Ми всі щось приховуємо. Давайте наберемося мужності і відкриємося.

У своєму зворушливому виступі Еш Бекгем пропонує по-новому поглянути на відкритість та співчуття. Перший крок це - зрозуміти, що усі ми протягом свого життя стикалися з труднощами. На думку Бекгем, єдиний вихід - відкрити двері своєї душі і вийти з темряви.

Сьогодні я хочу поговорити

про камінг-аут, але не в звичному для нас сенсі,

не обмежуючись лише визнанням

своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації.

Гадаю, ми всі щось приховуємо.

Хтось не може зважитися вперше

зізнатися у коханні,

або розповісти про свою вагітність,

чи повідомити, що хворий на рак,

або насмілитися на одну з тих складних розмов,

яких нам не уникнути.

Розкривати свою таємницю іншій людині - непросто,

і хоча у всіх нас дуже різні секрети,

ми всі переживаємо однакові відчуття,

носячи маску і нарешті знімаючи її.

Нам лячно, ми терпіти не можемо таких розмов, але від них не втечеш.

Кілька років тому

я працювала в кафе South Side Walnut,

такій собі місцевій забігайлівці,

і дуже часто мої лесбійські прояви

носили досить радикальний характер:

я розгулювала з неголеними пахвами,

наспівуючи собі під ніс пісеньки Ані ДіФранко.

Образ довершували мішкуваті шорти

та поголена голова,

тому нерідко мене діставали питанням

переважно з вуст малечі:

"Гм, а ти хлопчик чи дівчинка?"

І відразу за столом западала незручна тиша.

Стиснувши зуби і ще міцніше вхопившись за кавник,

я наповнювалася відчуттям помсти.

Татко незграбно смикав газету,

а мама обдаровувала дитину поглядом, від якого холоне кров.

Але я нічого не відповідала,

хоча всередині — все клекотіло!

Дійшло до того, що кожного разу,

підходячи до столу, де сиділи дітлахи віком від 3 до 10 років,
я була готова до бійки.

(Сміх)

Жахливе почуття.

Отже я пообіцяла собі, що наступного разу я
обов'язково відповім.

Я не уникатиму цієї неприємної розмови.

За кілька тижнів ситуація повторюється.

"Ти хлопчик чи дівчинка?"

Знайома тиша, але цього разу я готова,

я ладна прочитати для цього столу

лекцію з усього курсу фемінології. (Сміх)

Я запаслася цитатами Бетті Фріден.

Також в моєму арсеналі цитати Ґлорії Стайнем.

Я навіть підготувала уривок з "Монологів Вагіни".

Отже я збираюсь з духом і зустрічаюся поглядом

з чотирьохрічною дівчинкою у рожевій сукні,

вона не схожа на опонента у феміністичній дуелі,

вона - просто дитина і хоче знати,

хлопчик я чи дівчинка.

Отож, я ще раз глибоко вдихаю,

присідаю навпочіпки і кажу:

"Слухай, розумію, що ти трохи заплуталася.

У мене коротке волосся, як у хлопця,

і я вдягнена, як хлопчик, але я дівчинка.

Це як іноді хочеться вбратися у
рожеве платтячко,

а іноді просто хочеться начепити
свою улюблену затишну піжаму.

Знаєш, я - дівчинка, що більше полюбляє піжами".

І це янголятко дивиться мені прямо в очі,

не кліпнувши оком і промовляє:

"Моя улюблена піжама - фіолетова з рибками.

Дайте мені, будь ласка, один млинець".

(Сміх)

Ось і все. "А, зрозуміло, ти - дівчинка.

Давай вже млинець".

Це - найлегша неприємна розмова,

яку мені доводилося мати.

Чому? Бо ми з любителькою млинців

поводилися природно.

Як і більшість з вас,

у своїй шафі я приховувала не один скелет.

Зазвичай, мені було неважко відкритися.

Але, перебуваючи у темряві,

не знаєш, як реагуватимуть на твоє зізнання.

Ви просто знаєте, що це таке - жити у своїй так званій "шафі".

Отже, мій секрет нічим не відрізняється від вашого,

або вашого, чи вашого.

Авжеж, я можу навести сто підстав,

що мені розкритися набагато складніше,
ніж вам.

Але ось в чому річ: складність не можна виміряти.

Складно, це просто "складно".

Хто стверджує, що повідомити про своє банкрутство

складніше, ніж зізнатися людині у зраді?

Хто переконає мене, що відкрити свою секретну історію

неприємніше, ніж новина про розлучення батьків, яку треба сповістити п'ятирічній дитині.

Не буває "складніше", є лише "складно".

Слід припинити порівнювати свої труднощі
з проблемами інших людей,

щоб поліпшити або погіршити своє відношення до своїх таємниць

і лишень прийняти той факт, що нам усім однаково складно.

У певний період свого життя ми всі не хочемо залишати свої "комірки",

ми можемо почуватися в них безпечно,

або принаймні безпечніше, ніж вийшовши за двері.

Сьогодні я тут, щоб сказати вам:

неважливо, що заважає вам відкритися,

але людина не може постійно жити у темряві.

Дякую. (Оплески)

Пригадайте себе 20 років тому.

Я з хвостиком, у відкритій сукні без бретельок

та на високих підборах.

Я не була тією агресивною лесбіянкою,

готовою відгавкуватися від малечі,
що заходили до кафе.

Скута страхом, зіщулена в кутку

своєї чорної як смола комірки,

я міцно тримала свою новину-вибухівку

і мені було дуже боязко розімкнути

хоча б один палець.

Усе своє життя я намагалася

не розчарувати своїх близьких,

друзів, навіть зовсім незнайомих людей.

А зараз я навмисно

перевертала світ догори ногами.

Я спалювала сторінки сценарію,

за яким ми так довго жили,

але якщо не кинути цю вибухівку, вона вб'є вас.

Більш усього запам'яталося, як вибухнула ця граната

у моєї сестри на весіллі.

(Сміх)

Вперше багато з присутніх знали,

що я лесбіянка, отже виконуючи роль дружки,

у вечірній сукні та на підборах,

я віталася з гостями за столами

і нарешті підійшла до столика,
де сиділи друзі моїх батьків,

які знали мене ще змалку.

Після звичного базікання ні про що, одна жінка як викрикне:

"Я обожнюю Натана Лейна!"

Тут і почався словесний бій щодо ставлення до гомосексуалістів.

" Еш, ти бувала у кварталі Кастро?"

"Ну, так, у нас є друзі у Сан-Франциско".

"А ми так і не потрапили, але чули, що там неймовірно".

"Еш, ти знаєш мого перукаря Антоніо?

Він класний, але щось я ніколи не чула, щоб він розповідав про свою дівчину".

"Еш, який твій улюблений серіал?

Наш улюблений? Вілл і Ґрейс".

А знаєш, хто наш улюбленець?
Джек.

Джек - найкращий".

Потім, одна жінка, трохи спантеличена,

але вона так відчайдушно хотіла підтримати мене,

показати, що вона на моєму боці,

що під кінець вона бовкнула:

"А мій чоловік іноді носить рожеві сорочки".

(Сміх)

У ту мить в мене був вибір, як і у всіх,

хто збирається поділитися вибуховими новинами.

Я могла б повернутися до своєї подруги за свій
стіл, де всі розуміють мене,

і глузувати над їхніми відповідями,

суворо критикувати їхню відірваність від життя і нездатність

вислухати усі мої політично коректні аргументи,

або я могла співпереживати їм

і зрозуміти, що, можливо, вони зробили
найскладніше,

почавши цю розмову,

вони залишили свої "комірки".

Авжеж, дуже просто вказати на те,
де вони помилялися.

Набагато важче зрозуміти їхню думку

і бути вдячним за їхні спроби.

А чого ще можна вимагати від інших, ніж просто спробувати?

Коли ви справжні з іншою людиною,

вона теж буде з вами сама собою.

Я все ще не досить підкована для неприємних розмов.

Запитайте у тих, з ким я зустрічалася.

Але вже краще, я дотримуюся - як я їх обізвала -

трьох принципів Любительки Млинців.

Подивіться на це з точки зору секс-меншин,

але пам'ятайте, що ці принципи працюють

і для зняття будь-якої іншої маски.

По-перше: Будьте щирими.

Зніміть зброю. Будьте собою.

Дівчинка у кафе не мала зброї,

а я була готова битися.

Якщо ви хочете відвертості від інших,

вони мають знати, що ви теж вразливі.

По-друге: Висловлюйтесь прямо. Просто скажіть це.
Не підсолоджуйте пілюлю.

Якщо ви - гей, так і скажіть.

Якщо ви повідомите своїм батькам, що, ви, можливо, гей,

вони матимуть надію, що це не назавжди.

Не давайте їм хибної надії.

(Сміх)

І найважливіше - третій принцип.

(Сміх)

Не вибачайтеся.

Ви відкриваєте правду про себе.

Ніколи за це не вибачайтеся.

Ваші новини можуть когось засмутити,

безумовно, перепросіть за це,

але ніколи не вибачайтеся за те, які ви є.

Авжеж, люди можуть розчаруватися,

але це вже їхній клопіт, не ваш.

Це їхні очікування, якими ви маєте бути, не ваші.

Їхня історія, а не ваша.

Єдине, що має значення -

це історія, яку ви хочете написати.

Отже, наступного разу, коли ви опинитеся

у безпросвітному тунелі, ухопившися за свою "вибухівку",

знайте, ми усі пройшли через це.

Ви можете почуватися дуже самотньо, але ви не самі.

Ми знаємо, це - складно, але ви потрібні світу, саме такими, якими ви є,

не важливо, що стримує вас розповісти свою правду.

Гарантую вам, у цю саму мить багато хто

вдивляється у замкову щілину своєї комірки,

щоб побачити ще одного сміливця, який відкрив свою душу навстіж перед світом.

Доведіть іншим, що ми сильніші за наші таємниці

і життя з маскою -

то не справжнє життя.

Дякую славному місту Боулдер. Усім гарного вечора.
(Оплески)