Ви коли-небудь почувалися самотніми?

Бувало так, що вас переповнює бажання
поговорити з кимось,

але, здається, навколо немає нікого,
до кого справді хотілось би звернутись?

Чи коли п'ятниця добігає кінця
і вам хочеться вийти в люди,

але немає сил, 
і ви залишаєтесь дома весь вечір,

і дивититесь Нетфлікс,

і почуваєтесь одиноким, як ніколи?

Ви як чудовисько

серед людей, які знають, що до чого.

Саме так я відчувала самотність.

Я — митець,

і справляюсь зі своїми почуттями,
відображаючи їх у мистецтві.

Коли ми з кимось ділимось почуттями,

і вони розуміють і розділяють ці почуття,

ми створюємо глибокий емоційний зв'язок.

Ось чому навіть в оточенні сотні людей

ми говоримо то з одним, то з іншим,

однак так і лишаємось самотніми.

Через те, що ці глибокі зв'язки 
не утворились.

Я завжди була всім задоволеною дитиною.

Гадаю, немає жодного мого фото,

де б я не посміхалася на всі зуби, 
не сміялась чи не жартувала.

І це продовжувалось до...

ну, це так досі продовжується.

У мене було багато друзів,

допоки в юному віці
я не переїхала в інше місто

на свою першу роботу коміком.

І як багато молодих, завзятих людей 
по всьому світі,

я віддалася роботі.

Але коли ви витрачаєте, 
скажімо, 90% часу в день

на те, щоб досягти успіху в кар'єрі,

звичайно ж, нічого не залишається

на те, щоб приділити увагу іншим 
важливим аспектам життя,

як-от людські стосунки.

Підтримка дружніх стосунків 
в дорослому віці — це праця.

Потрібно послідовно вибудовувати зв'язки,

потрібно бути відкритим, бути відвертим.

Все те, що мені тяжко давалося,

тому що я зазвичай приховувала 
свої справжні почуття,

намагалася завжди бути безтурботною,

і намагалася позбавити турбот інших,

вирішуючи їх проблеми.

Я знаю, багато хто із нас цим страждає,

тому що таким чином легше забути
свої власні проблеми.

Хіба не так?

Хм? Хм? Хм?

(Сміх)

Добре.

Поворотним пунктом стало те,

що декілька років тому я зав'язла
у морально принизливих стосунках.

Він ізолював мене,

я почувалася самотньою, як ніколи.

Це був найгірший період мого життя,

але саме він подав сигнал тривоги,

тому що вперше

я по-справжньому відчула самотність.

Чимало митців втілюють 
свої почуття в мистецтві.

Йдеться про безкінечні книги, 
фільми, картини, музику,

сповнені справжніми почуттями митця.

Як митець, я також так робила.

Я ділилась почуттями.

Я хотіла допомогти людям впоратися 
із почуттям самотності.

Я хотіла, щоб вони збагнули її суть,

по-справжньому відчули її
через моє мистецтво

у формі інтерактивної історії,
у вигляді відеогри.

Тож, у нашій грі,

яку ми назвали "Море самотності",

ви — це особа на ймення Кей,

котра страждає від такої 
сильної самотності,

що її почуття:

гнів,

безнадія і нікчемність,

знаходять зовнішнє втілення,

і вона перетворюється на чудовисько.

Гра, як і Кей,

насправді є уособленням мене

і того шляху, яким я пройшла,
щоб подолати свої труднощі.

Насправді, гра розгортається в голові Кей,

тому ви потрапляєте в світ,
наповнений її сльозами,

в якому погода залежить від її настрою

і від змін настрою.

Все, що є у Кей,

її єдина річ —

це її рюкзак.

Це той багаж, який ми всі несемо по життю.

Кей не знає, як правильно 
впоратися із власними емоціями,

тому її рюкзак збільшується,

поки не розірветься,

і вона врешті не буде змушена
долати труднощі.

В цій історії ми показуємо 
багато різних проявів самотності.

Дуже поширеною є самотність 
через соціальну ізоляцію.

В грі над братом Кей знущаються в школі,

і єдине його бажання —
заховатися і втекти.

Ми зображаємо його у вигляді великого
жахливого птаха у густому тумані.

Гравцеві доведеться пройтись по школі

і відчути, насправді пережити те зло,

через яке пройшов її брат,

бо його давним-давно ніхто не слухав..

Але кожного разу, коли друзі і сім'я
починають дослухатись,

то робиться перший крок до подолання 
цієї форми самотності.

Ми також показуємо
самотність у стосунках,

як наприклад, коли батьки залишаються 
разом тільки заради дітей,

але в кінці кінців це шкодить всій сім'ї.

Ми буквально затискаємо гравця 
між двома воюючими батьками,

а ви страждаєте посередині.

Вони навіть не помічають
існування їхньої дочки Кей,

поки їй не стає погано.

Ми також демоструємо самотність 
через призму психічного здоров'я,

показуючи, як хлопець Кей 
страждає від депресії

і демонструє, як інколи

надважливо зосередитись спершу
на власному благополуччі.

Хлопець зазвичай також приховує почуття,

він з'являється у вигляді одинокого
білосніжного вовка.

Але коли він починає спілкуватись 
зі своєю дівчиною Кей,

маска спадає,

під нею ми бачимо чорну собаку:

депресію.

Інколи ми одягаємо посмішку,

замість того, щоб вирішувати 
поточні задачі,

і це значно погіршує стан,

впливає на оточуючих

і руйнує стосунки.

Саму Кей

ми зображуємо розірваною
між своїми основними емоціями.

Деякі допомагають,

деякі намагаються тебе зупинити.

Невпевненість в собі — величезна істота,

що завжди нашіптує Кей, 
якою нікчемною вона є,

і що їй потрібно опустити руки.

Як і в житті,

невпевненість перекриває шлях,

і, здається, не існує способу її подолати.

Зруйнувати всюдисущу Невпевненість 
не вдасться дуже швидко.

Але в грі ви можете поступово 
ніби стиснути її

та перетворити Невпевненість в собі

у здорові сумніви,

яким можна довіряти.

Ми також демонструємо Самознищення.

Це величезне чудовисько,

яке постійно чатує неподалік під водою.

Самознищення — головний ворог героя,

який завжди намагається 
потопити вас в морі сліз.

Та коли воно вас потопило,

то через кілька хвилин ви прокидаєтесь,

і у вас є шанс продовжити далі.

Ми хотіли показати,

що у всіх нас бувають тяжкі часи, у всіх.

Але якщо ви хоча б встанете 
і почнете рухатись,

дуже ймовірно, що вам 
вдасться подолати їх,

крок за кроком.

Що стосується Радості, то Кей не вдається
її прийняти або доторкнутись до неї.

Це завжди щось вдалині.

Ми зобразили Радість як дитячу версію Кей

в жовтому плащі,

щоб океан сліз не міг їй зашкодити.

Але Радість може перетворитись 
в одержимість,

яка дійсно може нашкодити Кей,

наприклад, коли вона 
божеволітиме через хлопця.

Радість не буде в рамках норми,
доки Кей не збагне,

що її щастя не повинно
залежати від когось,

окрім неї самої.

Так, наші чудовиська здаються 
величезними і страшними,

але коли ви подолаєте нерішучість
і наблизитесь до них,

то невдовзі помітите, що вони 
зовсім не чудовиська,

а ніжні створіння, яких переповнюють 
почуття від життєвих перипетій.

Всі ці почуття:

чи то невпевненість в собі, 
чи самознищення,

не зникають повністю в нашій грі.

Основна ідея в тому,
щоб не гнатися за радістю чи щастям,

а прийняти всі свої емоції,

привести їх у рівновагу,

і нормально реагувати на те, 
що інколи нам буває недобре.

У кожного своя історія самотності.

Усвідомлення цього змінило моє життя.

Я стала більш відкрито проявляти емоції

і більше часу приділяти особистому життю,

друзям та рідним.

Коли ми випустили гру,

буквально тисячі прихильників писали нам,

ділились своїми історіями

і розповідали, що більше не почуваються 
такими самотніми,

після того як зіграли в нашу гру.

Багато написали, що вперше

за десятки років відчули надію 
на краще майбутнє.

Багато написали, 
що почали шукати терапевта

після цієї гри,

тому що сповнились надії 
подолати труднощі.

Наша гра — це не терапія.

Вона не створена для терапії.

Це лише мій з друзями спосіб 
поділитись нашими історіями

через мистецтво у вигляді відеогри.

Але ми щиро вдячні за кожне повідомлення,

що комусь стало краще,

тільки тому, що ми поділились 
своєю історією.

Так...

Я не повністю позбулася свого бажання
допомагати іншим.

Але я вже не хочу його позбавлятись.

Я його люблю.

Я тільки повинна була привести 
його в здорові рамки,

щоб воно більше не перешкоджало 
близьким стосункам,

ба, навіть допомагало
спілкуватися з людьми.

Бо якщо у вас всередині живе чудовисько,

яке є породженням негативних емоцій,

метою буде не лише вбити це чудовисько,

але й зрозуміти, що люди — складні істоти.

Прослідкуйте, що у вашому житті зайняло 
стільки місця,

що не лишилося місця для чогось іншого.

Прослідкуйте, яких емоцій
майже немає або ж забагато,

і почніть зменшувати ці перепади.

Найголовніше - це зрозуміти,

що весь широкий спектр емоцій і труднощів

робить нас тими, ким ми є —

людьми.

Дякую!

(Оплески)