись із Білом Джойсом,

він винайшов програму, що могла б зчитувати

з екрану

матеріали з інтернету чи ті, які є у самому комп'ютері.

Вона називається JAWS, Job Access With Speech,

і звучить ось так.

(Розмовляє JAWS)

Рон МакКаллум: Чи не заповільно?

(Сміх)

Бачите, якби я так читав, я б заснув.

Я уповільнив його для вас

Я попросив би прокрутити зі швидкістю, з якою я читаю.

Можете увімкнути?

(Розмовляє JAWS)

(Сміх)

РМ: Знаєте, коли перевіряєш ессе студентів,

хочеться проглянути їх дійсно швидко.

(Сміх) (Оплески)

Ця технологія, яка вразила мене у 1987 році,

зараз є у моєму iPhone і у вашому теж.

Але, знаєте, як на мене, читати за допомогою машини

дуже самотньо.

Я виріс з родиною і друзями, котрі читали мені,

і я любив тепло, дихання

і близкість людей під час читання.

Ви любите, коли вам читають?

Один із моїх найтривкіших спогадів про те,

як у 1999 році Мері читала мені й дітям

на пляжі Менлі

"Гаррі Поттер і філософський камінь".

Чи не чудова книжка?

Я й досі люблю бути поблизу людини, яка читає мені.

Але я б не покинув технології,

бо вона дала мені можливість чудово провести життя.

Звичайно, розмовні книги для сліпих

передували всім цим технологіям.

Наостанок, на початку 30-х було винайдено

довготривалий запис,

і зараз ми поміщаємо розмовні книги у CD,

використовуючи систему цифрового доступу DAISY.

Але коли я читаю за допомогою синтетичного голосу,

я полюбляю повернутись додому і прочитати колоритний роман

реальним голосом.

На даний момент перепони

на шляху людей з обмеженими
можливостями все ж присутні.

Багато сайтів не можна прочитати за допомогою JAWS

та інших технологій.

Веб-сайти найчастіше дуже візуалізовані,

на них чимало усіляких безіменних графічних зображень

і непозначених кнопок,

і саме тому Третій всесвітній веб-консорціум,

відомий як W3C, розробив всесвітні

інтернет-стандарти.

І нам би хотілось, щоб усі користувачі мережі або власники сайтів

зробили свої сайти придатними для того,

щоб ми, незрячі, мали рівні можливості.

Але є й інші перепони, створені законодавством.

Так, наприклад, Австралія,

як і третина країн світу,

має деякі винятки у авторських правах, за якими книги можуть перекладатись на брайля

або озвучуватись для нас, людей із вадами зору.

Але такі книжки не можна вивозити за кордон.

Наприклад, в Іспанії близько 100 тисяч

доступних книжок іспанською мовою.

У Аргентині - близько 50 тисяч.

Не в усіх латиноамериканських країнах

знайдеться трохи більше декількох тисяч.

Адже транспортування книжок

з Іспанії до Латинської Америки протизаконне.

Сотні тисяч доступних книжок

зі Сполучених Штатів, Британії, Канади, Австралії

не можна транспортувати до 60 країн світу,

де англійська є першою або другою мовою.

Пам'ятаєте, я розповідав вам про Гаррі Поттера.

Саме через те, що ми не можемо транспортувати книжки за кордон,

для кожної англомовної країни

має бути створена окрема версія:

Британія, Сполучені Штати, Канада, Австралія

і Нова Зеландія - кожна з них повинна мати

окрему озвучену версію Гаррі Поттера.

І саме тому наступного місяця у Марокко

відбудеться зустріч представників різних держав.

Група країн

і Світовий союз незрячих відстоюють

угоду про перетин кордону,

за якою книгу, доступну відповідно до винятків до авторських прав,

можна транспортувати через кордон до іншої держави,

яка також має винятки до авторських прав;

і це дасть змогу жити незрячим людям, переважно у розвинених країнах,

які не мають книг для читання.

Я хочу, щоб це сталося.

(Оплески)

Я неймовірно щасливий, що маю

дружину, дітей

і, звичайно, цікаву роботу.

Раніше я був деканом в Юридичній школі

Сіднейського університету,

а зараз працюю у Комітеті ООН

з прав людей з обмеженими можливостями у Женеві.

Я дійсно щаслива людина.

Я дивуюся тому, що нам готує майбутнє.

Технології розвиватимуться й надалі,

а я досі пригадую, як моя мама казала 60 років назад:

"Пам'ятай, любий,

ти ніколи не зможеш читати те, що надруковано, за допомогою пальців".

Я такий радий, що співпраця стенографів з

волонтерами-читачами і заповзятими винахідниками

дозволили здійснитися моїй мрії про читання

і мріям незрячих по всьому світу.

Я б хотів подякувати досліднику Ганні Мартін,

яка переключає мені слайди,

і моїй дружині - професору Мері Крок, яка є світлом мого життя,

яка прийшла забрати мене.

Я також хотів би їй подякувати.

Думаю, на цьому я маю попрощатись.

Нехай Господь вас благословить. Щиро вам дякую.

(Оплески)

Ура! (Оплески)

Добре. Добре. Добре. Добре. Добре (Оплески)