Джим Феллон: Досліджуючи свідомість вбивці.

Вбивці-психопати часто стають головними героями популярних фільмів і телепередач, але що насправді діється у них в голові? Невролог Джим Феллон розповідає про дослідження мозку і генетичний аналіз, котрі можуть пролити світло на збої в природі і становленні вбивць. У неочікуваному повороті подій, він ділиться дивовижною сімейною історією, котра робить його дослідження тривожно особистим.

Я невролог, професор Університету Каліфорнії.

І на протязі останніх 35 років

я вивчав поведінку

на основі всього - починаючи від генів,

нейромедіаторів, допаміну і так далі,

і закінчуючи схемним аналізом.

Цим я зазвичай займаюсь.

Але нещодавно, з невідомих причин,

я почав займатись дещо іншим.

І все почалось з того, що один із колег попросив мене

провести аналіз головного мозку

кількох убивць-психопатів.

Приблизно так виглядає моя звичайна промова.

І питання наступне: "Як людина стає вбивцею-психопатом?"

Під вбивцями-психопатами я маю на увазі

цих людей, ці типи людей.

І декотрі із зразків мозку, котрі я вивчав

належать відомим вам людям.

Коли я отримую зразки мозку - я не знаю кому вони належать.

Це були сліпі експерименти, тобто мені давали зразки мозку нормальних людей, також.

Отже, я проаналізував десь 70 зразків.

І отримав достатню кількість даних.

Отже, ми підходимо до таких речей теоретично,

з точки зору генетики,

пошкоджень мозку, взаємодії з навколишнім середовищем,

і як конкретно працює цей механізм.

Отже, нас цікавило де саме у мозку проходить збій,

і яка його частина найбільш важлива.

Отже, ми аналізуємо:

взаємодію генів,

так званий епігенетичний ефект,

ураження головного мозку, дію зовнішніх факторів,

і як вони всі пов'язані між собою.

І це перетворення на психопата, і кіллера

залежить від того коли саме відбулась травма.

Це відбувається у чітко визначений момент.

І так з'являються різні типи психопатів.

Йдемо далі. Ось закономірність, котра полягає у тому,

що всі ці люди, яких ми вивчали,

котрі були вбивцями і серійними кіллерами,

усі вони мали пошкодження у очно-лобно-скроневій ділянці мозку,

яка розташована відразу над очима, очними ямками,

і, також, у внутрішній частині скроневої долі.

Отже, маємо закономірність притаманну їм усім,

проте у всіх, також, були і відмінності.

У них були і інші пошкодження мозку.

Ключовим фактором є вплив

генів насилля,

таких як ген МАО-А.

І різновид цього гена зустрічається у нормальних людей.

Він є у декого з вас. І він визначається статтю.

Він розташований на Х-хромосомі. І тому,

ви можете отримати його лише від своєї матері.

І, мабуть, саме тому в більшості чоловіки

є вбивцями-психопатами,

чи просто дуже агресивними.

Тому що дочка може отримати одну Х-хромосому від батька,

а другу Х-хромосому від матері, і це послаблює ефект.

Але син може успадкувати

Х-хромосому лише від матері.

Таким чином, вона передається від матері до сина

І це, також, пов'язано з надлишком серотоніну під час розвитку плоду.

Що досить цікаво, оскільки серотонін

повинен мати заспокійливий і розслабляючий ефект.

Але, якщо у вас є цей ген, то в утробі

ваш мозок купається в серотоніні.

І ваш мозок втрачає будь-яку чутливість до нього.

І так воно є в подальшому житті.

Я вже виступав з цією темою в Ізраїлі

минулого року.

І це наштовхнуло мене на думку.

Теоретично,

для того, щоб цей ген проявився

у такій жорстокій формі,

дуже рано, ще до пубертатного періоду,

ви повинні пережити дещо дійсно травматичне.

Не просто стрес, чи покарання за якусь витівку,

а дійсно насильство,

до якого ви мали найпряміше відношення.

Правильно? Саме так працює дзеркальна нейронна система.

І, якщо у вас є цей ген,

і ви бачите велику кількість насильства

у певній ситуацій,

результатом стане повна катастрофа.

І що, на мою думку, може трапитись у тих частинах світу,

де панує постійне насилля,

так це те, що ми отримаємо покоління дітей,

які бачать усе це насилля.

І якщо б я був юною дівчинкою, десь у такій зоні насильства,

і хотів би знайти собі пару,

я б вибрав крутого хлопця, здатного захистити мене.

І, як результат, це призведе до концентрації таких генів.

І тепер і хлопчики і дівчатка успадковують їх.

І я вважаю, що після кількох поколінь

ми буквально сидітимемо на пороховій бочці.

В цьому полягає мій погляд.

Але потім мама сказала мені: "Чула я, що ти їздиш повсюди з лекціями

про вбивць-психопатів.

І ведеш себе так, наче ти сам з нормальної сім'ї."

Я сказав: "Про що це ти, в біса, говориш?"

І потім вона розповіла мені про наш родовід.

І, звичайно що, вона звинувачує у всьому лінію батька,

тому що у неї в родині не було випадків насилля,

а у батька були

Вона сказала: "Є хороша і погана новина."

Одним із твоїх родичів є Езра Корнел, засновник Корнельського університету.

А погана новина в тому, що також твоєю родичкою є Лізі Борден.

Я кажу: "Ну добре, маємо ми Лізі, і що?"

Вона каже: "Тепер найгірше - прочитай цю книгу."

І ось ця історична книга "Дивне вбивство".

Перше вбивство

власної матері сином

було здійснене моїм прапрапрапрапрапрапрадідом.

Отже, це перший випадок матеревбивства.

І книга дуже цікава - про полювання на відьом,

і про те, як мислили люди в той час.

Але це не все.

З того часу було ще сім чоловіків зі сторони мого батька,

Корнелів, і усі вони були вбивцями.

Це примушує замислитись на хвилю.

(Сміх)

Тому що і мій батько,

і три моїх дядька під час Другої Світової Війни

відмовились від воєнної служби, всі виявились боягузами.

Але час від часу, тричі на століття з’являється чергова Лізі Борден,

і зараз якраз, ніби, підходить час.

(Сміх)

Отже, мораль цієї історії така:

не шукай пилинки в чужому оці, коли не бачиш колоди в своєму.

Хоча, швидше, така: [Напис на слайді: Мені все одно, що знає про мене світ. Лиш би мама не дізналась.]

(Сміх)

І нам довелось діяти. Наші діти дізнались про все,

але все обійшлось.

Але наші внуки можуть дещо занепокоїтись.

І я провів томографію мозку

усіх членів сім’ї.

(Сміх)

Ми провели томографію, енцефалограму, генетичний аналіз,

щоб дізнатись звідки чекати неприємностей.

І, як виявилось, є у нас

рідні брат і сестра,

які погано ладнають між собою. І їхні знімки абсолютно однакові.

У них однакова будова мозку, однакова енцефалограма.

І вони найближче підходять до схеми.

Так що, неприємності десь, та й виникнуть.

Але ми не знаємо де саме.

От і все.

(Сміх)