Хто з вас користувався
електронними таблицями,

такими, як Microsoft Excel?

Добре.

Тепер, хто з вас мав справу
з таблицями, складеними від руки,

як мій тато робив це для маленького
друкарського бізнесу у Філадельфії?

Набагато менше.

Але ж саме так це робилося
сотні років.

На початку 1978
я почав працювати над ідеєю,

що з часом втілилася в VisiCalc.

А наступного року 
вона встановлювалась

на новинці, яку назвали 
персональним комп'ютером Apple II.

Можна сказати, що зміни справді
відбулися, коли шість років потому,

журнал Уолл Стріт
надрукував передовицю,

яка припускала, що ви вже знаєте,
що таке VisiCalc

і, напевно, 
вже користувалися нею.

Стів Джобс у 1990

сказав, що "електронні таблиці
стимулювали розвиток промисловості".

"VisiCalc сприяла розвитку Apple більше, 
ніж будь-яка інша поодинока подія".

У особистих записах
Стів відмітив:

"Якби VisiCalc був написаний
для якогось іншого комп'ютера,

то ви б тепер брали інтерв'ю 
у когось іншого".

Тож, VisiCalc був важливим засобом
у поширенні комп'ютерів для бізнесу.

Як же так сталося?

Що це було? Який шлях я подолав,
щоб створити її саме такою?

Ну, вперше я вивчав програмування
у 1966, коли мені було 15 -

лише декілька місяців опісля
того, як це фото було зроблене.

Небагато школярів мали доступ
до комп'ютерів у ці дні.

Але завдяки везінню
та завзяттю

я зміг отримати доступ 
до комп'ютерів у місті.

Після спання в бруді у Вудстоку

я попрямував до Массачусетського 
технологічного інституту,

де для заробітку я працював
на проекті Multics.

Multics був новаторською

інтерактивною системою 
з розподіленням часу.

Ви чули про операційні системи
Лінукс та Юнікс?

Вони походять з Multics.

Я працював над версією Multics,

яка відома як інтерпретована
комп'ютерна мова,

що використовувалась людьми
у некомп'ютерних галузях,

які виконували розрахунки, сидячи 
за комп'ютерними терміналами.

Після того, як я закінчив МІТ,

я пішов працювати на 
Діджитал Еквіпмент Корпорейшн.

У DEC, я працював над 
програмним забезпеченням

для нової галузі
комп'ютерного набору тексту.

Я допомагав газетярам замінити 
репортерські друкарські машинки

комп'ютерними терміналами.

Я написав програмне забезпечення,

а потім виїздив у місця такі, 
як Канзас-Сіті стар,

де я навчав користувачів
та вислуховував відгуки.

Це був досвід у реальному світі,

який був дуже відмінним
від того, що я бачив у лабораторіях МІТ.

Після цього я став керівником проекту
програмного забезпечення

для першого 
текстового редактора DEC,

це ще одна нова галузь.

Нарівні з друкарським набором,

важливим стало створення 
інтерфейсу користувача,

який би був природнім та ефективним
для використання не комп'ютерщиками.

Після DEC я пішов працювати
у маленьку фірму,

яка створювала електроніку 
на основі мікропроцесорів

для касових апаратів 
індустрії фаст-фудів.

Але я завжди прагнув створити
компанію з моїм другом

Бобом Франкстоном,

якого я зустрів на проекті 
Multics у МІТ.

Тож я вирішив повернутися до навчання,
щоб дізнатися якомога більше про бізнес.

Восени 1977

я включився у програму MBA 
у Гарвардській школі бізнесу.

Я був одним з небагатьох студентів,

які мали навички
у комп'ютерному програмуванні.

Це моя фотографія з фотоальбому,
я в першому ряду.

(Сміх)

У Гарварді нас навчали
методом аналізу конкретних справ.

Ми розглядали до трьох справ за день.

Справа надавалася у вигляді більш, ніж
дюжини сторінок опису конкретної ситуації.

Вони часто мало додатки,
і додатки часто містили слова та цифри,

які розміщені були так, 
щоб пояснювати ситуацію.

Зазвичай вони мали
різноманітні форми.

Це моя домашня робота.

Знову: цифри, слова,
викладені таким чином, щоб мати сенс.

Багато розрахунків,

ми були дуже близькі 
з нашими калькуляторами.

Ось мій калькулятор.

На Хелоуін, я одягся,
як калькулятор.

(Сміх)

На початку кожної справи
професор викликав когось,

щоб презентувати справу.

Викликаний пояснював
умови ситуації,

потім диктував дані,
які професор записував

на багатьох автоматизованих
дошках, встановлених у класі,

а потім ми дискутували.

Найбільш засмучувало, 
якщо ви виконували домашнє завдання,

приходили наступного для
і виявлялося, що ви зробили помилку,

і всі наступні розрахунки
також були невірними.

Тож ви не могли брати участь 
в обговоренні.

А нам ставили оцінки
за участь в обговореннях.

Тоді, сидячи з 87 іншими учасниками
у класі, я багато мріяв.

Більшість програмістів на той час
працювала на мейнфреймах,

створюючи системи для інвентаризації,

розрахунку заробітної плати, 
платіжні системи.

Але я працював над інтерактивним 
текстовим процесором

і розрахунками за особистими запитами.

Замість того, щоб обмірковувати
паперовий друк та перфокарти,

я уявляв магічну дошку,

на якій, якщо ви витираєте одне число
і вписуєте нове,

то всі інші числа
будуть автоматично змінені,

наче текстовий процесор
з цифрами.

Я уявляв, що до мого калькулятора
можна підключати мишку

та дисплей, як на приладовій панелі
винищувача.

Щоб я міг надрукувати декілька чисел,
обвести їх та натиснути кнопку суми.

І прямо посередині перемовин
я зможу отримати відповідь.

Тепер мені залишилося лише 
втілити свої фантазії у реальність.

Мій батько навчив мене 
працювати з прототипами.

Він показав мені макети

і наказав розібратися,

як розміщувати на сторінці
елементи,

що будуть
друкуватися на брошурах.

Він використовував макети
для отримання відгуків від клієнтів

і затвердження проектів до того,
як він відправляв роботу до друку.

Діяльність по створенню простої, робочої
версії того, що ти намагаєшся збудувати,

заставляє вас виявити 
базові проблеми.

І дозволяє вам знайти рішення
цих проблем найпростішим чином.

Тож я вирішив побудувати прототип.

Я попрямував до відеотерміналу,

зв'язаного з Гарвардською системою
розподілення часу,

і почав працювати.

Одна з перших проблем,
з якими я зіштовхнувся була:

як представити значення у формулах?

Я покажу, що я маю на увазі.

Я думав, що можна вказати місце,

надрукувати щось,
потім надрукувати ще щось,

розмістити декілька чисел
і ще декілька чисел,

вказати, де саме
ти хочеш отримати відповідь.

А потім вказати на перше число,
натиснути мінус, вказати друге

та отримати результат.

Проблема була така:
що потрібно вписувати у формулу?

Це повинно бути чимось,
про що комп'ютер знає, де його брати.

І якщо ви дивитесь на формулу,

вам необхідно знати,
де на екрані те, на що вона посилається.

Першою думкою було використати
програмістський підхід.

Спочатку вказуєте щось,

щоб комп'ютер попрохав вас
ввести унікальне ім'я.

Досить швидко стало цілком ясно,
що це занадто нудно.

Комп'ютер повинен автоматично
створювати імена.

Тож я думав, чому б не створювати імена
у порядку, в якому ви вводите їх?

І пробував так: значення1, значення2.

Дуже швидко я побачив,

що якщо у нас більше, 
ніж декілька значень,

то ми не зможемо запам'ятати,
де вони на екрані.

Тоді я сказав:

чому б замість того, щоб дозволяти вам
розміщувати значення будь-де,

не використати сітку?

Тоді, коли ви вказуєте клітинку,

комп'ютер повинен сприймати
рядок і колонку ,як ім'я.

Отже, якщо я зроблю наче карту

і розташую букви ABC по горизонталі 
та числа по вертикалі,

то коли ви побачите B7 у формулі,

тоді будете точно знати,
де це на екрані.

Якщо вам буде потрібно надрукувати
формулу, ви будете знати, що робити.

Обмеження вас сіткою
допомогло вирішити задачу.

І відкрило нові можливості,

наприклад, можливість 
використовувати діапазон клітинок.

Але це не страшне обмеження -

ви можете розміщувати будь-які значення,
будь-які формули у будь-які клітинки.

Саме так ми чинимо і зараз,
майже через 40 років.

Ми з моїм другом Бобом вирішили, 
що створимо цей продукт разом.

Я зробив багато роботи, розбираючись,
як саме програма повинна поводитись.

Я написав пам'ятку
у якості документації.

Це також допомогло мені переконатись,
що інтерфейс користувача, який я розробив,

може бути пояснений коротко
і ясно для звичайних людей.

Боб працював на горищі приміщення,

яке він орендував 
у Арлінгтоні, Массачусетс.

Це всередині горища.

Боб купував час на MIT,

щоб друкувати програмний код
на такому терміналі.

А потім він завантажив тестову версію
на запозичений Apple II

через телефонну мережу,
використовуючи акустичний адаптер,

і ми змогли тестувати.

Для одного з таких тестів
я використав кейс Pepsi Challenge.

Друк ще не працював,
тож я був вимушений переписувати все.

Зберігання не працювало,
тож кожного разу, коли система падала,

я повинен був друкувати усі формули
знову і знову.

Наступного дня у класі, я підняв руку.
Мене викликали, і я презентував кейс.

Я показав п'ятирічний прогноз,

я показав усі типи 
найрізноманітніших сценаріїв.

Я виконав кейс,
VisiCalc вже був корисним.

Професор спитав:
- Як ви зробили це?

Мені не хотілося розповідати йому
про нашу секретну програму.

(Сміх)

І я сказав:
- Я взяв це і додав це,

і помножив на це,
потім відняв те.

Він каже:
- А чому ви не використали пропорцію?

- Пропорція не була б такою точною!

Я ж не скажу:
- Ділення ще не працює.

(Сміх)

Зрештою,
ми достатньо завершили VisiCalc,

щоб показати його публіці.

Мій батько надрукував нам
просту брошурку,

яку ми змогли використати як 
маркетинговий матеріал.

У липні 1979, наш видавець
анонсував VisiCalc світу

на маленькому стенді

на величезній Національній комп'ютерній
конференції у Нью-Йорку.

Нью-Йорк Таймс опублікував
гумористичну статтю про конференцію:

"Машини виконують щось схоже
на релігійний ритуал...

Навіть, як віряни, збираються
художники в Колізеумі

та додають до пантеону
обережно намальоване "VISICALC"

велетенськими 
чорними літерами по жовтому.

Хай живе VISICALC!"

(Ойкає) Нью Йорк Таймс:
"Хай живе VISICALC!"

(Сміх)

Це було останньою згадкою
електронних таблиць

у популярній діловій пресі
протягом наступних двох років.

Більшість ще не зрозуміла,
що це.

Але дехто зрозумів.

У жовтні 1979
ми випустили VisiCalc.

Він поставлявся у пакунках,
які виглядали ось так.

І він виглядав ось так,
запущеним на Apple II.

А все інше, як то кажуть,
то вже історія.

Страшенно багато чого
можна додати до цієї розповіді,

але хай то залишиться
до наступного разу.

Ось ще дещо:
Гарвард пам'ятає.

Це той самий клас.

Вони розмістили дощечку
в пам'ять про те, що тут сталось.

(Оплески)

Але це ще й нагадування,

що ви також можете використати
ваш досвід, потреби та оточення,

щоб побудувати прототип для вирішення
та обробки важливих проблем,

і, завдяки цьому, змінити світ.

Дякую.

(Оплески)