Цьогоріч улітку мені випала
довга мандрівка автомобілем,

і я чудово провела час,
слухаючи неперевершену

книжку Ізабель Вілкерсон
"Тепло інших сонць".

Вона описує, як шість мільйонів афро-американців
втікали з Півдня в 1915-1970 роках,

шукаючи порятунку від жорстокості

й намагаючись знайти
кращі можливості на Півночі.

Книжка оповідає про
стійкість і винахідливість

афро-американців.

Водночас, мені було дуже важко
слухати описи всіх цих жахіть,

покірності та приниження.

Особливо нелегко було слухати
про те, як темношкірих чоловіків

били, спалювали й лінчували.

Мені подумалось: "Це трохи
заважко.

Треба зробити паузу.
Ввімкну-но я радіо".

Ввімкнувши, я почула:

Ферґюсон, штат Міссурі,

Майкл Браун,

18-річний афро-американець,

неозброєний, вбитий білим поліцейським,
лежав мертвий на землі

чотири години, стікаючи кров'ю,

а його бабуся, маленькі діти
й сусіди нажахано на це дивились.

І я подумала:

ну ось, знову те саме.

Насилля, жорстокість
супроти темношкірих

триває століттями.

Історія весь час повторюється.
Тільки імена інші.

На його місці міг бути Амаду Діалло.

То міг бути Шон Белл.

То міг бути Оскар Ґрант.

То міг бути Трейвон Мартін.

Це насилля, ця жорстокість

притаманна нашому 
національному менталітету.

Це частина нашої спільної історії.

Що ж нам робити з нею?

Я маю на увазі ту частинку 
нас самих, що далі переходить вулицю,

замикає двері,

міцніше стискає сумочку,

коли ми бачимо афро-американців.

Ось та часточка.

Так, ми не стріляємо
в людей на вулиці,

але ті самі стереотипи
й упередження,

що спричинили згадані мною
трагічні випадки,

й далі живуть в нашій душі.

Нас виховували разом з ними.

Я вважаю, що ми здатні
зупинити випадки

на кшталт того, що трапився
у Ферґюсоні,

якщо зазирнемо собі в душу
й змінимо себе.

Отож, я хочу звернутись до вас
із закликом.

Я хочу, щоб ми задумались
над трьома речами,

що допоможуть уникнути
таких випадків, як у Ферґюсоні;

ці три речі, на мою думку,
допоможуть нам

змінити власну думку
про молодих темношкірих чоловіків;

ці три речі, я сподіваюсь,
не лише захистять їх,

а й відкриють для них світ,
щоб вони могли реалізувати себе.

Можете собі це уявити?

Можете собі уявити, що в нашій
країні вітатимуть молодих афро-американців,

вважатимуть їх частиною нашого
майбутнього, ставитимуться до них

так щиро й прихильно,
як ми ставимось до своїх близьких?

Уявляєте, як поліпшиться наше життя?
Як покращиться наша країна?

Почну з найважливішого.

Треба перестати заперечувати.

Не вдавати з себе ідеальної людини.

Треба бути такими, як ви є.

Знаєте, я проводжу заняття 
на тему міжкультурної комунікації

і на початку майстер-класів
до мене підходять

і кажуть: "О, міс Неупередженість,
ми такі раді, що Ви тут" -

(Сміх)

- "але в нашій душі
немає ні краплини упередження".

А я у відповідь: "Та невже?

Бо я проводжу ці заняття щодня
і знаю про всі свої упередження".

От, наприклад, недавно
я летіла літаком

і почула в салоні звернення пілота -
то був жіночий голос.

Спершу я страшенно втішилась,

мовляв "Так, ми, жінки, все можемо.

Тепер ми в стратосфері".

Все було гаразд, аж поки
літак не влетів у зону турбулентності,

і я молилась в думках:

"Сподіваюсь, вона вміє 
керувати літаком".

(Сміх)

Так, так, я знаю.

Але я й гадки не мала,
що маю справу з упередженням,

доки не сіла в літак назад додому,
де пілотом був чоловік.

Літак знову почало трусити,

але я аніскілечки не сумнівалась
у майстерності пілота-чоловіка.

Пілот справився.

Проблема ось у чому.

Якщо ви мене запитаєте відверто,
я відповім: "Жінка-пілот? Чудово".

Але виходить, що коли щось іде не за планом,
виникають якісь проблеми, невеличкий ризик,

я дотримуюсь упередження,
про яке досі й не підозрювала.

Тобто, літаки швидко
гасають в небі,

я волію бачити за штурвалом чоловіка.

Щоб так було за замовчанням.

За замовчанням за штурвалом
літака в мене - чоловіки.

А в вас?

Кому ви довіряєте?

Кого ви боїтесь?

До кого вас підсвідомо тягне?

Від кого ви втікаєте?

Розповім вам, про що ми дізналися.

Є такий тест підсвідомих асоціацій,
який оцінює наші несвідомі упередження,

його можна пройти онлайн.

Цей тест пройшло п'ять мільйонів людей.

Як виявилось, у нас за замовчанням -
білі люди. Ми любимо білих.

Надаємо перевагу білим.
Що я маю на увазі?

Коли людям показують фото
темношкірих і білошкірих чоловіків,

ми скоріше асоціюємо

зображення білошкірого чоловіка
з позитивним словом,

ніж тоді, коли намагаємось 
асоціювати

позитивне слово з темношкірою особою,
і навпаки.

Коли ми бачимо обличчя темношкірого,

нам легше пов'язати його
з негативним словом,

ніж обличчя білошкірого.

70 відсотків білих, які проходять цей тест,
надають перевагу білим людям.

50 відсотків чорних, які проходять цей тест,
надають перевагу білим людям.

Бачите, це зачепило всіх нас.

Що можна вдіяти з тим, що наш мозок 
будує асоціації підсвідомо?

Мабуть, ви подумали собі -

напевно, у всьому цьому

винна моя нездатність
розрізняти кольори.

Треба пройти тест ще раз.

Але я вам не раджу цього робити.

Ми пройшли всі можливі варіанти,
намагаючись

не зважати на колір.

Але проблема не в тому, що ми бачили колір.
Проблема в тому, що ми робили, побачивши його.

Ось про що тут йдеться.

І доки ми вперто вдаємо,
що не зважаємо на колір,

ми не усвідомлюємо,
як расова відмінність

впливає на можливості людей,
як вона не дає їм реалізувати себе,

а часом стає винуватцем
їхньої загибелі.

Тому науковці застерігають нас:

не смійте навіть думати,
начебто ви дальтоніки.

Натомість вони радять:

витріщайтесь на чудових
афро-американців.

(Сміх)

Дивіться їм просто в очі
та запам'ятовуйте їх,

бо коли ми дивимось
на чудових людей, які мають темну шкіру,

ми позбуваємось

отих підсвідомих асоціацій.

Як ви гадаєте, чому позаду мене -
світлини прекрасних афроамериканців?

Їх було так багато, що 
я не змогла показати всіх.

Гаразд, я скажу вам, чому:

я намагаюсь змінити ваші
підсвідомі асоціації про афро-американців.

Я хочу нагадати вам,

що молоді афро-американці
виростають і стають чудовими людьми,

які змінюють і поліпшують
наше життя.

Скажу вам ще одну річ.

Наука знає ще один вихід,

який змінює наші
підсвідомі асоціації,

хоч і тимчасово -

якщо взяти фото знайомої вам білої людини, 
яка прославилась своїми ганебними вчинками,

і повісити його поруч зі знимкою
темношкірої людини,

яка прославилась чимось добрим,

то підсвідомі асоціації теж зміняться.

Подумайте про серійного вбивцю Джеффрі Дамера
й держсекретаря США Коліна Павелла.

Не зводьте очей з їхніх фото. (Сміх)

Це спрацює. Отож задумайтесь,
які упередження ви маєте.

Прошу вас, перестаньте хитати головою
і пошукайте інформацію,

яка доведе, що ваші давні
стереотипи - хибні.

Гаразд, то був номер один.
Номер два.

Підходьте до молодих афро-американців,
а не сахайтесь від них.

Це не так важко зробити,

але при цьому треба мати

чіткий намір і усвідомлювати,
що робиш.

Кілька років тому я 
була в районі Волл-стріт

разом зі своєю колегою. Вона дуже класна, 
проводить разом зі мною

заняття на тему міжкультурної комунікації,
і вона іншого кольору шкіри - кореянка.

Ми були надворі,
пізно ввечері,

і не знали, де ми саме є,
словом, загубилися.

Тоді я побачила перехожого по той бік вулиці
і подумала: "О, чудово, темношкірий чоловік".

І, не задумуючись, пішла до нього.

А моя подруга сказала:
"Хм, цікаво".

Той перехожий був темношкірим.

Я думаю, що темношкірі хлопці
зазвичай знають, куди вони йдуть.

Не знаю, чому я в цьому впевнена,
але я так думаю.

Отож, моя подруга зауважила: "Слухай, ти сказала 
- "Супер, темношкірий чоловік"?"

А я відповіла: "Ні, я сказала
"О-о-о, темношкірий чоловік".

Це все міняє. Та ж потреба,
той же чоловік, те ж вбрання,

той самий час, та сама вулиця,
а от реакція - інша.

І вона відповіла мені: "Мені так соромно.
Я - консультант з питань міжкультурної комунікації.

І потрапила на гачок стереотипів про афро-американців.
І при цьому сама маю темний колір шкіри. О Боже!"

А я сказала: "Знаєш що? Давай не будемо.
Не треба перебільшувати.

Ти ж бачиш, що я давніше за тебе
маю діло з темношкірими хлопцями.

(Сміх)

Мій тато був афро-американцем.
Розумієш, що я маю на увазі?

Я маю темношкірого сина зростом 1,96 метра.
Я була одружена з темношкірим.

Я так добре обізнана
зі всіма стереотипами про афро-американців,

що можу відразу сказати,
ким є той темношкірий парубок,

і він мені підходить.

Той хлопець сказав: "Так, пані, я знаю,
де те місце, куди ви йдете. Я проведу вас туди".

Упередження - це історії,
що їх ми складаємо про людей

перед тим, як дізнаємось,
які вони насправді.

Але як нам дізнатися,
які ж вони насправді,

якщо нам сказали уникати і боятися їх?

Отож, закликаю вас
іти назустріч своїм страхам.

Ні, я не прошу вас 
стрімголов ризикувати.

А просто задуматись над тим,
кого саме ви уникаєте,

розширити власне соціальне
й професійне коло.

Хто входить до вашого кола?

Кого там бракує?

Зі скількома молодими афро-американцями -
чоловіками та жінками -

ви маєте щирі взаємини?

Або з людьми, які кардинально

відрізняються від вас самих?

Бо знаєте що?
Просто озирніться довкола.

Може, хтось є у вашому офісі,
у вашому класі,

церкві чи ще десь,
якийсь молодий афро-американець.

Ви можете бути приязним до нього.
Привітатися з ним.

Закликаю вас будувати глибші,
тісніші стосунки,

дружбу, що дасть вам змогу
пізнати іншу людину

та подолати стереотипи.

Я знаю, що дехто з вас
задумувався над цим.

Знаю, бо маю кількох 
білих приятелів, які нарікають:

"Ти не уявляєш собі,
як мені незручно.

Я думаю, що в моєму випадку
нічого з цим не вийде.

Я все зіпсую".

Може й так, але ж тут не йдеться
про ідеальні стосунки. Йдеться про зв'язок.

До того, як вам стане комфортно,
ви деякий час почуватиметесь незатишно.

Але ви мусите хоча б спробувати.

А щодо молодих афро-американців,
то я маю на увазі,

що коли хтось підійте до вас зі щирими,
приязними намірами, не відштовхуйте його.

Не всі хочуть обвести 
вас довкола пальця.

Знайдіть тих,
хто побачить у вас душу.

Взаємини з людьми,
які відрізняються від вас,

вчать співпереживати й співчувати.

Тоді відбувається дещо
важливе й чудове:

ви починаєте розуміти,
що вони є вами,

що вони є частиною вас,
що вони є вашою родиною,

а тоді ми перестаємо
бути байдужими сторонніми,

а починаємо брати участь,
підтримувати й захищати,

стаємо союзниками.

Тому вийдіть із зони комфорту
на зустріч цікавішому, яскравішому життю,

бо саме так можна зарадити
повторенню такої трагедії, як у Ферґюсоні.

Так ми створимо спільноту,

де всі, а особливо молоді афро-американці,
зможуть самореалізуватися.

Третя річ не така легка,

я про це добре знаю,
але всеодно скажу.

Коли ми щось бачимо, то мусимо
набратись сміливості й не змовчати,

навіть коли це сказали наші близькі.

Наближаються свята,
настає пора,

коли ми всі зберемось за столом
і гарно проводитимемо час.

Принаймні більшість з нас
святкуватиме,

і тоді час дослухатись
до розмов за столом.

Треба перестати мовчати
і сказати: "Бабуся - шовіністка".

(Сміх)

"Дядько Джо - расист".

Насправді ми любимо і бабусю,
і дядька Джо. Справді.

Ми знаємо, що вони добрі люди,
але їхні слова - погані.

І ми мусимо не змовчати, а щось сказати,
бо знаєте, хто ще сидить за столом?

Діти.

А ми дивуємось, чому ці упередження не зникають,
чому вони переходять з покоління в покоління?

Бо ми нічого на це не кажемо.

Нам треба говорити: "Бабусю,
так більше нікого не називають".

"Дядьку Джо, це неправда,
він такого не заслужив.

Ніхто такого не заслуговує".

Нам треба перестати

захищати своїх дітей
від мерзенності расизму,

бо батьки - афро-американці
не можуть собі такого дозволити,

особливо ті, хто має
молодих темношкірих синів.

Ми мусимо звернутись до наших
любих дітей, нашого майбутнього,

і розповісти їм, що ми маємо
дивовижну країну з неймовірними ідеалами,

що ми страшенно важко працювали
і чогось таки досягнули,

але робота ця не завершена.

Ми досі не позбулися думок про те,

що ми вищі за інших, і це змушує нас

наповнювати цими думками 
наші інституції,

наше суспільство та нові покоління,

і це веде до відчаю,

нерівності та жахливого
недооцінювання молодих афро-американців.

Ми досі боремось,
мусите ви сказати своїм дітям,

щоб побачити в молодих людей

не тільки колір їхньої шкіри,
а й їхню вдачу,

але сподіваємось, що ви -
наші діти -

станете рушіями змін
у цій країні,

повстанете проти несправедливості
та, щонайважливіше, матимете охоту

зробити так, щоб у цій країні сприймали 
темношкіру молодь такою як вона справді є.

Довкола сила-силенна чудових
молодих афро-американців,

найталановитіших політиків,

мужніх вояків,

прекрасних, працьовитих
робітників.

Ці люди є натхненними проповідниками.

Прекрасними науковцями,
митцями й письменниками.

Кмітливими коміками.

Сповненими любові дідусями

й турботливими синами.

Мужніми батьками

й молодими мрійниками.

Дякую.

(Оплески)