Уявіть собі блискучого нейробіолога,
яку звати Мері.

Мері живе в чорно-білій кімнаті,

вона читає лише чорно-білі книги,

на її екрані відображаються тільки 
чорно-білі кольори.

Та хоча вона ніколи не бачила кольорів,
Мері є експертом кольорового зору

і знає все, що було коли-небудь відкрито
у його фізиці та біології.

Вона знає, як хвилі світла різної довжини

стимулюють три типи колбочок
в сітківці,

і вона знає, як електричні сигнали

доходять до оптичного нерву
в мозку.

Там вони створюють шаблони нейронної
активності,

які відповідають мільйонам кольорів,
які люди можуть відрізнити.

Тепер уявіть, що одного дня,

чорно-білий екран Мері ламається,

і яблуко стає кольоровим.

Вперше,

вона може побачити те, про що
їй відомо вже роками.

Чи вона дізналась щось нове?

Чи була якась прогалина в її знаннях
про сприйняття кольору?

Філософ Френк Джексон запропонував
цей уявний експеримент

під назвою "кімната Мері" в 1982.

Він стверджував, якщо Мері вже знала
всі фізичні факти про кольоровий зір

і сприйняття кольору все ще зможе
показати їй щось нове,

то такий психічний стан
як сприйняття кольору

не можна буде описати
цілковито фізичними фактами.

Уявний експеримент із кімнатою Мері

описує те, що філософи звуть
доказом знання,

що існують нефізичні властивості
та знання,

які можна осягнути
лише через свідомий досвід.

Доказ знання суперечить теорії
фізикалізму,

яка говорить, що все,
в тому числі і психічні стани,

має фізичне пояснення.

Почувши історію Мері,
більшість людей

інтуїтивно очевидним буде вважати, що факт
сприйняття кольору власними очима

буде цілком різнитись
від знань про нього.

Таким чином, у кольорового зору
має бути якась властивість,

яка виходить за рамки 
його фізичного опису.

Доказ знання, це не лише 
про кольоровий зір.

Кімната Мері використовує кольоровий зір,
щоб показати свідомий досвід.

Якщо фізична наука не може повністю 
пояснити кольоровий зір,

то, можливо, вона не зможе і повністю
пояснити інші свідомі відчуття.

Наприклад, ми знаємо кожну фізичну деталь

про структуру та функції
мозку якоїсь людини,

та досі не розуміємо, як це відчувати себе
тією людиною.

Ці непередавані відчуття мають властивості
під назвою кваліа,

суб'єктивні якості, які ви не можете точно
описати чи виміряти.

Кваліа є унікальним для людини,
яка їх відчуває,

такі як жага,

закоханість

чи нудьга.

Фізичні факти не можна цілком пояснити
цими фізичними фактами.

Зацікавлені штучним розумом філософи

використовували доказ знання,

щоб створити теорії того, що відтворення
фізичного стану

не обов'язково означає відтворення
відповідного психічного стану.

Іншими словами,

створення комп'ютера, який імітуватиме
функції кожного нейрону

людського мозку

не обов'язково означає створення
свідомого комп'ютеризованого мозку.

Не всі філософи згодні, що експеримент
з кімнатою Мері корисний.

Деякі стверджують, що її величезні
знання кольорового зору

дозволили б їй відтворити той же самий
психічний стан,

коли бачиш колір власними очима.

Поломка екрану не покаже їй нічого нового.

Інші говорять, що її знання ніколи не були
комплексними,

оскільки в їх основі лежать 
ті фізичні факти,

які можна передати словами.

Через довгі роки після своєї пропозиції

Джексон, власне, змінив свою позицію
щодо свого уявного експерименту.

Він вирішив, що навіть
коли Марія побачить червоний колір,

це все ще відповідатиме
виміряним фізичним актам в мозку,

не невідомим кваліа за межами
фізичного пояснення.

Та досі немає чіткої відповіді

на питання, чи дізнається Мері щось нове,

коли вона побачить яблуко.

Чи існують фундаментальні межі наших знань

того, що ми не можемо відчути?

Чи означає це, що існують
певні аспекти Всесвіту,

які постійно будуть за межами нашого 
розуміння?

Чи дозволять нам наука та філософія
подолати обмеженість нашого розуму?