Мене звати Джон Грей,

на прізвисько ''Посудомийка''.

Я є співзасновником Ґетто Гастро,

колективу з Бронксу,

який суміщає в своїй роботі
харчування, дизайн та мистецтво.

Ми проводимо заходи, які мають на меті
змінити ставлення людей до Бронксу,

мого рідного району.

Ось кумедний випадок.

Декілька днів тому я прилетів
у Ванкувер з Парижу,

де "захопили" Вандомську площу
''Пивною Бронкса''.

Oui oui, chérie [франц: так-так, люба]/

(Сміх)

Для когось це дико, 
бо в Парижі кажуть

"le Bronx" [ле Бронкс]

на щось хаотичне або проблематичне.

Це Вандомська площа.

Ми її закрили для цієї подїї.

(Сміх)

Цей вислів став популярним
під час хвилі пожеж у Бронксі,

а такі фільми, як ''Воїни'
та ''Форт Апачі''

й досі справляють враження.

Хтось може не погодитися,

та я вважаю, що Бронкс було
спроектовано на невдачу.

Той політичний брокер був джокером.

забудовник Роберт Мозес, замість того,
щоб поділити Червоне море,

поділив Бронкс автомагістраллю
із шістьма смугами,

чим скалічив нашу спільноту.

Мої прадіди проживали
по вулиці Фезербед Лейн

[Пухова дорога]
але всупереч назві

вони не могли добре спати вночі

через постійне деренчання
та свердління, зумовлених

будівництвом тої автомагістралі,
що перетинала Бронкс

за квартал від їхнього дому.

Я вважаю такі політичні рішення

запроектованим злочином.

(Оплески)

Завдяки нам, загартованим 
постійними утисками

мешканцям верхньої частини міста,

хіп-хоп культура повстала
як Фенікс із попелу та каміння.

Зараз хіп-хоп індустрія
оцінюється в трильйон доларів,

але ця економічна діяльність
не допомогає ні Бронксу,

ні подібним спільнотам.

Давайте пригадаємо 1986-ий рік.

Я народився в самому розпалі
кризи СНІДу,

епідемії наркоманії

та війни з наркотиками.

Єдине, що залишила після себе
''рейганоміка'', - це ''ґеттономіку'':

страждання, в'язницю і бідність.

Мене виховали яскраві, красиві
і культурні чорношкірі жінки.

Проте, мій батько був відсутній,

а я не зміг встояти 
перед спокусами вуличного життя.

Як говорив репер Біґґі:

"Або ти продаєш наркотики,
або ти круто закидаєш м'яч в баскетболі".

Не думайте, м'ячі я закидав класно.

(Сміх)

Бігав до сьомого поту.

(Оплески)

Проте, коли мені стукнуло 15,
я почав продавати марихуану.

Я так і не закінчив середню школу,

відділ освіти міста Нью-Йорк
недопустив мене до середньої школи,

але у 18 років я таки "випустився" -
зі школи марихуани й зайнявся кокаїном.

Бізнес ішов добре.

Аж до 20 років, коли мене 
заарештували і пришили справу.

Мені світило 10 років в'язниці.

Звільнившись під заставу, я зареєструвався
на курси Інституту технології моди.

Я застосував навички,
які здобув на вулиці,

щоб заснувати власний модний бренд.

Мій адвокат схвалив моє прагнення,

тому він запропонував на суді
умовно-дострокове звільнення.

Вперше в житті умовний термін 
пішов мені на користь.

(Сміх)

Два роки потому, 
після багатьох судових засідань,

моя судова справа була закрита.

Обидва моїх брати відсиділи,

то ж уникнення кайданів
тюремно-промислового комплексу

мені здавалося нереальним.

Навіть зараз одному із моїх братів 
світить 20 років.

Моя мама докладала великих зусиль,
щоб водити мене по ресторанах,

по музеях,

подорожувала зі мною закордон,

фактично знайомлячи мене
якомога більше з культурою.

Я пам'ятаю, як у дитинстві

я зазвичай займався обіднім столом
і від кожного приймав замовлення.

Влаштування обіду
давало змогу створювати щось неповторне

і налагоджувати взаємозв'язок.

Ми з друганом Лесом

росли в одному кварталі Бронкса,

як справжні вуличні хлопці.

Він став шеф-кухарем.

Ми завжди обговорювали можливість 
зробити щось цікаве в сфері харчування,

щоб покращити наш район.

Лес щойно виграв у кулінарному шоу
''Chopped" (Дрібна нарізка).

Наш друган Малком готувався
стати шеф-кондитером в ресторані Нома,

найкращому ресторані світу,
який знаходиться у Копенгагені.

Мій друган Пі щойно
закінчив стажування в І-І-Італії,

а саме в Мілані.

Ми зійшлися на тому, що світ
потребує приправи з присмаком Бронксу,

тому ми згрупувалися 
у формі колективу Ґетто Гастро.

(Оплески)

Знаю, що у багатьох наша назва
викликає неприємні асоціації,

для нас ''ґетто'' - це як рідна хата.

Так само, як у Мумбаї або Найробі,

можливо, вживають слово ''нетрі'',

щоб вказати на своїх людей

і звинуватити системи, що занедбали їх
та створили такі умови.

(Оплески)

Отож, що це - Ґетто Гастро?

В цілому, це рух і філософія.

Ми розглядаємо нашу діяльність
як гастродипломатію,

використовуючи їжу і витонченість,

щоб вийти за межі
та встановити міжкультурний зв'язок.

Минулого року в Токіо

ми приготували карибські пиріжки,

в'ялену яловичину,

шіо-комбу (з морської капусти).

Ми об'єднали класичну їжу Бронкса
з японськими мотивами.

А на фестивалі Кванза

ми мали віддати належне пуерториканцям,

і приготували коктейль Кокіто з коньяком,
очищений кокосовим вугіллям. Будьмо!

(Сміх)

Ось наші вафлі Блек Пауер
(Влада чорношкірих)

із кленовим сиропом та позліткою.

Їжте, не захляпайтесь!

(Сміх)

А це у нас коктейль "36 Брикс"
велато на рослинній основі.

Типу полуничні поля, ви про це чули.

Пресований кавун

з насінням базиліку,

прикрашений полуницями.

Повертаючись до ресторану "Пивна Бронкса",

знаєте, ми мусили приголомшити 
французів кукурудзяним хлібом з ікрою.

(Сміх)

(Оплески)

Ми також практикуємо дипломатію бандани.

(Сміх)

Тому що ми себе для цього не змінюємо.

Через нашу зовнішність

нас часто помилково
сприймають за реперів або атлетів.

Минулорічна конференція TED тому доказ.

Якийсь мужик підбіг

і запитав, коли я збираюся виступити.

Можливо, зараз?

(Оплески)

Тож бачите,

ми зближуємо Бронкс з усім світом,

а зараз ми ще й намагаємося зблизити
весь світ із Бронксом.

Ми щойно відкрили наше власне місце,

кухню ідей,

де ми створюємо вироби та їх дизайн,

наповнюємо їх змістом --

(Музика)

і організовуємо громадські заходи.

Наша мета - 
наростити фінансовий капітал

і креативний капітал у нашому районі.

Ми також співпрацюємо 
із всесвітньовідомим шеф-кухарем

Массімо Боттурою

над рефетторіо у Бронксі.

Рефетторіо - це безкоштовна кухня
і громадський центр з фокусом на дизайн.

Відчуйте цю атмосферу.

(Оплески)

Недавній розпач, викликаний убивством

репера і підприємця Ніпсі Хассла,

пояснюється тим, що він вирішив
залишитися і розвиватися,

а не покинути свій рідний район.

Після його смерті хтось може вважати
таке рішення нерозумним,

але я щодня приймаю таке саме рішення:

жити у Бронксі,

творити у Бронксі,

інвестувати в Бронкс.

(Оплески)

Ми у Ґетто Гастро не тікаємо
від слова ''ґетто'',

ми не уникаємо ґетто як явища.

Тому що врешті-решт,

наш колектив Ґетто Гастро 
прагне донести те, що вже відомо:

наш район

все ж таки хороший.

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)