Люди вже давно використовують медіа 
для того, щоб говорити про секс:

любовні листи, секс по телефону, 
колоритний Полароїд.

Є навіть історія про дівчинку, яка втекла

з чоловіком, з яким вона познайомилась
використовуючи телеграф у 1886 році.

(Сміх)

Сьогодні у нас є секстинг.

А я - експерт із секстингу.

Не професійний секстер.

(Сміх)

Однак, я знаю, що це означає,

і думаю, що ви також!

[Це пеніс]

(Сміх)

Я почала досліджувати секстинг

з того часу, коли медіа звернули на нього 
увагу у 2008 році.

Я написала книжку через
моральну паніку довкола секстингу,

і ось що я зрозуміла:

більшість людей переймаються 
не тими речима.

Вони повіністю хочуть запобігти секстингу,

але дозвольте запитати дещо:

Доти, поки секстинг є узгодженим 
обома сторонами, що в ньому такого?

Людям подобається багато речей, 
які вам можуть не подобатись,

таких як сир з пліснявою або кінза.

(Сміх)

Однак секстинг ризикований,
так само, як і все, що є веселим.

Але...

(Сміх)

доки ви не надсилаєте зображення
комусь, хто не хоче його отримати,

шкоди немає.

Серйозною проблемою я вважаю те,

що люди діляться приватними фото
інших без дозволу,

і замість того, щоб 
переживати через секстинг,

гадаю, що нам слід думати більше про
цифрову конфіденційність.

Ключем є згода.

Прямо зараз більшість людей
думають про секстинг,

не думаючи зовсім про наслідки.

Ви знали, що зараз ми криміналізуємо 
підлітковий секстинг?

Це може вважатись злочином, оскільки 
може розцінюватись як дитяче порно,

якщо є фото особи, 
якій немає 18 років,

і неважливо, чи вона зробила фото особисто

і чи надіслала свідомо.

Тому ми опинились у доволі 
дивній правовій ситуації,

коли двоє 17-річних підлітків можуть законно
займатись сексом в більшості штатів США,

але вони не можуть фотографувати це.

Деякі штати намагались прийняти закони
про секстинг як дрібне порушення закону,

але ці закони повторюють ту саму проблему,

оскільки вони роблять
погоджений секстинг нелегальним.

немає ніякого змісту старатись 
повністю заборонити секстинг,

намагатись вирішити проблему 
порушення конфіденційності.

Це щось типу

"Давайте вирішимо проблему зґвалтування
на побаченнях, заборонивши побачення."

Більшість підлітків не заарештують за секстинг,
але можете здогадатись, кого заарештовують.

Ними часто є підлітки, яких не люблять
батьки партнера;

це може бути через класову різницю, 
расизм або гомофобію.

Більшість прокурорів, звичайно,
є достатньо розумними,

щоб не використовувати звинувачення в 
дитячій порнографії до тінейджерів,

але деякі так роблять.

Відповідно до досліджень, проведених
в Університеті Нового Гемпшира,

7% всієї дитячої порнографії, 
яку вилучають, знято підлітками

під час секстингу
з іншими підлітками.

Дитяча порнографія - серйозний злочин,

але це не те саме, 
що підлітковий секстинг.

Батьки та вихователі
є також відповідальними за секстинг

без зайвих роздумів 
про домовленість.

Зазвичай вони кажуть дітям:
"Не роби цього."

і я цілком це розумію.

Є серйозні правові ризики,

а також потенційне порушення
конфіденційності.

А коли ви були підлітками, я впевнена, ви 
робили тільки те, що вам казали, правда?

Ви, напевно, думаєте,
"Моя дитина ніколи не надіслала б."

і це правда, ваше маленьке янголя,
можливо, цього не робить

тому, що тільки 33% 16- і 
17-річних підлітків займаються секстингом.

Але, вибачте, коли вони подорослішають,

може вони будуть займатись секстингом.

Кожне дослідження, яке я бачила, робить 
прогноз понад 50% для 18-24-річних.

І більшість часу нічого страшного
не трапляється.

Люди постійно питають в мене різні речі:

"Секстинг не є таким небезпечним, правда?

Ви б не залишили свій гаманець на 
лавці в парку.

Ви чекаєте, що його вкрадуть, якщо ви так
зробите, правда?"

Ось, що я про це думаю:

секстинг - це коли ви залишаєте свій 
гаманець в будинку свого хлопця.

Якщо ви повернетесь наступного дня, 
а гроші з гаманця зникли,

вам дійсно слід кинути того парубка.

(Сміх)

Тому замість криміналізації секстингу, щоб
запобігти порушенням конфіденційності,

замість цього нам слід надати дозвіл

на циркуляцію вашої 
приватної інформації.

Кожна нова технологія ЗМІ
збільшує стурбованість через приватне.

насправді, в США,
перші великі дебати щодо конфіденційності

стались через технології, які були 
відносно новими на той час.

В кінці 1800-х
люди були стурбовані камерами,

які раптово стали більш портативні,
ніж будь-коли раніше,

і через колонки з плітками в газетах.

Вони боялись, що камера
зафіксує інформацію про них,

витягне її з контексту,
і широко розповсюдить її.

Чи не звучить це знайомо?

Це власне те, чим ми стурбовані зараз, -
соціальними медіа і камерами-дронами,

і, звичайно, секстингом.

І ця боязнь технологій
справді має сенс,

оскільки технології можуть перебільшувати

і показати наші найгірші 
якості і поведінку.

Але є вирішення цього питання,

ми вже стикались
з небезпечними новими технологіями.

У 1908 році Форд сконструював 
машину Модель Т.

Статистика летальних випадків на дорозі 
зросла; це було серйозною проблемою.

Виглядає безпечним?

(Сміх)

Першим вирішенням була спроба змінити
поведінку водіїв,

тому ми впровадили обмеження швидкості і 
змусили дотримуватися її з допомогою штрафів

Але через десятки років
ми почали розуміти,

що технологія автомобіля
не є просто нейтральною.

Ми могли зробити безпечніший дизайн авто.

Тому в 1920-х роках ми винайшли 
не крихке переднє скло;

в 1950-ті роки пасок безпеки;
1990-ті подушку безпеки.

Ці три фактори:
закон, люди і індустрія

з часом об'єдналися, щоб допомогти вирішити
проблему, спричинену новими технологіями,

і ми можемо зробити те саме з 
цифровою конфіденційністю.

Звичайно, повертаємось до згоди.

Ось ідея:

перед тим, як хтось зможе поширити 
вашу особисту інформацію,

вони мають отримати ваш дозвіл.

Ця ідея узгодженого дозволу виникла у 
активістів проти зґвалтування,

які зазначають, що нам потрібна згода
для кожного статевого акту.

І в нас існують дійсно високі стандарти
стосовно згоди у багатьох інших сферах.

Уявіть, що вам роблять операцію.

Ваш лікар повинен переконатись,
що ви свідомо

і обдумано погоджуєтесь 
на цю медичну процедуру.

Це не така ж погодженість, як
в умовах обслуговування iTunes,

де ви гортаєте вниз і просто
"Погоджуюсь, погоджуюсь, яка різниця."

(Сміх)

Якщо більше подумати про згоду, ми б мали 
закони, які краще захищають приватність.

Зараз ми не настільки захищені.

Якщо ваш колишній чоловік або
колишня жінка є жахливою людиною.

вони можуть взяти ваші приватні фото
і завантажити на порно сайт.

Може бути дійсно важко
змусити знищити ці фото,

а в більшості штатів

краще зробити фото самого себе,

оскільки ви маєте право на позов стосовно
авторського права.

(Сміх)

Якщо прямо зараз хтось 
зазіхає на вашу приватність,

незалежно від того, чи це особа, чи 
компанія чи Агенція Національної Безпеки,

ви можете спробувати подати до суду,
але це може не завершитись успіхом,

тому що більшість судів стверджують,
що цифрова конфіденційність є нереальною,

тому вони не поспішають карати
будь-кого, хто порушує її.

Я досі зустрічаю людей, які мене 
постійно питають:

"Цифрове зображення дійсно якимось чином
розмиває межу між приватним і публічним,

оскільки воно є цифровим, правда?"

Ні, ні!

Все, що є цифровим,
не є автоматично публічним.

В цьому немає ніякого сенсу.

Офіційний дослідник Нью-Йоркського 
університету, Гелен Ніссенбаум, каже, що

у нас є закони, поліси і норми,

які захищають всі види 
інформації, які є приватними,

і немає різниці, чи вона є 
цифровою, чи ні.

Вся ваша звітність про здоров`я є також 
у цифровому вигляді,

однак лікар не може ділитись цими
записами з будь-ким.

Вся ваша фінансова інформація
зберігається в цифрових базах,

але компанія вашої кредитної картки 
не може вивісити історію покупок онлайн.

Кращі закони можуть допомогти 
при порушенні приватності,

але одна з найпростіших речей,
які ми можемо зробити -

це зробити особисті зміни, щоб
допомогти зберегти приватність кожного.

Нам завжди кажуть, що приватність є нашою 
єдиною особистою відповідальністю.

Нам завжди кажуть: "Постійно стеж 
і оновлюй налаштування своєї приватності."

Нам кажуть: "Ніколи не ділись тими речами,
які ти не хочеш, що побачив весь світ."

В цьому немає змісту.

Цифрові медіа є соціальним середовищем,

і ми ділимось речима з людьми, яким
довіряємо цілий день, кожен день.

Прінстонський дослідник
Джанет Вертесі вважає,

наші дані і наша приватність
є не просто особистими,

вони є, насправді, міжособистісні.

Досить просто зробити дещо -
просити дозволу

перед тим, як поширювати 
чиюсь інформацію.

Якщо ви хочете опублікувати чиєсь 
фото онлайн, запитайте дозволу.

Якщо ви хочете надіслати емейл, 
запитайте дозволу.

Якщо ви хочете опублікувати чиєсь
оголене фото,

само собою, запитайте дозволу.

Ці індивідуальні зміни можуть допомогти
нам захистити особисту інформацію кожного,

але ми потребуємо, щоб і технологічні 
компанії були на нашій стороні.

Ці компанії не мають стимулу, щоб 
допомогти зберегти нашу приватність,

тому що їхні бізнес-моделі
залежать від нас,

через поширення всього якомога
більшій кількості людей.

Якщо я прямо зараз надішлю вам фото,

ви можете переслати його
кому захочете.

Але якщо мені вирішувати, чи це фото
можна переслати чи ні?

Це вам мало сказати: "В тебе немає мого 
дозволу пересилати кудись це фото."

Ми постійно робимо так, 
щоб захистити право власності.

Якщо ви купили електронну книгу, ви 
не можете переслати її кому хочете,

чому б не спробувати так
з мобільними телефонами?

Ви можете

змусити технологічні компанії зробити
такий захист

для наших пристроїв і платформ
за замовчуванням.

Зрештою, ви ж можете обрати 
колір вашої автівки,

але подушки безпеки завжди є стандартні.

Якщо ми не будемо більше думати про 
цифрову приватність і узгодження,

можуть виникнути серйозні наслідки.

Була собі підліток з Огайо -

давайте назвемо її Дженіфер
заради її конфіденційності -

вона надіслала свої оголені фото хлопцю,

думаючи, що може йому довіряти.

На жаль, він її зрадив і надіслав
її фото усій школі.

Дженіфер була принижена,

але замість того, щоб бути співчутливими,
її однокласники висміювали її.

Вони називали її повією і зробили її 
життя нестерпним.

Дженіфер почала прогулювати школу
і її успішність знизилась.

В кінці кінців, Дженіфер вирішила
покінчити з життям.

Дженіфер не зробила нічого поганого.

Вона лише поділилась 
своїми фото

з тим, кого вважала вартим довіри.

Але наші закони кажуть їй,

що вона вчинила страшний злочин,
еквівалентний дитячій порнографії.

Наші гендерні норми вказують їй,

що зробивши ці фото,

вона зробила найжахливішу і 
найсоромнішу річ,

і коли ми вважаємо, що приватність є
неможливою в сфері цифрових медіа,

ми повністю виправдовуємо погану 
поведінку її хлопця.

Люди постійно кажуть жертвам
порушення конфіденційності:

"Про що ви думали?

Вам не слід було надсилати це фото."

Якщо ви намагаєтесь придумати що сказати
в такому випадку, спробуйте це:

"Уяви, ти зустрівся з другом, який зламав
ногу, коли катався на лижах.

Він ризикнув зробити щось веселе,
але це закінчилось погано.

Ви, напевно, не будете тим придурком, 
який скаже:

"Ну, тобі не варто було взагалі кататись 
на лижах!"

Якщо ми будемо більше думати про згоду,

ми можемо побачити, що жертви порушення
конфіденційності заслуговують співчуття,

а не криміналізації, засоромлення,
домагань і покарань.

Ми можемо підтримувати жертв і ми 
можемо попередити порушення приватності,

зробивши ці правові, особисті
і технологічні зміни.

Тому що проблемою не є секстинг,
а цифрова конфіденційність,

і єдиним рішенням є згода.

Тому, якщо наступного разу жертва 
порушення конфіденційності підійде до вас,

замість того, щоб звинувачувати її,
зробимо ось що:

обміняймось ідеями
про цифрову конфіденційність,

і давайте відповімо співчуттям.

Дякую.

(Оплески)