Неформальні африканські ринки
стереотипно вважаються

хаотичними і млявими.

У сфері економіки слово "неформальний"
має недолік,

адже воно зразу викликає асоціації

із чимось дуже негативним,

і це має серйозні наслідки,
пов'язані з економічними втратами,

легко додаючи - чи віднімаючи - від 40
до 60 відсотків від розміру прибутку,

отриманого на самих лише
неформальних ринках.

Намагаючись відобразити неформальну
торгівельну екосистему, серед іншого,

ми розглянули велику кількість публікацій,

звітів і досліджень щодо транскордонної
торгівлі в східній Африці

за минулі 20 років.

Це мало підготувати нас до польових
досліджень такої проблеми:

що втримує неформальну торгівлю
в неформальному секторі?

І досліджуючи матеріали за минулі
20 років, ми виявили,

що ніхто не проводить розрізнень
між незаконним бізнесом

в неформальному секторі,
наприклад, таким як контрабанда,

і законним, але не зафіксованим,

наприклад, як продаж овочів і фруктів.

Така криміналізація -

хоча в суахілі є слово "біашара",
яке позначає торгівлю чи комерцію,

на противагу слову "магендо",
що позначає контрабанду -

така криміналізація неформального сектору,
яка відбувається

завдяки тому, що в англійській
не розрізняються ці два аспекти,

дуже легко може коштувати африканській
економіці від 60 до 80%

щорічного приросту ВВП,

бо ми не визнаємо тих рушіїв,

які лежать в основі цієї економіки.

У неформальному секторі приріст
робочих місць в чотири рази більший,

ніж у традиційній формальній економіці,

чи "модерній" економіці,
як її часто називають.

Неформальний сектор дає зайнятість
і можливості отримання доходу

тим, хто з традиційної точки зору
є найбільш "некваліфікованими".

Та чи вдасться переробити старий
автомобіль на машину для картоплі фрі?

Отож, пані та панове,

треба негайно усвідомити
цю гостру проблему.

Допоки, відповідно до теперішніх
установок, вважатиметься, що це

тіньовий ринок,

що він незаконний,

доти не буде ніяких спроб включити
неформальну економічну екосистему

в формальну, чи навіть в глобальну.

Я вам розповім історію про Терезу,

крамарку, чий випадок заперечує
всі наші припущення,

змушуючи поставити під сумнів
усі стереотипи, які склались

після опрацювання літератури за 20 років.

Тереза продає одяг під деревом
у містечку, що зветься Малаба,

на кордоні Уганди з Кенією.

Ви думаєте, це дуже просто, чи не так?

Розвішати новий одяг на гілках,

скласти брезент, розташуватися,
чекати на відвідувачів,

Ось і все.

Здається, її випадок цілком відповідав
типовим описам

у дослідницькій літературі,

аж до того, що вона - мати-одиначка,
змушена взятись за торгівлю,

щоб забезпечити дітей.

Тож що спростувало наші припущення?

Що нас здивувало?

По-перше, Тереза платила місцевій
владі ринковий збір,

сплачувала кожного дня, коли торгувала,

за право облаштувати крамничку
під цим деревом.

Вона це робила вже впродовж 7 років

і отримувала квитанції.

Вона вела облік.

Перед нами була не маргінальна,

злиденна та беззахисна

африканська крамарка, яка торгує
на узбіччі дороги - ні.

Ми побачили людину, яка роками
веде облік торгівлі,

яка розробила цілу екосистему роздрібної
торгівлі, що починається в Уганді

із закупівлі краму,

далі цей крам доставляється
в ручному візку,

і, зрештою, ввечері приходить банкір,

щоб провести інкасацію.

Знаєте, скільки Тереза в середньому
витрачає щомісяця

на поповнення запасів -

придбання нового одягу,
який закуповує в Найробі?

1500 доларів США.

Це означає, що приблизно 20 000 доларів
США щорічно інвестуються

в торгівлю й послуги.

Завдяки Терезі,

непомітній,

звичайній крамарці.

І це - лише перший щабель
дрібного підприємництва

мікробізнесу, який існує
в таких містечках.

У прикордонних містах, таких як Малаба,
це - лише перший щабель,

а ті, хто працює на наступних щаблях,

займаючись кількома видами
дрібного бізнесу,

інвестують від 2500 до 3000
доларів США.

Отож, проблема не в тому,
що тут кримінал -

адже не можна вважати криміналом бізнес,
який видає квитанції і сплачує податки,

а в тому, що ця кваліфікована
робота не має визнання.

Банківським системам і подібним структурам
бракує можливостей, щоб визнати

такий мікробізнес,

беручи до уваги, наприклад, той факт,

що точка під деревом
не має поштової адреси.

Отож вона потрапляє в пастку.

Вона не вписується в систему
наших припущень.

Ви знаєте про ці мікрокредити, призначені
допомогти африканським крамаркам?

Вони передбачають позику в розмірі
50 чи 100 доларів.

Що вона з ними робитиме?

Вона щомісяця витрачає в десять
разів більше

лише на поповнення запасів -

не кажучи вже про інші витрати,

пов'язані з підтримкою бізнесу.

Ця людина не вписується ні в
політичний стереотип про

низькокваліфіковану маргіналку,

ні в образ "білого комірця",
що працює в офісі,

чи службовця з державною зарплатою,

тобто поширені стереотипи
про представників середнього класу.

Натомість, перед нами прото-підприємці
малого й середнього бізнесу,

це перспективні паростки
бізнесу й підприємництва,

що рухають економіку вперед.

Вони нас забезпечують їжею.

Навіть тут, в цьому готелі
вони невидимо присутні -

м'ясники, пекарі, виробники підсвічників, 
вони роблять машини,

в яких робиться картопля фрі,
і вони прибирають

у наших кімнатах.

Ці невидимі підприємці
ведуть транскордонну торгівлю,

та оскільки їх торгова точка
на узбіччі дороги,

вони залишаються невидимі
у дослідницьких звітах.

І вони опиняються в одній купі в межах
величезного неформального сектору,

бо ніхто не завдав собі клопоту провести
межу між контрабандистами чи тими,

хто ухиляється від сплати податків,

і жінками, що торгують,

доставляючи їжу споживачам і заробляючи
на університет своїм дітям.

Отож, це основна ідея мого виступу,

ми повинні почати це робити.

Може, почнемо розрізняти види
занять цих людей?

Щоб трансформувати неформальну економіку,
можна почати з цього розрізнення,

а потім розробити шляхи, які б допомогли
цим неформальним підприємцям

інтегруватися у формальну,

чи навіть в глобальну

економічну систему.

Дякую вам, пані та панове.

(Оплески)