Розкажіть вашим донькам про цей рік,

як ми прокинулись від бажання
випити кави,

та натомість побачили трупи,
розкидані по ранкових газетах,

газетні відбитки наших сестер,
чоловіків, малих дітей.

Скажіть вашій дитині про цей рік,
коли вона запитає - а вона точно запитає -

скажіть їй, що це з'явилось занадто пізно.

Визнайте, що в рік, коли ми орендували 
свободу, ми не отримали її повністю.

Досі існують закони, як нам користуватися
своїми статевими органами,

нас хапали за м'які складки,

хапали, не турбуючись про згоду,

і для чоловіків, які накинули нам цей закон,
ніякого закону не існувало.

Нас навчали ухилятись,

вичікувати, стискатись та ховатись,

ще чекати, а потім знову чекати.

Нам казали мовчати.

Та скажіть своїм дівчатам
цього воєнного часу,

що в рік, якому передували
десятки таких же років,

ми, як і два десятиліття тому,

витерли з очей сльози,

накрили труни прапорами,

втекли зі сцени злочину в клубі,

кричали на вулицях,

лягли на бетон на обведені крейдою 
силуети наших полеглих,

волали: "Так, ми маємо значення"

і співали для наших зниклих.

Жінки плакали цього року.

Так, плакали.

Та цього року ми були готові.

Той рік, коли ми втратили гальма
та рушили з неймовірним самозабуттям,

був роком, коли ми дивились 
з презирством на дула

співали про журавлів у небі,
відхилялись та відбивали атаки,

ловили золото в хіджабі,
збирали погрози життю,

пізнавали себе як патріотів,

казали: "Нам 35, час завести сім'ю
і знайти, з ким бігати вранці",

торували дороги для щирої радості,
нічого не соромились, крім страху,

називали себе товстими, та, звичайно,
мали на увазі,

що ми - бездоганні.

Цьогоріч ми були жінками,

не нареченими чи цяцьками,

не другосортною статтю,

не забавкою, а жінками.

Розкажіть своїм дітям.

Нагадайте, що минув час
бути смиренними й маленькими.

Дехто з нас сказав, що вперше 
ми, жінки,

серйозно дали клятву солідарності.

Дехто народив дітей,
дехто ні,

та ніхто не сумнівався у тому,
чи тільки материнство робить нас справжніми,

порядними чи нормальними.

Коли вона спитає вас,
яким був цей рік -

ваша донька, чи то ваша дитина,
чи то спадкоємиця вашого тріумфу,

з її зручної сторони історії,
прихильної до жінок,

вона дивуватиметься та 
жадібно розпитуватиме,

хоча не зможе уявити вашу жертву.

Вона вважатиме священною вашу думку

та допитливо питатиме: "А де була ти?

Чи боролась? Чи була нажаханою
чи вселяла жах?

Який колір стін вашого жалю?

Що ти зробила для жінок,
коли настав час?

На цьому шляху, який ти проторувала
для мене, на чиї кістки ти наступила?

Чи зробила ти достатньо,
з тобою все гаразд, мамо?

Ти героїня?"

Вона ставитиме складні питання.

Її не хвилюватиме вигин ваших
брів,

вага вашого клатчу.

Вона не запитуватиме, чи часто
про вас згадували у медіа.

Ваша донька, та, заради якої ви так багато 
пережили, запитає:

що ти принесла, який дарунок,
якому світлу ти не дала згаснути?

Коли вони прийшли за жертвами вночі,

ти спала чи прокинулась?

Чого тобі коштувало не спати?

Коли ми сказали, що час настав,
що ти зробила зі своїми привілеями?

Чи взяла на себе частку чужої бідності?

Відверталась чи дивилась
прямо на полум'я?

Знала про свої вміння
чи вважали їх обов'язком?

Чи потрапила в оману епітетів
"брудні" чи "меншовартісні"?

Ти навчала з відкритим серцем 
чи зі зціпленим кулаком?

Де була ти?

Скажіть правду. 
Зробіть це своїм життям.

Підтвердіть. Скажіть: "Донечко, 
я була там,

коли мить впилася мені в обличчя,
мов кинджал,

та я відкинула її назад,

відвойовуючи простір для тебе".

Скажіть їй правду, як ви жили,
незважаючи на відсутність шансів,

скажіть, що були хороброю,

і завжди, завжди
укупі з хоробрістю,

майже всі дні на самоті.

Скажіть їй, що вона народилась,
як і ви,

як колись і ваша матір
і її сестри -

у вік легенд, як завжди.

Скажіть їй, що вона народилась
якраз вчасно,

вчасно,

щоб повести за собою інших.

(Оплески)