Протягом останніх декількох років
ми відкрито висміювали чоловіків.

Так було потрібно.

(Оплески)

Але нещодавно я подумала про те, 
що нам потрібно ускладнити завдання.

Нам потрібно, як каже мій добрий друг,
Тоні Портер,

знайти спосіб запросити чоловіків 
до діалогу.

Мій батько почав сексуально знущатись
наді мною, коли мені було п'ять.

Він приходив в мою кімнату посеред ночі.

Здавалося, що він у трансі.

Знущання продовжувалось до 10 років.

Коли я спробувала протистояти йому,

коли нарешті я спромоглась сказати "ні",

він почав бити мене.

Він обзивав мене дурепою.

Він казав, що я брешу.

Сексуальне насилля припинилось в 10,

але насправді воно ніколи не припинялось.

Воно змінило мене.

Весь час я була сповнена тривоги,
вини та сорому

і не знала причини цього.

Я ненавиділа своє тіло, я ненавиділа себе,

я часто хворіла,

я не могла мислити,

я не запам'ятовувала.

Мене тягло до небезпечних
чоловіків і жінок,

котрим, я насправді дозволяла, 
запрошувала поводитись зі мною погано,

тому що такої любові навчив мене батько.

Я чекала все своє життя, поки батько 
попросить вибачення в мене.

Він не попросив.

І не попросить.

І ось після останніх скандалів 
з відомими чоловіками,

яких один за одним викрили,

я дещо збагнула:

я ніколи не чула, щоб чоловік --

ґвалтівник чи насильник --

коли-небудь публічно 
вибачався перед жертвою.

Я почала цікавитись,

яким могло би бути 
справжнє глибоке вибачення?

І тут почало відбуватись щось дивне.

Я почала писати,

і крізь мене звучав голос мого батька.

Він почав розповідати мені, що він зробив

і чому.

Він почав просити вибачення.

Мого батька немає в живих вже 31 рік,

і в цьому вибаченні,

яке я мала писати за нього,

я відкрила для себе силу пробачення,

і те, як воно може стати рушійною силою,

яка виводить з кризи

чоловіків і жінок, які пережили насилля.

Вибачення -- це священа рішучість.

Для нього потрібні цілковита чесність,

глибоке самодослідження та час.

Воно не терпить поспіху.

Я виявила, що вибачення приходить
за чотири етапи,

про які, з вашого дозволу, я вам розкажу.

На першому етапі потрібно детально
розказати про свій вчинок.

Звіт повинен бути чітким.

"Вибач, що зробив тобі боляче"

чи "Вибач, що скоїв сексуальне насилля",

тут не допоможе.

Ви повинні розповісти, 
що ж насправді сталось.

"Я зайшов в кімнату посеред ночі,

і стягнув твої трусики."

"Я принизив тебе, тому що заздрив тобі

і хотів, щоб ти почувалась нікчемною."

Свобода приходить з вичерпністю розповіді.

Вибачення -- це спогади.

Воно пов'язує минуле з теперішнім.

Воно підтверджує дійсність події,
яка сталася.

На другому етапі вам потрібно 
спитати себе "чому".

Тих, хто пережив насилля, 
переслідує це "чому".

Чому? Чому мій батько вирішив 
зґвалтувати старшу дочку?

Чому він хапав мене за голову
і бив нею об стіну?

Що стосується мого батька,

він народився з великим відривом 
від інших дітей.

З незапланованої дитини він став "дивом."

Його обожнювали і пестили.

Але як виявляється, обожнювання -- 
це не любов.

Обожнювання -- це проекція на вас

чиєїсь потреби бути ідеальним.

Мій батько мусив відповідати 
цьому недосяжному ідеалу,

і тому йому ніколи не дозволялось 
бути собою.

Йому ніколи не дозволяли
виражати ніжність,

вразливість, цікавість чи сумніви.

Йому ніколи не дозволяли плакати.

І тому він був змушений заховати 
всі ці почуття,

котрі зрештою перетворились 
на злоякісну пухлину.

Ці пригнічені почуття пізніше 
перетворились на Тінь,

яка вийшла з-під контролю,

і зрештою цей потік
був спрямований на мене.

На третьому етапі вам потрібно 
відкрити серце

і відчути те, що відчувала ваша жертва,
коли ви знущалися над нею.

Вам потрібно розбити собі серце.

Вам потрібно відчути
весь жах і віроломство,

і довгострокові наслідки
для жертв насилля.

Вам потрібно пережити
всі заподіяні страждання.

І нарешті, на четвертому етапі

взяти відповідальність за вчинене

і загладити провину.

І для чого комусь проходити 
такий виснажливий і принизливий процес?

Кому захочеться розпороти себе?

Тому що лише так ви можете звільнитись.

Лише так ви звільните вашу жертву.

Ви не лише знищили вашу жертву.

Ви знищили і себе.

Немає нікого, хто б, причиняючи 
насилля іншій людині,

не страждав би сам.

Від цього все життя стає оповитим
неймовірно брудним мороком

та залишається таким до останнього подиху.

Через вибачення, яке я написала,

я зрозуміла, що нам потрібно подивитись

під іншим кутом на проблему 
насилля чоловіків,

від якого постраждала я
та мільярд інших жінок.

Ми часто спочатку звертаємось 
до покарання.

Це початкова реакція, але насправді,

якщо покарання деколи є дієвим,

його не достатньо як такого.

Мій батько карав мене.

Я закрилась і зламалась.

На мою думку, покарання загартовує нас, 
але нічому не вчить.

Приниження -- це не одкровення.

Нам потрібно створити процес, в якому
буде і покарання,

але й вихід для чоловіків

туди, де вони стануть іншими.

Багато років я ненавиділа свого батька.

Я бажала йому смерті. Я бажала, 
щоб він потрапив за ґрати.

Але, насправді, ця лють пов'язувала мене
з батьком і його історією.

Я насправді хотіла не лише
зупинити батька,

але й змінити його.

Я хотіла, щоб він попросив вибачення.

Ось чого ми прагнемо.

Ми не хочемо знищувати чоловіків,

ми не хочемо їх лише карати.

Ми хочемо, щоб вони зрозуміли 
нас, скривджених ними жертв,

ми хочемо, щоб вони розкаялись

та змінились.

І я насправді вірю в те, що це можливо.

І я справді вірю в цей поступ.

Але нам потрібно залучити чоловіків.

Потрібно, щоб чоловіки мужньо
пішли на ці зміни.

Більшу частину життя я запрошую 
чоловіків до діалогу.

І сьогодні я тут,

прямісінько зараз,

запрошую вас до діалогу.

Дякую.

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)

Дякую, дякую.

(Оплески)