I was on a long road trip this summer,
and I was having
a wonderful time listening
to the amazing Isabel Wilkerson's
"The Warmth of Other Suns."
It documents six million black folks
fleeing the South from 1915 to 1970
looking for a respite
from all the brutality
and trying to get to a better
opportunity up North,
and it was filled with stories
of the resilience and the brilliance
of African-Americans,
and it was also really hard to hear
all the stories of the horrors
and the humility,
and all the humiliations.
It was especially hard to hear
about the beatings and the burnings
and the lynchings of black men.
And I said, "You know,
this is a little deep.
I need a break. I'm going
to turn on the radio."
I turned it on, and there it was:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
18-year-old black man,
unarmed, shot by a white police officer,
laid on the ground dead,
blood running for four hours
while his grandmother and little children
and his neighbors watched in horror,
and I thought,
here it is again.
This violence, this brutality
against black men
has been going on for centuries.
I mean, it's the same story.
It's just different names.
It could have been Amadou Diallo.
It could have been Sean Bell.
It could have been Oscar Grant.
It could have been Trayvon Martin.
This violence, this brutality,
is really something that's part
of our national psyche.
It's part of our collective history.
What are we going to do about it?
You know that part of us that still
crosses the street,
locks the doors,
clutches the purses,
when we see young black men?
That part.
I mean, I know we're not
shooting people down in the street,
but I'm saying that the same
stereotypes and prejudices
that fuel those kinds of tragic incidents
are in us.
We've been schooled in them as well.
I believe that we can stop
these types of incidents,
these Fergusons from happening,
by looking within
and being willing to change ourselves.
So I have a call to action for you.
There are three things that I want
to offer us today to think about
as ways to stop Ferguson
from happening again;
three things that I think will help us
reform our images of young black men;
three things that I'm hoping
will not only protect them
but will open the world
so that they can thrive.
Can you imagine that?
Can you imagine our country
embracing young black men,
seeing them as part of our future,
giving them that kind of openness,
that kind of grace we give
to people we love?
How much better would our lives be?
How much better would our country be?
Let me just start with number one.
We gotta get out of denial.
Stop trying to be good people.
We need real people.
You know, I do a lot of diversity work,
and people will come up to me
at the beginning of the workshop.
They're like, "Oh, Ms. Diversity Lady,
we're so glad you're here" --
(Laughter) --
"but we don't have a biased bone
in our body."
And I'm like, "Really?
Because I do this work every day,
and I see all my biases."
I mean, not too long ago, I was on a plane
and I heard the voice of a woman
pilot coming over the P.A. system,
and I was just so excited, so thrilled.
I was like, "Yes, women,
we are rocking it.
We are now in the stratosphere."
It was all good, and then it started
getting turbulent and bumpy,
and I was like,
"I hope she can drive."
(Laughter)
I know. Right.
But it's not even like
I knew that was a bias
until I was coming back on the other leg
and there's always a guy driving
and it's often turbulent and bumpy,
and I've never questioned
the confidence of the male driver.
The pilot is good.
Now, here's the problem.
If you ask me explicitly,
I would say, "Female pilot: awesome."
But it appears that when things get funky
and a little troublesome, a little risky,
I lean on a bias that I didn't
even know that I had.
You know, fast-moving planes in the sky,
I want a guy.
That's my default.
Men are my default.
Who is your default?
Who do you trust?
Who are you afraid of?
Who do you implicitly feel connected to?
Who do you run away from?
I'm going to tell you
what we have learned.
The implicit association test,
which measures unconscious bias,
you can go online and take it.
Five million people have taken it.
Turns out, our default is white.
We like white people.
We prefer white. What do I mean by that?
When people are shown images
of black men and white men,
we are more quickly able to associate
that picture with a positive word,
that white person with a positive word,
than we are when we are
trying to associate
positive with a black face,
and vice versa.
When we see a black face,
it is easier for us to connect
black with negative
than it is white with negative.
Seventy percent of white people
taking that test prefer white.
Fifty percent of black people
taking that test prefer white.
You see, we were all outside
when the contamination came down.
What do we do about the fact
that our brain automatically associates?
You know, one of the things
that you probably are thinking about,
and you're probably like, you know what,
I'm just going to double down
on my color blindness.
Yes, I'm going to recommit to that.
I'm going to suggest to you, no.
We've gone about as far as we can go
trying to make a difference
trying to not see color.
The problem was never that we saw color.
It was what we did when we saw the color.
It's a false ideal.
And while we're busy
pretending not to see,
we are not being aware of the ways
in which racial difference
is changing people's possibilities,
that's keeping them from thriving,
and sometimes it's causing them
an early death.
So in fact, what the scientists
are telling us is, no way.
Don't even think about color blindness.
In fact, what they're suggesting is,
stare at awesome black people.
(Laughter)
Look at them directly in their faces
and memorize them,
because when we look
at awesome folks who are black,
it helps to dissociate
the association that happens
automatically in our brain.
Why do you think I'm showing you
these beautiful black men behind me?
There were so many, I had to cut them.
Okay, so here's the thing:
I'm trying to reset your automatic
associations about who black men are.
I'm trying to remind you
that young black men
grow up to be amazing human beings
who have changed our lives
and made them better.
So here's the thing.
The other possibility in science,
and it's only temporarily changing
our automatic assumptions,
but one thing we know
is that if you take a white person
who is odious that you know,
and stick it up next to a person of color,
a black person, who is fabulous,
then that sometimes actually
causes us to disassociate too.
So think Jeffrey Dahmer and Colin Powell.
Just stare at them, right? (Laughter)
But these are the things.
So go looking for your bias.
Please, please, just get out of denial
and go looking for disconfirming data
that will prove that in fact
your old stereotypes are wrong.
Okay, so that's number one: number two,
what I'm going to say is move toward
young black men instead of away from them.
It's not the hardest thing to do,
but it's also one of these things
where you have to be conscious
and intentional about it.
You know, I was in a Wall Street area
one time several years ago
when I was with a colleague of mine,
and she's really wonderful
and she does diversity work with me
and she's a woman of color, she's Korean.
And we were outside,
it was late at night,
and we were sort of wondering where
we were going, we were lost.
And I saw this person across the street,
and I was thinking, "Oh great, black guy."
I was going toward him
without even thinking about it.
And she was like,
"Oh, that's interesting."
The guy across the street,
he was a black guy.
I think black guys generally
know where they're going.
I don't know why exactly I think that,
but that's what I think.
So she was saying, "Oh, you
were going, 'Yay, a black guy'?"
She said, "I was going,
'Ooh, a black guy.'"
Other direction. Same need,
same guy, same clothes,
same time, same street,
different reaction.
And she said, "I feel so bad.
I'm a diversity consultant.
I did the black guy thing.
I'm a woman of color. Oh my God!"
And I said, "You know what? Please.
We really need to relax about this."
I mean, you've got to realize
I go way back with black guys.
(Laughter)
My dad is a black guy.
You see what I'm saying?
I've got a 6'5" black guy son.
I was married to a black guy.
My black guy thing
is so wide and so deep
that I can pretty much sort
and figure out who that black guy is,
and he was my black guy.
He said, "Yes, ladies, I know
where you're going. I'll take you there."
You know, biases are the stories
we make up about people
before we know who they actually are.
But how are we going to know who they are
when we've been told to avoid
and be afraid of them?
So I'm going to tell you
to walk toward your discomfort.
And I'm not asking you
to take any crazy risks.
I'm saying, just do an inventory,
expand your social
and professional circles.
Who's in your circle?
Who's missing?
How many authentic relationships
do you have with young black people,
folks, men, women?
Or any other major difference
from who you are
and how you roll, so to speak?
Because, you know what?
Just look around your periphery.
There may be somebody at work,
in your classroom,
in your house of worship, somewhere,
there's some black young guy there.
And you're nice. You say hi.
I'm saying go deeper, closer, further,
and build the kinds of relationships,
the kinds of friendships that actually
cause you to see the holistic person
and to really go against the stereotypes.
I know some of you are out there,
I know because I have some white
friends in particular that will say,
"You have no idea how awkward I am.
Like, I don't think this
is going to work for me.
I'm sure I'm going to blow this."
Okay, maybe, but this thing is not
about perfection. It's about connection.
And you're not going to get comfortable
before you get uncomfortable.
I mean, you just have to do it.
And young black men, what I'm saying is
if someone comes your way, genuinely
and authentically, take the invitation.
Not everyone is out to get you.
Go looking for those people
who can see your humanity.
You know, it's the empathy
and the compassion
that comes out of having relationships
with people who are different from you.
Something really powerful
and beautiful happens:
you start to realize that they are you,
that they are part of you,
that they are you in your family,
and then we cease to be bystanders
and we become actors,
we become advocates,
and we become allies.
So go away from your comfort
into a bigger, brighter thing,
because that is how we will stop
another Ferguson from happening.
That's how we create a community
where everybody, especially
young black men, can thrive.
So this last thing is going to be harder,
and I know it, but I'm just going
to put it out there anyway.
When we see something, we have to have
the courage to say something,
even to the people we love.
You know, it's holidays
and it's going to be a time
when we're sitting around the table
and having a good time.
Many of us, anyways, will be in holidays,
and you've got to listen to
the conversations around the table.
You start to say things like,
"Grandma's a bigot."
(Laughter)
"Uncle Joe is racist."
And you know, we love Grandma
and we love Uncle Joe. We do.
We know they're good people,
but what they're saying is wrong.
And we need to be able to say something,
because you know who else is at the table?
The children are at the table.
And we wonder why these biases don't die,
and move from generation to generation?
Because we're not saying anything.
We've got to be willing to say, "Grandma,
we don't call people that anymore."
"Uncle Joe, it isn't true
that he deserved that.
No one deserves that."
And we've got to be willing
to not shelter our children
from the ugliness of racism
when black parents don't
have the luxury to do so,
especially those who have
young black sons.
We've got to take
our lovely darlings, our future,
and we've got to tell them we have
an amazing country with incredible ideals,
we have worked incredibly hard,
and we have made some progress,
but we are not done.
We still have in us this old stuff
about superiority and it is causing us
to embed those further
into our institutions
and our society and generations,
and it is making for despair
and disparities and a devastating
devaluing of young black men.
We still struggle, you have to tell them,
with seeing both the color
and the character of young black men,
but that you, and you expect them,
to be part of the forces of change
in this society
that will stand against injustice
and is willing, above all other things,
to make a society where young black men
can be seen for all of who they are.
So many amazing black men,
those who are the most amazing
statesmen that have ever lived,
brave soldiers,
awesome, hardworking laborers.
These are people who
are powerful preachers.
They are incredible scientists
and artists and writers.
They are dynamic comedians.
They are doting grandpas,
caring sons.
They are strong fathers,
and they are young men
with dreams of their own.
Thank you.
(Applause)
هذا الصيف، كنت في رحلة برية طويلة
وكنت أحظى بوقت ممتع أستمع فيه إلى
رائعة إيزابيل وِلكرسون
"ذا ورمث أوف أذر سنز."
إنها توثق هروب ستة ملايين من السود
من الجنوب من عام 1915 وحتى 1970
بحثًا عن راحة من كل الأعمال الوحشية
في محاولة للحصول على فرصة أفضل في الشمال،
وكانت الرواية مملوءة بقصص النباهة والذكاء
عند الأمريكيين الأفارقة،
وكان حقًا من الصعب الاستماع
إلى كل قصص الرعب
والذل وكل الإهانات.
وخصوصًا كان يصعب الاستماع إلى الضرب والحرق
والإعدام دون محاكمة بحق الرجال السود.
وقلت، "تعلمون، هذا عميق قليلًا.
أحتاج للراحة. سأشغل الراديو."
وشغلته، وكان التالي:
فيرغسون، ميزوري،
مايكل برون،
رجل أسود في الثامنة عشرة من عمره،
غير مسلح، أُطلق عليه النار
على يد شرطي أبيض، وقع جثة هامدة،
يسيل الدم لأربع ساعات
بينما تشاهده الجدة والأطفال الصغار
وجيرانه في حالة من الهلع،
وفكرت،
ها هو مجددا.
هذا العنف وهذه الوحشية تجاه الرجال السود
قد استمرت على مدى قرون من الزمان.
أعني، إنها نفس القصة ولكن بأسماء مختلفة.
كان يمكن أن يكون أمادو ديالو.
كان يمكن أن يكون شين بيل.
كان يمكن أن يكون أوسكار غرانت.
كان يمكن أن يكون ترايفن مارتن.
هذا العنف وهذه الوحشية
هي حقًا شيء يمثل جزء من عقليتنا الوطنية.
إنها جزءٌ من تاريخنا الجماعي.
ماذا سنفعل حيالها؟
تعلمون ذلك الجزء منا
الذي لا زال يعبر الشارع
ويقفل الأبواب
ويتمسّك بالمحفظة
عندما نرى الشباب السود؟
ذلك الجزء.
أعني، أعلم أننا لا نطلق النار على الأشخاص
في الطرقات،
ولكنني أقول بأن نفس الصور النمطية
والأحكام المسبقة
التي تغذي كل أنواع الحوداث المأساوية
موجودة فينا.
لقد تم تعليمنا إياها أيضًا.
أعتقد أن بإمكاننا وقف هذه الأنواع
من الحوادث المؤسفة،
وقف قتل الرجال من أمثال فرغسون،
بالنظر إلى دواخلنا
وأن نكون على استعداد لتغيير أنفسنا.
لذا فأنا أحمل دعوة لكم للقيام بشيء ما.
هناك ثلاثة أشياء أود عرضها علينا اليوم
كي نفكر فيها
كطرق لمنع تكرار حادثة فيرغسون مرة أخرى:
ثلاثة أشياء أعتقد أنها ستساعدنا
على إعادة تشكيل تخيلاتنا عن الشباب السود؛
ثلاثة أشياء آمل ألا تساعدهم فحسب
بل أن تفتح أمامهم العالم كي يزدهروا.
هل بإمكانك تخيل ذلك؟
هل بإمكانكم تخيل دولتنا تحتضن الشباب السود
وتراهم كجزء من مستقبلنا
وتعطيهم ذلك النوع من الانفتاح،
ذلك النوع من الحنان الذي نعطيه لأحبابنا؟
كم ستكون حياتنا أفضل؟
كم ستكون بلادنا أفضل؟
دعوني فقط أبدأ برقم واحد.
علينا أن نخرج من دائرة الإنكار،
أن نتوقف عن محاولة كوننا أناسًا جيدين.
نحتاج أناسًا حقيقيين.
تعلمون، أقوم بكثير من العمل
في مجال التعددية،
ويأتي الناس لي في بداية ورشة العمل.
كأنهم يقولون: "يا سيدة التعددية،
نحن سعداء بكونك هنا" --
(ضحك) --
"ولكننا لا نملك عظمة منحازة في جسمنا."
فأقول، "حقًا؟
لأنني أقوم بهذا العمل يوميًا
وأرى كل انحيازاتي."
أعني، مؤخرًا، كنت على متن طائرة
وسمعت صوت قائدة الطائرة عبر مكبر الصوت
وكنت متحمسة وسعيدةً جدًا.
كنت كأنني أقول، "نعم يا امرأة، نحن نفعلها.
نحن الآن في الغلاف الجوي."
كل شيء كان جيدًا
ومن ثم بدأ يصبح مضطربًا ومتخبطًا،
وكنت كأنني أقول،
"آمل أنها تستطيع القيادة."
(ضحك)
أعلم ذلك. صحيح.
ولكن لم يكن الأمر وكأنني علمت بأنني منحازة
حتى كنت أعود على الساق الأخرى
ودائمًا ما كان هناك شابٌ يقود
وتكون الطائرة غالبًا مضطربة ومتخبطة،
ولم يسبق لي أن شككت في الثقة
بالسائق الذكر.
قائد الطائرة جيد.
الآن، هنا تكمن المشكلة.
إن سألتموني بصراحة،
سأقول، "قائدة طائرة: شيء رائع."
ولكن يبدو أنه عندما تتحول الأشياء لتصبح
غير تقليدية ومزعجة وخطيرة بعض الشيء،
أميل إلى التحيز الذي
لم أكن أعرف أنني امتلكته.
تعلمون، طائرات تتحرك بسرعة في السماء،
أريد شابًا.
هذا هو وضعي الافتراضي.
الرجال هم وضعي الافتراضي.
من هو الافتراضي بالنسبة لك؟
من الذي تثق به؟
من الذي تخاف منه؟
من الذي تشعر بالكامل أنك مرتبط به؟
من الذي تهرب منه؟
سأخبركم ماذا قد تعلمنا.
اختبار الارتباط الكامل،
الذي يقيس انحياز العقل الباطن،
بإمكانك أن تتصل بالإنترنت وتأخذه.
قد أخذه خمسة مليون شخص.
ويتضح، أن الافتراضي خاصتنا أبيض.
نحب الناس البيض.
نفضل البيض. ماذا أعني بذلك؟
عندما يُعرض على الناس صورٌ
لرجال سود ورجال بيض،
نحن أقدر وبسرعة أن نربط
تلك الصورة مع كلمة إيجابية،
الشخص الأبيض من كلمة إيجابية،
من أننا حين نحاول ربط
الإيجابي مع الوجه الأسود والعكس.
عندما نرى وجهًا أسود،
إنه من الأسهل لنا أن نربط الأسود مع السلبي
مقارنة بربط الأبيض مع السلبي.
سبعون بالمائة من الأشخاص البيض
الذين يأخذون هذا الاختبار يفضلون البيض.
خمسون بالمائة من الأشخاص السود
الذين يأخذون هذا الاختبار يفضلون البيض.
إذًا ترون، كنا جميعًا في الخارج
عندما أتى التلوث.
ما الذي يتوجب علينا فعله تجاه
ما يرتبط به دماغنا بشكل أوتوماتيكي؟
تعلمون، إن أحد الأشياء
التي يُحتمل أنكم تفكرون بشأنها،
وأنتم من المحتمل أنكم، تعلمون ماذا،
سأضاعف الرهان على عمى الألوان عندي.
نعم، سأسلم بذلك مرة أخرى.
سأقترح عليكم، لا.
ذهبنا إلى الحد الذي نستطيع الذهاب إليه
في محاولة لصنع فارق
في محاولة التغاضي عن رؤية اللون.
لم تكن المشكلة أبدًا في رؤيتنا للون.
إنها كانت بما فعلناه عند رؤيتنا للون.
إنه مفهوم خاطئ.
وبينما نحن مشغولون بالتظاهر بعدم الرؤية،
لسنا ندرك الطرق التي
تُغير من خلالها التفرقة العنصرية
إمكانيات الناس،
التي تُبعدهم عن الازدهار،
وفي بعض الأحيان تسبب لهم وفاة مبكرة.
لذا في الحقيقة،
ما يخبرنا به العلماء هو، لا وسيلة.
لا تفكروا أبدًا بعمى الألوان.
في الحقيقة، ما يقترحونه هو،
حدقوا بالأشخاص السود الرائعين.
(ضحك)
انظروا إليهم مباشرة في عيونهم وتذكروهم،
لأننا عندما ننظر إلى الناس الرائعين السود
فذلك يساعد مباشرة على فصل الارتباط
الذي يحدث في أذهاننا.
لماذا تعتقدون أني أريكم هؤلاء
الرجال السود الجميلين من خلفي؟
كان هناك الكثير منهم وتوجب عليّ قصهم.
حسنًا، هذا ما في الأمر:
أحاول إعادة ضبط ربطكم الذهني الأوتوماتيكي
حول ماهية الرجال السود.
أحاول تذكيركم
بأن الشباب السود كبروا ليكونوا بشرًا
قد غيروا حياتنا إلى الأفضل.
إذًا ها هو الأمر.
الاحتمال الآخر من ناحية علمية،
وهو يغير توقعاتنا الأوتوماتيكية بشكل مؤقت،
ولكن من الجدير معرفته
أنك إن أخذت شخصًا أبيض تعرفه بغيضا
ووضعته بجانب شخص ملون،
شخص أسود رائع،
ذلك في بعض الأحيان
يسبب بالفعل فك ربط الذهني لدينا.
إذًا فكروا بجيفري داهمير وكولين بويل.
حدقوا بهم فقط، حسنًا؟ (ضحك)
ولكن هذه هي الأمور.
إذًا فابحثوا عن انحيازكم.
من فضلكم، من فضلكم اخرجوا فقط من الإنكار
وابحثوا عن البيانات غير المؤكدة
التي ستثبت بالفعل أن صوركم النمطية خاطئة.
حسنًا، إذًا كان ذلك رقم واحد: رقم اثنان،
ما أريد قوله هو أن تقدموا نحو الشباب السود
بدلًا من الهروب منهم.
إنه ليس بالشيء الصعب فعله،
ولكنه أيضًا أحد هذه الأشياء
التي ينبغي عليكم أن تكونوا
يقظين وإراديين بشأنها.
تعلمون، كنت ذات مرة في منطقة وول ستريت
قبل عدة سنوات
عندما كنت مع زميلة لي، وهي رائعة حقًا
وهي تعمل معي في مجال التعددية
وهي امرأة ملونة، إنها كورية.
كنا في الخارج وكان الوقت متأخرًا في الليل،
كنا نوعًا ما نتساءل عن وجهتنا، كنا ضائعات.
ورأيت هذا الشخص في الشارع
وكنت أفكر "عظيم، شاب أسود."
كنت متجهة نحوه دون أدنى تفكير بذلك.
وحالها كأنها تقول "ياه، هذا مدهش."
هذا الشاب الذي في الشارع،
كان شابًا أسود.
أعتقد أن الشباب السود بشكل عام
يعرفون أين يذهبون.
لا أعلم لماذا بالضبط أعتقد ذلك،
ولكن هذا ما أعتقده.
إذًا فهي تقول أنني كنت أقول:
"با لسعادتنا، شاب أسود؟"
قالت "كنت أقول، 'أووه، شاب أسود'."
الاتجاه الآخر. نفس الحاجة،
نفس الشخص، نفس الملابس،
نفس الوقت، نفس الشارع، الاتجاه المعاكس.
وقالت "أشعر بالحزن الشديد،
أنا مستشارة تعددية.
كررت السلوك الانحيازي.
أنا امرأة أميز حسب اللون. يا إلهي!"
وقلتُ "أتعلمين؟ أرجوكِ
نحتاج حقًا لأن نسترخي تجاه هذا.
أقصد، عليك أن تدركي
بأن لي تاريخا مع الشباب السود.
(ضحك)
أبي رجل أسود.
تفهمين ما أقول؟
أملك ابنًا أسود طوله 6.5 إنشًا.
كنت متزوجة من رجل أسود.
موضوع الرجل الأسود عندي
هو كبير جدًا وعميق جدًا
حتى أنني أستطيع إلى حد كبير
فرز وتحديد من كان ذلك الشاب الأسود،
وهو كان الشاب الأسود خاصتي.
قال "نعم، سيداتي،
أعلم أين تذهبن. سآخذكم إلى هناك."
تعلمون، إن الانحيازات
هي قصص نخترعها عن الأشخاص
قبل أن نعرف حقيقتهم.
ولكن كيف سنعرفهم
بينما تم إخبارنا باجتنابهم والخوف منهم؟
حسنًا، سأقول لكم
بأن تمضوا نحو ما لا يريحكم.
لا أطلب منكم ارتكاب مخاطر حمقاء.
أقول، اعملوا جردًا فحسب،
قوموا بتوسيع دوائركم الاجتماعية والمهنية.
مَن في دائرتكم؟
من غير الموجود فيها؟
كم عدد العلاقات الأصيلة
التي تملكونها مع أشخاص سود،
شبابًا ورجالًا ونساء؟
أو أي اختلاف رئيسي مِن مَن أنتم
وكيف تتصرفون، مثلًا؟
لأنكم، تعلمون؟
انظروا فقط من حولكم.
ربما يكون أحد ما في العمل،
في الصف،
في مكان عبادتكم، في مكان ما،
هناك بعض الشباب السود هناك.
وأنتم لطفاء. قولوا أهلًا.
أقول لكم، اذهبوا أعمق وأقرب وأبعد
وقوموا ببناء أنواع العلاقات،
أنواع العلاقات التي تدفعكم بالفعل
إلى رؤية الشخص بأكمله
وأن تقفوا ضد الصور النمطية.
أعرف أن بعضًا منكم موجودون،
أعرف لأنني أمتلك أصدقاءً بيض
سيقولون بالتحديد،
"ليس لديك أدنى فكرة عن حماقتي.
لا أعتقد بأن هذا سيصلح معي.
متأكد بأنني سأخرب هذا."
حسنًا، ربما، ولكن هذا الشيء
ليس عن المثالية. إنه عن الارتباط.
ولن تشعروا بالراحة قبل ألا تشعروا بها.
أقصد، عليكم أن تفعلوها فحسب.
وللشباب السود، ما أقوله هو
إن أتى شخص ما في طريقكم بأصالة،
فاقبلوا الدعوة.
ليس الجميع يسعون ضدكم.
اذهبوا للبحث عن هؤلاء الناس
الذين يستطيعون رؤية إنسانيتكم.
تعلمون، إنه التعاطف والرحمة
التي تأتي من امتلاك علاقات
مع أشخاص مختلفين عنكم.
يحدث شيء قوي وجميل:
تبدؤون بإدراك أنهم أنتم،
أنهم جزء منكم،
أنهم أنتم داخل أسرتكم،
ثم نتوقف عن كوننا متفرجين
ونصبح ممثلين ونصبح مؤيدين
ونصبح حلفاء.
إذًا فاخرجوا من دائرة راحتكم
إلى الشيء الأكبر والأكثر إشراقًا
لأننا بهذه الطريقة
سنمنع تكرار حادثة فيرغسون مرة أخرى.
هذه هي طريقة بنائنا لمجتمع
حيث يستطيع كل شخص،
وخصوصًا الشباب السود، الازدهار.
إذًا هذا الشيء الأخير سيكون أصعب،
وأعلم ذلك، ولكنني أحاول
أن أظهرها لكم على أية حال.
عندما نرى شيئًا ما،
علينا أن نتحلى بالشجاعة لقول شيء ما،
حتى للأشخاص الذين نحبهم.
تعلمون، إنها الأعياد وسيأتي الوقت
عندما نجلس حول الطاولة ونمضي وقتًا جميلًا.
الكثير منا، على أية حال،
سيكونون في الأعياد،
وستستمعون إلى محادثات حول الطاولة.
تبدؤون بقول أشياء مثل "جدتي متعصبة."
(ضحك)
"عمي جو عنصري."
وتعلمون، نحب جدتنا ونحب العم جو. نحبهم.
نعلم أنهم أشخاص جيدون،
ولكن ما يقولونه خاطئ.
ونحتاج لأن نكون قادرين على قول شيء ما
لأنكم تعلمون من الآخرين على الطاولة؟
يجلس الأطفال على الطاولة.
ونتساءل لماذا لا تكذب هذه الانحيازات
وتنتقل من جيل إلى آخر؟
لأننا لا نقول شيئًا.
كان علينا أن نكون مستعدين لأن نقول
"جدتي، لم نعد ننادي الأشخاص هكذا."
"عم جو، ليس صحيحًا أنه استحق ذلك.
لا أحد يستحق ذلك."
وكان علينا أن نكون مستعدين
لكيلا ندافع عن أبنائنا من بشاعة العنصرية
عندما لا يملك الآباء السود
الإمكانية لفعل ذلك،
خصوصًا أولئك الذين يملكون أبناءً سود.
كان علينا أن نأخذ
أعزاءنا المحبوبين، مستقبلنا،
وكان علينا أن نخبرهم بأننا
نمتلك بلادًا جميلة بأفكار مدهشة،
لقد عملنا بجد بشكل لا يصدق،
وقد حققنا بعض التقدم،
ولكننا لم ننتهي.
لا زال فينا هذا الشيء القديم
عن التفوق وهذا يدفعنا إلى
نقل هذا إلى حد أبعد في مؤسساتنا
وفي مجتمعنا وأجيالنا،
وهو سبب في كون اليأس
والتباين والإحباط يحط من قدر الشباب السود.
لا زلنا نكافح، عليكم أن تقولوا لهم،
برؤية كل من اللون
وشخصية الشباب السود،
لكنكم أنتم، وأنتم من دونهم،
ستكونون قوى التغيير في هذا المجتمع
التي ستقف في وجه الظلم
وتكونون مستعدين، قبل أي شيء آخر،
لصناعة مجتمع يمكن أن يتم
رؤية الشباب السود فيه على حقيقتهم.
إذًا فالعديد من الرجال السود الرائعين،
هؤلاء الذين هم أروع من عاشوا
من رجال الدولة على الإطلاق،
جنود شجعان
وعمال مجتهدون رائعون.
هؤلاء الناس هم دعاة أقوياء.
هم علماء وفنانون وكتّاب مدهشون.
هم كوميديون بطبيعتهم.
هم أجداد شغفون
وأبناء مهتمون.
هم آباء أقوياء
وهم شباب يملكون أحلامهم الخاصة.
شكرًا لكم.
(تصفيق)
Letos v létě jsem vyrazila na dlouhý výlet
a náramně jsem si užívala poslech
skvělé Isabely Wilkerson a jejího díla
„Teplo ostatních sluncí“.
Je to dokument o 6 milionech černochů,
kteří utíkali z jihu
mezi roky 1915 a 1970,
aby unikli vší té krutosti
a našli lepší příležitosti na severu.
V příbězích bylo tolik nezlomnosti
a duchaplnosti Afroameričanů,
ale zároveň bylo těžké poslouchat
hrůzné příběhy
o pokoře a o všem tom ponížení.
Zejména bylo těžké poslouchat
o bití a upalování
a lynčování černochů.
Říkala jsem si: „Tohle je už trochu moc.
Potřebuji pauzu. Zapnu si rádio.“
Zapla jsem ho, a slyším tohle:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
18letý černoch,
neozbrojený, zastřelený
bělošským policistou,
ležel mrtvý na zemi,
krev z něj tekla čtyři hodiny,
zatímco jeho babička, malé děti
a jeho sousedi s hrůzou přihlíželi,
a já si říkala,
je to tady zase.
Tohle násilí a brutalita
páchané na černoších
se děly po staletí.
Myslím tím, že jde o ten samý příběh.
Jen jména jsou jiná.
Mohl to být Amadou Diallo.
Mohl to být Sean Bell.
Mohl to být Oscar Grant.
Mohl to být Trayvon Martin.
Tohle násilí a brutalita
jsou ve skutečnosti
součástí našeho národního ducha.
Součástí naší společné historie.
Co s tím budeme dělat?
Myslím tím tu naši část,
která stále ještě přechází ulici,
zamyká dveře,
pevně svírá kabelky,
když vidíme mladé černochy.
Tuhle část.
Nemám tím na mysli,
že bychom stříleli lidi na ulici,
ale že ty samé stereotypy a předsudky,
které stimulují
tento druh tragických incidentů,
jsou uvnitř nás.
Byli jsme v nich také vyškoleni.
Věřím, že můžeme
takovým incidentům zabránit,
aby se neopakoval Ferguson,
tím, že nahlédneme do našeho nitra
a najdeme vůli změnit sami sebe.
Chci vás vyzvat k akci.
Chci vám dnes nabídnout
tři podněty k zamyšlení,
jakožto způsob, jak zabránit,
aby se Ferguson opakoval.
Tři podněty, které nám pomohou
změnit naši představu
o mladých černoších.
Tři podněty, které nám je
pomohou nejen ochránit,
ale otevřít jim dveře do světa,
aby se jim v životě dařilo.
Dokážete si to představit?
Dokážete si představit,
že naše země přijme mladé černošské muže,
přijme je jako součást naší budoucnosti,
nabídne jim otevřenost,
přízeň, jakou normálně
věnujeme lidem, které milujeme?
Oč lepší bychom pak měli život?
Jak moc by to prospělo naší zemi?
Začněme prvním podnětem.
Musíme přestat věci popírat.
Nesnažte se být dobrými lidmi.
Potřebujeme opravdové lidi.
Víte, má práce se týká diverzity
a lidé ke mně přicházejí
na začátku semináře.
Říkají: “Paní přes diverzitu,
jsme moc rádi, že tu jste,“
(smích)
„ale my v sobě nemáme
ani kousek předpojatosti.“
A já odpovídám: „Vážně?
Protože já tuhle práci dělám denně
a své vlastní předsudky vidím.“
Není to tak dlouho,
co jsem seděla v letadle
a slyším, jak k nám mluví
pilotka letadla,
a cítila jsem takovou radost a nadšení.
Říkala jsem si: „Ženy! My válíme!
Dostaly jsme se do stratosféry.“
Všechno probíhalo skvěle
a pak začaly turbulence a kodrcání,
a já si říkala:
„Doufám, že ví, co dělá.“
(smích)
Vidíte to.
Neuvědomovala jsem si,
že jde o předsudky,
dokud jsem neletěla zpátky,
kde vždycky pilotuje muž
a turbulence a kodrcání jsou časté
a já nikdy neztratila důvěru
v jeho pilotování.
Pilot ví, co dělá.
A v tom je ten problém.
Pokud se mě zeptáte přímo, odpovím vám:
„Mít pilotku je skvělé!“
Ale jakmile se let začne komplikovat,
je trošku nepříjemný a lehce riskantní,
spoléhám na předsudky,
které jsem ani nevěděla, že v sobě mám.
Když přijde na rychlá letadla na nebi,
chci muže.
To je můj standard.
Muži jsou mým standardem.
Kdo je vašim standardem?
Komu věříte?
Koho se bojíte?
S kým se cítíte bezvýhradně spojení?
Od koho utíkáte?
Řeknu vám, co jsme se naučili.
Test implicitních asociací,
který hodnotí podvědomé předsudky,
si můžete udělat online.
Už si ho udělalo pět milionů lidí.
Vychází z něj,
že naším standardem je bělošství.
Máme rádi bělochy.
Dáváme přednost bělošství. Co tím myslím?
Pokud lidem ukážeme fotky
černochů a bělochů,
mnohem rychleji si spojíme
tu fotku s pozitivním slovem,
toho bělocha s pozitivním slovem,
než když si snažíme spojit
pozitiva s černošským obličejem a naopak.
Pokud vidíme obličej černocha,
spojíme si ho s negativitou
mnohem jednodušeji,
než by tomu bylo v případě bělocha.
Sedmdesát procent testovaných bělochů
dalo přednost bělochům.
Padesát procent testovaných černochů
dalo přednost bělochům.
Všichni jsme stáli venku,
když se na nás ta kontaminace snesla.
Co můžeme udělat s tím,
že náš mozek vytváří automatické asociace?
Jedna věc vás možná napadá
a možná si říkáte: „Víte co,
prostě jen zdvojnásobím svou barvoslepost.
Ano, zase se o to pokusím.“
Doporučuji vám to nedělat.
Zašli jsme tak daleko, jak jsme jen mohli,
ve snaze něco změnit
a nevidět barvu pleti.
Problém nikdy nebyl, že vidíme barvy,
ale co jsme udělali, když jsme je viděli.
Je to falešný ideál.
A zatímco máme plné ruce práce
s předstíráním, že nevidíme,
nebereme na vědomí způsoby,
jakými rasové rozdíly
mění příležitosti pro lidi
a stojí v jejich cestě k úspěchu
a někdy způsobí předčasnou smrt.
Odborníci nám radí
to v žádném případě nedělat.
Vůbec nemyslete na barvoslepost.
Namísto toho navrhují
upřeně sledovat úžasné černochy.
(smích)
Koukněte se jim zpříma do obličeje
a zapamatujte si je,
protože když se koukáme
na úžasné černochy,
pomáhá nám to rozpojit asociace,
které se nám v mozku vytváří automaticky.
Proč myslíte, že vám ukazuji
tyto krásné černochy za mnou?
Bylo jich tolik,
že jsem to musela zredukovat.
Jde o tohle.
Snažím se vymazat vaše
automatické asociace o černošských mužích.
Snažím se vám připomenout,
že mladí černoši vyrostou
v úžasné lidské bytosti,
které změní naše životy k lepšímu.
Mám pro vás poznatek.
Věda nabízí další možnost,
ač jde jen o dočasnou změnu
našeho automatického předpokladu,
ale jednu věc víme,
že pokud vezmeme bělocha,
který je vám protivný,
a postavíme ho vedle černocha,
černocha, který je fantastický,
může nám to někdy také pomoct
asociace rozpojit.
Pamatujte na Jeffreyho Dahmera
a Colina Powella.
Jen se na ně pořádně podívejte.
Ale o to přesně jde.
Hledejte svoje předsudky.
Moc vás prosím, přestaňte s popíráním
a hledejte zpochybňující data,
která dokazují, jak špatné jsou
vaše zastaralé stereotypy.
To byl první podnět. Druhý.
Navrhuji otočit se
k mladým černochům čelem, ne zády.
Není to tak těžké,
ale je to jedna z věcí,
kterou musíte dělat vědomě a úmyslně.
Byla jsem před pár lety poblíž Wall Street
se svou kolegyní,
která je opravdu báječná.
Spolupracujeme na diverzitě,
je příslušnicí etnika, je to Korejka.
Stály jsme venku, bylo pozdě v noci,
a úplně jsme nevěděly,
kam jdeme a bloudily jsme.
Naproti přes ulici jsem viděla člověka,
a říkala jsem si: „Skvěle, černoch.“
Šla jsem směrem k němu,
aniž bych o tom přemýšlela.
A ona řekla: „To je zajímavé.“
Ten muž naproti přes ulici byl černoch.
Myslím si, že černoši
většinou vědí, kam jdou.
Nevím přesně proč si to myslím,
ale myslím si to.
Řekla mi, že moje moje reakce byla:
„Hurá, tady jde černoch!“
A že pak dodala: „A sakra, černoch.“
Nebo jinak. Jsme v nouzi,
stejný muž, stejné oblečení,
stejný čas, stejná ulice, jiná reakce.
Řekla: „Cítím se provinile.
Jsem diverzitní poradkyně.
Reagovala jsem špatně.
Probůh, také jsem příslušnicí etnika!“
Odpověděla jsem: „Víš ty co?
Musíme se fakt uklidnit.“
Musíte si uvědomit,
že jsem s černochy už něco zažila.
(smích)
Můj otec je černoch. Víte, co tím myslím?
Mám syna černocha, který měří 196 cm.
Byla jsem vdaná za černocha.
Moje zkušenost s černochy
je tak široká a tak hluboká,
že dokážu docela přesně určit,
jaký ten černoch je,
a tohle byl ten můj černoch.
Řekl: „Ano, dámy. Vím, kam jdete.
Zavedu vás tam.“
Víte, předsudky jsou příběhy,
které si vymýšlíme o lidech
ještě než vůbec víme, kým vlastně jsou.
Ale jak zjistíme, kým jsou,
když nám bylo řečeno,
ať se jim vyhýbáme a ať se jich bojíme?
Radím vám jít vstříc vašemu nepohodlí.
A tím nemyslím nesmyslně riskovat.
Říkám tím, udělejte si inventuru,
rozšiřte své sociální
a profesionální okruhy.
Kdo je ve vašem okruhu?
Kdo tam chybí?
Kolik opravdových vztahů
máte s mladými černochy ‒
lidmi, muži, ženami?
A jaké vidíte další podstatné
rozdíly oproti vám
a stylu, jakým se chováte?
Víte co? Prostě se rozhlédněte kolem sebe.
Může to být někdo v práci,
ve vaší třídě,
ve vašem svatostánku,
někde tam venku je nějaký černoch.
A vy jste milí. Pozdravíte.
Radím vám zajít hlouběji, blíže,
postoupit a vybudovat nové vztahy,
přátelství, která vám umožní
vidět ucelenou osobnost
a opravdu odbourat stereotypy.
Vím, že někteří z vás to dělají,
protože mám pár
bělošských přátel, kteří říkají:
„Nemáš tušení, jak jsem nemotorný.
Nemyslím si, že tohle bude fungovat.
Jsem si jistý, že to zkazím.“
Dobře, možná že jo,
ale nejde o dokonalost.
Jde o spojení.
A nelze se cítit pohodlně,
aniž by člověk zažil nepohodlí.
Musíte si tím projít.
A vám mladým černochům říkám,
že pokud k vám někdo přijde,
upřímně a opravdově, přijměte pozvání.
Ne každý po vás jde.
Hledejte lidi, kteří vidí vaši lidskost.
Jde o empatii a soucit
vycházející ze vztahů s lidmi,
kteří jsou jiní než vy.
Pak se stane něco
velmi silného a krásného:
uvědomíte si, že jsou jako vy,
že jsou vaší součástí,
že jsou součástí vaší rodiny.
V tu chvíli přestaneme pouze přihlížet,
stanou se z nás herci,
stanou se z nás obhájci,
stanou se z nás spojenci.
Vzdejte se svého pohodlí
pro něco většího, nadějnějšího,
protože jedině tak zabráníme,
aby se Ferguson opakoval.
Jedině tak vytvoříme komunitu,
kde se bude dobře dařit všem,
hlavně mladým černochům.
Poslední podnět bude obtížnější,
uvědomuji si to, ale i tak vám to řeknu.
Pokud něco vidíme,
musíme najít kuráž na to reagovat,
i směrem k lidem, které milujeme.
Jsou svátky, což je čas,
kdy sedíme u stolu, skvěle se bavíme.
Mnozí budeme mít dovolenou
a budeme poslouchat konverzace u stolu.
Třeba o tomhle:
„Babička je náboženská fanatička.“
(smích)
„Strejda Joe ja rasista.“
Máme rádi jak babičku,
tak strejdu Joea. Opravdu.
Víme, že jsou to dobří lidé,
ale říkají špatné věci.
A my musíme být schopní něco říct,
protože víte, kdo další sedí u toho stolu?
Děti sedí u toho stolu.
Divíme se, proč tyhle předsudky nevymřou
a dědí se z generace na generaci?
Je to proto, že nic neřekneme.
Musíme být ochotní říct: „Babi,
takhle my lidem v dnešní době neříkáme.“
„Strejdo Joe, není pravda,
že si to zasloužil.
Tohle si nezaslouží nikdo.“
A musíme být ochotní
přestat naše děti chránit
před ošklivostí rasismu,
když černošští rodiče tenhle luxus nemají,
hlavně ti, kteří mají černošské syny.
Musíme vzít naše milovaná zlatíčka,
naši budoucnost, a musíme jim říct,
že máme skvělou zemi
s neuvěřitelnými ideály,
opravdu těžce jsme pracovali
a dosáhli jsme pokroku,
ale ještě nemáme hotovo.
Stále v sobě máme staré předsudky
o nadřazenosti, kterým pomáháme
zakořenit hlouběji do našich institucí,
do naší společnosti a generace,
což vytváří beznaděj
a nerovnost a devastující devalvaci
mladých černošských mužů.
Musíte jim říct, že stále bojujeme
s tím, jak vnímáme barvu pleti
i charakter mladých černochů.
Ale také že od nich očekáváte,
že budou hybnou silou změn
v naší společnosti,
která se postaví proti nespravedlnosti
a především bude ochotna
vytvořit společnost, v níž můžou být
mladí černoši sami sebou.
Je tolik skvělých mladých černochů,
kteří jsou nejlepšími státníky,
jací kdy žili,
statečnými vojáky,
skvělými, pracovitými dělníky.
Jsou mezi nimi vlivní kazatelé.
Neuvěřitelní vědci a umělci a spisovatelé.
Dynamičtí komici.
Zbožňující dědečkové,
starostliví synové.
Jsou mezi nimi silní otcové
a hlavně jsou to mladí muži,
kteří mají své vlastní sny.
Děkuji.
(potlesk)
Während einer langen Autofahrt
diesen Sommer
hörte ich das herrliche Hörbuch
der wunderbaren Autorin
Isabel Wilkerson:
"The Warmth of Other Suns".
["Die Wärme anderer Sonnen"]
Es berichtet von der Flucht
6 Millionen Farbiger
zwischen 1915 und 1970
aus dem Süden der USA,
auf der Suche nach Sicherheit,
weg von Grausamkeiten,
voller Hoffnung auf eine
bessere Zukunft im Norden.
Es sind unzählige Geschichten vom
Widerstand und der Einzigartigkeit
der Afro-Amerikaner.
Doch es war nicht einfach,
so viel Schreckliches zu hören --
so viel Demut und Erniedrigung.
Noch schlimmer waren Berichte über
Züchtigungen und Verbrennungen,
über Ermordungen von Farbigen.
Da dachte ich:
"Das ist ganz schön heftig.
Ich brauche eine Pause.
Ich schalte das Radio an."
Kaum angeschaltet, ging es schon los:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
ein 18-jähriger Farbiger,
unbewaffnet, von einem weißen Polizisten
erschossen, lag tot auf dem Boden,
blutete vier Stunden lang,
und seine Oma, kleine Kinder
und die Nachbarn schauten
voller Entsetzen zu.
Und ich dachte:
Schon wieder.
Diese Gewalt, diese Brutalität,
gegenüber farbigen Männern
gibt es schon seit Jahrhunderten.
Es sind immer die gleichen Geschichten,
nur die Namen ändern sich.
Es hätte Amadou Diallo sein können.
Es hätte Sean Bell sein können.
Es hätte Oscar Grant sein können.
Es hätte Trayvon Martin sein können.
Diese Gewalt, diese Brutalität,
ist ein Bestandteil
unserer nationalen Seele.
Sie ist ein Bestandteil
unserer gemeinsamen Geschichte.
Was werden wir dagegen tun?
Wir alle kennen das:
Man wechselt die Straßenseite,
verriegelt die Türen,
hält die Handtasche fest,
wenn man einen jungen Farbigen sieht.
Genau das meine ich.
Natürlich erschießen wir
keine Menschen auf der Straße,
aber solche Klischees und Vorurteile
ermöglichen die tragischen Vorfälle.
Und sie stecken in uns allen.
Sie wurden uns auch anerzogen.
Ich glaube, dass wir
solche Vorfälle verhindern können,
solche wie Ferguson,
indem wir uns selbst hinterfragen
und dazu bereit sind, uns zu ändern.
Ich rufe Sie daher zu Taten auf.
Ich habe drei Vorschläge,
über die wir nachdenken können,
um ein weiteres Ferguson
in Zukunft zu verhindern.
Drei Ideen, die uns helfen können,
unsere Einstellung gegenüber
jungen farbigen Männern zu ändern.
Diese drei Ideen werden sie
hoffentlich nicht nur schützen,
sondern auch die Türen zur Welt öffnen,
damit sie aufblühen können.
Können Sie sich das vorstellen?
Dass unser Land junge farbige Männer
in die Arme schließt,
sie als Teil unserer Zukunft sieht,
ihnen die gleiche Offenheit gewährt,
die gleiche Toleranz, die wir
unseren Nahestehenden schenken?
Wie viel besser wäre unser Leben?
Wie viel besser wäre unser Land?
Fangen wir mit Idee Nummer 1 an.
Wir dürfen uns nichts vormachen!
Gute Vorsätze sind nicht genug,
wir brauchen Taten.
Ich mache viel
zum Thema Gleichberechtigung.
Bei Workshops kommen Leute zu mir
und sagen: "Frau Gleichberechtigung,
wie schön, dass Sie hier sind",
(Lachen)
"doch wir haben gar keine Vorurteile."
Und ich: "Wirklich?
Ich habe täglich damit zu tun
und trotzdem habe ich Vorurteile."
Wie neulich: Ich saß im Flugzeug
und hörte die Ansage einer Pilotin.
Ich war sehr erfreut und begeistert.
Ich dachte: "Weiter so, Frauenpower!
Jetzt haben wir es bis in die
Stratosphäre geschafft."
Alles war bestens, doch dann
wurde es turbulent und holprig
und ich dachte:
"Ich hoffe, sie kann fliegen."
(Lachen)
Ich weiß. Ist es nicht so?
Erst später erkannte ich mein Vorurteil,
auf dem Rückflug.
Der Pilot war männlich,
es war turbulent und holprig,
doch noch nie habe ich am
männlichen Piloten gezweifelt.
Der Pilot kann das.
Und genau das ist das Problem.
Wenn mich jemand fragt, sage ich:
"Weibliche Piloten: Toll!"
Doch kaum wird es etwas
haarig, bedenklich oder riskant,
unterliege ich einem Vorurteil,
das ich nie in mir vermutet hätte.
Schnelle Flugzeuge am Himmel
und ich bevorzuge einen Mann.
So bin ich geeicht.
Ich bin auf Männer geeicht.
Auf wen sind Sie geeicht?
Wem vertrauen Sie?
Vor wem haben Sie Angst?
Mit wem fühlen Sie sich
vorbehaltlos verbunden?
Vor wem rennen Sie weg?
Ich werde Ihnen berichten,
was wir gelernt haben.
Der "Implicit-Association-Test"
misst unbewusste Vorurteile.
Sie können sich im Internet testen.
Fünf Millionen Menschen
haben sich getestet.
Das Ergebnis: Wir sind auf weiß geeicht.
Wir mögen weiße Menschen.
Wir bevorzugen weiß.
Wie ist das gemeint?
Wenn wir Bilder von farbigen
oder von weißen Männern sehen,
verbinden wir schneller Bilder von
weißen Personen mit positiven Worten,
als positive Worte
mit farbigen Gesichtern.
Und umgekehrt,
sehen wir farbige Gesichter,
fällt es uns leichter, diese
mit Negativem zu verbinden,
als weiße Gesichter mit Negativem.
70 % aller getesteten Weißen
bevorzugen weiß.
50 % aller getesteten Farbigen
bevorzugen weiß.
Keiner von uns ist der
Gehirnwäsche entkommen.
Was können wir gegen
unsere automatische Neigung tun?
Ich kann mir vorstellen,
was Sie gerade denken.
Sie denken:
Ich werde mich noch mehr bemühen,
die Farbe auszublenden.
Ich werde mich bessern.
Darauf antworte ich: Nein.
Wir haben lange genug versucht,
uns zu ändern, haben versucht,
keine Farben zu sehen.
Das Problem ist nicht Farben zu sehen,
sondern wie man darauf reagiert.
Wir haben ein falsches Ideal.
Während wir uns bemühen
nichts zu sehen, entgeht uns,
dass Rassenungleichheit
Möglichkeiten einschränkt,
dass sie Menschen daran hindert,
sich zu entfalten
und manchmal ihren frühen Tod bedeutet.
Selbst Wissenschaftler sagen:
Farbenblindheit ist nicht die Lösung.
Stattdessen schlagen sie vor:
Starren Sie beeindruckende
farbige Menschen an.
(Lachen)
Schauen Sie ihnen mitten ins Gesicht
und prägen Sie es sich ein.
Wenn wir uns nämlich faszinierende
farbige Menschen anschauen,
können wir umdenken
und unser Gehirn neu eichen.
Darum zeige ich diese schönen
farbigen Männer hinter mir.
(Lachen)
Es sind so viele,
ich kann nicht alle zeigen.
Ich versuche,
Ihre spontane Reaktion auf
farbige Männer neu zu programmieren,
indem ich Sie daran erinnere,
dass junge farbige Männer zu
einzigartigen Menschen heranwachsen,
die unser Leben
verändern und verbessern.
Und es gibt eine
weitere erforschte Methode,
auch wenn sie nur vorübergehend
unsere Einstellung ändert.
Folgendes ist bewiesen:
Wenn wir das Bild eines
abscheulichen weißen Menschen
neben das Bild eines Farbigen halten,
eines tollen farbigen Menschen,
kann dies unsere Vorurteile abbauen.
Also denken Sie z. B. an
Jeffrey Dahmer und Colin Powell.
Starren Sie beide an. (Lachen)
Aber wir müssen unsere Vorurteile sehen.
Bitte, bitte, machen Sie sich nichts vor.
Suchen Sie nach Beweisen,
um Ihre alten Vorurteile zu widerlegen.
Das war Punkt 1, weiter mit Punkt 2.
Ich rate Ihnen, auf farbige junge Männer
zuzugehen, statt sie zu meiden.
So schwer ist das nicht.
Aber es ist etwas,
wo man ganz bewusst handeln muss.
Vor ein paar Jahren war ich
mit einer sehr netten Kollegin
in der Wall Street-Gegend unterwegs.
Wir arbeiten beide für Gleichberechtigung.
Auch sie ist farbig, eine Koreanerin.
Wir gingen spätabends durch die Straßen,
und wir hatten uns ein wenig verirrt.
Ich sah jemanden auf der anderen
Straßenseite. "Toll, ein Farbiger."
Und ich ging auf ihn zu,
ohne nachzudenken.
Und sie sagte: "Hm, interessant."
Der Typ war ein Farbiger.
Ich bin der Meinung, dass sich
Farbige gut auskennen.
Keine Ahnung warum,
das glaube ich einfach. (Lachen)
Sie bemerkte: "Du hast gesagt:
'Toll, ein Farbiger!'
Und ich dachte: 'Oh, ein Farbiger.'"
Andere Richtung.
Gleiche Situation, gleicher Typ,
gleiche Kleidung,
gleiche Uhrzeit, gleiche Straße.
Andere Reaktion.
Sie sagte: "Ich schäme mich!
Ich arbeite für Gleichberechtigung!
Nur wegen seiner Farbe,
dabei bin ich selbst keine Weiße!"
Und ich sagte: "Weißt du was?
Wir dürfen das nicht so eng sehen."
Man muss bedenken, dass ich eine
langjährige Beziehung zu Farbigen habe.
(Lachen)
Mein Vater ist ein Farbiger.
Verstehen Sie?
Mein 1,95 m großer Sohn ist Farbiger.
Ich war mit einem Farbigen verheiratet.
Meine Beziehung zu Farbigen
reicht so weit und geht so tief,
dass ich ohne viel Mühe den
Namen des Typs erfahren könnte.
Und er kam im passenden Moment.
Er sagte: "Meine Damen, ich kenne
die Gegend und ich bringe Sie hin."
Vorurteile sind Geschichten,
die wir uns über andere ausdenken,
noch bevor wie sie kennenlernen.
Wie können wir sie jemals kennenlernen,
wenn wir sie meiden
und Angst vor ihnen haben?
Deshalb möchte ich Sie bitten, dem
Unbehagen direkt in die Arme zu laufen.
Ich erwarte nicht, dass Sie
sich Gefahren aussetzen.
Aber suchen Sie nach Möglichkeiten.
Vergrößern Sie Ihren
Freundes- und Kollegenkreis.
Wen kennen Sie?
Wer fehlt?
Wie viele echte Beziehungen haben Sie
zu farbigen jungen Menschen,
Männern, Frauen?
Zu Menschen, die anders als Sie sind,
die ganz anders drauf sind?
Oft müssen wir nicht weit weg suchen.
Vielleicht gibt es jemand
auf der Arbeit, in der Schule,
in der Glaubensgemeinde, irgendwo
treffen Sie einen jungen Farbigen.
Grüßen Sie nicht nur höflich,
gehen Sie einen Schritt weiter, näher,
tiefer, bauen sie eine Beziehung auf,
um die Person richtig kennenzulernen,
um Vorurteile zu widerlegen.
Einige Freunde von mir,
insbesondere Weiße, sagen:
"Du glaubst nicht, wie
unangenehm mir das ist,
ich kann das nicht.
Das würde voll schief gehen."
Schon möglich, aber es muss ja nicht
perfekt sein, es geht um die Verbindung.
Bevor die Situation angenehm wird,
ist sie zunächst unangenehm.
Man muss es einfach nur tun.
Und euch farbigen jungen Männern rate ich:
Nehmt die Einladung an, wenn jemand
mit guter Absicht auf euch zukommt.
Nicht alle haben Schlechtes im Sinn.
Sucht die Leute, die
eure Menschlichkeit erkennen.
Denn wir lernen
Verständnis und Mitgefühl
durch Beziehungen zu Menschen,
die anders als wir sind.
Dann passiert etwas
Mächtiges und Wunderbares:
Wir begreifen, dass sie wie wir sind,
dass sie ein Teil von uns sind,
dass sie unsere Familie sind.
Dann werden wir nicht mehr nur zuschauen,
sondern wir werden handeln,
wir werden uns einsetzen,
wir werden zu Verbündeten.
Gehen Sie auf das Unbehagen zu und finden
Sie etwas Größeres und Besseres.
So verhindern wir
ein zukünftiges Ferguson.
So errichten wir eine Gesellschaft,
in der sich jeder entfalten kann,
besonders farbige junge Männer.
Zum letzten Punkt, der ist schwieriger,
ich weiß es und werde es trotzdem sagen.
Wenn wir Probleme erkennen, müssen wir
Mut beweisen und etwas sagen,
auch zu Menschen, die uns lieb sind.
Es könnte auf Partys und
bei Familientreffen geschehen,
wenn wir gemeinsam
am Tisch sitzen und Spaß haben.
Viele Menschen kommen zusammen
und alle folgen den Tischgesprächen.
Wir müssen z. B. sagen:
"Oma ist fanatisch."
(Lachen)
"Onkel Joe ist rassistisch."
Dabei haben wir Oma und Onkel Joe lieb.
Wir wissen, dass sie gute Menschen sind.
Aber was sie sagen, ist nicht korrekt.
Wir müssen etwas sagen. Warum?
Wer sitzt ebenfalls am Tisch?
Die Kinder sitzen am Tisch.
Warum verschwinden Vorurteile nicht,
sondern bestehen über Generationen?
Weil niemand etwas sagt.
Wir müssen bereit sein zu sagen:
"Oma, das sagt man nicht mehr."
"Nein, Onkel Joe,
das hat er nicht verdient.
Keiner verdient so etwas."
Und wir müssen bereit sein,
unsere Kinder nicht vom Übel
des Rassismus abzuschirmen,
denn farbige Eltern haben
diesen Luxus auch nicht,
besonders Eltern farbiger junger Söhne.
Wir müssen sie zu uns holen,
unsere Liebsten, unsere Zukunft,
und ihnen sagen, dass wir ein wunderbares
Land mit unglaublichen Idealen haben,
dass es harte Arbeit war und
dass wir viel erreicht haben.
Aber dass wir noch nicht fertig sind.
In uns stecken noch die
alten Vorstellungen von Überlegenheit.
Und wir nähren sie,
wir verbreiten sie in
unseren Einrichtungen,
unserer Gesellschaft, über Generationen.
Und dies verursacht
Verzweiflung und Ungleichheit
und eine vernichtende Entwertung
von farbigen jungen Männern.
Wir müssen erklären,
dass wir oft nicht in der Lage sind,
die Farbe und den Charakter
von farbigen jungen Männern
als ein Ganzes zu sehen.
Und dass wir es von uns selbst
und unseren Liebsten erwarten,
nach gesellschaftlicher Veränderung zu
streben und Ungerechtigkeit zu bekämpfen.
Dass wir vor allem bereit sind,
eine Gesellschaft zu schaffen,
die junge Farbige schätzt und respektiert.
So viele wunderbare farbige Männer,
die besten Staatsmänner, die je lebten,
mutige Soldaten,
beeindruckende, fleißige Arbeiter.
Menschen, die eindringliche Redner sind.
Fantastische Wissenschaftler,
Künstler und Schriftsteller.
Dynamische Komiker.
Liebevolle Opas.
Fürsorgliche Söhne.
Aufrechte Väter.
Junge Männer mit ihren eigenen Träumen.
Vielen Dank.
(Applaus)
Φέτος το καλοκαίρι έκανα
ένα μακρύ ταξίδι με αυτοκίνητο
και περνούσα θαυμάσια
ακούγοντας σε ηχητικό αρχείο
το υπέροχο βιβλίο της Ίζαμπελ Γουίλκερσον
«Η ζεστασιά άλλων ήλιων».
Δείχνει τη φυγή έξι εκατομμυρίων εγχρώμων
από το Νότο από το 1915 έως το 1970
ψάχνοντας καταφύγιο από τη βαρβαρότητα
και αναζητώντας
καλύτερες συνθήκες στον Βορρά,
και είναι γεμάτο ιστορίες
της ανθεκτικότητας και της οξύνοιας
των Αφροαμερικάνων,
και ήταν επίσης δύσκολο να ακούς
όλες τις ιστορίες για τον τρόμο,
και την ταπεινότητα
και όλους τους εξευτελισμούς.
Ήταν ιδιαίτερα σκληρό
να ακούς για τους ξυλοδαρμούς,
το κάψιμο και το λυντσάρισμα των μαύρων.
Και είπα, «Σα να είναι λίγο βαρύ.
Χρειάζομαι ένα διάλειμμα.
Ας ανοίξω το ραδιόφωνο».
Το ανοίγω και νάτο:
Φέργκιουσον του Μιζούρι,
Μάικλ Μπράουν,
18 ετών μαύρος,
άοπλος, πυροβολήθηκε από λευκό αστυνομικό,
βρίσκεται νεκρός στο έδαφος,
αιμόφυρτος για τέσσερις ώρες
η γιαγιά του, οι γείτονες και μικρά παιδιά
να παρακολουθούν τρομοκρατημένοι,
και σκέφτηκα,
πάλι τα ίδια.
Αυτή η βία και κτηνωδία κατά των μαύρων
συνεχίζεται για αιώνες.
Πάντα η ίδια ιστορία.
Μόνο τα ονόματα αλλάζουν.
Θα μπορούσε να είναι Αμαντού Ντιάλο.
Θα μπορούσε να είναι Σων Μπελ.
Θα μπορούσε να είναι Όσκαρ Γκράντ.
Θα μπορούσε να είναι Τρέιβον Μάρτιν.
Αυτή η βία, αυτή η κτηνωδία,
είναι πραγματικά αποτελεί μέρος
του εθνικού μας ψυχισμού.
Είναι κομμάτι της συλλογικής μας ιστορίας.
Τι θα κάνουμε γι' αυτό;
Ξέρετε, εκείνο το κομμάτι μας που ακόμα
περνάει στην άλλη πλευρά του δρόμου,
κλειδώνει τις πόρτες,
κρατάει σφιχτά το πορτοφόλι,
όταν βλέπετε μαύρους ανθρώπους;
Εκείνο το κομμάτι μας.
Ξέρω ότι δεν πυροβολούμε
ανθρώπους στον δρόμο,
αλλά εννοώ ότι τα ίδια
στερεότυπα και προκαταλήψεις
που πυροδοτούν αυτά τα τραγικά συμβάντα
βρίσκονται μέσα μας.
Είναι επίσης μέσα στην παιδεία μας.
Θεωρώ πως μπορούμε
να αποτρέψουμε αυτά τα συμβάντα,
να μην ξαναέχουμε κάποιο Φέργκιουσον,
αν ψάξουμε μέσα μας
και είμαστε πρόθυμοι να αλλάξουμε.
Έτσι θα σας καλέσω στις επάλξεις.
Τρία πράγματα θέλω να αναλογιστούμε σήμερα
ως τρόπους αποφυγής
κάποιου μελλοντικού Φέργκιουσον.
Τρία πράγματα που νομίζω θα μας βοηθήσουν
να αναμορφώσουμε την εικόνα μας
για τους νεαρούς μαύρους.
Τρία πράγματα που ελπίζω ότι
όχι μόνο θα τους προστατεύσουν
αλλά θα ανοίξουν τον κόσμο
ώστε να μπορέσουν να ευημερήσουν.
Μπορείτε να το φανταστείτε;
Μπορείτε να φανταστείτε τη χώρα μας
να αγκαλιάζει τους μαύρους νεαρούς,
να τους βλέπει σαν μέρος του μέλλοντός μας
δίνοντάς τους περιθώρια,
την επιείκεια που δείχνουμε
στους ανθρώπους που αγαπάμε;
Πόσο καλύτερες θα ήταν οι ζωές μας;
Πόσο ωραιότερη θα ήταν η χώρα μας;
Ας αρχίσω με το νούμερο ένα.
Πρέπει να αποβάλουμε την άρνηση.
Να μην πασχίζουμε
να γίνουμε καλοί άνθρωποι.
Πραγματικούς ανθρώπους χρειαζόμαστε.
Κάνω πολλή δουλειά με τη διαφορετικότητα
και οι άνθρωποι με πλησιάζουν
στην αρχή του σεμιναρίου,
με ύφος «Δεσποινίς Διαφορετικότητα,
χαιρόμαστε που είστε μαζί μας»
(Γέλια)
«αλλά δεν έχουμε ίχνος προκατάληψης».
Και εγώ απαντώ «Αλήθεια;
Επειδή εγώ το κάνω καθημερινά
και πάλι βλέπω τις προκαταλήψεις μου».
Πριν λίγο καιρό ήμουν στο αεροπλάνο
και άκουσα φωνή γυναίκας πιλότου
στα μεγάφωνα,
και ενθουσιάστηκα τόσο πολύ.
Σκέφτηκα, «Ναι! Γυναίκες, τα σπάμε!
Πάμε για τη στρατόσφαιρα».
Όλα ήταν καλά, αλλά μετά άρχισε να κουνάει
και σκέφτηκα,
«Ελπίζω να είναι καλή πιλότος».
(Γέλια)
Δίκιο έχετε. Σωστά.
Αλλά ούτε καν κατάλαβα
ότι ήταν προκατάληψη
μέχρι που τη στιγμή που επέστρεφα
και πάντα είναι άνδρας πιλότος
και συχνά έχει αναταράξεις,
και ποτέ δεν αμφισβήτησα
την εμπιστοσύνη μου στον άνδρα πιλότο.
Ο πιλότος είναι καλός.
Να, όμως το πρόβλημα.
Αν με ρωτήσετε ξεκάθαρα, θα απαντούσα,
«Γυναίκα πιλότος: άψογη»
Φαίνεται όμως ότι
όταν τα πράγματα δυσκολεύουν λίγο,
κλίνω προς μια προκατάληψη
που ούτε ήξερα ότι είχα.
Δηλαδή, σε αεροπλάνο που σχίζει τον ουρανό
θέλω άνδρα πιλότο.
Είναι η προεπιλογή μου.
Οι άνδρες είναι προεπιλογή μου.
Ποια είναι η δική σας προεπιλογή;
Ποιον εμπιστεύεστε;
Ποιον φοβάστε;
Με ποιον νιώθετε ότι έχετε αθέατη σύνδεση;
Ποιον αποφεύγετε;
Θα σας πω τι έχουμε μάθει.
Το τεστ έμμεσου συσχετισμού
που μετράει την υποσυνείδητη προτίμηση,
μπορείτε να το κάνετε διαδικτυακά.
Το έχουν κάνει πέντε εκατομμύρια άνθρωποι.
Αποδεικνύεται ότι η προεπιλογή μας
είναι το λευκό. Μας αρέσουν οι λευκοί.
Προτιμούμε τους λευκούς. Τι εννοώ μ' αυτό;
Όταν βλέπουμε φωτογραφίες
μαύρων και λευκών ανθρώπων,
μπορούμε να συσχετίσουμε πιο γρήγορα
εκείνη τη φωτογραφία του λευκού ατόμου
με μια θετική λέξη,
από όσο όταν προσπαθούμε να συσχετίσουμε
κάτι θετικό με ένα μαύρο πρόσωπο,
και το αντίθετο.
Όταν βλέπετε ένα μαύρο πρόσωπο
μας είναι ευκολότερο
να συνδέσουμε το μαύρο με το αρνητικό
απ' ό,τι το λευκό με το αρνητικό.
Το 70% των λευκών που κάνουν το τεστ
προτιμούν το λευκό.
Και το 50% των μαύρων που κάνουν το τεστ
προτιμούν το λευκό.
Καταλαβαίνετε ότι όλοι
έχουμε εκτεθεί στη μόλυνση.
Τι κάνουμε για τους αυτόματους
συσχετισμούς του εγκεφάλου μας;
Ένα από τα πράγματα που πιθανόν σκέφτεστε,
και πιθανόν λέτε στον εαυτό σας, είναι,
απλώς θα ενισχύσω την αχρωματοψία μου.
Ναι, θα αναθεωρήσω αυτή την άποψη.
Θα σας πρότεινα να μην το κάνετε.
Φτάσαμε στα όριά μας
προσπαθώντας να κάνουμε τη διαφορά,
για να μην διακρίνουμε χρώμα.
Το πρόβλημα δεν ήταν ότι βλέπαμε χρώμα,
αλλά τι κάναμε όταν το βλέπαμε.
Είναι μια λανθασμένη θεώρηση.
Και ενώ ταλαιπωρούμαστε να μην βλέπουμε,
δεν αντιλαμβανόμαστε τους τρόπους
με τους οποίους οι φυλετικές διαφορές
αλλάζουν τις δυνατότητες των ανθρώπων,
στερώντας τους την ευημερία
και μερικές φορές προκαλώντας
τον πρώιμο θάνατό τους.
Ουσιαστικά λοιπόν,
οι επιστήμονες μάς λένε να το ξεχάσουμε.
Ούτε που να σκεφτόμαστε την αχρωματοψία.
Αυτό που πράγματι προτείνουν είναι
να κοιτάμε επίμονα
θαυμάσιους μαύρους ανθρώπους.
(Γέλια)
Να τους κοιτάζουμε κατά πρόσωπο
και να το απομνημονεύουμε,
γιατί όταν παρατηρούμε
κάποιους θαυμάσιους μαύρους ανθρώπους,
μας βοηθάει να ακυρώσουμε τον συσχετισμό
που συμβαίνει αυτόματα στο μυαλό μας.
Γιατί νομίζετε ότι σας δείχνω αυτούς
τους όμορφους μαύρους άνδρες πίσω μου;
Υπήρχαν τόσοι πολλοί
που χρειάστηκε να αφήσω κάποιους έξω.
Αυτό που εννοώ είναι:
Προσπαθώ να επαναφέρω τους αυτόματους
συσχετισμούς που κάνετε για τους μαύρους.
Προσπαθώ να σας υπενθυμίσω
ότι οι νεαροί μαύροι
γίνονται καταπληκτικοί άνθρωποι
που έχουν αλλάξει τις ζωές μας
προς το καλύτερο.
Αυτό εννοώ.
Η άλλη δυνατότητα της επιστήμης,
και μόνο προσωρινά αλλάζει
τους αυτόματους συσχετισμούς,
αλλά αυτό που γνωρίζουμε
είναι ότι αν πάρετε έναν λευκό
που σας είναι ξεκάθαρα απεχθής,
και τον βάλετε δίπλα σε έγχρωμο άτομο,
έναν μαύρο που είναι εκπληκτικός,
τότε και αυτό μερικές φορές
επίσης βοηθάει την αποσύνδεση.
Σκεφτείτε λοιπόν τον Τζέφρι Ντάμερ
και τον Κόλιν Πάουελ.
Απλά κοιτάξτε τους για ώρα, ωραία;
(Γέλια)
Αυτά θέλω να καταλάβετε.
Ψάξτε για την προκατάληψή σας.
Σας παρακαλώ να ξεπεράσετε την άρνηση
και ψάξτε για ανησυχητικές ενδείξεις
ότι τα παλιά σας στερεότυπα
είναι λανθασμένα.
Αυτό είναι το πρώτο.
Το δεύτερο είναι να σας πω
να κινηθείτε προς τους μαύρους ανθρώπους,
και όχι μακριά τους.
Δεν είναι και ότι πιο δύσκολο,
αλλά είναι από εκείνα τα πράγματα
που πρέπει να τα κάνεις
ενσυνείδητα και επί σκοπόν.
Ήμουν κάπου στη Γουώλ Στριτ
πριν κάποια χρόνια
μαζί με μια συνάδελφό μου
πραγματικά πανέμορφη,
που δουλεύουμε μαζί στη διαφορετικότητα,
και είναι έγχρωμη από την Κορέα.
Ήμασταν έξω αργά τη νύχτα,
και αναρωτιόμαστε προς τα που να πάμε,
είχαμε χαθεί.
Είδα κάποιον στην άλλη πλευρά του δρόμου
και σκέφτηκα, «Ωραία, μαύρος.»
Πήγα προς το μέρος του
χωρίς καν να το σκεφτώ.
Και αυτή πήρε ένα ύφος
«Αποκτά ενδιαφέρον».
Ο τύπος απέναντι ήταν μαύρος.
Νομίζω ότι γενικά οι μαύροι
ξέρουν πού πηγαίνουν.
Δεν ξέρω ακριβώς γιατί, αλλά το πιστεύω.
Μου είπε ότι έδειχνα να σκέφτομαι,
«Ζήτω, ένα μαύρο παλικάρι».
Αυτή είπε ότι σκεφτόταν,
«Ωχ, ένας μαύρος τύπος».
Άλλη κατεύθυνση.
Ίδια ανάγκη, ο ίδιος τύπος, τα ίδια ρούχα,
ίδιος χρόνος, ίδιος δρόμος,
διαφορετική αντίδραση.
Είπε, «Ντρέπομαι.
Σύμβουλος διαφορετικότητας.
Αποστράφηκα μαύρο άτομο.
Είμαι έγχρωμη γυναίκα. Θεέ μου!»
Εγώ της είπα, «Ξέρεις κάτι;
Νομίζω ότι πρέπει να χαλαρώσεις».
Καταλαβαίνετε ότι εγώ έχω
μακρά ιστορία με μαύρους τύπους.
(Γέλια)
Ο μπαμπάς μου είναι μαύρος.
Βλέπετε τι εννοώ;
Έχω μαύρο γιο με ύψος 1,95.
Έχω παντρευτεί μαύρο.
Ξέρω τόσο καλά τους μαύρους
που μπορώ να καταλάβω
τι καπνό φουμάρει καθένας τους,
και αυτός ήταν δικός μου μαύρος.
Μας είπε, «Ναι, κυρίες μου,
ξέρω πού πηγαίνετε. Θα σας πάω».
Οι προκαταλήψεις είναι ιστορίες
που φτιάχνουμε για ανθρώπους
πριν πραγματικά τους γνωρίσουμε.
Πώς όμως θα μάθεις τι άνθρωποι είναι
όταν μας έχουν πει να τους αποφεύγουμε
και να τους φοβόμαστε;
Θα σας πω λοιπόν να κινηθείτε προς αυτό
που σας κάνει να νιώθετε άβολα.
Δεν σας ζητώ να κάνετε κάτι ριψοκίνδυνο.
Εννοώ να κάνετε μια αξιολόγηση,
να επεκτείνετε τον κοινωνικό
και επαγγελματικό σας κύκλο.
Ποιος βρίσκεται στον κύκλο σας;
Ποιος λείπει;
Πόσες αληθινές σχέσεις έχετε
με νεαρούς μαύρους ανθρώπους,
οικείους, άνδρες, γυναίκες;
Ή οποιαδήποτε άλλη μεγάλη διαφορά
ανάμεσα στο ποιοι είστε
και πώς κινείστε, τρόπος του λέγειν;
Ξέρετε κάτι; Ρίξτε μια ματιά τριγύρω σας.
Μπορεί να είναι κάποιος
στη δουλειά, στην τάξη σας,
στον χώρο λατρείας σας, κάπου,
ίσως υπάρχει κάποιος μαύρος νεαρός.
Φερθείτε ευγενικά. Πείτε ένα γεια.
Πηγαίνετε βαθύτερα, πιο κοντά, παραπέρα,
και φτιάξτε μια σχέση, μια φιλία
που σας κάνει να θέλετε
να δείτε το άτομο ως σύνολο
και να ξεπεράσετε τα στερεότυπα.
Ξέρω ότι κάποιοι το κάνετε,
γιατί έχω κάποιους
λευκούς φίλους ειδικά που λένε,
«Δεν έχεις ιδέα πόσο άβολα νιώθω.
Σαν να μην πιστεύω ότι θα έχει αποτέλεσμα.
Είμαι σίγουρος ότι θα τα θαλασσώσω».
Ναι, ίσως, αλλά δεν έχει σχέση
με την τελειότητα, αλλά με τον συσχετισμό.
Και δεν πρόκειται να νιώσεις άνετα
πριν νιώσεις άβολα.
Απλά, πρέπει να το κάνεις.
Θέλω να σας πω, αν κάποιος μαύρος νεαρός
σας πλησιάσει ειλικρινά και πραγματικά,
δεχθείτε την πρόσκληση.
Δεν σας κυνηγάνε όλοι.
Ψάξτε γι' αυτούς τους ανθρώπους
που μπορούν να δουν την ανθρωπιά σας.
Ξέρετε, η κατανόηση και η συμπόνια
προκύπτουν από σχέσεις με ανθρώπους
που είναι διαφορετικοί από εσάς.
Κάτι πραγματικά δυνατό
και όμορφο συμβαίνει:
αρχίζετε να νιώθετε ότι είναι εσείς,
ότι είναι μέρος σας,
ότι είστε εσείς στην οικογένειά σας,
και μετά παύουμε να είμαστε παρατηρητές
και αναλαμβάνουμε δράση,
γινόμαστε υποστηρικτές,
και γινόμαστε σύμμαχοι.
Βγείτε λοιπόν από τη βόλεψή σας, πηγαίνετε
σε κάτι μεγαλύτερο και σημαντικότερο,
γιατί έτσι θα αποτρέψουμε να συμβεί
και άλλο Φέργκιουσον.
Έτσι δημιουργούμε μια κοινότητα
όπου όλοι μπορούν να ευημερήσουν,
ειδικά οι μαύροι νεαροί.
Αυτό το τελευταίο θα είναι δυσκολότερο,
και το ξέρω, αλλά θα το πω έτσι κι αλλιώς.
Όταν βλέπουμε κάτι, πρέπει
να έχουμε το θάρρος να πούμε κάτι,
ακόμη και σε αυτούς που αγαπάμε.
Έρχονται γιορτές και είναι καιρός
που καθόμαστε οικογενειακά στο τραπέζι
και περνάμε καλά.
Τέλος πάντων, πολλοί θα πάμε σε γιορτές
και πρέπει ν' ακούσετε
τη συζήτηση στο τραπέζι.
Αρχίζετε να λέτε πράγματα όπως,
«Η γιαγιά είναι μισαλλόδοξη».
(Γέλια)
«Ο θείος Τζο είναι ρατσιστής».
Και βέβαια αγαπάμε τον θείο Τζο
και τη γιαγιά. Φυσικά.
Ξέρουμε ότι είναι καλοί άνθρωποι
αλλά αυτό που λένε είναι λάθος.
Πρέπει να μπορούμε να πούμε κάτι, γιατί
ξέρετε ποιος άλλος κάθεται στο τραπέζι;
Τα παιδιά κάθονται στο τραπέζι.
Μετά αναρωτιόμαστε γιατί οι προκαταλήψεις
δεν πεθαίνουν και διαιωνίζονται;
Επειδή δεν λέμε τίποτα.
Θα πρέπει να τολμήσουμε να πούμε, «Γιαγιά,
δεν αποκαλούμε έτσι τους ανθρώπους πλέον».
«Θείε Τζο, δεν είναι αλήθεια
ότι του άξιζε αυτό.
Σε κανένα δεν αξίζει κάτι τέτοιο».
Και πρέπει να είμαστε πρόθυμοι
να μην προστατέψουμε τα παιδιά μας
από την ασχήμια του ρατσισμού
όταν οι μαύροι γονείς
δεν έχουν αυτή την πολυτέλεια,
ειδικά αυτοί που έχουν
νεαρούς μαύρους γιους.
Πρέπει να πάρουμε τα λατρεμένα μας παιδιά,
το μέλλον μας,
και να τους πούμε ότι έχουμε
μια εκπληκτική χώρα με απίστευτα ιδανικά,
ότι έχουμε δουλέψει απίστευτα σκληρά,
έχουμε κάνει κάποια πρόοδο,
αλλά δεν έχουμε τελειώσει.
Έχουμε ακόμη μέσα μας
αυτές τις παλιές ιδέες περί υπεροχής
που μας κάνουν να τις ενσωματώνουμε
και σε άλλους θεσμούς
και την κοινωνία και τις επόμενες γενιές,
και προκαλούν απελπισία και ανισότητα
και ολέθρια απαξίωση
των νεαρών μαύρων ανθρώπων.
Πρέπει να τους πείτε ότι θα αγωνιστούμε
για να δούμε και το χρώμα
και τον χαρακτήρα των νεαρών μαύρων,
και ότι περιμένετε από αυτά να συμμετέχουν
στις δυνάμεις αλλαγής αυτής της κοινωνίας
που θα αντισταθούν στην αδικία
και πάνω απ' όλα, θα φτιάξουν μια κοινωνία
όπου όλοι θα βλέπουν
τους νεαρούς μαύρους σαν αυτό που είναι.
Τόσοι θαυμάσιοι μαύροι νεαροί,
που θα είναι οι πιο θαυμάσιοι πολιτικοί
που έζησαν ποτέ,
γενναίοι στρατιώτες,
φοβεροί και σκληρά εργαζόμενοι άνθρωποι.
Είναι άνθρωποι που είναι
εμπνευσμένοι ιεροκήρυκες.
Είναι απίστευτοι επιστήμονες,
καλλιτέχνες, συγγραφείς.
Είναι δυναμικοί κωμικοί.
Είναι στοργικοί παππούδες,
γιοι που νοιάζονται.
Είναι δυνατοί πατεράδες
και είναι νέοι άνθρωποι
με τα δικά τους όνειρα.
Σας ευχαριστώ.
(Χειροκρότημα)
Estaba de viaje por carretera
este verano,
disfrutando de un tiempo maravilloso
escuchando
el increíble ensayo de Isabel Wilkerson
"El calor de otros soles".
Ella documenta la huida de seis millones
de negros entre 1915 a 1970 del Sur
en busca de una tregua
a toda la brutalidad
e intentando llegar al Norte
mejores posibilidades.
Esto está lleno de historias
de la resistencia y la viveza
de los afrodescendientes.
También me resultaba muy difícil
conocer las historias de horrores,
humildad y de humillaciones.
Fue especialmente difícil oír hablar
de los golpes y quemaduras
y de los linchamientos
de hombres negros.
Y dije: "Sabe,
esto es un poco fuerte.
Necesito descansar.
Voy a encender la radio".
La encendí y allí estaba:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
el hombre negro de 18 años,
sin armas, disparado por un policía
blanco, tendido en el suelo muerto,
perdiendo sangre durante 4 horas
mientras que su abuela, niños pequeños
y sus vecinos lo veían con horror,
y pensé,
aquí está de nuevo.
Esta violencia, esta brutalidad
contra los hombres negros
ha estado sucediendo durante siglos.
Quiero decir, es la misma historia.
Son solo diferentes nombres.
Podría haber sido Amadou Diallo.
Podría haber sido Sean Bell.
Podría haber sido Oscar Grant.
Podría haber sido Trayvon Martin.
Esta violencia, esta brutalidad,
realmente forma parte
de nuestra psique nacional.
Es parte de nuestra
historia colectiva.
¿Qué hacer al respecto?
Uds. saben que parte de nosotros
cruzamos todavía la calle,
cerramos las puertas,
agarramos los monederos,
cuando vemos jóvenes negros.
Esa parte,
quiero decir, sé que no disparamos
a la gente por la calle,
pero lo que digo es que esos mismos
estereotipos y prejuicios
que alimentan ese tipo
de trágicos incidentes
están en nosotros.
También hemos sido educados en ellos.
Creo que podemos detener
este tipo de incidentes,
los de Ferguson,
mirándonos al interior y
estando dispuestos a cambiar.
Así que quiero hacer
un llamamiento a la acción.
Hay 3 cosas que quiero darles
hoy para que piensen
en formas de parar que vuelva
a suceder otro Ferguson;
3 cosas que creo que nos ayudarán
a redefinir nuestras imágenes
de los jóvenes negros;
3 cosas que espero no solo
que les proteja
sino que les abran al mundo
para que puedan prosperar.
¿Se lo imaginan?
¿Pueden imaginarse a nuestro país
abrazando a los jóvenes negros,
viéndolos como parte de nuestro futuro,
ofreciéndoles ese tipo de apertura,
ese tipo de gentileza que damos
a la gente que amamos?
¡Cuánto mejor sería nuestra vida!
¡Cuánto mejor sería nuestro país!
Permítanme empezar
con la primera cosa.
Tenemos que salir de la negación.
Dejen de intentar ser buenas personas.
Necesitamos personas reales.
Ya saben, trabajo mucho en diversidad,
y la gente me viene
al comienzo del taller,
así: "Sra. Diversidad, estamos
muy contentos de estar aquí".
(Risas)
"Pero no tenemos ni una pizca
de prejuicios en nosotros".
Y yo: "¿En serio?
Porque hago este trabajo todos los días,
y veo todos mis prejuicios".
Quiero decir, no hace mucho tiempo,
yo estaba en un avión
y oí la voz de una mujer piloto
a través del sistema de megafonía,
y yo estaba tan emocionada.
Estaba pensando: "Sí, mujeres,
somos las mejores.
Ahora ya estamos en la estratósfera".
Todo iba bien, hasta que empezaron
las turbulencias y los baches,
y yo pensaba:
"Espero que ella sepa pilotar".
(Risas)
Lo sé. Bien.
Pero ni siquiera supe
que era un sesgo
hasta que cruzar la otra pierna y
pensé que siempre hay un tipo pilotando
y a menudo hay turbulencias
y baches,
y nunca cuestiono mi confianza
en un piloto hombre.
El piloto es bueno.
Ahora, aquí está el problema.
Si me preguntan explícitamente,
diré: "Piloto femenino: impresionante".
Pero cuando la situación se pone
movidita, un poco molesta y arriesgada,
me inclino hacia un sesgo que yo
ni siquiera sabía que tenía.
Ya saben, aviones que se mueven
rápido en el cielo,
quiero un hombre.
Es mi prejuicio predeterminado.
Los hombres son mi
prejuicio predeterminado.
¿Quién es su prejuicio
predeterminado?
¿En quién confían?
¿De quién tienen miedo?
¿Con quién se sienten
implícitamente conectados?
¿De quién huyen?
Les diré lo que hemos aprendido.
El test de asociación implícita,
que mide el sesgo inconsciente,
lo pueden encontrar en línea
y hacerlo.
Cinco millones de personas
lo han hecho.
Nuestro prejuicio predeterminado
es blanco. Nos gustan los blancos.
Preferimos a los blancos.
¿Qué quiero decir con esto?
Al mostrar a las personas imágenes
de los hombres negros y blancos,
podemos asociar más rápidamente
esa imagen a esa persona blanca
con una palabra positiva,
que cuando intentamos asociar
algo positivo con un
rostro negro, y viceversa.
Cuando vemos un rostro negro,
es más fácil para nosotros
vincularlo con algo negativo
que al blanco con algo negativo.
El 70 % de los blancos que realizan
esa prueba prefieren blancos.
El 50 % de los negros que realizan
esa prueba prefieren blancos.
Todos estábamos fuera cuando
descendió la contaminación.
¿Qué hacemos con el hecho de que
nuestro cerebro asocia automáticamente?
Una de las cosas en las que Uds.
probablemente están pensando,
están probablemente pensando,
"Sabes qué,
voy a aumentar el color
de mi daltonismo.
Sí, voy a comprometerme con eso".
Les voy a sugerir que no.
Hemos ido lo más lejos posible
tratando de marcar una diferencia,
tratando de no ver el color.
El problema nunca fue ver el color,
sino qué hicimos al ver el color.
Es un ideal falso.
Y mientras estamos ocupados
fingiendo no ver,
no somos conscientes de las
formas en que la diferencia racial
cambia las posibilidades de las personas,
que les impide prosperar,
e incluso a veces les causa
una muerte temprana.
Así que, de hecho, los científicos
nos dicen que de ninguna manera
hay que pensar en daltonismo.
De hecho, sugieren
que miremos con atención
a las personas negras.
(Risas)
Miren directamente sus rostros
y memorícenlos,
porque al mirar gente
negra impresionante
ayuda a disociar
la asociación que se hace
automáticamente en nuestro cerebro.
¿Por qué creen que les estoy mostrando
estos hermosos rostros negros?
Eran tantos, que tuve que reducirlos.
Muy bien, así que este es el tema:
Estoy intentando restablecer las asociaciones
automáticas sobre hombres negros.
Estoy tratando de recordarles
que los jóvenes negros crecen
para ser seres humanos increíbles
que han cambiado nuestras vidas
para mejor.
Así que ese es el tema.
La otra posibilidad en la ciencia,
y solo está cambiando temporalmente
nuestras suposiciones automáticas,
pero una cosa que sabemos
es que si Uds. toman a un blanco odioso
que conocen,
y lo ponen al lado de
una persona de color,
un negro, que es fabuloso,
entonces a veces esto realmente
también nos hace disociar.
Así que piensen en
Jeffrey Dahmer y Colin Powell.
Mírenlos solo a ellos, ¿sí?
(Risas)
Así están las cosas.
Así que busquen sus prejuicios
Por favor, salgan de la negación y vayan
a la búsqueda para no ratificar los datos
lo que demostrará que, de hecho,
sus viejos estereotipos son erróneos.
Bueno, eso era lo primero;
la segunda cosa,
lo que diré es ir hacia los jóvenes negros
en lugar de alejarse de ellos.
No es algo tan difícil de hacer,
pero también es una de esas cosas
de las que se debe ser conscientes
y hacerlo de forma deliberada.
Yo estaba en Wall Street
hace varios años
con una colega mía que
es realmente maravillosa
y hace trabajos sobre diversidad conmigo
y es una mujer de color, es coreana.
Y estábamos fuera,
era tarde por la noche,
y nos preguntábamos a dónde
íbamos, estábamos perdidos.
Y vi a esta persona al otro lado de la calle,
y pensaba, "Oh bien, un negro".
Yo iba hacia él,
sin siquiera pensar en ello.
Y ella: "Oh, eso es interesante".
El chico en la calle, que era negro.
Creo que los muchachos negros
generalmente saben a dónde van.
No sé exactamente por qué
pienso eso, pero eso es lo que pienso.
Así que ella dijo:
"Oh, decías '¡Sí, un chico negro'?"
Ella dijo: "Yo decía, 'Uy, un chico negro'".
Otra dirección. La misma necesidad,
el mismo chico, la misma ropa,
la misma hora, la misma calle,
una reacción diferente.
Y ella dijo: "Me siento tan mal.
Soy consultora en diversidad.
Pensé lo del chico negro.
Soy una mujer de color. ¡Dios mío!"
Y yo dije: "¿Sabes qué?
Realmente necesitamos descansar".
Quiero decir, tienen que darse cuenta
que estoy retornando a los negros.
(Risas)
Mi padre es un hombre negro.
¿Ven lo que digo?
Tengo un "hijo negro de 1,95.
Me casé con un hombre negro.
Mi cuestión con hombres negros
es tan amplia y tan profunda
que puedo intuir quién era
ese chico negro,
y él era mi chico negro.
Él dijo: "Sí, señoras,
sé a dónde van. Yo les llevaré allí".
Los prejuicios son las historias
que representan a las personas
antes de saber
quiénes son en realidad.
Pero, ¿cómo vamos a saber quiénes son
cuando se nos ha dicho que
les evitemos y que les temamos?
Así que les animo a caminar
hacia su malestar.
Y les pido que
asuman riesgos locos.
Lo que digo es que
hagan un inventario,
amplíen sus círculos sociales
y profesionales.
¿Quién está en su círculo?
¿Quién falta?
¿Cuántas relaciones auténticas
tienen Uds. con jóvenes negros,
hombres, mujeres?
¿O con cualquier otra
diferencia importante?
y ¿cómo lo llevan,
por así decirlo?
Porque, ¿sabes qué?
Basta con mirar alrededor.
Es posible que haya alguien
en el trabajo, en el aula,
en la iglesia, en algún lugar,
hay un joven negro.
Y entonces Uds. son amables.
Dicen hola.
Estoy diciendo ir más allá, de forma más cercana,
y construir el tipo de relaciones,
el tipo de amistades que, en realidad,
hacen ver a la persona como un todo
y realmente ir en contra
de los estereotipos.
Sé que algunos de Uds.
están ahí fuera,
Lo sé porque tengo algunos
amigos blancos, en particular, que dirán:
"No tienes idea de lo
incómodo que me siento.
Como, no creo que esto
me vaya a funcionar.
Estoy seguro de que
voy a explotar esto".
Bueno, tal vez, pero no se trata
de perfección sino de conexión.
Y no estarán cómodos
sin antes estar incómodos.
Quiero decir,
solo tienen que hacerlo.
Y sobre los jóvenes negros,
lo que digo es
si alguien se cruza en su camino, de forma
genuina y auténtica, acepten la invitación.
No todo el mundo
intenta hacerles daño.
Vayan en busca de esas personas
que pueden ver su humanidad.
Ya saben, la empatía y la compasión
que emerge de tener relaciones con
personas que son diferentes a Uds.
sucede algo realmente
poderoso y hermoso:
uno empieza a darse cuenta
de que son Uds.
que son parte de uno,
que están en su familia,
y luego dejamos de ser espectadores
y nos convertimos en actores,
que se convierten en defensores,
y nos convertimos en aliados.
Así que aléjense de su comodidad
y vayan hacia algo más grande y brillante,
porque eso detendrá
que suceda otro Ferguson.
Así es como creamos una comunidad
donde todo el mundo, especialmente
los jóvenes negros, puedan prosperar.
Esto último va a ser más difícil,
y lo sé, y lo diré todos modos.
Cuando vemos algo, tenemos que
tener el valor de decir algo,
incluso a las personas que amamos.
Uds. ya saben, son vacaciones
y será el tiempo
de estar sentados alrededor de la mesa
y pasar un buen rato.
Muchos de nosotros, lo hacemos
en días festivos,
y tenemos que escuchar las
conversaciones en la mesa.
Y comienzas a decir cosas como:
"Abuela eres una intolerante".
(Risas)
"El tío Joe es racista".
Y, ya saben, queremos a la abuela
y queremos al tío Joe. De verdad.
Sabemos que son buena gente,
pero lo que dicen está equivocado.
Y debemos ser capaces de decir algo, porque
¿saben quién además está en la mesa?
Los niños están en la mesa.
Y nos preguntamos
¿por qué no mueren los prejuicios?,
¿por qué pasan de generación en generación?
Porque no decimos nada.
Tenemos que estar dispuestos a decir:
"Abuela, ya no llamamos a la gente así".
"Tío Joe, no es cierto
que se merecía eso.
Nadie merece eso".
Y tenemos que estar dispuestos
a que nuestros hijos vean
la fealdad del racismo
cuando los padres negros
no tienen el lujo de hacerlo,
especialmente aquellos que
tienen hijos jóvenes negros.
A nuestros queridos pequeños,
nuestro futuro,
debemos decirles que tenemos un país
increíble con ideales increíbles,
hemos trabajado arduamente,
y hemos progresado algo,
pero no hemos terminado.
Todavía tenemos en nosotros
estas cosas viejas
sobre la superioridad que
se integra en nuestras instituciones
en nuestra sociedad y en las generaciones,
y está creando desesperación
y disparidades y una devaluación
devastadora de los jóvenes negros.
Todavía estamos luchando,
tienen que decirles:
viendo tanto el color
como el carácter de los jóvenes negros,
pero que tú los esperas,
para formar parte de las fuerzas
del cambio en esta sociedad
que se destacan contra la injusticia
y tiene la voluntad por encima de todo,
de hacer una sociedad donde los jóvenes negros
puedan ser vistos por quiénes son.
Tantos hombres negros asombrosos,
los estadistas más increíbles
de la historia,
soldados valientes,
trabajadores esforzados impresionantes.
Personas que son predicadores poderosos,
científicos, artistas
y escritores increíbles.
Son cómicos dinámicos.
Son abuelos cariñosos,
hijos atentos.
Son padres fuertes,
y son hombres jóvenes
con sueños propios.
Gracias.
(Aplausos)
تابستان گذشته توی یک سفر جاده ایی طولانی بودم
و داشتم از شنیدن کتاب صوتی"ایزابل ویلکرسن"
به نام " گرمای خورشیدهای دیگر" لذت میبردم.
این کتاب فرار شش میلیون سیاه پوست را از جنوب در سالهای ۱۹۱۵ تا ۱۹۷۰ به تصویر کشیده
که در جستجوی یک نفس آسوده و فرار از انواع خشونتها
و در پی دستیابی به فرصتهای بهتر به سمت شمال فرار کرده بودند.
این کتاب مملو از داستانهای مقاومت و شجاعت
آمریکاییهای آفریقایی تبار است
و واقعا شنیدن داستانهای خشونت بار و حقارت بار
و تحقیر کردن ها بسیار سخت بود.
مخصوصا شنیدن داستان کتک زدن ها و سوزاندنها
و یا بدون مجازات کشتن سیاه پوستان.
و بعد به خودم گفتم ": میدونی چیه؟ این (داستان) کمی سنگینه"
باید یه کم استراحت کنم، بذار رادیو را روشن کنم
و رادیو را روشن کردم و چنین شنیدم:
شهر فرگوسن، ایالت میسوری
"مایکل براون"
جوان ۱۸ ساله سیاه پوست
که غیر مسلح بوده، توسط پلیس کشته شده و جسدش برای چهار
ساعت زمین را آغشته به خون خود کرده
و مادربزرگش، کودکان و همسایگان وحشتزده این همه را تماشا میکرده اند،
و چیزی که من فکر کردم
این بود که : باز این خشونت و وحشیگری
علیه سیاه پوستان که برای قرنها وجود داشته
دوباره شروع شده است.
منظورم این است که داستان تکراری است فقط نامش عوض شده.
میتوانست این خشونت بر علیه "آمانو دیالو" رخ داده باشد.
میتوانست این شخص "شان بِل" باشد.
میتوانست " اسکار گرانت" باشد.
میتوانست "ترایون مارتین" باشد.
این خشونت، این وحشی گری
در حقیقت جزئی از روان ما شده است.
جزیی از تاریخ جمعی ما شده است.
در مورد اینکار چه باید بکنیم؟
هنوز قشری از جامعه ما به آنسوی خیابان میروند،
و یا درها را قفل میکنند،
یا کیفهایشان را محکم میچسبند،
فقط زمانی که مردان سیاه پوست را میبینند؟
این قشر جامعه.
منظورم این است که ما به مردم در وسط خیابان شلیک نمیکنیم،
اما در حقیقت (نوع خشونت) و تبعیض همانند قبل است
و که امروزه چنین حادثه های غمناکی را در
آمریکا به ثبت میرساند.
و به ما همیشه اینطور دیکته شده است.
به عقیده من، ما میتوانیم جلوی این حوادث را بگیریم،
جلوی حادثه هایی مثل حادثه شهر فرگوسن را فقط
با نگاه کردن به خود و اقدام به ایجاد تغییر در خودمان بگیریم.
من این خطاب را به شما میکنم.
امروز میخواهم سه چیز را با شما در میان بگذارم تا در موردش فکر کنیم.
سه چیز به عنوان راه حلهایی برای عدم تکرار واقعه ایی شبیه فرگوسن؛
سه چیزی که فکر میکنم به ما کمک میکند تا
تصویرمان از یک مرد سیاه پوست راتغییر بدهیم.
سه چیزی که نه تنها مرد سیاه پوست رامحافظت میکند
بلکه جهانی دیگربرایشان میگشاید تا پیشرفت کنند.
تصورش را بکنید؟
تصورش را بکنید که ما سیاهپوستان را در آغوش بگیریم،
آنها را جزیی از آینده کشوربدانیم وبه آنان مهربانانه آزادی بدهیم،
به آنان لطفی را بدهیم که به کسانی که دوستشان داریم عطا میکنیم؟
چقدر زندگیمان بهترخواهد شد؟ چقدر کشورمان بهترخواهد شد؟
بیایید با شماره یک شروع کنیم.
باید از حیطه انکار بیرون بیاییم.
از تلاش برای آدم خوب بودن دست بکشیم.
ما به انسانهای واقعی نیاز داریم.
میدانید، عمده کار من تنوع از بعد نژادی، دینی، جنسیتی
و غیره در نیروی کار است و افراد در شروع کارگاه سراغم میایند.
اینطور به نظر میرسند، «اوه، سرکار خانم متنوع، خیلی خوشحالیم از بودنتان در اینجا»--
(خنده)--
« اما رگ پیشداوری که در جسممان نداریم.»
و من این اینطوری هستم، « واقعا؟
چون این کار را هر روز انجام می دهم، و شاهد همه پیشداوریهایم هستم.»
منظورم این است که همین چند وقت قبل، سوار هواپیما بودم
و صدای زن خلبان را از طریق سیستم صوتی عمومی شنیدم
و من خیلی هیجانزده بودم، خیلی خوشحال.
اینطوری بودم، « بله، خلبان زنه، ما این کار رو هم کردیم.
الان توی اتمسفر هستیم.»
همه چیز خوب بود، و بعد شروع به متلاطم شدن و ناهمواری شد،
و من اینطوری بودم،
«امیدوارم بتواند رانندگی کنید.»
(خنده)
می دانم. درست است.
اما حتی اینطور نبود که فکر کنم دارم جانبداری میکنم
تا اینکه در برگشتم از سفری دیگر خلبان مثل همیشه مرد بود
و مثل اغلب اوقات متلاطم و ناهموار شد،
و هرگز اعتماد به خلبان مرد را زیر سوال نبردم.
خلبان خوب است.
خب، مشکلی هست.
اگر تلویحا از من سوال کنید، خواهم گفت، «خلبان زن: فوقالعاده است.»
اما از قرار معلوم وقتی اوضاع بهم بپیچد و کمی خطرساز شود
تعصبی که حتی از آن بیخبر بودم، گل خواهد کرد.
میدانید با آن هواپیماهای سریع السیر در آسمان،
من مرد میخواهم.
پیشفرض من است.
مردها پیشفرض من هستند.
پیشفرض شما چه کسی هست؟
به چه کسی اعتماد دارید؟
از چه کسی می ترسید؟
به چه کسی بطور ضمنی متصل هستید؟
از دست چه کسی در می روید؟
برایتان آنچه را آموختهایم میگویم.
IAT آزمون انجمن ضمنی که پیشداوری ناخودآگاه را میسنجد،
بطور آن لاین میتوانید در این آزمون شرکت کنید.
پنج میلیون نفر در آن شرکت کردهاند.
معلوم شده پیشفرض سفید است. ما سفیدپوستها را دوست داریم.
سفیدپوستها را ترجیح میدهیم. منظورم از این حرف چیست؟
وقتی به آدمها تصاویری از مردان سفید پوست و سیاههان را نشان میدهیم،
خیلی سریع قادریم که تصویر فرد سفیدپوست
را با صفتی مثبت پیوند دهیم، تا این که بخواهیم از واژه مثبت درباره
افراد سیاهپوست بکار بریم، در رابطه با سیاهها تلاش
سختتری است و بلعکس.
وقتی چهره یک سیاه را میبینیم،
برایمان ربط دادن یک واژه منفی به آن چهره آسانتر است
تا بکار بردن کلمه منفی درباره یک سفیدپوست.
هفتاد درصد سفیدپوستها شرکت کننده در آزمون سفیدها را ترجیح میدهند.
پنجاه درصد سیاههان هم سفیدها را.
میدانیدما همه آن بیرون بودیم وقتی بیماری داشت پخش میشد.
درباره این حقیقت که ذهنمان بطور خودکار چه چیزهایی را پیوند میدهیم چه میکنیم؟
میدانید یکی از چیزهای که احتمالا انجام میدهیم فکر کردن دربارهش است،
و احتمالا اینطوری خواهید بود، که خب می دانی
من فقط میخواهم کور رنگیام را دوبرابر کنم.
بله، دوباره انجامش می دهم.
میخواهم به شما بگویم که نه.
بحد کافی این کار را که کردهایم که با تلاش در ندیده گرفتن رنگها
تفاوت بوجود بیاوریم.
مشکل این نبود که ما رنگ میدیدیم. بلکه کاری بود که با دیدن رنگ میکردیم.
ایدهآل غلطی است.
و همانطور که مشغول تظاهر به ندیدن هستیم،
بیخبریم از تغییراتی که تفاوت نژادی منجر
به امکانات آدمها میشود و مانع از شکوفایشان میشود،
و گاهی منجر به مرگ زود هنگام آنها میشود.
پس در واقع چیزی که دانشمندان به ما میگویند، به هیچ وجه است.
اصلا به کوررنگی فکر هم نکنید.
در واقع آنچه انها پیشنهاد میکنند،
زل زدن به سیاهپوستان است.
(خنده)
مستقیم به صورتشان نگاه کنید و آنها را بخاطر بسپارید،
چون وقتی به آدمهای فوقالعادهای که سیاهاند نگاه میکنیم،
به ما کمک میکند که از ربط دادن
آنچه بطور خودکار در ذهنمان اتفاق میفتاد دست برداریم.
فکر میکنید چرا این تصاویر از مردمان زیبای سیاه پوست را در پشت سرم نشان میدهم؟
خیلی زیاد بودند، مجبور شدم ببرمشان.
خب، یک چیزی هست:
دارم تلاش میکنم ذهنیت خودکار شما درباره مردان سیاه پوست را بهم بریزم.
سعی میکنم برایتان یادآوری کنم
که اینمردان جوان سیاه پوست بزرگ شدند تا انسانهای فوق العادهای
شوند که زندگیمان را تغییر داده و آن را بهتر کنند.
پس نکته اینجاست.
احتمال دیگر در علم،
و البته تنها موقتا فرضهای خودکار ما را تغییر میدهد،
اما چیزی که میدانیم
این است که اگر شخص سفید پوست نفرت انگیزی که می شناسید
را بردارید و پیش یک شخص رنگین پوست بگذارید،
یک آدم سیاهی که محشر است،
بعد از آن گاهی باعث میشود که کمتر این پیوند دادن اتفاق بیافتد.
پس به جفری دامر و کاولین پاوول فکر کنید.
به آنها زل بزنید، باشه؟ (خنده)
خب این موارد هست. پس بدنبال پیشداوریتان باشید.
از شما خواهش میکنم که لطفا از پیله انکار خار ج شوید و دنبال اطلاعات ناراحت کنندهای بروید
که در واقع ثابت میکنند کلیشههای قدیمی شما اشتباه هستند.
خب این شماره یک بود. حالا شماره دو:
بجای دوری کردن جوانان سیاه پوست به آنها نزدیک شوید.
انجامش کاری سختی نیست،
اما خب در زمره آنها کارهایی است
که باید آگاهانه و از روی خواستن باشد.
میدانید چند سال پیش در محدوده وال استریت بودم،
همراه با یکی از همکارانم که واقعا نازنین که در زمینه کاری من فعال است،
اهل کره و رنگین پوست است.
دیروقت بود و ما بیرون بودیم.
و داشتیم با خودمان فکر میکردیم که کدام طرفی برویم و این که گم شدیم.
و که یکهو این شخص را آن ور خیابان دیدم و با خودم گفتم، « عالیه، طرف سیاه پوست است.»
داشتم بدون فکر سمت او میرفتم .
و همکارم اینطوری بود، «واقعا که جالب است.»
یارویی که ان طرف خیابان است سیاه پوست است.
من فکر میکنم سیاه پوستها معمولا میدانند کجا میروند.
نمیدانم چرا اینطور فکر میکنم، اما خب فکرم این است.
خب او داشت میگفت، "اوه، تو داشتی میگفتی، « آخ جون، طرف سیاه پوست است»؟
اما من میخواستم بگم که وای طرف سیاه پوستِ."
جهت مخالف. نیاز یکسان، یک شخص، همان لباس،
هم زمان، در یک خیابان، واکنش متفاوت.
و او گفت، «احساس خیلی بدی دارم. مشاوره گوناگونی در نیروی کار انجام میدهم.
پیش داوری نسبت به شخص سیاه پوست کردم. خودم رنگین پوستم. خدای من!»
و من گفتم، « میدونی چیه؟ لطفا بیا بیخیالش شویم."
منظورم این است که من سیاه پوستها را ترجیح میدهم.
(خنده)
پدرم سیاه پوست است. متوجه منظورم هستید؟
یک پسر سیاه پوست ۱/۹۵ متری دارم. پدرش سیاه پوست بود.
پس رگ وریشه سیاه پوستیام چنان قوی و عمیقی است
که در شناخت و دسته بندی سیاه پوستها مشکلی ندارم،
و او فرد سیاه پوست مورد نظرم بود.
او گفت، «بله، خانمها، میدانم کجا میخواهید بروید. شما را به آنجا خواهم برد.»
میدانید پیشداوری داستانهایی هستند که درباره آدمها میسازیم
قبل از این که بدانیم آنها واقعا کی هستند.
اما از کجا باید بدانیم که آنها کی هستند
وقتی به ما گفته میشود از آنها دوری کنیم و از آنها بترسیم؟
پس میخواهم برایتان بگویم به سوی رنج و زحمت پیش بروید.
و از شما نمیخواهم که خطر غیرمنطقی کنید.
فقط میگویم شروع به سیاهه برداری کنید،
حلقههای اجتماعی و حرفهایتان را گسترده کنید.
چه کسانی در حلقه شما هستند؟
چه کسانی نیستند؟
چه تعداد رابطه واقعی با
جوانان سیاه پوست دارید، مرد، زن و غیره؟
یا در عمل هر گونه تفاوت فاحش با
آنچه شما میگویید و عمل میکنی، وجود دارد؟
می دانید داستان چیست؟
شاید کسی در کلاس درس یا محل کارتان باشد،
یا که در نیایشگاه و جاهای مشابه جوانان سیاه پوستی باشند.
و شما نسبت به آنها مودب هستید و سلام می دهید.
منظورم این است که پا پیش بگذارید و روابط عمیق تری با آنها بسازید،
از آن نوع دوستیها که باعث میشوند همه جوانب فرد را ببینید
و واقعا در تضاد با آن کلیشههای معمول باشد.
می دانم بعضی از شما این مشکل را دارید،
میدانم چون بعضی از دوستان سفید پوستم هستند که عین این حرف را خواهند گفت:
«هیچ ایده ای نداری که چقدر دست و پا چلفتیام.
جوری که فکر نمیکنم بتوانم از پس آن بربیام.
مطمئنم گند میزنم.»
بسیار خوب،اما این شاید درباره کامل بودن نباشد. درباره ارتباط است.
و شا قرار نیست پیش از رسیدن به آسایش دچاررنج و زحمت نشوید.
منظورم این است که مجبورید.
و مردان جوان سیاه پوست، چیزی که می گویم این است
که اگر شخصی سرراهتان خالصانه و درست آمد، دعوتش را بپذیرید.
هر کسی این کار را نمیکند.
به دنبال کسانی باشید که انسانیت را درشما ببینند.
خب این همدلی و شفقت است
که از داشتن روابط با آدمهایی که از شما متفاوتند منشاء میگیرد.
چیزی واقعا زیبا و قدرتمند رخ میدهد:
شروع میکنید به تشخیص این که آنها شما هستید،
که آنها جزی از شما هستند، که بخشی از خانوادهتان هستند،
و بعد دست از تماشاگر بودن برداریم
و بازیگر و هوادار شویم،
و با هم متفق میشویم.
پس از راحتی خود برای یک آرمان بزرگتر و روشنتر دست بکشید،
چون با انجام این کار است که از وقوع یک فرگوسن دیگر جلوگیری خواهیم کرد.
به این گونه جامعهای را خلق میکنیم
که در آن همه، بخصوص مردان سیاه جوان بتوانند موفق شوند.
پس این گام آخر از همه سختتر خواهد بود.
و من این را میدانم، اما بگذارید بهرحال برایتان بگویم.
وقتی چیزی را میبینیم، باید شهامت حرف زدن دربارهاش را داشته باشیم،
حتی به آنهایی که دوستشان داریم.
مثلا موقع تعطیلات است و زمانی هست که
همگی سر یک یک میز نشستهایم و اوقات خوبی داریم.
خیلی از ما، بهرحال، در تعطیلات خواهیم بود،
و باید شنونده مکالمات سر می باشیم.
شرو کنید به گفتن چیزهایی مثل این، " مامان بزرگ کوته فکر است."
(خنده)
"عمو جو نژاد پرست است."
و می دانید که ما مادربزرگ و عمو جو را دوست داریم.
میدانیم که آدمهای خوبیاند، اما حرفی که میزنند اشتباه است.
و لازم است که قادر به گفتن حرفمان باشیم، چون میدانید چه کسان دیگری سر میز هستند؟
بچهها سر میز هستند.
و ما میپرسیم چرا این پیشداوریها نمیمیرند، و از نسلی به نسلی منتقل میشوند؟
چون چیزیی نمیگوییم.
باید مایل باشیم که بگوییم، «مامان بزرگ، دیگه ملت رو اینجوری صدا نمیکنیم.»
«عمو جو، این حقیقت ندارد که او سزاوارش بود.
هیچکس استحقاق آن را ندارد.»
و باید اراده مان را روی محافظت نکردن
فرزندانمان از زشتی تبعیض نژادی بگذرایم
وقتی که والدین سیاه پوست از تجمل کافی برای انجام این کار برخوردار نیستند،
مخصوصا آنهایی که پسر کوچک دارند.
باید به عزیزانمان در آینده بگوییم
که صاحب چه کشور متحیرکننده با ایده آل های شگفت انگیز هستیم،
ما با دشواری باورنکردنی کار کرده ایم، و پیشرفتهایی هم حاصل شده،
اما هنوز کارمان تمام نشده است.
در ذهنمان این افکار قدیمی را درباره
برتری داریم و باعث میشود که هر چه بیشتر
آن را در نهادها، جامعه و نسلهایمان
بپرورانیم، و باعث دامن زدن به
دلسردی و نابرابری
و کم ارجی ویران کننده در جوانان سیاه پوست می شود.
ما هنوز تقلا می کنیم، باید به آنها بگویید،
با دیدن رنگ
و شخصیت مردان سیاه پوست،
اما این شما هستید که از آنها انتظار دارید
بخشی از نیروهای تغییر در این جامعه باشند
که در مقابل ناعدالتی خواهد ایستاد و بیش از همه اراده اش
ایجاد جامعه ای است که در آن مردان جوان سیاه پوست را بتوان همانطور که هستند ببینیم.
بنابراین بسیاری از مردم سیاه پوست فوق العاده،
از جمله بهترین دولتمردان هستند که تابحال زیسته اند،
سربازانی شجاع،
کارگرانی سخت کوش و بی نظیر.
این مردمان واعظانی قدرتمند هستند.
دانشمندان، نویسندگان و هنرمندانی شگفت آورند.
آنها کمدینهایی پویا هستند.
پدربزرگانی شیدا هستند،
و پسرانی نگران.
آنها پدرهای قوی هستند،
و مردانی جوان با رویاهای خودشان.
متشکرم.
(تشویق)
Cet été, j'ai fait un long périple routier.
J'ai passé un excellent moment à écouter
le livre incroyable d'Isabel Wilkerson,
« La chaleur d'autres soleils ».
Il parle des six millions de Noirs
qui ont fui le Sud entre 1915 et 1970,
à la recherche de répit
face à toute cette brutalité
et de meilleures opportunités au Nord.
Le livre est plein d'histoires
sur la résilience et le génie
des Afro-Américains.
C'était aussi très dur d'entendre
toutes les histoires des horreurs,
et l'humilité,
et toutes les humiliations.
C'était surtout difficile d'entendre
parler des coups, des brûlures
et des lynchages des hommes noirs.
Je me suis dit :
« Bon, c'est un peu trop lourd.
J'ai besoin d'une pause.
Je vais allumer la radio. »
J'ai allumé la radio,
et voici ce que j'ai entendu :
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
un Noir de 18 ans,
non armé, abattu par un policier
blanc, gisait au sol, mort,
couvert de sang, pendant quatre heures,
tandis que sa grand-mère, des enfants
et ses voisins regardaient avec horreur.
J'ai songé :
nous y revoilà.
Cette violence,
cette brutalité envers les Noirs
est présente depuis des siècles.
C'est la même histoire.
Seuls les noms diffèrent.
Ça aurait pu être Amadou Diallo.
Ça aurait pu être Sean Bell.
Ça aurait pu être Oscar Grant.
Ça aurait pu être Trayvon Martin.
Cette violence et cette brutalité
font partie
de notre conscience collective.
Elles font partie
de notre histoire collective.
Qu'allons-nous faire ?
Vous connaissez cette part de nous
qui change toujours de trottoir,
qui ferme les portes à clé
et qui s'accroche aux porte-monnaies
lorsque nous voyons des jeunes Noirs ?
Cette part là.
Je sais que nous n'en sommes pas
à abattre les gens dans la rue.
Mais les mêmes stéréotypes et préjugés
qui attisent ce genre
d'incidents tragiques
sont en nous.
Nous avons été éduqués
avec ce genre de préjugés.
Nous pouvons faire en sorte
que ce genre d'incidents,
ces Fergusons, cessent
si nous nous regardons en face
et si nous sommes disposés à changer.
J'ai un appel à l'action pour vous.
Je voudrais offrir aujourd'hui
trois pistes de réflexion
comme moyens d'empêcher
Ferguson de se reproduire ;
trois pistes qui vont nous aider
à corriger les images
que nous avons des jeunes Noirs ;
trois pistes qui, je l'espère,
non seulement les protégeront,
mais ouvriront les mentalités
pour qu'ils puissent s'épanouir.
Pouvez-vous imaginer ça ?
Pouvez-vous imaginer notre pays
accepter les jeunes Noirs,
les considérer comme faisant
partie de notre avenir,
leur donner le genre d'ouverture,
le genre de bonté que nous donnons
aux gens que nous aimons ?
À quel point nos vies
en seraient améliorées ?
À quel point notre pays serait meilleur ?
Laissez-moi commencer
avec la piste numéro un.
Il faut arrêter de vivre dans le déni.
Arrêtons d'essayer d'être des gens bien.
Nous avons besoin de gens vrais.
Mon travail touche à la diversité,
et les gens viennent me voir
au début des ateliers :
« Mme Diversité, nous sommes
si contents que vous soyez là » —
(Rires) —
« mais nous n'avons pas
un zeste de préjugé en nous. »
Je leur réponds : « Vraiment ?
Je fais ce travail chaque jour,
et je remarque tous mes préjugés. »
Il n'y a pas longtemps,
j'étais dans un avion,
et j'ai entendu la voix
d'une pilote sortir des haut-parleurs.
J'étais surexcitée, ravie.
« Oui, les filles, on gère.
Nous sommes maintenant
dans la stratosphère. »
Tout allait bien, puis on a commencé
à sentir des turbulences,
et je me suis dit :
« J'espère qu'elle sait conduire. »
(Rires)
Je sais. Bon.
Ce n'est pas comme si j'avais su
que c'était un préjugé
avant le vol du retour,
il y a toujours un homme qui conduit,
il y a souvent des turbulences,
et je n'ai jamais remis en question
l'assurance d'un pilote homme.
Le pilote est doué.
Voici le problème.
Si vous me demandiez clairement,
je dirais : « Une femme pilote. Génial. »
Mais lorsque les choses deviennent
un peu bizarres ou un peu risquées,
je me repose sur un préjugé
dont je ne suis même pas consciente.
Les avions qui volent
à toute vitesse dans le ciel.
Je veux un gars.
C'est mon choix par défaut.
Les hommes sont mon choix par défaut.
Quel est le vôtre ?
À qui faites-vous confiance ?
De qui avez-vous peur ?
Avec qui vous sentez-vous
implicitement connecté ?
Qui fuyez-vous ?
Je vais vous dire
ce que nous avons appris.
Le test d'association implicite,
qui évalue les préjugés inconscients.
Vous pouvez le faire en ligne.
Cinq millions
de personnes l'ont fait.
Il s'avère que notre choix
par défaut est blanc.
Nous aimons les Blancs.
Nous préférons le blanc.
Qu'est-ce que je veux dire par là ?
Lorsque l'on nous montre des images
d'hommes noirs et d'hommes blancs,
nous pouvons associer plus rapidement
cette image avec un mot positif,
ce Blanc avec un mot positif,
que lorsque nous essayons d'associer
du positif avec un visage noir,
et vice versa.
Lorsque nous voyons un visage noir,
il nous est plus facile
d'associer le noir avec du négatif,
que le blanc avec du négatif.
70% des Blancs qui font ce test
préfèrent le blanc.
50% des Noirs qui font ce test
préfèrent le blanc.
Nous nous sommes tous fait contaminer.
Que faire avec l'idée que notre cerveau
fait des associations automatiques ?
Vous êtes sûrement
en train de pensez :
« Vous savez quoi,
je vais miser sur mon daltonisme. »
Oui, je vais insister là-dessus.
Je vais vous suggérer : non.
Nous avons fait tous les efforts
possibles pour changer les choses
en tentant d'effacer
toute idée de couleur.
Ne voir aucune couleur
n'a jamais été le problème.
C'est ce que nous faisons
lorsque nous voyons la couleur.
C'est un idéal erroné.
Alors que nous sommes occupés
à prétendre ne rien voir,
nous ne réalisons pas les façons
dont la différence ethnique
modifie les offres d'opportunités,
empêche certains de s'épanouir,
et parfois leur cause une mort prématurée.
Ce que les scientifiques nous disent,
c'est que c'est hors de question.
Ne pensez même pas au daltonisme.
Voici leur suggestion :
regardez bien les gens
qui sont noirs et formidables.
(Rires)
Regardez bien leur visage
et mémorisez-le.
Regarder des gens formidables
qui s'avèrent être noirs
aide à dissocier
cette association générée
automatiquement dans notre cerveau.
Pourquoi croyez-vous que je vous montre
tous ces beaux hommes noirs ?
Il y en avait tellement
que j'ai dû en éliminer.
Voici l'idée :
j'essaie de réinitialiser vos associations
automatiques à propos des Noirs.
J'essaie de vous rappeler
que les jeunes Noirs deviennent
d'incroyables êtres humains,
des gens qui ont changé nos vies
et les ont transformées.
Voici l'idée.
L'autre possibilité scientifique,
et elle ne change que de façon temporaire
nos hypothèses involontaires,
mais une chose est sûre,
si vous prenez un Blanc
dans votre entourage qui est odieux
et le mettez à côté
d'une personne de couleur,
un Noir, qui est une personne fabuleuse,
cela peut en effet permettre
de dissocier nos associations.
Pensez à Jeffrey Dahmer et à Colin Powell.
Regardez-les bien, d'accord ? (Rires)
Voici ce que vous pouvez faire.
Questionnez vos préjugés,
mais sortez de ce déni
et allez chercher l'information
qui prouve que vos vieux
stéréotypes sont erronés.
C'était la piste numéro un.
Numéro deux :
allez à la rencontre des jeunes Noirs
au lieu de vous éloignez d'eux.
Ce n'est pas insurmontable,
mais c'est quelque chose
qui requiert de la lucidité
et une intention.
J'étais dans un quartier de Wall Street
il y a quelques années
avec une de mes collègues,
qui est vraiment formidable.
Elle travaille avec moi sur la diversité
et c'est une Coréenne.
Tard un soir, nous étions dans la rue,
et on était perdues.
J'ai vu une personne et je me suis dit :
« Chouette, un Noir. »
Je me suis dirigée
vers lui sans réfléchir.
Ma collègue s'est dit :
« C'est intéressant. »
La personne sur le trottoir opposé,
c'était un Noir.
Les Noirs savent
généralement où ils vont.
Je ne sais pas vraiment pourquoi
je pense de la sorte, mais c'est comme ça.
Elle m'a dit : « Toi, tu disais :
"Chic, un Noir" ?
Et moi, je disais : "Ooh, un Noir." »
Direction opposée.
Le même besoin, le même homme,
les mêmes vêtements,
le même moment, la même rue,
une réaction différente.
Elle a dit : « C'est terrible.
Je travaille dans la diversité.
J'ai fait le coup du Noir
et je suis une femme de couleur. »
Je lui ai dit : « Tu sais quoi ?
S'il te plaît, détends-toi. »
Vous devez réaliser
que les Noirs et moi, on remonte à loin.
(Rires)
Mon père est noir.
Vous voyez ce que je veux dire ?
Mon fils est noir et fait 1,95m de haut.
J'ai été mariée à un Noir.
Mon truc avec les Noirs
est si varié et si profond
que je peux à peu près jauger
et déterminer qui est cet homme,
et c'était mon genre de Noir.
Il a dit : « Oui, mesdames, je sais
où vous allez. Je vous emmène. »
Les préjugés sont les histoires
que l'on s'invente sur les gens
avant de savoir qui ils sont vraiment.
Mais comment pouvons-nous
savoir qui ils sont
lorsque l'on nous a toujours dit
de les éviter et d'en avoir peur ?
Je vous encourage
à accueillir votre gêne.
Je ne vous demande pas
de prendre des risques stupides.
Faites simplement un inventaire,
développez vos cercles
sociaux et professionnels.
Qui fait partie de votre cercle ?
Qui manque-t-il ?
Combien de relations authentiques
comptez-vous avec des jeunes Noirs,
hommes et femmes ?
Ou n'importe qui de tout à fait
différent de vous,
et de votre style, pour ainsi dire.
Parce que, vous savez quoi ?
Regardez autour de vous.
Dans votre travail, dans votre classe,
dans votre lieu de culte, quelque part,
il doit bien y avoir des jeunes Noirs.
Vous dites salut gentiment.
Rapprochez-vous, approfondissez
et construisez le genre de relations
qui vous font voir la personne
dans sa globalité,
et qui détruisent vos stéréotypes.
Certains d'entre vous en sont là.
J'ai quelques amis blancs qui disent :
« Tu ne sais pas
combien je suis maladroit.
Ça ne va pas marcher pour moi.
Je suis sûr que ça va rater. »
Peut-être, mais ça n'a rien à voir
avec la perfection.
Ça a voir avec la connexion.
Et on ne peut pas être à l'aise
avant d'être mal à l'aise.
Il faut le faire, tout simplement.
Quant aux jeunes Noirs,
ce que je vous dis,
c'est que si on vient à votre rencontre,
sincèrement, acceptez l'invitation.
Tout le monde n'est pas là
pour avoir votre peau.
Allez chercher ces gens
qui peuvent voir votre humanité.
C'est l'empathie et la compassion
générée par les relations
avec des gens différents de vous.
Quelque chose de puissant
et de magnifique apparaît.
Vous commencez à réaliser
qu'ils sont vous,
qu'ils sont une part de vous,
qu'ils sont dans votre famille.
Alors nous cessons d'être spectateurs,
et nous devenons des acteurs,
des défenseurs,
et des alliés.
Éloignez-vous de votre zone de confort
pour quelque chose
de plus grand, de plus lumineux.
C'est comme ça que nous allons
empêcher un autre Ferguson.
C'est comme ça
que nous créons une communauté,
où tout le monde, en particulier
les jeunes Noirs, peuvent s'épanouir.
Cette dernière réflexion
est plus dure à entendre,
et je le sais, mais je vais
quand même vous la présenter.
Lorsque nous voyons quelque chose,
nous devons trouver le courage
de dire quelque chose,
même à ceux que l'on aime.
Nous sommes en vacances et c'est le moment
où nous sommes réunis à table
et où nous passons un bon moment.
La plupart d'entre nous est en vacances
et nous devons écouter les conversations.
Vous commencez à dire des choses comme :
« Grand-mère est un cul-bénit. »
(Rires)
« Oncle Joe est raciste. »
Mais nous aimons grand-mère et oncle Joe.
Nous les aimons.
Nous savons que ce sont des gens bien,
mais ce qu'ils disent est mauvais.
Nous devons dire quelque chose,
parce savez-vous qui d'autre est à table ?
Les enfants sont à table.
Et on se demande pourquoi
ces préjugés ne meurent pas,
et se transmettent
de génération en génération.
C'est parce que l'on ne dit rien.
Nous devons dire : « Grand-mère,
on n'appelle plus les gens comme ça. »
« Oncle Joe,
ce n'est pas vrai qu'il a mérité ça.
Personne ne mérite ça. »
Nous devons être prêts
à ne pas protéger nos enfants
de la laideur du racisme
lorsque les parents de couleur
n'ont pas ce luxe,
en particulier ceux qui ont
des jeunes garçons.
Nous devons prendre
nos chers enfants, notre futur,
leur dire qu'ils ont un pays formidable,
avec des idéaux incroyables,
que nous avons travaillé dur,
que nous avons fait des progrès,
mais ce n'est pas terminé.
Nous avons toujours
en nous ces vieilles histoires
de supériorité et en conséquence,
elles s'installent plus
profondément dans nos institutions,
dans notre société et nos générations.
Elles apportent désespoir, disparités,
et une dévalorisation
accablante des jeunes Noirs.
Il faut leur dire
que nous luttons toujours
à voir à la fois la couleur,
et la vraie nature des jeunes Noirs.
Il faut leur dire que vous attendez d'eux
qu'ils fassent partie des agents
du changement dans cette société
qui s’élèvera contre l'injustice
et qui est prête, avant toute chose,
à construire une société
où les jeunes Noirs
sont vus dans leur globalité.
Il y a tant de d'hommes
formidables et qui sont noirs,
de ceux qui sont les hommes d'états
les plus formidables
qui aient jamais existé,
des soldats courageux,
des travailleurs formidables
et dédiés à leur tâche.
Ce sont des gens
qui sont des pasteurs influents.
Ce sont des scientifiques,
des artistes et des écrivains incroyables.
Ce sont des humoristes audacieux.
Ce sont des grand-pères dévoués,
des fils aimants.
Ce sont des pères solides,
et ce sont des jeunes hommes
avec des rêves.
Merci.
(Applaudissements)
הייתי בטיול ארוך בדרכים בקיץ האחרון
ונהניתי מאוד להקשיב
לשיר המדהים של איזבל ווילקרסון
"חום של שמשות אחרות"
הוא מתעד שש מיליון אנשים שחורים
נמלטים מהדרום בין 1915 ל-1970
בחיפוש אחר מנוחה מכל האכזריות
ומנסים לקבל הזדמנות טובה יותר בצפון,
והוא היה מלא בסיפורים על התושיה
ועל החוכמה
של האפרו אמריקאים,
והיה גם מאוד קשה לשמוע
את כל סיפורי הזוועות
ואת הצניעות
ואת כל ההשפלות.
היה קשה במיוחד לשמוע
על המכות והשריפות
והלינץ' שנעשה בגברים שחורים.
ואני אמרתי, "יודעת מה,
זה קצת עמוק"
"אני צריכה הפסקה.
אני אדליק את הרדיו"
הדלקתי אותו, והנה זה היה:
פרגוסון, מיזורי,
מייקל בראון,
בחור שחור בן 18,
לא חמוש, נורה על ידי שוטר לבן,
שוכב מת על הרצפה,
דם זורם במשך ארבע שעות
בזמן שסבתא שלו וילדים קטנים
והשכנים שלו צופים באימה,
ואני חשבתי,
הנה זה שוב.
האלימות, האכזריות
כנגד גברים שחורים
נמשכת לאורך מאות שנים.
אני מתכוונת, זה אותו סיפור.
זה פשוט שמות שונים.
זה יכול היה להיות אמדו דיאלו.
זה יכול היה להיות שון בל.
זה יכול היה להיות אוסקר גרנט.
זה יכול היה להיות טרייבון מרטין.
האלימות הזו, האכזריות הזו.
זה באמת משהו שהוא חלק
מהתודעה הלאומית שלנו.
זה חלק מההיסטוריה הכוללנית שלנו.
מה אנחנו הולכים לעשות לגבי זה?
אתם מכירים את החלק הזה בנו
שעדיין חוצה את הרחוב,
נועל את הדלתות,
תופס את תיקי היד שלנו,
כשאנחנו רואים גבר שחור צעיר?
החלק הזה.
זאת אומרת, אני יודעת
שאנחנו לא יורים באנשים ברחוב,
אבל אני אומרת שאותם
סטריאוטיפים ודעות קדומות
שמלבים סוגים כאלה של מקרים טרגיים
הם בתוכנו.
אנחנו חונכנו בהם גם כן.
אני מאמינה שאנחנו יכולים
לעצור מקרים מסוג זה,
את מקרי פרגוסון האלו מלהתרחש,
על ידי הסתכלות פנימה
ולהיות מוכנים לשנות את עצמנו.
אז יש לי קריאה לפעולה בשבילכם.
יש שלושה דברים שאני רוצה
להציע לנו היום לחשוב עליהם
כדרכים לעצור מקרים
כמו בפרגוסון מלהתרחש שוב;
שלושה דברים שאני חושבת שיעזרו לנו
לתקן את איך שאנחנו רואים
גברים שחורים צעירים;
שלושה דברים שאני מקווה
שלא רק יגנו עליהם
אלא גם יפתחו את העולם
כדי שהם יוכלו לשגשג.
אתם יכולים לדמיין את זה?
אתם יכולים לדמיין את הארץ שלנו
מחבקת צעירים שחורים,
רואה אותם כחלק מהעתיד,
נותנת להם סוג כזה של פתיחות,
סוג כזה של חסד
שאנחנו נותנים לאנשים שאנחנו אוהבים?
כמה החיים שלנו ישתפרו?
כמה הארץ שלנו תשתפר?
תנו לי להתחיל במספר אחד.
אנחנו חייבים להפסיק להכחיש.
תפסיקו לנסות להיות אנשים טובים.
אנחנו צריכים אנשים אמיתיים.
אתם יודעים, אני עושה הרבה עבודת גיוון,
ואנשים באים אליי בתחילת הסדנה.
הם אומרים לי, "הו, גברת גיוון,
אנחנו כל כך שמחים שאת פה.."
(צחוק)
"אבל אין לנו עצם אחת של
דעות קדומות בגוף."
ואני עונה, "באמת?"
"כי אני עושה את העבודה הזו כל יום
ואני רואה את כל הדעות הקדומות שלי."
זאת אומרת, לפני זמן לא רב,
אני הייתי על מטוס
ושמעתי את הקול של הטייסת
במערכת הכריזה,
ואני הייתי כל כך נרגשת, כל כך נרעשת.
אני הייתי כזה -
"כן, נשים, אנחנו "קורעות" את זה.
אנחנו עכשיו בסטראטוספרה."
והכל היה טוב, ואז התחילו להיות
כיסי אוויר וקפיצות,
ואני הייתי כזה,
"אני מקווה שהיא יכולה לנהוג."
(צחוק)
אני יודעת. נכון.
אבל זה לא שאפילו ידעתי
שזו הייתה דעה קדומה
עד שחזרתי בפעם השניה
ותמיד יש גבר שנוהג
ובדר"כ יש כיסי אוויר וקפיצות,
ואני מעולם לא פיקפקתי
בביטחון של הנהג הגברי.
הטייס הוא טוב.
עכשיו, הנה הבעיה.
אם תשאלו אותי במפורש,
אני אגיד, "נשים טייסות: מדהים."
אבל נראה שכשהדברים נהיים קצת לא שגרתיים
וקצת בעייתיים, קצת מסוכנים,
אני נשענת על דעה קדומה
שאפילו לא ידעתי שיש לי.
אתם יודעים, מטוסים שנעים במהירות בשמיים,
אני רוצה גבר.
זו ברירת המחדל שלי.
גברים הם ברירת המחדל שלי.
מי היא ברירת המחדל שלכם?
על מי אתם סומכים?
ממי אתם מפחדים?
למי אתם מרגישים מחוברים לחלוטין?
ממי אתם בורחים?
אני הולכת להגיד לכם מה למדנו.
מבחן הקישורים העקיפים,
שמודד העדפות לא מודעות,
אתם יכולים להיכנס לאינטרנט ולעשות אותו.
5 מיליון אנשים עשו אותו.
מתברר, ברירת המחדל שלנו היא לבן.
אנחנו אוהבים אנשים לבנים.
אנחנו מעדיפים לבן.
למה אני מתכוונת בזה?
כשמראים לאנשים תמונות
של גברים שחורים ולבנים
אנחנו יכולים לקשר מהר יותר
את התמונה עם מילה חיובית,
את האדם הלבן עם המילה החיובית,
מאשר כשאנחנו מנסים לקשר
מילה חיובית עם פנים שחורות,
ולהיפך.
כשאנחנו רואים פנים שחורות,
קל לנו יותר לקשר שחור עם שלילי
מאשר כשזה לבן עם שלילי.
70 אחוז מהאנשים הלבנים שעושים את המבחן
מעדיפים לבן.
50 אחוז מהאנשים השחורים שעושים את המבחן
מעדיפים לבן.
אתם מבינים, כולנו היינו בחוץ
כשהזיהום הגיע.
מה אנחנו עושים עם העובדה
שהמוח שלנו מקשר באופן אוטומטי?
אתם יודעים, אחד הדברים שאתם בטח חושבים עליו,
ואתם בטח כזה -
יודעת מה,
אני פשוט אשקיע יותר
בעיוורון הצבעים שלי.
כן, אני הולך להתחייב לזה מחדש.
אני הולכת להגיד לכם, לא.
אנחנו הלכנו כבר בערך הכי רחוק
שאנחנו יכולים בניסיון ליצור שינוי
בניסיון לא לראות צבע.
הבעיה אף פעם לא הייתה שאנחנו רואים צבע.
היא הייתה מה שעשינו כשראינו את הצבע.
זה אידיאל שקרי.
ובזמן שאנחנו עסוקים
בלהעמיד פנים שאנחנו לא רואים,
אנחנו לא מודעים לדרכים
שבהם הבדל גזעי
משנה אפשרויות של אנשים,
שמונע מהם מלשגשג,
ולפעמים זה גורם להם למוות בטרם עת.
אז למעשה, מה שהמדענים אומרים לנו
הוא, אין סיכוי.
אל תחשבו אפילו על עיוורון צבעים.
למעשה, מה שהם מציעים הוא,
לבהות באנשים שחורים מדהימים.
(צחוק)
להסתכל עליהם ישר בפנים
ולשנן אותם,
מכיוון שכשאנחנו רואים
אנשים מדהימים שהם שחורים
זה עוזר להפריד
את הקישור האוטומטי במוח שלנו.
למה אתם חושבים שאני מראה לכם
את הגברים השחורים היפים האלה מאחוריי?
היו כל כך הרבה, הייתי צריכה לחתוך אותם.
אוקיי, אז הנה העניין:
אני מנסה לאתחל את הקישורים
האוטומטיים שלכם על מי הם גברים שחורים.
אני מנסה להזכיר לכם
שבחורים שחורים צעירים
גדלים להיות בני אדם מדהימים
ששינו את חיינו
והפכו אותם לטובים יותר.
אז הנה העניין.
האפשרות השנייה במדע,
והיא משנה רק באופן זמני
את ההנחות האוטומטיות שלנו,
אבל דבר אחד שאנחנו יודעים
הוא שאם אתם לוקחים אדם לבן דוחה
שאתם מכירים,
ומעמידים אותו ליד אדם לא לבן,
אדם שחור, שהוא מדהים,
אז לפעמים זה גם גורם לנו לעשות את ההפרדה.
אז תחשבו - ג'פרי דאהמר וקולין פאוול.
פשוט תסתכלו עליהם, כן? (צחוק)
אבל אלה הדברים.
אז תלכו לחפש אחר הדעות הקדומות שלכם.
בבקשה, בבקשה, פשוט תצאו מההכחשה
ולכו לחפש אחר מידע שיפריך,
שיוכיח לכם למעשה
שהדעות הקדומות שלכם שגויות.
אוקיי, אז זה היה מספר אחד:
מספר שניים,
מה שאני הולכת להגיד זה תנועו לכיוון
בחורים שחורים צעירים במקום להתרחק מהם.
זה לא דבר שכל כך קשה לעשות,
אבל זה גם אחד מהדברים האלה
שצריך להיות מודע לעצמך ומלא כוונה.
אני הייתי באיזור וול סטריט פעם אחת
לפני כמה שנים
כשהייתי עם עמיתה שלי,
והיא באמת נפלאה
והיא עושה עבודת מגוון איתי
והיא אישה לא לבנה, היא קוריאנית.
והיינו בחוץ,
היה מאוחר בלילה,
ותהינו לאן אנחנו הולכות,
היינו אבודות.
וראיתי איזה אדם מעבר לרחוב,
וחשבתי,"הו יופי, גבר שחור."
הלכתי לקראתו
בלי לחשוב על זה בכלל.
והיא הייתה כזה,
"הו, זה מעניין."
הגבר בצד השני של הרחוב,
הוא היה גבר שחור.
אני חושבת שגברים שחורים
בדרך כלל יודעים לאן הם הולכים.
אני לא יודעת למה בדיוק אני חושבת את זה,
אבל זה מה שאני חושבת.
אז היא אמרה, "הו, את חשבת, 'יש בחור שחור'?"(בשמחה)
היא אמרה, "אני חשבתי, 'הוו, בחור שחור'" (בפחד)
לכיוון השני.
אותו צורך, אותו בחור, אותם בגדים,
אותו זמן, אותו רחוב,
תגובה שונה.
והיא אמרה - "אני מרגישה כל כך רע.
אני יועצת מגוון.
אני עשיתי את הקטע עם הבחור השחור.
אני אישה לא לבנה. הו אלוהים!"
ואני אמרתי - "את יודעת מה? בבקשה.
אנחנו ממש צריכות להירגע בעניין הזה."
זאת אומרת, צריך להבין שיש לי
היסטוריה ארוכה עם גברים שחורים.
(צחוק)
אבא שלי הוא בחור שחור.
אתם מבינים למה אני מתכוונת?
יש לי בן שחור בגובה 1.96 מ'.
הייתי נשואה לבחור שחור.
העניין שלי עם בחורים שחורים
הוא כל כך רחב וכל כך עמוק
שאני פחות או יותר יכולה למיין
ולפענח מי הגבר השחור הזה.
והוא היה הגבר השחור שלי.
הוא אמר - "כן, גבירותיי, אני יודע לאן אתן הולכות.
אני אקח אתכן לשם."
אתם יודעים, דעות קדומות זה הסיפורים
שאנחנו ממציאים על אנשים
לפני שאנחנו יודעים מי הם באמת.
אבל איך אנחנו נדע מי הם
אם אמרו לנו להתעלם ולפחד מהם?
אז אני אומרת לכם ללכת לכיוון חוסר הנוחות שלכם.
ואני לא אומרת לכם לקחת סיכונים מיותרים.
אני אומרת, רק תעשו ספירת מלאי,
תרחיבו את המעגלים החברתיים
והמקצועיים שלכם.
מי במעגל שלכם?
מי חסר?
כמה מערכות יחסים אמיתיות
יש לכם עם אנשים שחורים צעירים, גברים, נשים?
או כל אחד עם הבדל מהותי
ממי שאתם
ואיך שאתם "זורמים", במרכאות?
כי, אתם יודעים מה?
פשוט תסתכלו על הסביבה שלכם.
יכול להיות מישהו בעבודה, בכיתה,
בבית התפילה שלכם, איפשהו,
יש איזה בחור שחור צעיר שם.
ואתם נחמדים.
אתם אומרים שלום.
אני אומרת יכנסו עמוק יותר, קרוב יותר,
רחוק יותר, ותבנו את סוגי היחסים האלה,
סוגי היחסים שבאמת גורמים לכם
לראות את האדם בכללותו
ובאמת ללכת כנגד הסטריאוטיפים שלכם.
אני יודעת שחלק מכם כבר שם,
אני יודעת כי יש לי כמה חברים
לבנים שיגידו,
"אין לך מושג כמה נבוך אני.
כאילו, אני לא חושב שזה יעבוד בשבילי.
אני בטוח אהרוס את זה."
בסדר, אולי..
אבל הדבר הזה הוא לא על שלמות. הוא על חיבור.
ואתם לא הולכים להרגיש בנוח
לפני שתרגישו לא בנוח.
זאת אומרת, אתם פשוט צריכים לעשות את זה.
וגברים שחורים צעירים, מה שאני אומרת זה
אם מישהו בא לקראתך,
באמת ובתמים, קבל את ההזמנה.
לא כולם באים לפגוע בך.
לך תחפש את האנשים שיכולים לראות
את האנושיות שלך.
אתם יודעים, זו האמפתיה והחמלה
שבאה מליצור קשרים עם אנשים שהם שונים ממך.
משהו באמת עוצמתי ויפה מתרחש:
אתם מתחילים להבין שהם אתם,
שהם חלק מכם,
שהם במשפחה שלכם,
ואז אנחנו מפסיקים להיות צופים מהצד.
ואנחנו הופכים לשחקנים,
אנחנו הופכים לסנגורים,
אנחנו הופכים לבני ברית.
אז תצאו מאזור הנוחות
למשהו גדול יותר, בהיר יותר.
כי זו הדרך שבה נמנע מעוד מקרה פרגוסון מלקרות.
ככה אנחנו יוצרים קהילה
שבה כולם, ובמיוחד גברים שחורים צעירים,
יכולים לשגשג.
אז הדבר האחרון הולך להיות קשה יותר,
ואני יודעת את זה, אבל אני פשוט
הולכת לשים את זה באוויר בכל מקרה.
כשאנחנו רואים משהו, חייב להיות
לנו האומץ להגיד משהו,
אפילו לאנשים שאנחנו אוהבים.
אתם יודעים, זה החגים
ויהיה איזשהו רגע
שאנחנו נשב מסביב לשולחן ונהנה.
רבים מאיתנו, בכל אופן, יהיו בחופשה,
ואתם צריכים להקשיב לשיחות מסביב לשולחן.
אתם מתחילים להגיד דברים
כמו - "סבתא היא גזענית."
(צחוק)
"דוד ג'ו הוא גזען."
ואתם יודעים, אנחנו אוהבים את סבתא
ואנחנו אוהבים את דוד ג'ו. באמת.
אנחנו יודעים שהם אנשים טובים,
אבל מה שהם אומרים הוא שגוי.
ואנחנו צריכים להיות מסוגלים לומר משהו,
כי אתם יודעים מי עוד יושב ליד השולחן?
הילדים ליד השולחן.
ואנחנו תוהים איך הדעות הקדומות האלו לא מתות,
וממשיכות מדור לדור?
כי אנחנו לא אומרים דבר.
אנחנו חייבים לרצות לומר -
"סבתא, אנחנו כבר לא קוראים ככה לאנשים."
"דוד ג'ו, זה לא נכון שזה הגיע לו.
זה לא מגיע לאף אחד."
ואנחנו חייבים לרצות
לא לסוכך על הילדים שלנו
מפני הכיעור של גזענות
כשלהורים שחורים אין את המותרות לעשות זאת,
במיוחד לא אלו שיש להם בנים שחורים.
אנחנו חייבים לקחת את היקרים שלנו,
העתיד שלנו,
ואנחנו חייבים להגיד להם שיש לנו
ארץ מדהימה עם רעיונות נפלאים,
אנחנו עבדנו קשה מאוד,
ועשינו קצת התקדמות,
אבל אנחנו עוד לא סיימנו.
עדיין יש בנו את הדברים הישנים האלו
לגבי עליונות וזה גורם לנו
לקבע את זה לתוך המוסדות שלנו
והחברה שלנו ודורות,
וזה גורם לייאוש
ולנבדלות ולהורדת ערך הרסנית של צעירים שחורים.
אנחנו עדיין נאבקים, אתם צריכים להגיד להם,
עם לראות גם את הצבע
וגם את האופי של צעירים שחורים,
אבל שאתם, ואתם מצפים מהם
להיות חלק מכוחות השינוי בתוך החברה
שיעמוד מול חוסר צדק
ומוכן, מעל לכל דבר אחר,
ליצור חברה שבה צעיר שחור
יכול להיראות בכללותו.
כל כך הרבה בחורים שחורים מדהימים,
אלה שהם המדינאים הגדולים שחיו אי פעם,
חיילים אמיצים,
פועלים מדהימים וחרוצים.
אלו הם אנשים שהם מטיפים עוצמתיים.
הם מדענים ואמנים וסופרים מדהימים.
הם קומיקאים דינמיים.
הם סבים אוהבים,
בנים דואגים.
הם אבות חזקים,
והם בחורים צעירים
עם חלומות משל עצמם.
תודה.
(מחיאות כפיים)
Bila sam na dugom putovanju ovo ljeto
i uživala sam slušajući
"Toplina drugih sunaca" nevjerovatne
Isabel Wilkerson
Dokumentira bijeg 6 milijuna crnaca s Juga
od 1915.-1970.
Oni su bili u potrazi za predahom
od okrutnosti i boljim mogućnostima
na Sjeveru,
i prepuna je priča o otpornosti i
izvrsnosti
Afroamerikanaca
i bilo je teško čuti te priče o
užasima,
poniženjima i svim ponižavanjima.
Posebno je teško bilo slušati o
prebijanjima i paležima
i linčovanju crnih muškaraca.
I rekla sam: "Ovo je previše teško i
trebam odmor. Upalit ću radio."
I upalila sam ga i čula:
U Fergusonu, Missouriju,
Michaela Browna
18-godišnjeg crnca,
nenaoružanog je upucao bijeli policajac,
i ležao je mrtav na tlu,
njegova je krv tekla četiri sata
dok su njegova baka i malena djeca i
susjedi gledali s užasom
I pomislila sam,
evo ga opet.
To nasilje, ta brutalnost protiv crnaca
se događa već stoljećima.
Hoću reći, to je ista priča,
samo su imena druga.
To je mogao biti Amadaou Diallo.
Ili Sean Bell
ili Oscar Grant
Ili je mogao biti Trayvon Martin.
To nasilje, ta brutalnost
je nešto što je dio naše nacionalne psihe.
Dio je naše zajedničke povijesti.
Što ćemo učiniti u vezi toga?
U vezi s onim dijelom nas koji još uvijek
prelazi ulicu,
zaključava vrata i
stišće svoju torbu kada
ugledamo mlade crnce?
Taj dio nas.
Znam da ne pucamo u ljude na ulici,
no ti isti stereotipi i predrasude
koji potiču te tragične događaje
su u nama.
I mi smo tako školovani.
Vjerujem da možemo spriječiti takve
događaje,
da se ponovo dogode Fergusoni,
ako pogledamo u sebe
i budemo spremni na promjenu.
Zato vas pozivam da djelujete.
Danas ću vam ponudit ću vam 3 stvari o
kojima možemo razmišljati
kao načinima da spriječimo
da se Ferguson ponovi;
tri stvari koje će nam pomoći
da promijenimo imidž mladih crnaca;
tri stvari za koje se nadam
ne samo da će ih zaštiti
nego im otvoriti mogućnosti da se razviju.
Možete li to zamisliti?
Možete li zamisliti našu zemlju
kako prihvaća mlade crnce,
vidi ih kao dio naše budućnosti,
pruža im takvu otvorenost i
prihvaćenje koje dajemo onima koje volimo?
Koliko bi naši životi bili bolji?
Koliko bi naša zemlja bila bolja?
Počet ću s brojem jedan.
Moramo se maknuti od poricanja.
Prestati pokušavati biti dobri ljudi.
Trebamo prave ljude.
Puno radim na različitostima i
ljudi mi priđu na početku radionice te
kažu: "Gospođice Različitost,
drago nam je što ste tu"--
(Smijeh) --
"ali mi nemamo nimalo predrasuda."
A ja kažem:"Zbilja?
Jer ja se ovime bavim svaki dan
a i ja imam predrasuda."
Ne tako davno, bila sam u avionu i
čula sam glas žene pilota preko razglasa,
i bila sam tako uzbuđena i oduševljena.
I pomislila sam:"Mi žene
stvarno rasturamo.
Sad smo i u stratosferi."
Sve je bilo dobro dok
nisu počele turbulencije,
i onda sam pomislila:
"Nadam se da zna letjeti."
(Smijeh)
Da, znam.
Nisam ni znala da postoji predrasuda
sve do povratka kada je
pilotirao muškarac.
Često zna biti turbulencija i uvijek
sam imala povjerenje u muškog pilota.
Pilot je dobar.
Ovo je problem.
Ako me pitate izravno, reći ću:
"Žena pilot: super!"
Ali čini se, kad se stvari zakompliciraju,
kad nastupe problemi ili postane rizično,
oslonim se na predrasudu za koju
nisam ni znala da je imam.
Avion se kreće velikom brzinom u zraku,
želim muškarca.
To je ono što mi je zadano.
Muškarci su ono što mi je zadano.
Tko je vama zadan?
Kome vi vjerujete?
Koga se bojite?
S kim se osjećate implicitno povezani?
Od koga bježite?
Reći ću vam ono što smo naučili.
Test implicitne asocijacije
mjeri nesvjesne predrasude,
a možete ga riješiti na Internetu.
Pet milijuna ljudi ga je riješilo.
Ispalo je da nam je zadana bijela boja.
Mi volimo bijelce.
Dajemo prednost bijelcima.
Što želim reći?
Kada se ljudima pokažu slike
bijelih i crnih muškaraca,
brže će povezati
tu sliku s pozitivnom riječi,
tu bijelu osobu s pozitivnom riječi,
nego što će pokušati povezati
nešto pozitivno s crnom osobom
i obrnuto.
Kada ugledamo lice crnca,
lakše nam je povezati crno s negativnim
nego bijelo.
70% bijelaca koji rješavaju taj test
daju porednost bijelcima.
50% crnaca koji rješavaju taj test
daju prednost bijelcima.
Vidite, svi smo bili na otvorenom kad
se slijegala kontaminacija.
Što radimo s činjenicom da naš mozak radi
automatske asocijacije.
Jedna od stvari o kojoj vjerojatno mislite
a vi ste vjerojatno poput, znate što,
kladit ću se na svojuu sljepoću na boje.
Da, odlučna sam u tome.
Predložit ću vam, ne.
Otišli smo jako daleko u pokušaju
da napravimo razliku
i zanemarimo boju.
Problem nije bio što vidimo boju,
nego što smo učinili kad smo vidjeli boju.
To je lažni ideal.
I dok smo zaposleni pretvarajući se da
ne vidimo
nismo svjesni načina na koji rasna razlika
mijenja mogućnosti ljudima i sprečava ih
da postignu nešto,
a ponekad im uzrokuje ranu smrt.
U stvari, ono što nam znanstvenici govore
je da nema načina.
Prestanite razmišljati o sljepoći na boje.
U stvari ono što nam predlažu je
zagledajte se u impresivne crne ljude.
(Smijeh)
Pogledajte ih u lice i zapamtite ih
jer kad gledamo impresivne crne ljude
to nam pomaže odvojiti se
od asocijacije koja se automatski događa
u našem mozgu.
Što mislite zašto vam pokazujem ove
prekrasne muškarce iza mene?
Bilo ih je toliko da sam
ih morala izbaciti.
Dakle, ovako stoje stvari:
pokušavam resetirati vašu automatsku
asocijaciju tko su crnci.
Pokušavam vas podsjetiti
da mladi crnci rastu da postanu
izvanredna ljudska bića
koja su promijenila naše živote i
učinila ih boljim.
Evo još nečeg.
Druga znanstvena mogućnost,
koja privremeno mijenja naše automatske
pretpostavke,
a ono što znamo je
da ako uzmete neku bijelu osobu za koju
znate da je odbojna
i stavite je do neke obojane osobe
crne osobe, koja je nevjerojatna,
to može ponekad uzrokovati naše
disociranje.
Zamislite Jeffreya Dahmera i Colina Powella.
Samo buljite u njih, dobro. (Smijeh)
Tako stoje stvari.
Zato potrežite predrasude.
Molim vas, prestanite poricati
i potražite drugačije podatke
koji će dokazati činjenicu da su vaši
stari sterotipi pogrešni.
To je, dakle, broj jedan. Broj dva
je priđite crncima umjesto da bježite.
To nije najteže što možete učiniti
no to je jedna od onih stvari
kod koje trebate imati namjeru i
biti svjesni što radite.
Prije nekoliko godina bila sam na području
Wall Streeta.
s jednom mojom suradnicom i ona je stvarno
predivna
i radila je samnom na različitostima, a i
sama je Korejka.
I bile smo vani i bila je već kasno
navečer
i smišljale smo kuda ići, izgubile
smo se.
I vidjela sam osobu preko puta
i pomislila:"Super, crnac."
Krenula sam prema njemu bez razmišljanja.
Ona je na to rekla:"To je zanimljivo."
Osoba preko puta je bila crnac.
Mislim da se crnci općenito dobro snalaze
u prostoru.
Ne znam zašto, no upravo tako mislim
Ona je objašnjavala: "Ti si rekla;
super, crnac"
I nastavila: "A ja sam rekla: Joj, crnac."
Drugačiji pristup. Ista potreba, ista
osoba, ista odjeća,
isto vrijeme, ista ulica, drugačija
reakcija.
Zatim je dodala:"Osjećam se loše. Ja sam
savjetnik za različitosti,
a tako sam reagirala. Uz to i sama
druge boje kože. O, Bože."
Rekla sam:"Znaš što? Molim te. Trebamo se
opustiti u vezi s crncima."
Mislim, trebate postati svjesni da imam
dugu povijest s crnim dečkima.
(Smijeh)
Moj tata je crnac.
Vidite na što mislim?
Imam sina crnca od 195 cm.
Bila sam udana za crnca.
Moj odnos prema crncima
je tako širok i tako dubok
da mogu prilično sigurno procijeniti tko
je taj crni momak,
i on je bio moj crnac.
Rekao je:"Znam kuda želite,
povest ću vas."
Predrasude su priče koje izmišljamo o
ljudima
prije nego se uvjerimo tko su oni zapravo.
Kako ćemo saznati tko su
kada su nam rekli da ih izbjegavamo i
plašimo ih se?
Zato vam kažem da izađete iz svoje zone
udobnosti.
I ne tražim od vas nešto ludo rizično.
Kažem samo da napravite inventuru,
proširite svoje društvene i profesionalne
krugove.
Tko je u vašim krugovima?
Tko nedostaje?
Koliko pravih odnosa
imate s mladim, crnim ljudima, muškarcima
i ženama?
Ili bilo čim drugim različitim od vas
i vašeg ponašanja?
A znate li zašto?
pogledajte na svojoj pefiriji.
Može biti netko na poslu, u vašoj učionici,
u crkvi, negdje tamo je neki mladi
crni čovjek.
Vi ste pristojni, kažete bok.
Idite dublje, bliže, dalje, izgradite
takve odnose pomoću kojih ćete vidjeti
čitavu osobu
i pomoću kojih ćete rušiti stereotipe.
Znam da neki od vas to i rade,
jer neki moji bijeli prijatelji će reći
"Nemaš pojma koliko sam užasan.
Jer mislim da to ne vrijedi za mene.
SIguran sam da ću sve upropastiti."
Ovdje se ne radi o perfekciji, već o
povezivanju.
I neće ti biti ugodno prije nego ti
postane neugodno.
Vi to to samo trebate napraviti.
A vi mladi crni ljudi,
ako vam netko autentično priđe,
prihvatite poziv.
Nisu svi tu da bi vas lovili.
Potražite ljude u koji vide vašu
čovječnost.
To je empatija i suosjećanje
koji dolaze iz odnosa s ljudima koji su
različiti od vas.
I događa se nešto stvarno moćno i
prekrasno:
počinjete shvaćati da su oni vi,
da su oni dio vas,
da su dio vaše obitelji
i kad prestanemo biti promatrači
i postanemo sudionici i zagovaratelji
tada postajemo i saveznici.
Izađite iz zone udobnosti u veću i
sjajniju stvarnost,
jer to je način kako ćemo spriječiti da se
dogodi sljedeći Ferguson.
Tako stvaramo zajendicu
u kojoj svatko, posebno mladi crnci,
mogu napredovati.
Posljednji savjet je još teži,
i ja to znam, a ipak ću ga izreći.
Kada vidimo nešto, tada trebamo i hrabrost
da nešto i kažemo,
čak i ljudima koje volimo.
Znate, praznici su i bit će to vrijeme
kada svi sjedimo za stolom i dobro se
zabavljamo.
Mnogi od nas će biti na praznicima,
i morat ćete slušati priče za stolom.
I pomislit ćete: "Baka je tako ograničena."
(Smijeh)
"Ujak Joe je rasist."
I mi svi volimo baku i volimo ujaka.
Stvarno!
Znamo da su dobri ljudi, a da je to što
govore pogrešno.
I trebamo biti sposobni reći im nešto, jer
znate li tko je još za stolom?
Djeca su za stolom.
I čudimo se što predrasude žive i
prenose se generacijama.
Zato što mi ništa ne kažemo.
Trebamo biti spremni reći:"Bako,
više ne zovemo ljude tako."
"Ujače, nije istina da su tako nešto
zaslužili.
Nitko to nije zaslužio."
I trebamo biti spremni
prestati štiti našu djecu od ružnoće
rasizma
kad crni roditelji nemaju luksuz da rade
to isto,
a posebno oni koji imaju sinove.
Trebamo primiti naše voljene, našu
budućnost
i moramo im reći da imamo prekrasnu zemlju
s nevjerojatnim idealima,
da smo radili zaista naporno i da smo
postigli i mali napredak,
ali nismo napravili sve.
Još uvijek je u nama ta stara priča
o superiornosti koja uzrokuje
da predrasude i dalje uključujemo u naše
institucije,
naše društvo i naše generacije,
a one bacaju u očaj
i stvaraju nejednakost i razarajuće
obezvređivanje mladih crnaca.
Još se uvijek borimo, morate im reći,
da vidimo i boje i
karakter mladih crnaca,
a da očekujete da oni budu
dio snaga promjene u ovom društvu
koje će stajati protiv nepravde i koji su
spremni, iznad svega,
stvoriti društvo u kojem će mladi crnci
biti gledani onakvi kakvima jesu.
Toliki mnogi izvanredni crnci,
oni koji su među najvećim državnicima koji
su ikada živjeli
hrabri vojnici,
čudesni radnici koji naporno rade.
To su ljudi koji su moćni propovjednici.
Oni su izvanredni znanstvenici, umjetnici
i pisci.
Dinamični komičari.
Oni su djetinjasti djedovi,
brižni sinovi.
Snažni očevi,
oni su mladi ljudi s vlastitim snovima.
Hvala vam.
(Pljesak)
Volt egy hosszú utam ezen a nyáron,
és csodálatos volt
az az idő számomra, míg a
"The Warmth of Other Suns"-t hallgattam
a lenyűgöző Isabel Werkinsontól.
6 millió fekete délről való
menekülését dokumentálja 1915-től 1970-ig,
kik a borzalomból kivezető
nyugalmat keresték,
és próbáltak egy jobb lehetőséget
találni fent, északon,
és történetek sorát élhettem át
az amerikai afrikaiak
kitartásáról és éleselméjűségéről.
Nehéz volt hallgatni annyi iszonyat,
alázatosság
és annyi megalázás történetét is.
Különösen nehéz volt hallani
a fekete emberek ütlegeléseiről,
felgyújtásáról és meglincseléséről.
És ekkor azt mondtam: "Tudod,
ez egy kicsit mély.
Szünetre van szükségem.
Bekapcsolom a rádiót."
Bekapcsoltam, és mi várt?
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
18 éves fekete fiú,
fegyvertelenül, lelőtte egy fehér rendőr,
holtan feküdt a földön,
négy órán át vérzett,
míg a nagyanyja és kisgyerekek
és szomszédai elborzadva figyelték,
és arra gondoltam,
hogy itt van, ismét.
Ez a fekete emberek elleni
erőszak, ez a durvaság,
évszázadok óta tart.
Úgy értem, ugyanaz a sztori.
Csupán a nevek különböznek.
Lehetett volna Amadou Diallo.
Lehetett volna Sean Bell.
Lehetett volna Oscar Grant.
Lehetett volna Trayvon Martin.
Ez az erőszak, ez a kegyetlenség
valóban egy olyan dolog,
ami része a nemzeti szellemünknek.
Része a közös történelmünknek.
Mit teszünk ezzel kapcsolatban?
Ismered azt a részünket,
amely átszeli az utat,
bezárja az ajtókat,
szorongatja a pénztárcáját,
mikor fekete embert látunk?
Azt a részünket.
Vagyis, tudom, nem lövünk
emberekre az utcán,
de azt mondom, hogy ugyanazok
a sztereotípiák és előítéletek,
amelyek fokozzák azokat
a tragikus incidenseket,
bennünk vannak.
Erre is neveltek minket.
Hiszem, hogy meg tudjuk akadályozni,
hogy az effajta események,
ezek a Ferguson-félék megtörténjenek
azzal, hogy magunkba tekintünk,
és hajlandóak leszünk változni.
Tehát arra hívlak, hogy tegyünk valamit.
Három dolgot szeretnék elmondani,
ami arra mutat utat,
hogyan akadályozhatjuk meg,
hogy Ferguson újra megtörténjen;
három dolog, amiről azt gondolom,
hogy segíthet
megváltoztatni a fekete emberekről
alkotott képünket;
három dolog, amellyel kapcsolatban
azt remélem, hogy nem csak megvédi őket,
de kinyitja a világot számukra,
hogy boldogulhassanak.
El tudják képzelni ezt?
El tudják képzelni, hogy az országunk
fiatal feketéket karoljon fel,
hogy a jövőnk részeként tekintsen rájuk,
megadva azt a nyitottságot,
azt a jóindulatot, amit
a szeretteinknek adunk?
Mennyivel lenne jobb az életünk?
Mennyivel jobb lenne országunk?
Hadd kezdjem az első számú gondolattal.
Kiűzzük az elutasítást.
Ne próbáljunk többé jó emberek lenni.
Valós emberekre van szükségünk.
Sok diverzitás témájú munkát végzek,
és az emberek a műhelymunka elején
odajönnek hozzám,
ilyenszerűen: "Oh, Ms. Diverzitás,
nagyon örülünk, hogy itt van" --
(Nevetés) --
"de nem vagyunk hajlamosak
az elfogultságra."
Erre én: "Valóban?
Mert én napirenden ezt csinálom,
és látom, mennyire elfogult vagyok."
Például, nem olyan régen
repülővel utaztam,
és hallottam egy női pilóta hangját
a hangszórókból,
és nagyon izgatott és boldog lettem.
Gondoltam, "Igen, mi hölgyek,
nagyszerűek vagyunk,
már a sztratoszférába is eljutottunk."
Minden rendben volt, aztán
turbulencia volt meg rázkódtunk,
és én kb. úgy voltam, hogy:
"Remélem, tud vezetni."
(Nevetés)
Tudom. Rendben.
Nem is tudtam, hogy létezik
ez az elfogultságom,
addig, amíg újra nem repülőztem.
A pilóták férfiak általában,
és gyakran turbulens
meg rázós az út,
és én sosem kételkedtem
egy férfi pilótában.
A pilóta jó.
Na most, itt a probléma.
Ha határozottan megkérdezel,
azt mondanám: "Női pilóta: csodálatos."
De néha a dolgok kissé rázósak,
és kicsit bajosak, kissé veszélyesek.
Egy olyan elfogultságra támaszkodtam,
amiről nem is tudtam, hogy létezik.
Tudják, gyorsan közlekedő gépek az égen,
pasit akarok.
Ez az én vétkem.
A férfiak az én makacsságom.
Mi a te makacsságod?
Kiben bízol?
Kitől félsz?
Kihez érzed föltétlenül közel magad?
Ki elől szaladsz el?
Elmondom, mit tanultam.
Az Implicit Asszociációs Teszt
a tudattalan elfogultságot méri,
online elvégezheted te is.
5 millió ember végezte el.
Kiderült, mi a fehér emberekkel
szemben vagyunk elfogultak.
Szeretjük a fehéreket. Mit értek ezalatt?
Mikor az emberek fehérekről
és feketékről mutatnak képeket,
leginkább arra vagyunk hajlamosak,
hogy a fehér embert ábrázoló
képet egy pozitív szóval illessük,
csak utána tudjuk megpróbálni, hogy
a pozitívat egy fekete arccal társítsuk.
És fordítva is:
Mikor fekete arcot látunk,
könnyebb számunkra a feketéket
negatívummal kapcsolni össze,
mint hogy a fehérre
tekintsünk negatívként.
A tesztet elvégző emberek 70%-a
a fehéreket kedveli.
A feketék 50%-a pedig
a fehéreket kedveli.
Látjátok, mindannyian kint voltunk,
mikor a fertőzés lecsapott.
Mit teszünk azzal,
mikor az agyunk automatikusan asszociál?
Valószínűleg most mindannyian
így gondolkodtok:
Azt sugallom, hogy kevésbé érdekeljen,
hogy kinek milyen a bőrszíne?
Igen, erre köteleztem el magam.
De azt javaslom, hogy inkább ne.
A lehető legmesszebbre mentünk,
hogy igyekezzünk kiküszöbölni azt,
hogy a színt lássuk.
A gond sosem az volt, hogy a színt láttuk,
hanem az, hogy mit tettünk olyankor.
Ez egy hamis kép.
És mialatt lefoglal annak
tettetése, hogy nem látunk,
nem vagyunk annak tudatában,
hogy a faji különbségek
hogyan változtatják meg az emberek
boldogulásra adott lehetőségeit,
ami néha még korai halált is okoz.
Szóval, amit a tudósok mondanak
nekünk: semmiképp.
Ne is gondoljatok a színvakságra.
Tulajdonképpen, amit ők javasolnak az az,
hogy bámuljuk a lenyűgöző feketéket.
(Nevetés)
Nézzük közvetlenül az arcukat,
és jegyezzük meg őket.
Mert mikor klassz fekete emberekre nézünk,
segít eloszlatni
az agyunkban automatikusan
kialakuló asszociációt.
Mit gondoltok, miért mutatom nektek
ezeket a szép feketéket itt mögöttem?
Sokan voltak, ki kellett vennem belőlük.
Rendben, tehát így állunk:
Megpróbálom újraállítani a feketékről
alkotott automatikus asszociációitokat.
Megpróbállak emlékeztetni,
hogy a fiatal feketék
nagyszerű emberi lényekké nőnek,
akik megváltoztatták az életünket,
és jobbá tették azokat.
Tehát így állunk.
Egy másik lehetőség a tudományban,
ami csak ideiglenesen változtatja
automatikus feltevéseinket,
de egy dolog, amit tudunk, hogy
ha gondolsz egy fehér emberre,
akiről tudod, hogy undok,
és összehasonlítod egy színes bőrűvel,
egy feketével, aki mesés,
akkor ez igazából szintén
elkülönítésre ösztönözhet néha.
Így véli Jeffrey Dahmer és Colin Powell.
Csak bámuljátok őket, rendben? (Nevetés)
De ez így van.
Tehát keressétek az elfogultságotokat.
Kérlek, csak lépjetek ki a tagadásból,
és keressétek a cáfoló adatokat,
ami bebizonyítja, hogy tulajdonképpen
a régi sztereotípiáid hamisak.
Rendben, tehát ez az első.
Második,
amit mondanék, hogy inkább közelítsünk,
minthogy eltávolodjunk tőlük.
Ez nem egy nehéz dolog,
de szintén egyike azoknak,
amelyekre tudatosan oda kell figyelnünk.
Tudják, néhány évvel ezelőtt voltam
a Wall Street térségben,
egyik kollégámmal,
aki egyébként nagyszerű ember,
és együtt dolgozunk a diverzitáson,
és ő is színes bőrű, koreai.
És kint voltunk egy késő éjszaka,
és próbáltuk felfedezni, hogy
merre tartunk, el voltunk tévedve.
És megláttam egy embert az út túloldalán,
és gondoltam: "Nagyszerű! Fekete srác."
Felé indultam anélkül,
hogy gondolkodtam volna ezen.
És a kollégám:
"Ó, ez érdekes."
A másik oldalon lévő srác
egy fekete fiú volt.
Úgy gondolom, a fekete srácok
általában tudják, merre mennek.
Nem tudom, miért gondolom így,
de így gondolom.
Később mondta nekem, hogy
én így voltam: "Hurrá, egy fekete srác!"
Ő meg: "Űűű, egy fekete srác."
Más irány, ugyanazok a szükségletek,
ugyanaz az alak, ugyanazok a ruhák,
ugyanabban az időben, ugyanazon
az utcán, különböző reakció.
Így szólt:"Kellemetlen, én mint
diverzitási tanácsadó,
és ez a fekete srácos dolog.
Én is színes vagyok. Jézusom!"
És azt mondtam: "Tudod mit? Kérlek.
Inkább lazítsunk."
Úgy értem, rá kell jönnöd,
elfogult vagyok a fekete haverokkal.
(Nevetés)
Apukám fekete.
Értitek, mit mondok?
Van egy 1,95 m magas fekete fiam.
Fekete férfihoz mentem férjhez.
A fekete srác ideám,
olyan széles és mély,
hogy rögtön rájövök,
hogy ki az a fekete srác,
és ő az én fekete srácom volt.
Azt mondta: "Igen hölgyek, tudom, hogy
merre mennek. Elviszem oda önöket."
Tudjátok, az elfogultsági történetek
azok, amiket az emberekről találunk ki,
mielőtt tudnánk, hogy valójában kik is.
De hogyan is tudhatnánk meg, hogy kik ők,
ha azt mondták nekünk, hogy
kerüljük őket és féljünk tőlük?
Tehát azt mondom nektek, hogy
sétáljatok a kellemetlenség felé.
És nem arra kérlek, hogy
durva veszélyekbe sodródjatok.
Csak azt mondom, mint egy leltárat,
bővítsd a szociális és
szakmai köreidet.
Ki van a te körödben?
Ki hiányzik?
Mennyi autentikus kapcsolatod van
fekete fiatalokkal, nőkkel és férfiakkal?
Vagy bármilyen más tőled jelentősen
különböző emberrel,
és hogy nyomod, úgymond?
Mert, tudod mit?
Csak nézz körül a periférián.
Valaki lehet a munkahelyen,
az iskoládban,
az imaházadban, valahol,
akad néhány fekete ember.
És te kedves vagy, köszönsz.
Azt mondom, menj mélyebbre, tovább,
és építsd ki azokat a kapcsolatokat,
a barátságokat, amelyeknek eredményeképpen
láthatod a holisztikus személyt,
és valóban ellenszegülhetsz
a sztereotípiáknak.
Tudom, hogy néhányan köztetek,
tudom, mert van pár fehér barátom,
akik azt fogják mondani, hogy:
"Nem is gondolnád, milyen kényelmetlen.
Nem hiszem, hogy
ez menni fog számomra.
Biztos vagyok benne, hogy elrontom."
Lehet, de ez nem a tökéletességről,
hanem a kapcsolatról szól.
És addig nem lehetünk kényelemben,
amíg nem érezzük magunkat kényelmetlenül.
Úgy értem, egyszerűen meg kell tenned.
És fiatal feketék, nektek meg azt mondom,
hogy ha valaki felétek tart, hitelesen és
és autentikusan, fogadjátok el.
Senki nem akar elkapni.
Menj, és keresd azokat az embereket,
akik látják az embert benned.
Tudod, ez az empátia
és az érzékenység,
ami akkor jön elő, mikor tőled
különböző emberekkel kerülsz kapcsolatba.
Valami igazán erős és
szép dolog történik:
elkezdesz rájönni, hogy
ők olyanok, mint te,
hogy mindannyian a részed,
hogy a családodból valók,
és többé már nem szemlélők leszünk,
színészekké válunk,
ügyvédek leszünk,
és szövetségesek.
Nos, lépjetek ki a kényelemből
egy nagyobb, derültebb dolog felé,
mert ez az, ahogyan megakadályozhatjuk,
hogy egy másik Ferguson történjen.
Így építünk közösséget,
ahol mindenki, különösen
a fiatal feketék, boldogulhatnak.
Szóval ez az utolsó dolog nehéz lesz,
és tudom is, de akárhogyan is,
ki fogom fejteni.
Ha valami rossznak vagyunk
a tanúja, ellen kell szegülnünk,
még azoknak az embereknek is,
akiket szeretünk.
Tudják, ünnepek vannak,
és egy olyan időszak jön,
mikor mindenki jól érzi magát
az asztal köré ülve.
Sokan közülünk mindenképp
ünnepelni fognak,
és meg kell hallgatnod a társalgásukat
az asztal körül.
Elkezdheted így a mondanivalód,
"A nagyi egy bigott."
(Nevetés)
"Joe nagybácsi rasszista."
És tudjátok, szeretjük a nagyit
meg Joe nagybácsit. Tényleg.
Tudjuk, hogy jó emberek,
de amit mondanak, az nem helyes.
És tudnunk kell mondani valamit,
mert tudjátok ki ül még az asztalnál?
A gyerekek.
És csodálkozunk, hogy az előítéletek
nem halnak ki, és terjednek tovább.
Mert nem mondunk semmit.
Akarnunk kell azt mondani: "Nagyi,
mi nem hívjuk az embereket így többé."
"Joe bácsi, nem igaz, hogy ezt érdemelte.
Senki nem érdemli meg."
És a gyerekeinket sem akarhatjuk
a rasszizmus rondaságától
elbújtatni,
mikor a fekete szülőknek
nincs arra lehetősége, hogy ezt tegyék,
főleg azok, akiknek fiatal
fiaik vannak.
Vegyük a drága szeretteinket,
a jövőnket, és mondjuk el nekik,
hogy egy lenyűgöző országban élünk,
hihetetlen ideákkal.
Nagyon keményen dolgoztunk,
és nagyon sokat fejlődtünk,
de még nem végeztünk.
Még bennünk él ez a régi dolog
a felsőbbrendűségről, amely
arra késztet,
hogy mindazt beágyazzuk
az intézményeinkbe,
a társadalmunkba és generációinkba,
és ez a fiatal fekete emberek
kétségbeejtéséhez, egyenlőtlenségéhez,
és a romboló leértékeléséhez vezet.
Küzdeni fogunk, el kell mondanod nekik,
mi mind a két színt látjuk,
és a fiatal feketék karakterét,
kivéve téged, és elvárod tőlük,
hogy ebben a társadalomban
a változás erejének részei legyenek,
ami az igazságtalanság ellen fog állni,
és az lesz a szándéka mindenek felett,
hogy egy olyan társadalmat építsen,
ahol a feketék igazi értékeit láthatjuk.
Annyi lenyűgöző fekete ember van,
akik a legnagyszerűbbek a
valaha élt állampolgárok között,
bátor katonák,
csodálatos, keményen dolgozó munkások.
Ezek az emberek, akik
hatalmas prédikátorok.
Hihetetlen tudósok
és művészek és írók.
Dinamikus komikusok.
Elöregedő nagyapák,
törődő fiúk.
Erős apák,
és saját álmaikkal
élő fiatalemberek.
Köszönöm!
(Taps)
Ho fatto un lungo viaggio quest'estate
e ho passato dei momenti
meravigliosi ascoltando
il fantastico "Al calore di soli lontani"
di Isabel Wilkerson.
Documenta la migrazione da Sud
di sei milioni di afroamericani
dal 1915 al 1970
in cerca di una tregua
da tutta la brutalità,
migliori opportunità al Nord
ed è pieno di storie
sulla resilienza e sul fulgore
degli afroamericani.
Ascoltare tutte le storie
di orrori, di umiltà
e di tutte le umiliazioni
è stato veramente duro.
In particolare è stato duro ascoltare
delle percosse, dei roghi
e dei linciaggi degli afroamericani.
Mi sono detta: "Questo è troppo,
ho bisogno di una pausa.
Accenderò la radio."
L'accesi ed eccoli:
a Ferguson, nel Missouri,
Michael Brown,
un 18enne afroamericano disarmato,
giaceva a terra senza vita,
colpito da poliziotto bianco,
a dissanguarsi per quattro ore,
mentre sua nonna, i bambini
e i vicini guardavano con orrore.
Ho pensato:
ci risiamo di nuovo.
Questa violenza, questa brutalità
contro gli afroamericani
va avanti da secoli.
È sempre la stessa storia, per me,
solo con nomi diversi.
Sarebbe potuto essere Amadou Diallo.
Sarebbe potuto essere Sean Bell.
Sarebbe potuto essere Oscar Grant.
Sarebbe potuto essere Trayvon Martin.
Questa violenza, questa brutalità,
è davvero parte integrante
della nostra psiche.
È parte della nostra storia collettiva.
Cosa stiamo facendo per questo?
Conosciamo quella parte di noi
che ancora cambia strada,
che chiude a chiave le porte,
che stringe la borsa
quando vediamo un giovane uomo nero?
Quella parte.
So che noi non spariamo
alle persone in strada,
ma penso che gli stessi stereotipi
e pregiudizi
che alimentano quei tragici incidenti
sono radicati in noi.
Siamo anche stati educati così.
Penso che possiamo evitare
che questo tipo di incidenti,
che queste Ferguson accadano,
cercando e volendo
cambiare noi stessi.
Quindi ho un appello da farvi.
Vorrei che riflettessimo su tre cose oggi,
come modi per fermare
il ripetersi di Ferguson;
tre cose che credo ci possano aiutare
a cambiare l'immagine
dei giovani afroamericani;
tre cose che spero non solo
li possano proteggere,
ma aprire il mondo
perché crescano bene.
Riuscite ad immaginarlo?
Riuscite ad immaginare la nostra nazione
che accoglie giovani afroamericani,
considerandoli parte del nostro futuro,
dando loro quel tipo di apertura,
quel tipo di favori che riserviamo
alle persone che amiamo?
Come migliorerebbero le nostre vite?
Come migliorerebbe la nostra nazione?
Iniziamo dalla numero uno.
Dobbiamo uscire dalla negazione.
Smettere di cercare di essere buoni.
Abbiamo bisogno di persone vere.
Sapete, faccio molti workshop
sulla diversità e le persone
all'inizio mi chiedono:
"Oh, Sig.ra Diversità,
siamo molto felici di averla qui" --
(Risate) --
"ma in noi non c'è traccia
di pregiudizio."
E io: "Davvero?
Faccio questo mestiere ogni giorno,
vedo tutti i miei pregiudizi."
Non molto tempo fa,
ero su un areoplano
e ho sentito la voce di una donna
pilota dall'impianto di comunicazione
ed ero così eccitata ed entusiasta.
Tipo: "Sì, donne,
dai che ce la facciamo.
Ora siamo nella stratosfera."
Andava tutto bene, poi ha iniziato
a diventare turbolento e instabile,
e mi sono detta,
"Spero che sappia guidare."
(Risate.)
Sì, lo so.
Ma non sapevo
che fosse un pregiudizio
fino a quando dall'altra parte
c'era un uomo a pilotare
ed era sempre turbolento e instabile
e non ho mai dubitato della fiducia
nel pilota maschile.
Il pilota è bravo.
Questo è il punto.
Se me lo chiedete esplicitamente,
direi: "Piloti femmine; fantastico."
Ma sembra che in casi strani,
problematici, un po' rischiosi,
mi appoggio a pregiudizi
che non sapevo di avere.
Sapete, aerei che si muovono
veloci nel cielo:
voglio un uomo.
È il mio standard.
Gli uomini sono il mio standard.
Chi è il vostro standard?
In chi avete fiducia?
Chi vi fa paura?
Con chi vi sentite
implicitamente connessi?
Da chi fuggite?
Vi racconterò
quello che abbiamo imparato.
Il test di associazione implicita,
che misura i pregiudizi inconsapevoli,
potete farlo online.
Cinque milioni di persone l'hanno fatto.
Il risultato: il nostro difetto è bianco.
Preferiamo le persone bianche.
Cosa intendo dire?
Quando vengono mostrate
immagini di uomini neri e bianchi,
siamo più veloci ad associare
l'immagine di una persona bianca
con una parola positiva,
rispetto ad associare
parole positive con un volto nero,
e viceversa.
Quando vediamo un viso nero,
è più facile per noi collegare
il nero con il negativo
piuttosto che il bianco con il negativo.
Il 70 per cento delle persone bianche
che fanno il test preferiscono bianco.
Il 50% delle persone nere
che fanno il test preferiscono bianco.
Vedete, eravamo tutti fuori
quando la contaminazione è scesa.
Cosa possiamo fare se il nostro cervello
associa automaticamente?
Una delle cose a cui state pensando,
probabilmente è questa:
raddoppierò il mio daltonismo.
Sì, mi devo impegnare in questo.
Non ve lo consiglio.
Siamo andati più in là possibile
cercando di fare la differenza,
cercando di non vedere il colore.
Il problema non è mai stato
vedere il colore.
È quello che abbiamo fatto
quando l'abbiamo visto.
È un falso ideale.
E mentre eravamo occupati
a non vedere,
non eravamo consci dei modi
in cui la differenza razziale
cambia le possibilità delle persone,
impedendo loro di svilupparsi
e, a volte, causandone
una morte prematura.
Questo è, in effetti, quello
che gli scienziati ci stanno dicendo:
non bisogna pensare al daltonismo.
In effetti, quello che consigliano,
è di fissare persone nere meravigliose.
(Risate)
Guardatele negli occhi e memorizzatele,
perché quando guardiamo
persone meravigliose che sono nere,
aiuta a sciogliere
l'associazione che si verifica
automaticamente nel nostro cervello.
Perché pensate che vi mostri questi
bellissimi uomini neri dietro di me?
Sono così tanti, ho dovuto ridurli.
OK, questo è il fatto:
sto cercando di resettare la vostra
associazione automatica
su chi sono gli uomini neri.
Sto cercando di ricordarvi
che giovani uomini neri crescono
come fantastici esseri umani
che hanno cambiato
le nostre vite e le hanno migliorate.
Questo è il fatto.
L'altra possibilità nella scienza
e modifica solo temporaneamente
le i nostri presupposti automatici,
ma una cosa la sappiamo:
se si prende una persona bianca
notoriamente odiosa
e la si mette vicino
ad una persona di colore,
un nero, favoloso,
questo a volte causa in effetti
una dissociazione.
Pensate a Jeffrey Dahmer e Colin Powell.
Fissateli, Ok?
(Risate.)
Ma questi sono fatti.
Continuate a cercare i vostri pregiudizi.
Per piacere, superiamo la negazione
e cerchiamo i dati contrastanti
che provino che nei fatti
i vostri vecchi pregiudizi sono sbagliati.
Ok, questo era il primo. Secondo:
vi dico di avvicinarvi ai giovani neri
invece di allontanarvene.
Non è la cosa più difficile da fare,
ma è anche una di quelle cose
in cui bisogna avere consapevolezza
e intenzionalità.
Ero nell'area di Wall Street
una volta, molti anni fa
con una mia collega.
Lei è meravigliosa,
lavora con me sulla diversità
ed è una donna di colore, coreana.
Era tarda notte ed eravamo fuori
ci chiedevamo dove stessimo andando,
ci eravamo perse.
Ho visto questa persona in strada
e ho pensato: "Fantastico, un nero."
Mi stavo avvicinando a lui
senza pensarci.
E lei fa:
"Oh, interessante."
Il ragazzo dall'altra parte della strada
era un ragazzo di colore.
Penso che i ragazzi di colore in genere
sappiano dove vanno.
Non so perché esattamente,
ma è quello che penso.
Quindi lei stava dicendo:
"Tu facevi, 'Evviva, un nero'?"
Disse: "Io facevo,
'Oh, un nero.'"
Altra direzione. Stessi bisogni,
stesso ragazzo, stessi vestiti,
stesso momento, stessa strada,
reazioni differenti.
Disse: "Sto così male.
Sono una consulente per la diversità.
Ho fatto quella cosa del nero.
Io, una donna di colore. Mio Dio!"
Ho risposto: "Sai una cosa? Dobbiamo
veramente rilassarci su questa cosa."
Cioè, devi realizzare che
ho dei precedenti con ragazzi neri.
(Risate)
Mio papà è di colore.
Capite cosa voglio dire?
Ho un figlio di colore alto due metri.
Sono stata spostata con un nero.
La cosa del ragazzo nero
è così diffusa e profonda
che posso anche immaginarmi
chi sia quel ragazzo nero.
Era il mio ragazzo nero.
Lui disse: "Sì, signore, so dove
state andando. Vi accompagno."
Sapete, i pregiudizi sono le storie
che ci facciamo sulle persone
prima di sapere chi sono in effetti.
Ma come facciamo a sapiere chi sono
se ci è stato detto di evitarli
e di avere paura di loro?
Quindi vi sto dicendo
di andare incontro al disagio.
E non vi sto chiedendo
di assumervi qualsiasi folle rischio.
Vi chiedo solo di farvi una lista,
di ampliare le vostre cerchie sociali
e professionali.
Chi c'è nella vostra cerchia?
Chi manca?
Quante relazioni autentiche
avete con giovani persone, gente,
uomini e donne di colore?
O qualsiasi altra importante differenza
con chi siete o come ve la passate,
per così dire?
Perché, sapete che c'è?
Guardatevi intorno
Ci sarà qualcuno sul lavoro,
nella vostra classe,
in chiesa, ovunque,
là ci sarà un giovane ragazzo nero.
Siete gentili. Dite ciao.
Vi dico di andare più a fondo, più vicino,
oltre e costruire quei tipi di relazioni,
quei tipi di relazioni che permettono
di vedere una persona olisticamente
e superare davvero gli stereotipi.
Conosco qualcuno di voi là fuori,
lo so perché ho qualche amico bianco
in particolare che direbbe:
"Non hai idea di quanto
sia difficile per me.
Non credo che possa funzionare per me.
Sono sicuro di non farcela."
OK, forse, ma qui non si tratta
di perfezione. Si tratta di connessioni.
E non si può essere a proprio agio
senza prima essere stati a disagio.
Intendo dire che dovete proprio farlo.
Mi rivolgo ai giovani ragazzi neri:
se qualcuno vi si avvicina, in modo
genuino e autentico, accettate l'invito.
Non tutti vi sono contro.
Cercate queste persone
che riescono a vedere la vostra umanità.
Sapete, è l'empatia e la compassione
che emergono nelle relazioni con persone
che sono diverse da voi.
Succede qualcosa
di veramente potente e bello:
inizi a realizzare che loro sono te,
che loro sono parte di te,
che fanno parte della tua famiglia,
e dopo smettiamo di essere spettatori
e diventiamo attori,
diventiamo sostenitori
e diventiamo degli alleati.
Quindi uscite dal vostro comfort
verso qualcosa di più grande, più luminoso,
perché questo è il modo di impedire
che accada un'altra Ferguson.
È così che creiamo una comunità
dove tutti, specialmente i giovani
uomini neri, possono crescere.
Quest'ultima cosa sarà più dura,
e io lo so, ma ve la devo dire
in ogni caso.
Quando vediamo qualcosa, dobbiamo
avere il coraggio di dire qualcosa,
anche alle persone che amiamo.
Ci sono le vacanze
e ci sarà un momento in cui
saremo seduti a tavola
e ci staremo divertendo.
Molti di noi, in ogni caso,
saranno in vacanza
e dovranno ascoltare
le conversazioni a tavola.
Inizierete a dire cose del tipo:
"La nonna è una bigotta."
(Risate)
"Lo zio Giovanni è razzista."
E sapete, noi amiamo nonna
e amiamo zio Giovanni. Sì.
Sappiamo che sono brave persone,
ma quello che stanno dicendo è sbagliato.
Dobbiamo essere in grado di dire qualcosa,
perché sapete chi altro è seduto a tavola?
I bambini siedono a tavola.
Perché questi pregiudizi non muoiono
e passano da una generazione all'altra?
Perché noi non stiamo dicendo nulla.
Dobbiamo essere disposti a dire: "Nonna,
le persone non si chiamano più così."
"Zio Giovanni, non è vero
che se l'è meritata.
Nessuno si merita questo."
Non dobbiamo voler proteggere
i nostri figli dallo schifo del razzismo
quando i genitori neri
non hanno il lusso per farlo,
in particolare quelli che hanno
giovani figli neri.
Dobbiamo prendere i nostri cari
e il nostro futuro
e dire loro che abbiamo una nazione
stupenda con ideali incredibili,
che abbiamo lavorato molto duramente
e abbiamo fatto qualche progresso,
ma non abbiamo finito.
Abbiamo ancora questa roba vecchia
sulla superiorità che ci porta
ad integrarle sempre più
nelle nostre istituzioni,
società e generazioni,
causando disperazione,
disparità e una svalorizzazione
devastante dei giovani uomini neri.
Continuiamo a lottare, dovete dire loro,
vedendo entrambi i colori
e il carattere dei giovani uomini neri,
ma che ci aspettiamo che siano
parte delle forze per cambiare
in questa società
che si ergerà contro l'ingiustizia
e vorrà, più di ogni altra cosa,
creare una società in cui
giovani uomini neri
sono considerati per quello che sono.
Quindi molti uomini neri favolosi,
alcuni dei quali sono i più favolosi
statisti che siano mai vissuti,
soldati coraggiosi,
meravigliosi e gran lavoratori.
Queste sono persone che sono
potenti predicatori.
Sono scienziati incredibili,
artisti e scrittori.
Sono comici dinamici.
Sono nonni che supportano,
figli che sostengono.
Sono padri forti
e sono giovani uomini
con i loro sogni.
Grazie.
(Applausi)
私はこの夏長い旅に出ており
そこで素晴らしい経験をしました
イザベル・ウィルカーソンの名著
『他の太陽のぬくもり』を聴いたのです
1915年から1970年の間に
６百万人もの黒人たちが
南アメリカでの暴力から逃れようと
北アメリカに希望を求めてやってきた時代を記録した
ドキュメンタリーです
それはアフリカン・アメリカンたちの
逞しさと輝きに満ちていました
それはアフリカン・アメリカンたちの
逞しさと輝きに満ちていました
そして同時に、痛ましさ、 卑屈な思い、屈辱の数々
それらを聞くのはとても辛いことでした
黒人男性への暴行、
火による拷問、リンチは
特に聞くに耐えませんでした
私は思わず、「ああ もういいわ」
「ちょっと休憩が必要ね
ラジオでも聞こう」
そしてラジオをつけたら
ミズーリ州のファーガソンで
マイケル・ブラウン
18歳の黒人の少年
丸腰の彼は白人警官に打たれて
地面に倒れ
血を流し続けた
―４時間も
おばあさん 幼い子供 近所の人が
怯えながら見守る中で
そして思ったのです
まただわ
黒人男性たちに対する
暴力や残忍な行為は
ずっと続いてきたのだと
つまり同じことが起きているのです
犠牲者の名前が違うだけ
それはアマドゥ・ディアロだったり
ショーン・ベル
時にはオスカー・グラント
そしてトレイヴォン・マーティン
かもしれない
この暴力 そしてこの蛮行は
私たちの国の精神の一部です
私たちが重ねてきた歴史です
私たちはどうすべきなのでしょうか？
黒人青年を見ると
向かい側の通りへ避け
ドアの鍵を閉めきり
財布を握りしめる
いまだにそんな人々もいるのを
知っていますか？
この点です
もちろん私たちは道で
人を撃ち倒したりはしません
しかし数々の悲劇を引き起こすような
同じ類いのステレオタイプや偏見は
確かに私たち自身の中に
あるのではないでしょうか
そのように教え込まれても来た
このような事件の数々を
新たなファーガソンでの悲劇を
食い止めることができると信じています
自らの内省と 自らを変えたいと
願う気持ちによって
そこで私からの提案です
今日皆さんに考えてほしいことは
３つあります
ファーガソンの悲劇を繰り返さないために
そして黒人青年たちに対するイメージを
一新するためにね
これらのアイデアは
彼らを守るだけではなく
彼らが豊かに生きるために
世界を開いてあげることでもあります
どうでしょうか？
私たちの国が
彼らを優しく包みこみ
未来の一部としてとらえ
開かれた世界を与え
愛する人に対するような慈しみを捧げるのが
想像できますか？
私たちの生活はどんなに素晴らしくなることでしょう？
私たちの国はどんなに素敵になる？
まず１つ目のアイデアは
否定からの脱却です
「いい人」になろうとしないで下さい
必要なのはリアルな人間そのものです
私は人間の多様性に関する
たくさんの仕事をしてきました
ワークショップの前に人々は
私に近づいてきます
「こんにちはミズ・ダイバーシティ
お会いできて嬉しいです」
（笑）
「でも私たちは偏見なんてありません」
私はこう答えます「ええ！？本当に？
私はこの仕事を毎日しているけれど
私自身の中にも偏見はよく見つかるわ」
つい最近飛行機に乗っていた時のことです
機内アナウンスで
女性パイロットの声を聞いたのです
私はとても興奮して
「ああ女性なのね すごい」
「私たち成層圏にいるわ」
すべて順調でしたが突然揺れ始めました
私は思わず
「彼女運転できるといいんだけど」
（笑）
ええそうなんです
私は帰りの飛行機に乗るまで
それが偏見だと気づきもしませんでした
そこにはいつもの通り
男性のパイロットがいて
しばしばガタガタと揺れたけれど
パイロットの技術を
疑問に思うことはなかった
パイロットには問題ありません
問題はこうです
もし誰かに面と向かって質問されたら私はこう言うでしょう
「女性のパイロットは素晴らしい」
しかし事態が落ち着かず なにか厄介で
危険になりそうなとき
それとは自分で気付かない偏見が
顔を出すのです
空を高速で動く飛行機では
男性のパイロットがいい
これは私の中のデフォルトです
男性が基準値
あなたのスタンダードは誰ですか？
あなたは誰を頼り
誰を恐れますか？
内心では 誰と関わりたいと思っていて
誰を避けているのでしょう？
私が学んだことをお伝えしようと思います
自覚のない偏見を測定する
潜在意識の連想テストを
オンラインで受けることができます
５百万人が実施した結果
私たちのスタンダードは白人ということが
明らかになりました 私たちは白人が好きなのです
私たちは白人を好む
どういうことでしょうか？
黒人と白人の画像を見せられた時
人々は黒人の画像に
かける時間よりも素早く
白人の画像からポジティブな
言葉を連想することができます
白人の画像からポジティブな
言葉を連想することができます
反対もまた然り
私たちは黒人の顔を見た時には
白人の顔の時よりも容易に
ネガティブな言葉と結びつけるのです
このテストを受けた70パーセントの白人が
白人を好意的に捉え
50パーセントの黒人も白人に好意的でした
偏見がある時 私たちは無意識でした
脳が無意識に連想するというこの事実に対し
私たちはどうするべきでしょうか？
おそらく 皆さんが考えているのは
多分こんな風なことでしょう―
自分は肌の色への偏見なんて
無い振りを続けるよ
またそうすればいい
あなたたちに薦めるか？ ノーです
私たちは 偏見を無くそうと
出来る限り取り組んできました
肌の色など見えないとでも言うかのように
問題は私たちに肌の色が見えたことでなく
そのことについて私たちがどうしたかということです
肌の色を無視するなんて偽りの理想です
私たちが肌の色の違いが
見えないかのように振舞っている間
私たちは 人種の違いが
人々の可能性に影響を与え
豊かに生きる可能性を奪っていたり
時には早過ぎる死をもたらしていたりするという
その様々なあり方に気づいていなかったのです
実際 科学者たちが言っているのは
とんでもない
肌の色を無視するなんてとんでもない
彼らが推奨するのは―
素晴らしい 黒人達を凝視しよう
ということです
（笑）
彼らの顔を正面からよく見て
記憶するのです
なぜなら 素晴らしい人々であり
黒人である人々を見つめることで
脳が勝手に行う連想を
断つことができるからです
脳が勝手に行う連想を
断つことができるからです
何故私はみなさんに後ろの素晴らしい
黒人男性達をお見せしているのでしょう？
ようやく選り分けて
ここまでの数になりました
さあ いいですか
これから皆さんの黒人を見た時の
自動連想をリセットします
ご存知ですか
あの黒人青年達は
素晴らしい人格を持った人間に成長し
私たちの生活を
より良いものにしてくれました
さて
科学的な方法の一つでは
一時的にこの自動的な偏見に
影響を与えられます
でもこうなんです
もしあなたにとって憎らしい白人を
有色人種―黒人で 素晴らしい人の隣に
立たせたら
それによっても 自動連想は止められます
(連続殺人鬼の) ジェフリー・ダーマーと
(政治家の) コリン・パウエルを思い出して
ほら、効果があったでしょう？（笑）
こういうことなんです
あなたの偏見に気づいてみて
どうかお願い 頑なにならず
心を開いて 今まで抱いていた
古いステレオタイプが間違っていたと
教えてくれるデータを探してみてください
それがまず１つ目です
２つ目は―
黒人の若者たちから離れていくのでは無く
彼らの方へ歩み寄って行って下さいということです
そんなに難しいことではありません
でもこれは あなたが気をつけて
意図的にやろうとする
そんなことの一つです
私は数年前ウォールストリートに
人種の多様性についての取り組みを
一緒に行っている
韓国人の素晴らしい同僚といました
私たちは夜遅く外を歩き
道に迷ってウロウロしていました
すると道の向こう側に黒人男性がいて
私は「ああ 良かった黒人だわ」と
考えもせずに彼の方へ歩いて行きました
彼女の反応は「あら…話しかけるの？」
道の向こうの彼は 黒人で
黒人男性は大体
道をよく知っているものだわ
なんでそう思うのかわからないけど―
とにかくそう思っています
彼女は「あなたの反応、『ヤッタ！
黒人男性だわ！』という感じだったけど」
「私は『しまった、黒人男性だわ！』
という感じだったわ」
私たち２人は全く逆方向へ向かったのです
道に迷って 同じ男性を見て
同じ時間 同じ道なのに
全く違う反応をしたのです
そして彼女は「ああ、酷いことをしたわ
私は多様性のコンサルタントなのに
黒人男性に偏見を持ってしまった
私も有色人種なのに！」
私は「ちょっとお願いだから肩の力を抜いて」
と言いました
ほら 私と「黒人男性」とは
長い付き合いですもの
（笑）
私の父も黒人なんですから―
分かる？
私には190cmの黒人の息子もいるし
夫も黒人よ
私は黒人男性をよく分かっているから
黒人男性を見かけたら
大体どんな人だか分かる
それで その彼も親切な人でした
彼は「お二人の行き先に案内しましょう」
と言ってくれました
偏見とは 私たちが人々を
知る前に創り上げてしまう物語です
偏見とは 私たちが人々を
知る前に創り上げてしまう物語です
でも 彼らに気をつけて
できるだけ避けるように
と言われて育った私たちは
どうやって彼らを知ることが出来るでしょう？
だから 不安でも 彼らの方に
歩いて行って下さい
もちろん 時と場合によりけり
危険を冒してと言っているんじゃなく
友人知人関係を見つめ直してみて
社交の そして仕事上の付き合いの輪を
広げてみて下さい
誰があなたの社交の輪にいて
誰がいませんか？
若い黒人の男性や女性との間に
いくつ純粋な友人関係を持っていますか？
あるいは あなたとは
「大分感じが違う」友達は？
あるいは あなたとは
「大分感じが違う」友達は？
少し周りを見渡してみたら
職場で クラスで 教会で―
黒人青年達はそこにいるのだから
あなたはいい人だし
挨拶したりするでしょう
でも私が言っているのは もっと深く、近く、
それ以上に歩み寄っていって
人物の全体像 全てを目にすることが
出来るくらいの関係を築いて
ステレオタイプが無くなる位の関係を築いて
ということなんです
共感してくれる人たちがいるのは
知っているし 特に私の白人の友達たちは
こう思っています
「私が不器用なの知らないでしょう
こんな難しいこと無理だわ！
絶対に失敗する！」
ええ そうかもね でもこれは完璧にしなきゃいけないこと
じゃなくて 人と繋がるということです
そして失敗を恐れていては
成功は無いんです
つまり ただやるしかないの
黒人青年達に伝えたいのは
誰かが心を開いて正々堂々と歩み寄ってきたら
その招きを受け入れて下さいということです
皆が皆あなたを懲らしめようと
思っている訳ではないのだから
あなたの人間性を見ている人たちを
見つけて下さい
自分とは違う人たちとの関係からは
共感と心遣いが生まれるのです
そしてとても力強く
素晴らしい事が起こります
次第にあなたは気づき始めるのです
彼らはあなたであり
彼らはあなたの一部で
彼らは家族の一員であるあなた自身だと
私たちは傍観者でいることを止めて
行動する人 影響を与える人に
なっていくのです
そして私たちは仲間になっていきます
だから 安全圏から踏み出して もっと大きな
明るいものに踏み込んでいってみてください
それがまたファーガソンのような事件が
起こる悲劇を回避することになるのだから
そうして私たちは 誰もが 特に
黒人青年たちが 活きることの出来る
コミュニティを創るのです
最後は少し難しくなります
そうとは分かっていますが
それでも言いますね
何かを見かけた時
それを口に出す勇気を持たなければなりません
愛する人々に対してもです
祝日がやって来ますね
私たちは皆
夕食のテーブルについて
楽しい団欒のひとときを過ごすでしょう
私たちの多くが 家で家族と祝日を過ごす中
あなたは 夕飯のテーブルでの会話に耳を傾け
「おばあちゃんは偏見の持ち主ね」
なんて言い出すのです
（笑）
「伯父さんは人種差別主義者だ」
でもね 私たちはおばあさんも
伯父さんも愛しているんです もちろん
確かにいい人たちだけど
でも 間違ったことを言っているんです
それについて指摘するべきです
なぜなら テーブルには
子供たちもついているのだから
こうした偏見が無くならず
世代を超えて伝わるのは何故だろうって思いますか？
何故なら私たちが何も言わないからです
皆積極的にこう言わなければなりません
「おばあちゃん もうそんな風にはいわないのよ」
「伯父さん あの人はそんな扱いは
受けるべきじゃないんだよ
誰もそんな扱いは受けては
いけないんだから」
私たちは子どもたちを
人種差別の醜さから
守り隠してしまわないことが肝心です
黒人の両親達には
そんな贅沢は無いのだから
若い息子たちがいる家庭では特にね
私たちは愛する子どもたち
私たちの未来に
私たちには素晴らしい理想を持つ
偉大なる国があり
その為に私たちは信じられない程の
努力をしてやっと少し前進した
けれどもそれはまだ
終わりではないと伝えるのです
私たちは皆まだ
人種間の優劣の感情を持ち
それは未だに
常識観念や社会そして
幾世代にも渡り根を下ろし
絶望を生み 不公平を助長し
黒人青年達の価値を
破壊的に損なっています
子どもたちには 私たちがまだ
黒人青年たちの肌の色を見る時
人格も同時に見ることが
難しいのだと伝えるのです
でもあなたは彼らに
この社会を良く変えていく力になり
不正義に立ち向かい 何より
黒人青年達が肌の色よりどんな人間かで
判断される社会にするよう教えてください
多くの素晴らしい黒人男性たち
最も素晴らしい政治家だったり
勇敢な兵士だったり
働き者の労働者達だったり―
この人達は力強い宣教師達です
彼らは才能ある科学者、芸術家、
作家達だったり
ダイナミックなコメディアンだったり
愛情深いおじいさんだったり
心優しい息子だったり
彼らは力強い父親であったり
それぞれの夢を持った
若者達だったりするのです
ありがとうございました
（拍手）
올여름 장거리 자동차 여행을 했는데
훌륭한 이자벨 윌커슨의
"다른 태양의 따뜻함"을 들으며
멋진 시간을 보내고 있었어요.
그 책은 1915년부터 1970년까지
6백만명의 흑인들이
모든 잔인함에서 벗어나기 위해
남부에서 도망쳐
북쪽에서 더 나은 기회를 찾으려는
노력을 기록하고 있습니다.
그 책은 아프리카계 미국인의 회복력과
총명함에 관한 이야기로 가득했습니다.
또한 공포, 비하, 굴욕감에 관한
그 모든 이야기를 듣는 것은
정말 힘들었습니다.
특히나 듣기 힘들었던 부분은
흑인들을 때리고, 태우고
린치를 가하는 내용이었습니다.
제가 말했어요. "이건 좀 심하다.
잠깐 쉬어야겠어. 라디오를 켤게."
저는 라디오를 켰고
거기서 뉴스가 나왔죠.
퍼거슨, 미주리,
마이클 브라운,
18살의 흑인 남자는
비무장 상태로 백인 경찰의 총에 맞아
죽은 채로 땅에 누워있었습니다.
피가 4시간동안 흘러내렸고
그의 할머니와 어린 아이들과
이웃들은 경악 속에 지켜봤습니다.
저는 생각했죠.
이런 일이 다시 벌어지다니.
흑인에 대한
이러한 폭력, 이러한 잔혹함은
수 세기에 걸쳐 지속되었습니다.
같은 이야기라는 뜻이죠.
이름만 다를 뿐입니다.
아마두 디알로였을 수도 있습니다.
숀 벨이었을 수도 있어요.
오스카 그랜트였을 수도 있구요.
트래본 마틴이었을 수도 있습니다.
이런 폭력, 이런 잔혹함은
정말 우리 국민 정서의 일부입니다.
우리 공동체 역사의 일부입니다.
우리는 이걸 어떻게 하면 좋을까요?
우리 일부는 아직도
젊은 흑인 남성을 보면
다른 쪽 길로 비키고
문을 잠그고
지갑을 움켜쥐죠?
바로 그런 부분입니다.
물론 우리가 길거리에서
사람을 쏘지는 않죠.
하지만 이런 비극적인 사건을 야기하는
똑같은 고정관념과 편견이
우리 안에 있습니다.
우리는 그렇게 교육도 받았습니다.
저는 우리가 이런 사고나
퍼거슨 같은 피해자가
생기는 것을 막을 수 있다고 믿습니다.
내면을 보면서 우리 자신을
바꿀 의지가 있다면 말이죠.
그러기 위해서 여러분이
해야 할 일이 있습니다.
퍼거슨 사건과 같은 일이
다시 일어나는 것을 막기 위해
저는 오늘 여러분들께
세 가지 방안을 제시하려 합니다.
이 세가지가 젊은 흑인 남자에 대한
우리 이미지를 바꾸는데
도움이 될거라 생각합니다.
세 가지가 그들을 보호할 뿐만 아니라
그들이 잘 자랄 수 있는 세상을
열어줄 거라고 희망합니다.
상상이 되시나요?
우리나라가 흑인 청년을 포용하고
그들을 미래의 일부로 보고
그런 열린 마음을 그들에게 주고
사랑하는 사람한테 주는 은총을
주는 것을 상상할 수 있습니까?
우리 삶은 얼마나 좋아질까요?
우리 나라는 얼마나 좋아질까요?
첫번째부터 시작하죠.
우리는 부정에서 벗어나야 합니다.
좋은 사람이 되려고 노력하지 마세요.
우리는 진짜 사람이 필요합니다.
저는 다양성에 관한 일을 많이 합니다.
사람들이 워크숍이 시작할 때
저한테 와서 말하죠.
"오. 미스 다양성,
당신이 여기 와서 기뻐요."
(웃음)
"하지만 우리는
편견을 갖고 있지 않아요."
그러면 저는 말하죠. "정말요?"
왜냐하면 저는 이 일을 날마다 하는데
제가 가진 편견을 다 보기 때문이죠."
얼마전에 비행기를 탔는데
여성 기장이 안내방송을
하는 목소리를 듣고
아주 흥분했고 기분이 좋았어요.
저는 이랬죠.
"예, 여성들이 잘하고 있어.
우리는 이제 최고 수준이야."
다 좋았는데 그 다음에는
난류가 오고 흔들리기 시작했죠.
저는 이랬어요.
"그녀가 조종은 할 수 있겠지?"
(웃음)
압니다. 그렇죠.
하지만 그게 편견임을 알지도 못했죠.
돌아오는 길에는
남성 기장이 조종을 했는데
종종 난류가 있었고 흔들거렸지만
저는 남성 기장의 자신감을
결코 의심하지 않았습니다.
파일럿은 문제가 없습니다.
문제는 바로 이거죠.
제게 구체적으로 묻는다면
"여자 파일럿은 굉장해."라고 하겠죠.
하지만 좀 겁이 나고 약간 문제가 있고
조금 위험할 것 같으면
저는 제가 가지고 있다는 사실도
몰랐던 편견에 기댑니다.
하늘을 빨리 나르는 비행기에서
저는 남성 파일럿을 원했습니다.
그게 저의 디폴트 값입니다.
남성이 제 기본 설정이에요.
누가 여러분의 기본 설정인가요?
여러분은 누구를 신뢰하나요?
여러분은 누구를 두려워하나요?
누구와 암묵적으로
연결되었다고 느끼나요?
누구에게서 도망을 가나요?
저는 여러분께 우리가 배운 것을
알려드리고자 합니다.
암묵적 연합 검사는
무의식적인 편견을 측정하는데
온라인에서 검사할 수 있어요.
5백만명이 검사를 했습니다.
그 결과 우리의 기본 설정은
백인입니다. 우리는 백인을 좋아해요.
우리는 백인을 더 좋아합니다.
그게 무슨 뜻일까요?
흑인 남자와 백인 남자의
사진을 봤을 때
우리는 그 사진을 긍정적인 말과
재빨리 연관시킬 수 있는데
백인과 긍정적인 말을
더 빨리 연관시킵니다.
흑인 얼굴과 긍정적인 말을
연관시키기 보다는요.
우리가 흑인 얼굴을 보면
백인을 부정성으로 연관하는 것보다
흑인을 부정성으로
연관하는게 더 쉽습니다.
실험을 한 백인의 70%가
백인을 더 좋아했어요.
실험을 한 흑인의 50%가
백인을 더 좋아했어요.
아시겠죠. 우리는 모두 이러한
편견에 오염되어 있어요.
뇌가 자동으로 편견을 가지는데
어떻게 해야할까요?
아마 여러분들이
생각하고 있는 대안 중 하나는
이렇게 생각하는거죠.
인종차별하지 않는 능력을
두 배로 늘려볼 거에요.
그런 관점에 대해 다시 얘기해볼게요.
여러분에게 제안을 해보려구요.
피부색을 보지 않으려고
할 수 있는 한 최대로
노력을 해봤습니다.
문제는 우리가 색을 본다는 게 아니라
색을 봤을 때 하는 행동이었습니다.
거짓된 이상향이었죠.
우리는 보지 않는 척 하느라 바빠서
인종의 차이가 사람의 가능성을
바꾸는 방식을 인지하지 못했습니다.
이 때문에 발전하지도 못하고
어떤 때는 일찍 사망하기도 합니다.
그리고 사실 과학자들이 하는 얘기는
인종차별 금지 얘기를 하기보다는
사실 그들이 제안하는 바는
성공한 흑인들을 보라는 겁니다.
(웃음)
그들의 얼굴을 똑바로 쳐다보고
그들의 얼굴을 외우는 겁니다.
왜냐하면 그런 성공한 흑인들을 보면
우리 뇌 속에서 자동적으로 일어나는
연상을 끊는데 도움이 되기 때문이죠.
제가 왜 이 뒤에 아름다운 흑인들을
보여주고 있다고 생각하셨어요?
정말 많아서 골라야 했죠.
좋아요. 중요한 건 이거에요.
저는 지금 흑인에 대한 여러분의
자동적인 연상을 지우려고 하는 겁니다.
저는 여러분에게 강조하고 있습니다.
젊은 흑인 남성도 자라서 멋진 사람,
우리의 삶을 바꾸고 더 낫게 해줄
그런 사람이 될 수 있다는 걸요.
자, 그렇습니다.
과학적으로 또 가능한 것은
비록 자동적으로 추정하는 걸
바꿔주는 건 일시적이지만
이것도 가능합니다.
만약 여러분이 아는
아주 혐오스러운 백인을 놓고
유색인종인 사람을 옆에 둔다면,
가령 멋있는 흑인을 둔다면,
이 또한 그런 연상작용을 끊는데에
실제로 도움이 됩니다.
그러니까 제프리 다머(백인 연쇄살인범)와
콜린 파월(흑인 정치인)을 생각하세요.
이 둘을 계속 보세요.
알겠죠? (웃음)
그러니까 중요한 건
여러분의 편견을 직시하는 겁니다.
제발, 꼭, 부정만 하지 마시고
반증하는 자료를 찾아보세요.
오래된 고정관념이 틀렸다는
사실을 증명해주는 자료를요.
좋아요, 이게 첫번째였구요. 두번째,
제가 하려는 말은 젊은 흑인 남성들을
배척하지 말고 마주해달라는 겁니다.
이게 아주 어려운 일은 아닙니다.
하지만 의식적이고 의도적으로
해야하는 일 중 하나죠.
몇 년 전에 제가 월스트리트 지역을
지나고 있었습니다.
제 동료 중 아주 멋진 여성이 있는데
그녀와 함께 있을 때였습니다.
저와 함께 다양성에 대한 일을 하던
그녀는 유색인종 한국인이었습니다.
아주 밤 늦은 시간에 우리는 밖에서
길을 잃고 주변을
방황하는 중이었습니다.
저는 길 건너에 있는 이 사람을 보고
'오 잘됐다, 흑인이네' 생각했습니다.
걸어가면서
그런 생각을 하는 줄도 몰랐습니다.
그리고 동료였던 그녀는
"오, 이거 흥미롭네" 하더군요.
길 건너에 있던 남자는 흑인이었습니다.
저는 흑인들이 일반적으로
길을 더 잘 안다고 생각한 겁니다.
왜 그런지는 정확히 모르지만
그게 그냥 제 생각이었어요.
제 동료는 "너는 '좋았어, 흑인이군.'
이라고 생각했겠지?
근데 난 '어머나, 흑인이야.'
라고 생각했어."라고 말했죠.
다른 방향이었습니다.
같은 필요, 같은 남자, 같은 옷,
같은 시각, 같은 길에서
다른 반응이 나온거죠.
그리고 그녀는 "아, 어쩌면 좋아.
나는 다양성 상담가인데
흑인을 그렇게 봤어!
나도 유색인종인데, 맙소사!"
그리고 저는 "있잖아,
우리 좀 진정해보자."라고 말했습니다.
그러니까 저는, '흑인'을
알고 지낸지는 오래되었단 말이죠.
(웃음)
우리 아버지가 흑인이시라구요.
무슨 말인지 아시겠어요?
전 195cm짜리 흑인 아들이 있고
흑인 남자랑 결혼했다구요.
흑인에 관한 제 경험은
꽤 넓고 깊은 것이라
저는 그 흑인이 어떤 사람일지
꽤 잘 알아볼 수 있었고
제 예상이 맞았던 거죠.
그가 말했죠. "네, 숙녀분
거기 잘 알죠. 모셔다 드릴게요."
여러분, 편견이란 우리가
누군가를 미처 알아보기도 전에
그들에 대해 우리 스스로가
지어내는 이야기입니다.
하지만 그들이 누군지
우리가 어떻게 알 수 있을까요?
그들을 피하고,
두려워하라고 배웠는데 말입니다.
당신이 불편함을 느끼는 쪽으로
한 발짝 다가가 보세요.
정신나간 위험을 감수하라는게 아닙니다.
제 말은 그저 조사를 좀 해보시고
여러분의 사회적,
직업적 집단을 넓혀보세요.
당신의 집단 안엔 누가 있죠?
누가 없습니까?
흑인 청년, 사람, 남성, 여성들과
진정한 관계를 얼마나 맺고 계십니까?
혹은 당신과 크게 다르거나
말하자면 당신 스타일과는
다른 사람들과는요?
여러분 주변을 한 번 둘러보세요.
여러분의 직장이나, 교실
기도드리는 곳이든, 어디든
흑인 청년이 있을겁니다.
여러분은 좋은 사람이니까
인사도 나누시겠죠.
제 말은 더 깊고, 가깝고
한층 더 나아가서
사람을 전체로 볼 수 있고
고정관념을 거스를 수 있게 하는
그런 관계, 그런 우정을
쌓으라는 겁니다.
저는 제 백인 친구들 중에
꼭 그런 사람들이 있기 때문에
여러분들 중 몇 명은
그럴거란 걸 압니다.
"너는 내가 지금 얼마나
이상한지 모르지.
내가 잘 할 수 있을 것 같지 않아.
내가 다 망칠 것 같아."라고 말하죠.
어쩌면 그럴지도요.
하지만 이건 완벽에 대한 것이 아니라
관계에 대한 것입니다.
그리고 불편한 과정을 거치지 않고선
편안해질 수 없습니다.
여러분들은 그냥 해 보셔야 합니다.
제가 말하고자 하는 것은
어떤 젊은 흑인 남성이
당신 앞에 다가온다면, 진정으로,
진심으로 초대에 응하세요.
모든 사람들을 말하는 것이 아닙니다.
당신의 인간성을 볼 수 있는 사람을
찾아 나서십시오.
아시다시피, 공감이나 동정심이란
당신과는 다른 사람들과
관계를 맺을 때 나오는 것입니다.
이 때 아주 강력하고 아름다운 것이
일어나기 시작합니다.
여러분은 그들이 당신임을
그들의 당신의 일부임을,
그들이 당신의 가족임을 깨닫고
당신은 구경꾼에서 벗어나고,
행동하는 사람이 되며,
지지자, 연합국이 될 것입니다.
그러니까 편안함에서 벗어나서
더 크고 밝은 곳으로 나아가십시오.
그래야만 우리가 퍼거슨 사건이
다시 반복되는 것을 막을 수 있습니다.
그래야만 우리는 모두가,
특히 젊은 흑인 남성들이 잘 자라는
공동체를 만들 수 있습니다.
마지막 것은 좀 어려울텐데요.
저도 알지만
어쨌거나 말씀드리겠습니다.
우리가 뭔가 보았을 땐
말할 용기를 내야만 합니다.
그 상대가 우리가
사랑하는 사람이라도 말입니다.
휴가 때 식탁에 둘러앉아서
좋은 시간을 보낼 때 말입니다.
대부분의 여러분들이 휴가를 가지겠죠.
식탁에서 오가는 대화들을 듣게 되죠.
당신은 이런 말을 하게 됩니다.
"할머니가 혐오주의자였어!"
(웃음)
"조 삼촌이 인종 차별주의자라니!"
우린 할머니를 사랑하고
조 삼촌을 사랑하죠. 그럼요.
그 분들이 좋은 사람인줄은 알지만
그 분들의 말씀은 틀렸습니다.
우리는 한마디 할 줄 알아야 합니다.
왜냐면 식탁에 누가 있는 줄 아세요?
아이들도 그 식탁에 앉아있습니다.
왜 이런 편견이 죽지 않고
세대를 걸쳐 이동하는지 궁금하죠?
우리가 아무 말도
하지 않기 때문입니다.
우린 말할 수 있어야 합니다. "할머니,
이젠 그렇게 부르시면 안돼요."
"조 삼촌, 그런 대접을 받아
마땅하다니요.
그런 대접을 받아
마땅한 사람은 없어요."
우리는 아이들이 인종차별의 문제를
외면하지 않게 해야 합니다.
특히 젊은 흑인 아들을 둔
흑인 부모님들은
그렇게 할 수도 없을 때 말입니다.
우리는 사랑스러운 아이들에게
미래에 대해 말해주어야 합니다.
우린 그들에게 말해줘야 합니다.
우린 놀라운 이상을 가진 나라를 가졌고
엄청나게 노력해서 진보를 이룩했지만
아직 완성된 것이 아니라고 말입니다.
우리에게는 구세대의 잔재가 남아있고
이것은 우리의 기관과 사회, 세대를
물들이고 있으며,
우월성을 조장하고,
결국은 절망과 불공평한 차이,
젊은 흑인들에 대한 끔찍한
평가 절하로 이어질 수 있다고요.
우리는 아직 싸우고
있다고 말해줘야 합니다.
유색인종에 대한 차별,
젊은 흑인 남성에 대한 차별에 대해서
그리고 저는 여러분이
흑인이 그들 자체로 보일 수 있는
사회를 만들기 위해서
부당함에 맞서는,
사회에 변화를 도모하는 사람이 되길
바란다고 말해주어야 합니다.
정말 많은 멋진 흑인들이 있습니다.
가장 멋진 정치가,
용감한 군인,
경탄할 만한,
고된 노동을 하는 노동자들.
이 사람들은 가장
강력한 전도가가 될 것입니다.
이들은 뛰어난 과학자고,
예술가이며 작가입니다.
엄청난 코메디언이죠.
그들은 맹목적으로
사랑을 주는 할아버지이고
보살피는 손주입니다.
그들은 강인한 아버지이며
자신의 꿈을 지닌 청년입니다.
감사합니다.
(박수)
Latem pojechałam na dłuższą wycieczkę.
Dobrze się bawiłam,
słuchając "The Warmth of the Other Suns"
autorstwa wspaniałej Isabel Wilkerson.
Książka opisuje ucieczkę
6 milionów czarnych ludzi
z południa USA w latach 1915-1970.
Szukali wytchnienia od okrucieństwa
i nowych możliwości na północy USA.
Książka była pełna historii
o sile i mądrości Afroamerykanów,
ale też ciężko było słuchać o koszmarach,
poniżeniach i upokorzeniach,
których doświadczyli.
Najgorsze było słuchanie o pobiciach,
paleniu i linczowaniu czarnych ludzi.
Mówię: "Nie, to jest dla mnie za trudne,
muszę odpocząć, włączę radio".
Włączyłam radio i co słyszę,
Ferguson w stanie Missouri,
Michael Brown,
młody czarny chłopak, nieuzbrojony,
zastrzelony przez białego policjanta,
leżał tak potem zakrwawiony na ziemi
przez cztery godziny,
a na ten koszmarny widok patrzyły
jego babcia, małe dzieci i sąsiedzi.
i pomyślałam:
"Znowu to samo".
To krzywdzenie, piętnowanie czarnych ludzi
trwa już od tylu lat.
To ciągle ta sama historia,
tylko nowe imiona.
Nieważne czy to Amadou Diallo.
Nieważne czy to Sean Bell,
Oscar Grant,
Trayvon Martin.
Ta przemoc i okrucieństwo
tkwią w amerykańskiej psychice.
To część naszego wspólnej historii.
Co zamierzamy z tym zrobić?
Znacie ten głos, który mówi,
żeby przejść na drugą stronę ulicy,
zamknąć drzwi,
pilnować torby,
gdy widzicie czarnych mężczyzn?
Ten głos.
Może nie strzelamy do ludzi na ulicy,
ale te same stereotypy i uprzedzenia,
które napędzają te tragiczne zajścia
są w nas.
Dalej nas ich uczą.
Wierzę, że możemy zapobiec tym zajściom,
takim tragediom jak w Ferguson,
jeśli spojrzymy wgłąb siebie
i będziemy chcieli się zmienić.
Dlatego wzywam was do działania.
Proponuję dzisiaj,
abyście przemyśleli trzy rzeczy,
żeby zapobiec wydarzeniom,
których symbolem jest Ferguson.
Trzy rzeczy, które mogą pomóc
zmienić nasze wyobrażenie
o czarnym mężczyźnie.
Trzy rzeczy, które mogą
nie tyko ich ochronić,
ale pozwolą im się też w pełni rozwinąć.
Wyobraźcie to sobie.
Wyobraźcie sobie, że Ameryka jest dumna
ze swoich młodych, czarnych obywateli,
widząc w nich przyszłość,
darząc ich otwartością i łaską,
jaką dajemy bliskim.
Jak by to poprawiło nam życie?
O ile lepszy byłby nasz kraj?
Po pierwsze
musimy spojrzeć prawdzie w oczy.
Przestańmy na siłę być dobrymi ludźmi.
Nam potrzeba prawdziwych ludzi.
Czasem podchodzą do mnie uczestnicy
moich zajęć o różnorodności kulturowej
i mówią: "O! Pani Różnorodność!
Cudownie, że pani z nami jest...
(Śmiech)
...ale my nie jesteśmy
ani trochę uprzedzeni".
Więc pytam: "Naprawdę?
Bo chociaż pracuję w tym na co dzień,
to widzę, że nawet ja mam uprzedzenia".
Niedawno leciałam samolotem
i usłyszałam głos kobiety-pilotki
i byłam podekscytowana,
"My, kobiety, w końcu rośniemy w siłę,
jesteśmy już w przestworzach!".
Nagle zaczęły się turbulencje
i pierwsze co pomyślałam, to
"Mam nadzieję, że laska nad tym panuje".
(Śmiech)
No właśnie.
Nawet nie myślałam, że to uprzedzenie,
aż do drogi powrotnej,
gdy zawsze steruje mężczyzna
i często są turbulencje,
ale nigdy nie miałam wątpliwości
co do umiejętności pilota.
To na pewno nie jego wina!
I tutaj mamy problem.
Bo jak mnie ktoś zapyta, to powiem
"Świetnie, że kobieta jest pilotką!".
Ale w podbramkowej sytuacji
wychodzą ze mnie stereotypy,
o których nie miałam pojęcia.
Szybkie maszyny w przestworzach,
chcę do tego faceta.
To mój stereotyp.
Mój stereotyp to mężczyźni.
A twój stereotyp?
Komu ufasz?
Kogo się boisz?
Z kim od razu czujesz więź?
Komu schodzisz z drogi?
A teraz to, czego się dowiedzieliśmy.
W internecie można zrobić
Test Utajonych Skojarzeń,
mierzący podświadome uprzedzenia.
Zrobiło go pięć milionów ludzi.
Wyszło, że nasza słabość to biała skóra.
Po prostu lubimy białych ludzi.
Wolimy biały kolor skóry. A co to znaczy?
Gdy widzimy zdjęcia
czarnoskórych i białych ludzi,
zdecydowanie szybciej wiążemy
coś pozytywnego z białym człowiekiem
niż wtedy, gdy próbujemy powiązać
coś pozytywnego z czarną
osobą, i na odwrót.
Gdy widzimy twarz czarnoskórego,
łatwiej wiążemy z czymś
negatywnym ten kolor skóry,
niż kolor biały.
70% testowanych białych woli rasę białą.
50% testowanych czarnych woli rasę białą.
To dotyczy nas wszystkich.
Co zrobić z tym, że mózg
automatycznie tworzy powiązania?
Teraz pewnie sobie myślisz:
"Masz rację.
Będę mniej uwagi zwracać na kolor skóry!
Obiecam to sobie!".
Więc powiem ci: nie!
Zrobiliśmy już wszystko, żeby coś zmienić,
żeby przestać dostrzegać kolor skóry.
Problemem nigdy nie był
sam kolor skóry, ale nasza reakcja.
Ignorowanie koloru to utopia.
Gdy jesteśmy zajęci ignorowaniem koloru,
nie uświadamiamy sobie, jak różnice rasowe
uniemożliwiają niektórym ludziom rozwój,
czasem prowadząc do przedwczesnej śmierci.
Naukowcy mówią, że nic z tego.
Nie zamykaj oczu na kolor skóry!
Wprost przeciwnie:
gap się na świetnych czarnoskórych ludzi.
(Śmiech)
Patrz na ich twarze i zapamiętuj je,
bo gdy patrzymy
na wspaniałych czarnych ludzi,
pomaga to odwrócić
niektóre schematy myślowe.
Dlaczego pokazuję zdjęcia
tych pięknych czarnych mężczyzn?
Nie dałam rady pokazać wszystkich.
Chodzi o to,
że próbuję zmienić to, kim są
dla was czarni mężczyźni.
Chcę wam przypomnieć,
że czarnoskórzy młodzieńcy
wyrastają na wspaniałych ludzi,
którzy poprawiają nam życie.
Kolejna sprawa.
Jest jeszcze druga możliwość,
ale ona tylko tymczasowo zmienia
nasze automatyczne założenia.
Wiadomo,
że jeśli znajomego białego człowieka,
który budzi okropne skojarzenia
zestawisz z kimś innej rasy,
fantastyczną ciemnoskórą osobą,
może to faktycznie odwrócić skojarzenia.
Na przykład Jeffery Dahmer i Colin Powell.
Po prostu się na nich pogapcie.
(Śmiech)
Ale właśnie o to chodzi.
Poszukaj w sobie uprzedzeń.
Błagam, nie mów, że ciebie to nie dotyczy
tylko poszukaj dowodów na to,
że czasem faktycznie źle oceniasz innych.
To była pierwsza rzecz.
Czas na punkt drugi.
Wyjdź naprzeciw czarnym młodym ludziom,
zamiast się od nich odsuwać.
To nawet nie jest takie trudne,
ale to jedna z tych rzeczy,
które musisz robić świadomie i rozmyślnie.
Byłam raz na Wall Street kilka lat temu
razem z koleżanką, cudowną kobietą,
prowadzi ze mną warsztaty, jest Koreanką.
Było późno w nocy,
a my trochę się zgubiłyśmy.
Po drugiej stronie zobaczyłam
czarnego faceta i od razu się ucieszyłam.
Mimowolnie zaczęłam iść w jego stronę,
moja znajoma nie była tym wniebowzięta.
Mężczyzna po drugiej stronie był czarny,
a mi się wydaje, że czarni faceci
zwykle wiedzą, gdzie są.
Nie wiem, dlaczego tak myślę.
Znajoma powiedziała,
że ja mówiłam "hurra, czarny",
a ona myślała "ojej, czarny".
Dwie różne bajki. Ten sam facet,
te same ubrania, ta sama potrzeba,
ta sama pora, ta sama ulica,
zupełnie inna reakcja.
Ona na to: "Tak źle się z tym czuję!
Przecież pracuję z takimi ludźmi!
Ulegam stereotypom,
a sama nie jestem biała!".
A ja mówię: "Spokojnie, nie przejmuj się".
Musicie zrozumieć, że mam
duże doświadczenie z czarnymi facetami.
(Śmiech)
Mój tata jest czarnoskóry.
Mam prawie dwumetrowego czarnego syna
i byłam żoną czarnego faceta.
Wiem, jacy mogą być czarnoskórzy mężczyźni
i po prostu mam do nich intuicję.
Co do tego faceta też miałam rację.
Powiedział: "Drogie panie, wiem,
czego szukacie, zaprowadzę was".
Uprzedzenia to obrazy ludzi,
jakie tworzymy,
zanim dowiemy się, kim są.
Ale jak się tego dowiedzieć,
jeśli nauczono nas
niektórych unikać i się ich bać?
Odważnie podejdźcie do tego,
co jest dla was niekomfortowe.
Nie chodzi o to, żeby kusić los.
Po prostu zróbcie mały przegląd,
poszerzcie grono znajomych,
kontakty służbowe.
Kto do nich należy?
A jakich ludzi w nich brakuje?
Jak wiele wartościowych relacji
masz z młodymi czarnoskórymi ludźmi,
mężczyznami czy kobietami?
Lub z kimkolwiek, kto się od ciebie różni
i prowadzi inny tryb życia?
Po prostu się rozejrzyj.
Bo może w twojej pracy, klasie,
kościele, jest jakiś czarny chłopak.
Tak, jesteś dla niego uprzejmy,
ale spróbuj zrobić krok dalej,
zawrzyj takie znajomości,
takie przyjaźnie, które spowodują,
że zobaczysz pełny obraz danej osoby
i nie poddasz się stereotypom.
Są tam niektórzy z was,
wiem, bo sama mam takich
białych znajomych, co powiedzą:
"Ja jestem taki niezdarny w tych sprawach.
Chyba mi to nie wyjdzie.
Na pewno zrobię coś nie tak".
Może i tak, ale tu chodzi o więź,
a nie o perfekcję.
Poza tym, aby poczuć się komfortowo,
najpierw musisz poczuć się niezręcznie.
Po prostu musisz to zrobić.
A wy, młodzi czarni mężczyźni,
jeśli spotkacie kogoś wiarygodnego,
o szczerych intencjach, przyjmijcie go.
Nie każdy chce wam zaszkodzić.
Rozglądajcie się za ludźmi, którzy
dostrzegają w was szlachetność.
Empatia i współczucie,
to właśnie zyskujemy dzięki relacjom
z osobami różnymi od nas.
Dzieję się wtedy coś nadzwyczajnego.
Zdajesz sobie sprawę, że oni to ty,
że są częścią ciebie,
należą do twojej rodziny,
a wtedy przestajemy być obserwatorami,
i stajemy się uczestnikami, zwolennikami,
stajemy się partnerami.
Wyjdź poza strefę komfortu,
żeby przeżyć coś większego, jaśniejszego,
bo dzięki temu unikniemy
takich zdarzeń jak w Ferguson.
Tak właśnie tworzymy środowisko,
w którym wszyscy mogą się rozwijać,
szczególnie czarni młodzi mężczyźni.
Ostatnia rzecz, którą wam
zasugeruję będzie trudniejsza,
ale i tak chcę o niej powiedzieć.
Jeżeli widzimy coś niepokojącego,
musimy mieć odwagę zareagować,
nawet gdy chodzi o naszych najbliższych.
Idą święta,
to czas, gdy siedzimy przy stole,
miło spędzamy czas z bliskimi.
Tak czy owak, wielu z nas
na pewno będzie świętować,
więc przysłuchuj się rozmowom przy stole.
Zacznij je komentować, mówiąc chociażby:
"Babcia jest po prostu niesprawiedliwa".
(Śmiech)
"Ale z wujka Józka jest rasista!".
Przecież bardzo kochamy
babcię i wujka Józka.
Wiemy, że są dobrymi ludźmi,
ale to, co mówią, jest niesłuszne.
Trzeba umieć zareagować,
bo wiecie, kto jeszcze siedzi przy stole?
Przy tym stole siedzą też dzieci.
A my później zachodzimy w głowę,
dlaczego ludzie dalej mają uprzedzenia.
Bo nic nie mówimy!
Musimy być skłonni powiedzieć na głos:
"Babciu, nie nazywamy już tak tych ludzi".
"Wujku Józku, to nieprawda,
że on na to zasłużył.
Nikt nie zasługuje na takie traktowanie".
Trzeba mieć odwagę
nie osłaniać naszych dzieci
przed okropieństwami rasizmu,
podczas gdy czarni rodzice
nie mogą sobie na to pozwolić,
szczególnie ci mający synów.
Musimy naszym pociechom,
naszej przyszłości, powiedzieć,
że nasz kraj jest cudowny
i ma niesamowite ideały,
pracowaliśmy niezmiernie ciężko
i udało nam się sporo osiągnąć,
ale to jeszcze nie koniec.
Wciąż tkwią w nas stare przekonania
o wyższości jednych nad drugimi,
co powoduje, że wdrażamy je
również do naszych instytucji,
do społeczeństwa, kolejnych pokoleń,
a to prowadzi do rozpaczy
i braku równowagi
i do katastrofalnego pozbawiania
wartości czarnych mężczyzn.
Musicie im wyjaśnić, że nadal walczymy,
aby dostrzegać i kolor skóry
i psychikę czarnych młodych mężczyzn,
ale że wy oczekujecie od nich,
że będą częścią tej siły w społeczeństwie,
która przeciwstawi się niesprawiedliwości
i będzie chciała przede wszystkim
stworzyć społeczeństwo, które doceni
całokształt czarnych młodych ludzi.
Tak wielu wspaniałych czarnych mężczyzn,
wybitnych polityków,
odważnych żołnierzy
ciężko pracujących robotników.
To charyzmatyczni mówcy.
To niezwykli naukowcy, artyści i pisarze.
Są energicznymi komikami
Są najdroższymi dziadkami,
opiekuńczymi synami.
To silni ojcowie
i młodzi mężczyźni, którzy
mają swoje własne marzenia.
Dziękuję.
(Brawa)
Este verão, fiz uma grande viagem
por estrada
e passei um tempo maravilhoso a ouvir
o espantoso "The Warmth of Other Suns"
de Isabel Wilkerson.
Documenta a fuga
de seis milhões de negros do sul
entre 1915 e 1970,
à procura de alívio de toda a brutalidade
e a tentar arranjar
melhores oportunidades no norte.
Está cheio de histórias
da resistência e do fulgor
dos afro-americanos.
Era difícil ouvir todas as histórias
dos horrores, da humildade
e das humilhações.
Era difícil sobretudo ouvir falar
dos espancamentos e incêndios
e dos linchamentos dos negros.
E eu disse:
"Isto é muito profundo,
"preciso de uma pausa,
vou ligar a telefonia".
Liguei-a e lá estava:
Ferguson, no Missouri,
Michael Brown,
um negro de 18 anos,
desarmado, baleado por um polícia branco,
estendido morto no chão,
a esvair-se em sangue durante quatro horas
enquanto a avó, crianças e vizinhos
observavam horrorizados.
E eu pensei:
"Voltamos ao mesmo".
Esta violência, esta brutalidade
contra os negros
existe há séculos.
É sempre a mesma história,
só com nomes diferentes.
Podia ter sido Amadou Diallo,
podia ter sido Sean Bell,
podia ter sido Oscar Grant,
podia ter sido Trayvon Martin.
Esta violência, esta brutalidade,
é uma coisa que faz parte
da nossa psique nacional.
Faz parte da nossa história coletiva.
Que vamos fazer quanto a isto?
Vocês sabem que uma parte de nós mesmos
ainda atravessa a rua,
tranca as portas,
corre as persianas,
quando vemos jovens negros?
Essa parte...
Sei que não andamos
a alvejar pessoas na rua,
mas afirmo que os mesmos
estereótipos e preconceitos
que alimentam este tipo
de incidentes trágicos
estão dentro de nós.
Também fomos criados com eles.
Acredito que podemos acabar
com este tipo de incidentes,
impedir que aconteçam estes Fergusons,
olhando para nós mesmos
e estando dispostos a mudar.
Por isso, faço-vos um apelo à ação.
Há três coisas que gostava de vos propor
hoje para refletirem
como formas de impedir
que voltem a acontecer Fergusons:
três coisas que acho que nos podem ajudar
a alterar a nossa imagem de jovens negros,
três coisas que, espero, os protegerão
mas também abrirão o mundo,
para que eles possam prosperar.
São capazes de imaginar isso?
Conseguem imaginar o nosso país
a aceitar os jovens negros
considerando-os como
uma parte do nosso futuro,
dando-lhes a abertura, a graça
que damos às pessoas que amamos?
Como não seriam melhores as nossas vidas?
Como não seria melhor o nosso país?
Vou começar pelo número um.
Temos que sair da negação.
Precisamos de deixar
de tentar ser boas pessoas.
Precisamos de pessoas reais.
Eu faço um trabalho muito diversificado,
as pessoas vêm ter comigo
no início da "workshop" e dizem:
"Mrs. Diversity Lady,
ainda bem que está aqui...
(Risos)
"... mas não temos um único osso
preconceituoso no nosso corpo".
E eu: "A sério?
"Porque eu faço este trabalho
todos os dias
"e vejo todos os meus preconceitos".
Ainda há pouco tempo, num avião,
ouvi a voz duma mulher piloto
no sistema de audiocomunicação
e fiquei tão excitada,
tão entusiasmada, do tipo:
"Mulheres! Estamos a progredir!
"Já chegámos à estratosfera!"
(Risos)
Estava bom tempo, depois começou
a haver turbulência e sobressaltos
e eu:
"Espero bem que ela saiba guiar".
(Risos)
Eu sei. Esperem!
Eu só percebi que era um preconceito
quando regressei e havia um tipo a guiar,
turbulento e desajeitado
e eu nunca pus em causa
a confiança no condutor masculino.
O piloto é sempre bom.
É este o problema.
Se me perguntassem explicitamente,
eu diria:
"Mulher a conduzir? Fantástico!"
Mas parece que,
quando as coisas se complicam,
e há problemas, algum risco,
entro num preconceito
que nem sabia que tinha.
Aviões a jato a acelerar no céu,
quero um homem.
É a minha predefinição.
Os homens são a minha predefinição.
Quem é a vossa predefinição?
Em quem confiam?
De quem têm medo?
Com quem implicitamente
nos sentimos ligados?
De quem fugimos?
Vou contar-vos o nós aprendemos.
O teste da associação implícita,
que mede os preconceitos inconscientes
— vão à Internet e façam-no "online" —
já foi feito por cinco milhões de pessoas.
Acontece que
a nossa predefinição é "branco".
Gostamos de pessoas brancas.
Preferimos os brancos.
O que é que eu quero dizer com isso?
Quando mostramos às pessoas imagens
de homens negros e homens brancos,
associamos mais rapidamente
essa imagem com uma palavra positiva,
esse branco com uma palavra positiva,
do que quando tentamos associar
uma palavra positiva
com um rosto negro e vice-versa.
Quando vemos um rosto negro,
é-nos mais fácil ligar o negro à negativa
do que o branco à negativa.
Uns 70% das pessoas brancas
que fazem o teste preferem os brancos.
Uns 50% das pessoas negras
que fazem o teste preferem os brancos.
Nós estávamos todos de fora
quando chegou a contaminação.
O que fazer quanto ao facto de
o nosso cérebro associar automaticamente?
Uma das coisas em que provavelmente
estão a pensar
e de que provavelmente gostam,
sabem o que é?
"Eu vou redobrar
a minha cegueira quanto à cor.
"Vou empenhar-me nisso".
Vou sugerir-vos; Não!
Fomos o mais longe que pudemos
a tentar fazer a diferença,
a tentar não reparar na cor.
O problema nunca foi repararmos na cor,
Foi o que fazíamos
quando reparávamos na cor.
É um falso ideal.
Enquanto estivermos preocupados,
fingindo que não reparamos,
não temos consciência das formas
em que a diferença étnica
está a alterar
as possibilidades das pessoas,
o que as impede de se esforçarem
e, por vezes, lhes provoca
uma morte precoce.
Na verdade, os cientistas
estão a dizer-nos:
"Não vale a pena. Nem sequer
pensem na cegueira quanto à cor".
O que eles nos sugerem
é que olhemos para negros espantosos.
(Risos)
Olhemos para eles cara a cara
e os memorizemos,
porque, quando olhamos
para pessoas negras espantosas
isso ajuda-nos a dissociar
a associação que ocorre
automaticamente no nosso cérebro.
Porque é que julgam
que eu estou a mostrar
estes homens negros lindíssimos
por detrás de mim?
(Risos)
Há tantos, que tive que eliminar muitos.
Ok, a resposta é esta:
Estou a tentar mudar
as vossas associações automáticas
sobre quem são os homens negros.
Estou a tentar lembrar-vos
que os jovens negros se transformam
em seres humanos espantosos
que mudaram a nossa vida
e a tornou melhor.
Portanto, é esta a resposta.
A outra possibilidade na ciência,
— e é apenas uma mudança temporária
nas nossas deduções automáticas —
mas uma coisa que sabemos
é que, se arranjarmos uma pessoa branca,
odiosa, que conhecermos,
e a colarmos ao pé duma pessoa de cor,
um negro, que seja fabuloso,
por vezes, isso também
pode levar-nos a dissociar.
Pensem no assassino Jeffrey Dahmer
e em Colin Powell.
Basta olhar para eles, não é?
(Risos)
Portanto, procurem os vossos preconceitos.
Por favor, saiam da vossa negação
e procurem dados que a desmintam,
que provem que os vossos
velhos estereótipos são incorretos.
Este é o número um. Número dois:
O que vou dizer é: aproximem-se
dos jovens negros em vez de fugirem deles.
Não é o mais difícil de fazer,
mas também é uma das coisas
em que temos que estar conscientes
e ter uma intenção.
Eu estava na área de Wall Street,
já há uns anos.
Estava com uma colega minha,
que é maravilhosa.
Ela faz comigo trabalho sobre diversidade
e é de cor, é coreana.
Estávamos na rua, a noite ia adiantada.
Estávamos perdidas, a pensar
para onde é que devíamos de ir.
Vi uma pessoa do outro
lado da rua e pensei:
"Ótimo, um negro".
Dirigi-me a ele, sem sequer pensar.
E ela: "Oh, é interessante".
O tipo era negro.
Eu acho que os negros geralmente
sabem para onde vão.
Não sei porque é que penso assim,
mas é o que penso.
(Risos)
E ela: "Oh, estás a dizer:
'Ah, um negro!'?
"Eu ia dizer, 'Uh, um negro'".
Outra direção. A mesma necessidade,
o mesmo tipo, as mesmas roupas,
a mesma hora, a mesma rua,
uma reação diferente.
E ela: "Sinto-me tão mal.
Sou uma conselheira de diversidade.
"Caí nessa do negro.
Eu sou uma mulher de cor. Oh, meu Deus!"
E eu: "Sabes que mais? Por favor.
Temos que descontrair".
É preciso perceberem
que eu tenho antepassados negros".
(Risos)
O meu pai é negro.
Percebem o que estou a dizer?
Tenho um filho negro com 1,96 m.
Sou casada com um negro.
A minha componente negra
é tão ampla e tão profunda
que podia imaginar muito bem
quem era aquele negro,
e era o meu tipo de negro.
Ele disse: "Minhas senhoras,
sei onde querem ir, Eu levo-as lá".
Os preconceitos são as histórias
que nós inventamos sobre as pessoas
antes de sabermos
quem elas são na realidade.
Mas como vamos saber quem elas são
quando nos disseram para as evitarmos
e termos medo delas?
Vou pedir-vos para avançarem
de encontro ao vosso desconforto.
Não estou a pedir-vos
que corram riscos perigosos.
Estou a dizer, ao menos
façam um inventário,
alarguem os vossos círculos
sociais e profissionais.
Quem está no vosso círculo?
Quem falta?
Quantas relações autênticas têm
com jovens negros, pessoas,
homens e mulheres?
Ou de qualquer outra importante diferença
em relação a quem vocês são
e a como vocês vivem, por assim dizer?
Sabem que mais? Olhem à vossa volta.
Pode haver alguém a trabalhar
na vossa sala de aulas,
na vossa igreja, algures,
há aí algum jovem negro
Vocês são amáveis, Dizem olá.
Eu estou a dizer,
vão mais fundo, mais perto,
e construam um tipo de relação
um tipo de amizade que faça
com que vejam a pessoa no seu todo
e combatam realmente os estereótipos.
Conheço alguns que andam por aí.
porque tenho amigos brancos que dirão:
"Não fazes ideia de
como eu sou desajeitado.
"Acho que isso comigo não vai funcionar.
"De certeza que vou estragar tudo".
Pode ser, mas não se trata de perfeição.
Trata-se de ligação.
Não vão sentir-se confortáveis
antes de se sentirem desconfortáveis.
Ou seja, é preciso fazê-lo.
Jovens negros, o que eu estou a dizer
é que, se aparecer alguém, de modo genuino
e autêntico, aceitem o convite.
Nem toda a gente está para vos tramar.
Procurem as pessoas
que vos veem como seres humanos.
É a empatia e a solidariedade
que resulta de relações
com pessoas diferentes de nós.
Acontece uma coisa
deveras poderosa e bela:
começamos a perceber
que elas somos nós,
que elas fazem parte de nós,
que elas somos nós na nossa família,
e deixamos de ser espetadores
e passamos a ser atores,
passamos a ser defensores
e tornamo-nos aliados.
Saiam do vosso conforto
para uma coisa maior, mais brilhante,
porque é assim que impedimos
que aconteça outro Ferguson.
É assim que criamos uma comunidade
em que todos, em especial
os jovens negros, podem prosperar.
A última coisa vai ser mais difícil,
bem sei,
mas vou expô-la na mesma.
Quando vemos qualquer coisa, temos
que ter a coragem de dizer qualquer coisa,
mesmo às pessoas que amamos.
Ora vejam, é feriado
e estamos sentados à mesa,
a passar um bom bocado.
Aliás, é o que acontece
com muitos de nós, num feriado.
Temos que ouvir as conversas
em volta da mesa.
Começamos por dizer coisas como:
"Avó! Que fanática!".
(Risos)
"O tio Joe é racista!?".
Estão a ver, adoramos
a avó e o tio Joe. A sério.
Sabemos que são boas pessoas,
mas o que eles dizem é incorreto.
Precisamos de ser capazes
de dizer qualquer coisa
porque sabem quem mais está à mesa?
As crianças também estão à mesa.
E nós admiramo-nos
por estes preconceitos não morrerem
e passarem de geração em geração?
É porque nós não dizemos nada.
Temos que estar preparados para dizer:
"Avó, já não chamamos isso às pessoas".
"Tio Joe, não é verdade
que ele merecesse isso.
"Ninguém merece isso".
Temos que estar preparados
para não isolar as crianças
da fealdade do racismo
quando os pais negros
não se podem dar ao luxo de o fazer,
principalmente os que têm
filhos negros jovens.
Temos que encarar
os nossos queridos, o nosso futuro,
e temos que lhes dizer
que temos um país espantoso
com ideais incríveis,
que trabalhámos de modo incrível
e fizemos algum progresso
mas ainda não terminámos.
Ainda temos dentro de nós esta coisa velha
sobre a superioridade
e isso leva-nos a interiorizá-la
ainda mais
nas nossas instituições,
na nossa sociedade e gerações,
e provoca o desespero,
as disparidades e uma desvalorização
devastadora dos jovens negros.
"Continuamos a lutar",
é o que temos que lhes dizer,
reparando tanto na cor como no carácter
dos jovens negros,
mas que nós, e esperamos
que eles também,
fazemos parte das forças de mudança
desta sociedade
que se levantarão contra a injustiça
e estamos dispostos, acima de tudo,
a construir uma sociedade
em que os jovens negros
possam ser vistos por tudo aquilo que são
Tantos negros espantosos,
os que são os estadistas mais espantosos
que jamais houve,
soldados corajosos,
trabalhadores incríveis, esforçados.
São pessoas que são poderosos pregadores.
São cientistas incríveis,
artistas e escritores.
São atores dinâmicos.
São avós babados,
filhos carinhosos.
São pais muito fortes
e são jovens com os seus próprios sonhos.
Obrigada.
(Aplausos)
Eu estava numa viagem longa nesse verão
e estava me divertindo muito,
ouvindo o livro incrível
de Isabel Wilkerson
"O Calor de Outros Sóis".
Ele documenta 6 milhões de negros
fugindo do Sul de 1915 a 1970
buscando um refúgio de toda a brutalidade
e tentando encontrar
uma oportunidade melhor no Norte,
e ele estava repleto de histórias
sobre a resiliência e esplendor
dos afro-americanos,
e era também muito difícil ouvir
todas as histórias dos horrores
e da humildade e todas as humilhações.
Foi especialmente difícil ouvir
sobre os açoitamentos e queimaduras
e os linchamentos de homens negros.
E eu disse: "Sabem,
isso é um pouco profundo.
Eu preciso de um tempo.
Vou ligar o rádio."
Eu o liguei e lá estava:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
um negro de 18 anos de idade,
desarmado, baleado por um policial
branco, caído no chão, morto,
sangue escorrendo por quatro horas
enquanto sua avó e criancinhas
e seus vizinhos observavam horrorizados
e eu pensei:
aqui está novamente.
Essa violência, essa brutalidade
contra homens negros
vem acontecendo há séculos.
Quero dizer, é a mesma história.
Apenas com nomes diferentes.
Poderia ter sido Amadou Diallo.
Poderia ter sido Sean Bell.
Poderia ter sido Oscar Grant.
Poderia ter sido Trayvon Martin.
Essa violência, essa brutalidade,
é algo que é realmente parte
da nossa psique nacional.
É parte da nossa história coletiva.
O que nós vamos fazer a respeito?
Sabem aquela parte de nós
que ainda cruza a rua,
tranca as portas,
agarra as bolsas,
quando vemos um jovem negro?
Aquela parte.
Quero dizer, sei que não estamos
atirando nas pessoas pelas ruas,
mas estou dizendo que os mesmos
estereótipos e preconceitos
que estimulam aqueles exemplos
de incidentes trágicos
estão em nós.
Nós fomos educados neles também.
Eu acredito que possamos impedir
esses tipos de incidentes,
que esses Fergusons aconteçam,
olhando para dentro e estando
dispostos a mudar a nós mesmos.
Então tenho um chamado à ação para vocês.
Existem três coisas que quero
oferecer hoje para refletirmos
como maneiras de impedir
que Ferguson aconteça novamente;
três coisas que eu acho que nos ajudarão
a corrigir nossas imagens
dos jovens negros;
três coisas que eu espero
não apenas irão protegê-los,
mas que abrirão o mundo
para que eles possam prosperar.
Vocês podem imaginar isso?
Podem imaginar o nosso país
incluindo os jovens negros,
vendo-os como parte do nosso futuro,
dando-lhes o tipo de abertura,
um tipo de benevolência que
damos àqueles que amamos?
Quanto melhor seriam as nossas vidas?
Quanto melhor seria o nosso país?
Deixem-me começar com o número um.
Temos que nos livrar da negação.
Parem de tentar ser boas pessoas.
Precisamos de pessoas verdadeiras.
Eu faço muitos trabalhos de diversidade
e as pessoas vêm até mim
no começo dos seminários
e dizem: "Oh, Senhorita Diversidade,
estamos muitos felizes por estar aqui...
(Risos)
mas não temos um pingo
de preconceito em nosso sangue".
E eu digo: "É mesmo?
Porque eu faço esse trabalho todo dia
e vejo todos os meus preconceitos."
Não faz muito tempo, eu estava num voo
e ouvi a voz de uma pilota
no sistema de alto-falante,
e fiquei muito empolgada e emocionada.
Eu pensei: "Mulheres, estamos arrasando.
Estamos na estratosfera agora."
Estava tudo bem, até que começou
a ficar turbulento e instável,
e eu pensei:
"Espero que ela saiba pilotar."
(Risos)
Pois é, certo?
Mas eu nem sabia que era preconceito
até eu voltar o outro trecho da viagem
e tem sempre um cara pilotando
e é geralmente turbulento e instável
e eu nunca questionei
a confiança de um piloto.
O piloto é bom.
Agora, aqui está o problema.
Se me perguntarem explicitamente,
eu diria: "Uma pilota: incrível!"
Mas parece que quando as coisas apertam
e ficam um tanto difíceis, arriscadas,
eu me apoio em um preconceito
que eu nem sabia que tinha.
Sabem, aviões rápidos no céu,
eu quero um homem.
Esse é o meu padrão.
Homens são o meu padrão.
Quem é o padrão de vocês?
Em quem vocês confiam?
De quem vocês têm medo?
A quem vocês se sentem
implicitamente conectados?
De quem vocês fogem?
Vou contar a vocês o que descobrimos.
O teste implícito de associação,
o qual mede preconceito inconsciente,
vocês podem fazer on-line.
Cinco milhões de pessoas já o fizeram.
Verificou-se que nosso padrão é o branco.
Nós gostamos de pessoas brancas.
Nós preferimos os brancos.
O que quero dizer com isso?
Quando mostram imagens de
homens negros e brancos às pessoas
conseguimos associar mais rapidamente
aquela foto com uma palavra positiva,
a pessoa branca com a palavra positiva,
do que quando estamos tentando associar
o positivo a um rosto negro e vice-versa.
Quando vemos um rosto negro,
é mais fácil para nós conectar
o negro com o negativo
do que é com o branco e o negativo.
Setenta por cento das pessoas brancas
fazendo aquele teste preferem os brancos.
Cinquenta por cento de pessoas negras
fazendo aquele teste preferem os brancos.
Vejam, todos nós fomos contaminados
pelo preconceito.
O que fazemos com o fato de que
nosso cérebro associa automaticamente?
Sabem, uma das coisas que vocês
estão pensando provavelmente,
e vocês talvez pensem: "Querem saber?
Eu vou simplesmente apostar tudo
na indiferença à cor.
Sim, vou me comprometer com isso."
Vou sugerir isso a vocês? Não.
Nós já fomos ao limite
tentando fazer uma diferença
tentando não ver a cor.
O problema nunca foi o de vermos a cor.
Era o que fazíamos quando víamos a cor.
É um ideal falso.
E enquanto estamos
ocupados fingindo não ver,
não estamos conscientes das maneiras
nas quais a diferença racial
está mudando as possibilidades das
pessoas, que as impedem de prosperar
e às vezes causa a morte prematura delas.
Então, na verdade, o que os cientistas
estão nos dizendo é: esqueçam.
Nem pensem em indiferença à cor.
Na verdade, o que eles estão sugerindo é,
encarem algumas pessoas negras incríveis.
(Risos)
Olhem diretamente para
os rostos delas e os memorizem,
porque quando olhamos
para pessoas incríveis que são negras,
isso ajuda a desassociar
a associação que acontece
automaticamente no nosso cérebro.
Por que vocês acham que estou mostrando
esses homens negros lindos atrás de mim?
Havia tantos que tive que eliminá-los.
Certo, então a coisa é:
estou tentando restaurar suas associações
automáticas sobre quem são homens negros.
Estou tentando lembrar vocês
de que jovens negros cresceram
para tornarem-se seres humanos incríveis
que mudaram e melhoraram a nossa vida.
Então, esta é a questão.
A outra possibilidade na ciência,
está mudando temporariamente
nossas suposições automáticas,
mas sabemos de uma coisa
que se vocês escolherem
uma pessoa branca que é detestável
e a colocarem próxima a uma pessoa de cor,
uma pessoa negra, que seja fabulosa,
isso, às vezes, faz com que
desassociemos também.
Então pensem em
Jeffrey Dahmer e Colin Powell.
Simplesmente os encarem, certo? (Risos)
Então são coisas assim.
Vão procurar o seu preconceito.
Por favor, abandonem a negação
e procurem dados de divergência
que provarão que, na verdade,
seus antigos estereótipos estão errados.
Certo, esse é o número um: número dois,
o que eu vou dizer é caminhem em direção
aos jovens negros e não para longe deles.
Não é o mais difícil a se fazer,
mas também é uma dessas coisas
que vocês têm que ter consciência
e a intenção de fazer.
Eu estive em uma área da Wall Street
uma vez há muitos anos
com uma colega minha
realmente maravilhosa,
que faz trabalho de diversidade comigo,
é uma mulher de cor, coreana.
E estávamos lá fora, era tarde da noite,
sem saber aonde ir, estávamos perdidas.
Eu vi uma pessoa do outro lado da rua
e pensei: "Oh ótimo, um cara negro."
Eu estava indo em direção a ele
sem ao menos pensar nisso.
E ela disse: "Oh, isso é interessante."
O cara do outro lado da rua,
ele era um cara negro.
Eu pensei: "Caras negros geralmente
sabem onde eles estão indo."
Não sei exatamente por que acho isso,
mas é o que eu acho.
Então ela disse: "Oh, você foi tipo,
'Oba, um cara negro'
e eu disse 'Opa, um cara negro.'"
Outra direção. Mesma necessidade,
mesmo cara, mesma roupa,
mesma hora, mesma rua, reação diferente.
Ela disse: "Sinto-me mal.
Sou consultora de diversidade.
Eu fui preconceituosa.
Sou uma mulher de cor. Meu Deus!"
Eu disse: "Quer saber? Por favor.
Nós precisamos relaxar quanto a isso.
Você tem que perceber que eu tenho
uma história com caras negros."
(Risos)
Meu pai é negro.
Entende o que estou dizendo?
Eu tenho um filho negro de 1,95 m.
Eu fui casada com um cara negro.
A minha coisa com o negro
é tão ampla e tão profunda
que eu posso descobrir quem aquele cara é,
e ele era o meu cara negro.
Ele disse: "Olá, senhoritas, eu sei
onde estão indo. Eu levo vocês lá."
Preconceitos são as histórias
que inventamos sobre as pessoas
antes de sabermos de fato quem elas são.
Mas como vamos saber quem elas são
quando nos disseram
para evitá-las e sentir medo delas?
Então vou pedir que caminhem
em direção ao seu desconforto.
E não estou pedindo que
vocês corram riscos loucos.
Só estou dizendo, façam um inventário,
ampliem os seus círculos
social e profissional.
Quem está no seu círculo?
Quem está faltando?
Quantos relacionamentos autênticos
vocês têm com jovens negros,
pessoas, homens, mulheres?
Ou qualquer outra grande
diferença de quem vocês são
e como vocês se comportam, digamos?
Porque, querem saber?
Basta olhar ao seu redor.
Deve haver alguém
no trabalho, na escola,
na sua casa de culto, algum lugar,
existe algum jovem negro lá.
E vocês são legais, dizem oi
Estou dizendo pra irem mais fundo, mais
próximo e construírem relacionamentos,
os tipos de amizades que realmente façam
com que vocês vejam a pessoa holística
e irem realmente contra os estereótipos.
Conheço alguns de vocês aí,
eu sei porque tenho alguns amigos brancos
em particular que dirão,
"Vocês não imaginam como sou desajeitado.
Eu não acho que isso vai funcionar comigo.
Tenho certeza que estragarei tudo."
Certo, talvez, mas isso não tem a ver
com perfeição e sim com conexão.
E vocês não vão ficar confortáveis
antes de se sentirem desconfortáveis.
Quero dizer, vocês têm que fazer isso.
E jovens negros, o que estou dizendo é
se alguém vier ao seu encontro, de modo
genuíno e autêntico, aceitem o convite.
Nem todo mundo está contra vocês.
Vão à procura daquelas pessoas
que podem ver a sua humanidade.
É a empatia e a compaixão
que nasce dos relacionamentos
com pessoas que são diferentes de vocês.
Algo realmente poderoso e lindo acontece:
vocês começam a perceber
que elas são vocês,
que elas são parte de vocês,
que elas estão na sua família,
e assim deixamos de ser espectadores
e nos tornamos atores,
nos tornamos defensores
e nos tornamos aliados.
Então abandonem o seu conforto
por uma coisa maior e mais brilhante,
porque é assim que vamos evitar
que um outro Ferguson aconteça.
É assim que criamos uma comunidade
onde todos, especialmente
jovens negros, podem prosperar.
Essa última coisa será mais difícil
e eu sei, mas vou expressá-la mesmo assim.
Quando vemos uma coisa, nós temos
que ter a coragem de dizer algo,
mesmo para as pessoas que amamos.
Sabem, estamos em férias e será uma época
quando nos sentamos em volta
da mesa e nos divertimos.
Muitos de nós estarão de férias,
e vocês têm que ouvir
as conversas ao redor da mesa.
Vocês começam a dizer coisas do tipo:
"A vovó é preconceituosa."
(Risos)
"O tio Joe é racista."
E sabem, nós amamos
a vovó e o tio Joe. Amamos.
Sabemos que eles são "boas pessoas",
mas o que eles dizem é errado.
E temos que poder dizer algo,
porque sabem quem mais está à mesa?
As crianças estão à mesa.
Nos perguntamos porque esses preconceitos
não morrem e passam de geração a geração?
Porque não estamos dizendo nada.
Temos que estar dispostos a dizer: "Vovó,
não chamamos mais as pessoas assim."
"Tio Joe, não é verdade
que ele merecia aquilo.
Ninguém merece aquilo."
E temos que estar dispostos
a não proteger as nossas
crianças da feiura do racismo
quando os pais negros não podem
se dar ao luxo de fazer isso,
especialmente aqueles
que têm filhos negros jovens.
Nós temos que dizer
às nossas crianças, nosso futuro,
que temos um país fantástico,
com ideais incríveis.
Nós trabalhamos com muito afinco
e fizemos algum progresso,
mas ainda não terminamos.
Ainda temos em nós essa ideia antiga
sobre superioridade e isso está fazendo
com que incorporemos isso
ainda mais nas nossas instituições
e na nossa sociedade e gerações,
e está criando o desespero
e disparidades e uma desvalorização
devastadora dos jovens negros.
Nós ainda lutamos,
vocês têm que dizer a elas,
vendo tanto a cor
quanto o caráter de um jovem negro,
mas que vocês esperam que elas,
sejam parte das forças
de mudança nessa sociedade
que se levantarão contra a injustiça
e estão dispostos, acima de tudo,
a fazer uma sociedade onde jovens negros
possam ser vistos por tudo que eles são.
Tantos homens negros incríveis,
aqueles que são os estadistas
mais incríveis que já viveram,
soldados corajosos,
trabalhadores diligentes e maravilhosos.
Essas são as pessoas
que são pregadores poderosos.
Eles são cientistas incríveis
e artistas e escritores.
Eles são comediantes dinâmicos.
Eles são vovôs corujas,
filhos afetivos.
Eles são pais fortes,
e são jovens com sonhos próprios.
Obrigada.
(Aplausos)
Vara asta eram pe drum
într-o lungă călătorie
și ascultam cu mare plăcere
povestirile lui Isabel Wilkerson
din „Căldura altor meleaguri”.
E o carte despre 6 milioane de negri
care au fugit din sudul SUA
între 1915 și 1970
ca să scape de atîta brutalitate
și să-și caute o viață mai bună
în statele din nord.
E plină de povestiri despre
tenacitatea și inteligența negrilor.
Mi-era însă și foarte greu
să aud relatări
despre atîtea orori,
atîta umilință și atîta înjosire.
Mai ales mi-era greu să aud
despre bătăi și arderi
și despre linșarea negrilor.
Atunci mi-am zis: „E cam prea mult.
Vreau să fac o pauză.
Hai să dau drumul la radio.”
Am pornit radioul și poftim:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
un tînăr negru de 18 ani,
neînarmat, împușcat de un polițist alb,
doborît la pămînt, mort,
a curs sîngele din el patru ore,
în timp ce bunica lui, copiii mici
și vecinii lui se uitau îngroziți.
Și-mi zic:
„Nu se mai termină!”
Violența asta, brutalitatea asta
împotriva negrilor,
aceeași, secole de-a rîndul.
E aceeași poveste,
doar numele sînt altele.
Putea să fie Amadou Diallo.
Putea să fie Sean Bell.
Putea să fie Oscar Grant.
Putea să fie Trayvon Martin.
Violența asta, brutalitatea asta
face deja parte
din psihicul nostru național.
Face parte din istoria noastră colectivă.
Ce ne facem?
Știți partea din noi care încă ne face
să trecem pe trotuarul celălalt,
să ne încuiem ușile,
să ne ținem strîns poșetele
cînd vedem tineri negri?
Da, partea aia.
Sigur, nu împușcăm lumea pe stradă,
dar vreau să spun că aceleași
stereotipuri și prejudecăți
care duc la aceste întîmplări tragice
se găsesc și în noi.
Am fost crescuți cu ele.
Am convingerea că putem opri
incidentele de acest fel,
acești Fergusoni,
dacă ne uităm în sufletul nostru
și acceptăm să ne schimbăm.
Vreau să vă fac un apel la acțiune.
Sînt trei lucruri
la care vreau să ne gîndim astăzi
așa încît ce-a fost la Ferguson
să nu se mai întîmple niciodată,
trei lucruri care cred că ne vor ajuta
să ne corectăm atitudinea
față de negrii tineri,
trei lucruri care sper
nu doar că-i vor proteja,
ci vor crea o societate deschisă,
care să le priască și lor.
Vă puteți închipui?
Vă puteți închipui o Americă
în care negrii tineri să fie incluși
și considerați ca parte a viitorului ei,
care le oferă acea deschidere
și acea indulgență
pe care le-o oferim celor dragi?
Cu cît ne va fi mai bună viața?
Cu cît ne va fi mai bună țara?
Voi începe cu numărul 1.
Trebuie să admitem adevărul.
Nu ne trebuie...
Să nu mai încercăm să fim oameni buni.
Avem nevoie de oameni adevărați.
Mă ocup mult cu diversitatea
și vine lumea la mine la începutul lecției
și-mi spune: „Doamnă «Diversitate»,
ne pare așa bine că ați venit,
(Rîsete)
dar noi nu avem
nici fir de prejudecată în noi.”
Iar eu îmi zic: „Oare?
Că eu fac asta zi de zi și știu
cîte prejudecăți am eu însămi.”
Să vedeți: nu demult eram în avion
și aud vocea pilotului
— o femeie — în difuzoare.
M-am bucurat enorm, eram așa încîntată.
Îmi zic: „Excelent,
noi femeile sîntem grozave!
Acum sîntem și în stratosferă!”
Superb, dar apoi încep
turbulențele și zguduiturile
și m-am gîndit:
„Sper că știe să piloteze.”
(Rîsete)
Ca să vedeți.
Nici nu știam că am prejudecata asta
pînă n-am mers iar cu avionul.
De obicei pilotul e bărbat
și sînt adesea zgîlțîieli,
dar am întotdeauna încredere
într-un pilot bărbat.
Pilotul e bun.
Iată care e problema.
Dacă mă întrebi explicit, îți spun:
„Femeie pilot? Superb!”
În schimb cînd mi se face frică,
cînd sînt mici probleme și riscuri,
se pare că înclin spre o prejudecată
pe care nici nu știam c-o am.
Știți, avioane în viteză pe cer?
Vreau un bărbat.
Asta e prima mea opțiune.
Bărbații sînt prima mea opțiune.
Care e a voastră?
În cine aveți încredere?
De cine vă e frică?
De cine vă simțiți legați automat?
De cine fugiți?
Vă voi spune ce știm.
Testul de asociere implicită
măsoară prejudecățile subconștiente.
Vi-l puteți face pe internet;
5 milioane de oameni și l-au făcut.
Se pare că prima opțiune e albul,
ne plac albii.
Preferăm albii. Ce înseamnă asta?
Cînd ni se prezintă imagini
cu bărbați albi și negri
reușim să asociem mai rapid
poza unui alb cu un cuvînt pozitiv
decît cînd încercăm să asociem
pozitivul cu fața unui negru.
Și invers: cînd vedem o față neagră
ne e mai ușor să cuplăm
negrul cu negativul
decît albul cu negativul.
70% din albii care și-au făcut testul
preferă albii.
50% din negrii care și-au făcut testul
preferă albii.
S-ar zice că eram toți afară
cînd a plouat cu prejudecăți.
Ce ne facem cu aceste
asocieri automate din creier?
Probabil că acum vă gîndiți cam așa:
„Uite ce-o să fac, îmi propun
să-mi pese și mai puțin de culoare.
Așa mă angajez să fac.”
Dar eu vă zic că mai bine nu.
Mai mult decît atît nu putem face
pentru a schimba lucrurile
încercînd să ignorăm culoarea.
Problema nu e că vedem culoarea,
ci ce facem după ce o vedem.
E un ideal fals!
Tot făcîndu-ne de zor că nu vedem,
pierdem din vedere în cîte feluri
schimbă diferența de rasă
potențialul oamenilor,
împiedicîndu-i să prospere
și uneori provocîndu-le
moartea prea timpurie.
Iar cercetătorii asta ne spun:
nici vorbă, nici nu vă gîndiți
să ignorați culoarea.
Dimpotrivă, ce ne sugerează ei
e să ne uităm bine
la negrii extraordinari.
(Rîsete)
Să ne uităm drept în ochii lor
și să-i ținem minte,
pentru că uitîndu-ne
la oameni extraordinari care sînt negri
începem să disociem
asocierea automată din creierul nostru.
De ce credeți că vă arăt bărbații
aceștia negri minunați pe ecran?
Sînt așa mulți
că a trebuit să mai tai din ei.
Uite care e treaba:
încerc să vă readuc la zero asocierile
automate legate de bărbații negri.
Încerc să vă reamintesc
că negrii tineri cresc și devin
niște ființe umane extraordinare
care ne-au schimbat viața,
ne-au făcut-o mai bună.
Uite cum stau lucrurile.
E o altă posibilitate științifică,
prin care ni se schimbă temporar
presupunerile automate.
Știm totuși
că dacă iei o persoană albă
detestabilă pe care o cunoști
și o pui alături de o persoană de culoare,
un negru care e nemaipomenit,
asta ne poate ajuta uneori
să facem disocierea aceasta.
De exemplu, criminalul Jeffrey Dahmer
și secretarul de stat Colin Powell.
Holbați-vă bine la ei, da?
(Rîsete)
Așa se întîmplă.
Căutați-vă prejudecățile.
Vă rog eu frumos, acceptați realitatea
și căutați informații
care să vă infirme vechile stereotipuri,
să arate că sînt greșite.
Bun, asta a fost prima.
Acum a doua.
Vreau să vă spun să vă apropiați
de tinerii negri în loc să vă îndepărtați.
Nu e deloc foarte greu,
dar e unul din acele lucruri
care trebuie făcute
conștient și intenționat.
Eram undeva pe lîngă Wall Street
acum cîțiva ani
cu o colegă de-a mea,
un om absolut minunat,
e și ea tot cu diversitatea
și e femeie de culoare, din Coreea.
Și eram în oraș, noaptea tîrziu, ne uitam
încotro s-o luăm, că ne rătăciserăm.
Și văd pe cineva pe celălalt trotuar
și mă gîndesc: „Mișto, uite un negru!”
Eu mă îndreptam spre el,
fără măcar să mă gîndesc,
iar colega zice:
„Hmm, nu prea știu ce să spun...”
Bărbatul de peste drum era un tip negru.
Eu cred că bărbații negri
în general cunosc drumul.
Nu știu exact de ce, dar așa cred eu.
Îmi spune apoi colega:
„Tu ziceai «Ura, un negru!»,
iar eu ziceam «Vai, un negru!»”,
în partea ailaltă.
Aceeași treabă, același tip,
aceleași haine,
aceeași oră, aceeași stradă.
Altă reacție.
Și zice: „Mă simt groaznic!
Dau consultații de diversitate
și fac faza cu negrul!
Sînt femeie de culoare. O, Doamne!”
Îi zic: „Știi ceva? Te rog frumos.
Calmează-te cu chestia asta.”
Păi nu? Gîndiți-vă de cîtă vreme
am eu de-a face cu negrii.
(Rîsete)
Taică-meu e negru.
Înțelegeți?
Am un fiu negru de 1 metru 95.
Am fost măritată cu un negru.
Relația mea cu negrii
e așa lată și așa lungă
că mă prind imediat
ce fel de tip e un negru.
Iar ăsta era genul meu de negru.
Ne-a spus: „Da, domnițele mele,
știu încotro s-o luați. Vă duc eu.”
Prejudecățile sînt povești
pe care le scornim despre oameni
înainte de a-i cunoaște cu adevărat.
Dar cum facem să-i cunoaștem
dacă ni s-a spus să-i ocolim
și să ne temem de ei?
Așa că sfatul meu e să ieșiți
din zona de confort.
Nu vă cer să vă asumați riscuri nebunești.
Tot ce spun e să faceți inventarul.
Extindeți-vă cercul social și profesional.
Cine e în cercul tău?
Cine lipsește?
Cîte relații autentice
ai cu negrii tineri, bărbați sau femei?
Sau cu alți oameni
foarte diferiți de tine,
cu alt stil de viață, ca să zic așa?
Și știi de ce? Uită-te în jurul tău.
Poate la serviciu, în clasa ta,
în lăcașul tău de cult, undeva,
s-ar putea să fie un tînăr negru.
Fii drăguț, salută-l.
Caută profunzimea,
apropierea, intensitatea.
Construiește acele relații,
acele prietenii
care te vor ajuta
să vezi persoana în întregul ei
și să te împotrivești stereotipurilor.
Știu că unii încercați, pentru că
am în special prieteni albi care spun:
„Nici nu-ți închipui ce stîngaci sînt.
Nu cred că mi se potrivește metoda.
Sigur n-o să reușesc.”
Da, așa o fi, dar aici nu perfecțiunea
contează, ci conexiunea.
Și în plus pînă să ajungi să-ți placă,
mai întîi o să-ți displacă.
Trebuie să încerci.
Iar vouă, negrilor tineri, vă spun
că dacă vă iese cineva în cale,
sincer și autentic, primiți oferta.
Nu toată lumea vă vrea răul.
Porniți în căutarea oamenilor
care vă văd omenia.
Veți găsi empatie și compasiune
în relațiile cu oameni diferiți de voi.
Se întîmplă ceva impresionant și superb:
vă veți da seama
că voi și ei sînteți totuna,
că ei fac parte din voi,
că sînt în familia voastră.
Și atunci nu vom mai fi doar spectatori,
ci devenim participanți,
devenim susținători,
devenim aliați.
Așa că ieșiți din zona de confort
într-un loc mai mare, mai luminos,
pentru că numai așa vom face
să nu se mai repete ce-a fost la Ferguson.
Așa vom crea o comunitate
în care toți, și mai ales tinerii negri,
să putem prospera.
Iar ultimul lucru e mai greu,
știu asta, și totuși o să vi-l spun.
Cînd vedem o neregulă, trebuie
să găsim curajul de a lua atitudine,
chiar și față de care ne sînt dragi.
Sîntem în preajma sărbătorilor
și va veni vremea
cînd vom sta la masă și ne vom simți bine,
în orice caz, mulți sărbătorim.
Ascultați ce se spune la masă.
Atunci spuneți, de exemplu:
„Bunica e intolerantă!”
(Rîsete)
„Unchiul Joe e rasist!”
Sigur, ținem la bunica
și ținem la unchiul Joe, da.
Știm că sînt oameni „cumsecade”.
Dar ce spun ei nu e bine.
Și trebuie să fim în stare să spunem ceva,
pentru că știți cine mai e la masă?
Copiii sînt la masă.
Ne mirăm de ce nu dispar prejudecățile,
ci se transmit din generație în generație?
E din cauză că nu spunem nimic.
Trebuie să fim în stare să spunem:
„Bunico, acum nu mai jignim lumea așa.”
„Unchiule Joe, nu-i adevărat că a meritat.
Nimeni nu merită așa ceva.”
Trebuie să fim în stare
să nu ne mai protejăm copiii
de urîțenia rasismului,
pentru că părinții negri
nu-și permit luxul ăsta,
mai ales cei care au băieți.
Trebuie să-i luăm
pe copiii noștri dragi, viitorul nostru,
și să le spunem
că avem o țară minunată,
cu idealuri incredibile.
Am muncit din răsputeri
și am progresat întrucîtva,
dar n-am terminat.
Încă mai purtăm ideile astea vechi
despre cine e superior
și ajungem să le întipărim
în instituțiile noastre,
în societate și în noile generații.
Iar asta duce la deznădejde,
la inegalități și la o distrugătoare
subestimare a negrilor tineri.
Încă ne e greu — așa să le spuneți —
să vedem atît culoarea
cît și caracterul negrilor tineri,
dar că așteptați de la ei
să fie printre forțele care aduc
schimbarea în această societate,
care vor lupta împotriva nedreptății
și care vor fi gata, înainte de orice,
să construiască o societate în care
negrii tineri să fie văzuți
la adevărata lor valoare.
Atîția negri minunați,
printre cei mai minunați oameni de stat
din cîți au trăit vreodată,
militari curajoși,
muncitori extraordinari și harnici.
Printre ei sînt oratori influenți,
sînt oameni de știință,
artiști și scriitori incredibili,
sînt comici plini de energie,
sînt bunici ocrotitori,
fii iubitori,
sînt tați energici,
sînt tineri cu propriile lor vise.
Mulțumesc.
(Aplauze)
Этим летом я совершила
длинное путешествие на машине,
во время которого я наслаждалась
прекрасной аудиокнигой
Изабель Уилкерсон
«Тепло других солнц».
Она документирует побег
шести миллионов чернокожих с Юга в 1915-1970
в попытке скрыться
от всей жестокости
и найти лучшие возможности
на Севере.
Книга полна историй
о стойкости и уме
афро-американцев,
и было тяжело слушать
все истории об ужасах
и покорности,
и обо всех унижениях.
Особенно тяжело было слушать
о побоях, ожогах
и линчевании чернокожих.
И я подумала: «Это слишком серьёзно.
Мне надо отдохнуть.
Включу-ка я радио».
Я включила его, и вот оно:
Фергюсон, Миссури.
Майкл Браун,
18-летний чёрный мужчина,
безоружный,
застрелен белым полицейским,
оставлен лежать на земле,
истекая кровью, в течение
четырёх часов, в то время как
его бабушка, маленькие дети
и соседи наблюдали с ужасом,
и я подумала:
опять то же самое.
Эта жестокость, это насилие
против чернокожих,
продолжающееся веками.
Это то же самое. Просто другие имена.
Им бы мог оказаться Амаду Диалло.
Им бы мог оказаться Шон Бэлл.
Им бы мог оказаться Оскар Грант.
Им бы мог оказаться Трейвон Мартин.
Это насилие, эта жестокость,
являющиеся частью
нашего национального духа.
Это часть нашей совместной истории.
И что мы будем с этим делать?
Та часть в нас до сих переходит улицу,
запирает двери,
крепко держится за сумки,
когда нам попадаются
молодые чернокожие парни?
Та часть.
Знаю, что мы не стреляем
на улице по людям,
но те самые
стереотипы и предрассудки,
подпитывающие подобные
трагические случаи
находятся в нас.
Нас им научили.
Я верю, мы сможем предотвратить
подобные случаи,
эту Фергюсонщину,
заглядывая в себя и желая измениться.
Я призываю вас к действию.
Сегодня, я предлагаю на обдумывание
три вещи,
чтобы предотвратить новый Фергюсон.
Три вещи помогут нам
исправить представление
о молодых чернокожих парнях.
Три вещи, надеюсь,
не только защитят их,
но и откроют мир, в котором
они смогут процветать.
Сможете такое представить?
Сможете представить нашу страну,
приветствующую молодых чернокожих парней,
смотря на них как на часть
нашего будущего давая им ту открытость
то милосердие, которыми
мы делимся с нашими любимыми?
Насколько наша жизнь станет лучше?
Насколько наша страна станет лучше?
Позвольте начать с первой вещи.
Нам надо выкарабкаться
из нежелания признать факты.
Откажитесь от попыток
быть хорошими людьми.
Нам нужны настоящие люди.
Я много занимаюсь работой
по личностному разнообразию.
В начале семинара ко мне подходят люди.
Они: «О, Мисс леди Личностное Разнообразие,
мы рады, что вы здесь» —
(Смех) —
«но в нас нет ни капли дискриминации».
И я: «На самом деле?»
Поскольку я веду эту работу каждый день,
я вижу все свои предрассудки
Пример. Не так давно
я летела в самолёте.
Через систему оповещения
я услышала голос женщины-пилота.
Я была настолько взволнована,
и в таком восторге.
«Круто, женщины, мы рулим.
Мы уже в стратосфере».
Всё было хорошо, но потом
началась турбулентность и тряска,
и я подумала:
«Надеюсь, она умеет управлять».
(Смех)
Ага. Знаю.
Я даже и не знала,
что это был предрассудок,
пока на обратном пути за штурвалом
не оказался мужчина.
Часто было турбулентно и трясло,
и я ни разу не ставила под сомнение
надёжность мужика-лётчика.
Пилот хорош.
Но в этом и заключается проблема.
Если меня откровенно спросить,
то я отвечу: «Женщина-пилот это круто».
Но оказывается, когда дела начинают
идти не по плану, немного рискованно,
то я склонна к предрассудку,
о существовании которого я не подозревала.
В этих скоростных самолётах в небе
мне нужен мужчина.
Это во мне по умолчанию.
Мужчины у меня по умолчанию.
А что у вас по умолчанию?
Кому вы доверяете?
Кого вы боитесь?
С кем вы чувствуете связь?
От кого вы бежите?
Я расскажу, что мы выяснили.
Тест по безоговорочной ассоциации,
измеряющий бессознательный предрассудок,
который можно пройти в Интернете.
В нём приняло участие
5 миллионов человек.
Оказывается, наше умолчание — белое.
Нам нравятся белые люди.
Мы предпочитаем белых.
Что я имею в виду?
Когда людям показывают фотографии
чернокожих и белых мужчин,
мы способны быстрее ассоциировать
то фото с позитивным словом,
того белого человека с позитивным словом,
нежели, если мы пытаемся ассоциировать
позитивное слово с чернокожим лицом,
и наоборот.
Когда мы видим лицо чернокожего,
нам легче связать
чёрное с негативным,
нежели белое с негативным.
70% белых людей, проходящих этот тест,
предпочитают белых.
50% чернокожих, проходящих этот тест,
предпочитают белых.
Видите, мы все были снаружи,
когда выпали радиоактивные осадки.
Что мы будем делать с тем фактом,
что наш мозг ассоциирует на автомате?
Наверное, сейчас вы думаете
типа:
«Я пойду ва-банк своего
расового дальтонизма.
Да, я вернусь к этому».
Я же собираюсь посоветовать вам — нет.
Мы дошли почти до предела,
пытаясь изменить ситуацию к лучшему,
пытаясь не замечать рас.
Проблема не в оттенке кожи,
а в нашей реакции на этот оттенок.
Это ложный идеал.
И пока мы сильно притворяемся,
что не замечаем,
мы не способны осознать,
каким образом расовое различие
меняет возможности людей,
мешает им процветать,
а иногда приводит
к преждевременной смерти.
Настолько, что учёные нам говорят,
что не стоит этого делать.
Даже и не думайте
о расовом дальтонизме.
На самом деле, они предлагают
пристально смотреть
на крутых чернокожих.
(Смех)
Смотреть прямо в их лица
и запоминать их.
Если смотреть на крутых чернокожих,
то это помогает разорвать
ассоциацию, возникающую
на автомате в нашем мозге.
Зачем я вам показываю
этих красивых чернокожих за моей спиной?
Их так много.
Мне пришлось упустить некоторых.
Дело вот в чём:
я пытаюсь перенастроить
ваши автоматические ассоциации
о чернокожих мужиках.
Пытаюсь напомнить вам,
что молодые чернокожие взрослеют
и превращаются в замечательных людей,
которые преобразили нашу жизнь к лучшему.
Вот в чём дело.
Другая возможность,
и это только временно изменяет
наши автоматические предположения,
но нам известно,
что если взять мерзкого человека,
с которым вы знакомы,
и показать
вместе с человеком другой расы,
чернокожим, прекрасным по натуре,
иногда это тоже помогает диссоциации.
Джеффри Дармер и Колин Пауэлл.
Посмотрите на них. (Смех)
Вот они. Ищите свои предрассудки.
Пожалуйста, прекратите отрицать
и ищите опровергающие данные,
которые подтвердят на деле,
что ваши старые стереотипы — ошибочны.
Так, это был номер один. Номер два.
Надо двигаться навстречу
молодым чернокожим, а не отдаляться.
Это не самое тяжёлое дело,
но это одна из тех вещей,
когда нужно подходить
осознанно и намеренно.
Однажды, несколько лет тому назад,
я была на Уолл-стрит
с одной из моих замечательных коллег.
Она работает со мной по личностному разнообразию,
она — другой расы, кореянка.
Мы были на улице.
Это было поздно ночью.
Мы заблудились и пытались
выяснить куда идти.
Я заметила человека по ту сторону дороги
и подумала: «Класс! Чернокожий!»
Я пошла в его направлении
без всякой задней мысли.
А она говорит: «Интересно».
Парень через дорогу был чернокожим.
Мне кажется, что чернокожие парни
в основном знают куда идут.
Не знаю точно, почему я так думаю,
но это так.
Она говорит: «Ты такая —
“Ура, чернокожий!”,
“М-м-м, чернокожий”».
В другом направлении. Та же цель,
тот же самый парень, та же одежда,
то же время, та же улица —
разная реакция.
Она: «Мне стыдно. Я — консультант
по личностному многообразию.
Я подверглась “комплексу чернокожего”.
У меня у самой кожа другого цвета. Боже!»
И я ответила: «Знаешь? Не стоит
напрягаться по этому поводу».
Вы должны осознавать, что я
давно знакома с чернокожими парнями.
(Смех)
Мой отец — чернокожий.
Понимаете, на что я намекаю?
Рост моего чернокожего сына — 196 см.
Я была замужем за чернокожим.
Мой мир «чернокожего парня» настолько
широк и настолько глубок,
что я способна разобраться,
что из себя представлял тот чернокожий,
и он был моим чернокожим парнем.
Он сказал: «Да, дамы, я знаю,
куда вы идёте. Я вас туда отведу».
Предубеждения — это истории,
которые мы придумываем о людях
до того как мы узнаём, что они
на самом деле из себя представляют.
А как вы узнаете, что эти люди из себя
представляют на самом деле,
если нам сказали
избегать или бояться их?
Я вам говорю, чтобы вы шли
к своему дискомфорту.
Я не прошу вас идти
на безумные поступки.
Просто проведите инвентаризацию,
расширьте свои социальные
и профессиональные круги.
Кто находится в вашем кругу?
Кого не хватает?
Сколько настоящих отношений
у вас с молодыми чернокожими,
мужчинами, женщинами?
Или по другому основному отличию от вас,
и как говорится, как вы ладите?
Просто посмотрите на своё окружение.
Может быть кто-нибудь на работе,
в вашем классе,
в вашем месте моления, где-то
должен быть чернокожий парень.
Вы вежливы. Вы говорите: «Привет!»
Я же говорю, идите глубже, ближе, дальше;
стройте такие отношения,
такую дружбу, которые заставят вас
увидеть в нём целостную личность
и идите против стереотипов.
Я знаю, что вы где-то там,
у меня есть несколько
белокожих друзей, которые скажут:
«Ты не в курсе насколько я трудная.
Не думаю, что это на мне сработает.
Я уверена, что провалю это дело».
Может быть, это дело состоит
совсем не в совершенстве, а в связи.
Вы будете чувствовать себя в своей тарелке
только после периода дискомфорта.
Вам просто надо сделать это.
А вы, молодые чернокожие парни,
я вот что имею в виду,
если кто-то идёт к вам навстречу
с открытым сердцем — примите приглашение.
За вами охотятся не все.
Ищите тех людей, которые
способны видеть вашу гуманность.
Сочувствие и милосердие
возникают из отношений с людьми,
отличающимися от вас.
Происходит что-то по-настоящему
сильное и красивое:
начинаешь понимать,
что они — это ты,
что они — часть тебя,
что они — это ты в своей семье.
И после этого мы перестанем
быть посторонними наблюдателями,
а станем актёрами, адвокатами
и союзниками.
Выйдите из своей зоны комфорта
во что-то более большее и светлое,
Только так мы сможем
остановить очередной Фергюсон.
Вот так мы создаём общество,
где все, молодые чернокожие парни
в особенности, смогут процветать.
Последняя вещь будет тяжелее,
и вы сами знаете.
В любом случае, я её выложу.
Если мы видим, то у нас
должна быть смелость сказать что-то,
даже людям, которых мы любим.
Представьте. Отпуск.
И настанет время,
когда мы будем сидеть за столом
и веселиться.
Многие из нас будут в отпусках.
Послушайте разговоры за столами.
Начнёшь говорить вещи типа:
«Бабушка — ханжа».
(Смех)
Дядя Джо — расист».
Мы любим бабушку и дядю Джо
на самом деле.
Мы в курсе, что они хорошие люди,
но то, что они говорят — неправильно.
И мы должны сказать что-нибудь,
так как вы знаете, кто ещё сидит за столом?
За столом сидят дети.
И мы удивляемся, почему предрассудки
кочуют из поколения в поколение?
Потому что мы молчим.
У нас должно быть желание сказать:
«Бабушка, мы больше так не говорим».
«Дядя Джо, не правда,
он этого не заслужил.
Никто этого не заслуживает».
У нас должно быть желание
не прятать наших детей
от уродства расизма.
У чернокожих родителей
нет такой роскоши,
особенно, с молодыми
чернокожими сыновьями.
Мы должны взять в руки наших любимцев,
наше будущее,
и сказать им, что у нас обалденная страна
с удивительными идеалами.
Мы пыхтели над этим неимоверно
тяжело и добились прогресса,
но не до конца.
До сих пор в нас сидит это старьё
о превосходстве, которое заставляет нас
внедрять его ещё глубже
в наши институты
и наше общество, и поколения,
содействуя отчаянию,
неравенству и обесцениванию
молодых чернокожих парней.
Мы стараемся изо всех сил,
мы должны им напоминать,
видя как цвет кожи,
так и характер
молодых чернокожих парней,
и вы ожидаете от них
быть частью сил перемены
в этом обществе,
которые будут противостоять
несправедливости и желают, прежде всего,
сделать общество, в котором молодых чернокожих
парней судят за их настоящие качества.
Так много
удивительных чернокожих мужчин,
самые замечательные правители,
жившие на земле,
отважные солдаты,
упорные трудяги.
Эти люди — влиятельные наставники.
Они — невероятные учёные,
актёры и писатели.
Они — энергичные комики.
Они — безумно любимые дедушки,
заботливые сыновья.
Они — сильные отцы,
а также молодые парни
со своими мечтами.
Спасибо.
(Аплодисменты)
Bila sam na dugom putovanju ovog leta
i divno sam se provela slušajući
"Toplotu drugih sunaca"
neverovatne Izabel Vilkerson.
Ona dokumentuje 6 miliona crnih ljudi
koji su pobegli sa juga od 1915. do 1970.
u potrazi za predahom od sve te butalnosti
i u pokušaju da dobiju
bolju priliku na severu.
Ispunjena je pričama
o žilavosti i briljantnosti
Afroamerikanaca,
i bilo je zaista teško čuti
sve te priče o užasima,
poniznosti i poniženjima.
Naročito je bilo teško čuti
o prebijanjima, spaljivanjima
i linčovanjima crnaca.
Rekla sam: "Ovo je malo teško.
Treba mi pauza. Uključiću radio."
Uključila sam ga i čula:
Ferguson, Misuri,
Majkl Braun,
osamnaestogodišnji crnac,
nenaoružan, ubijen od strane
belog policajca, ležao je mrtav,
krv je curila četiri sata
dok su njegova baka, mala deca
i komšije posmatrali sa užasom,
i pomislila sam,
opet to.
To nasilje, ta brutalnost prema crncima
se dešava već vekovima.
Ista priča. Samo su drugačija imena.
To je mogao da bude Amadu Dialo.
Mogao je da bude Šon Bel.
Mogao je da bude Oskar Grent.
Mogao je da bude Trejvon Martin.
To nasilje, ta brutalnost
je nešto što je deo
naše nacionalne psihe.
Deo je naše zajedničke istorije.
Šta ćemo uraditi povodom toga?
Znate onaj deo nas koji još uvek
prelazi ulicu,
zaključava vrata,
pridržava tašne
kad vidi mlade crnce?
Taj deo.
Mislim, znam da ne pucamo
u ljude na ulici,
ali kažem da se isti
stereotipi i predrasude
koji pokreću ove tragične incidente
nalaze u nama.
Učili smo ih i u školi.
Verujem da možemo da sprečimo
takve incidente,
te Fergusone, da se više ne dešavaju
pomoću gledanja u sebe
i voljom da se menjamo.
Zato, imam za vas poziv na akciju.
Želim da ponudim tri stvari
za razmišljanje danas
kao načine da sprečimo neke nove
Fergusone da se dese ponovo;
tri stvari koje će nam, ja mislim, pomoći
da promenimo našu sliku o mladim crncima;
tri stvari koje će ih, nadam se,
ne samo zaštititi
već i otvoriti im svet
da bi mogli da napreduju.
Možete li to da zamislite?
Možete li zamisliti našu zemlju
koja prihvata mlade crnce,
koja ih vidi kao deo naše budućnosti,
daje im tu vrstu otvorenosti,
tu vrstu milosti koju dajemo
ljudima koje volimo?
Koliko bi bolji bili naši životi?
Koliko bi bila bolja naša zemlja?
Da počnem od prvog.
Moramo da prestanemo da poričemo.
Prestanite da budete dobri ljudi.
Trebaju nam stvarni ljudi.
Ja radim mnogo poslova
u vezi raznolikosti
i ljudi mi prilaze pre početka seminara
i kažu: "Gospođo Raznolika,
drago nam je što ste ovde" -
(Smeh) -
"ali mi nemamo predrasude ni prema kome."
A ja kažem: "Stvarno?
Ja radim ovo svaki dan
i primećujem sve svoje predrasude."
Skoro, dok sam letela avionom,
čula sam glas žene pilota iz zvučnika,
i bila sam toliko uzbuđena.
Pomislila sam: "Mi, žene, razbijamo!
Sad smo i na nebu."
Sve je bilo u redu i onda su
počele turbulencije i truckanje,
i pomislila sam:
"Nadam se da ume da vozi."
(Smeh)
Znam. Da.
Ali nisam čak ni znala
da je u pitanju predrasuda
dok se nisam setila da uvek muškarac vozi
i često ima turbulencija i truckanja,
ali nikad nisam dovodila u pitanje
poverenje u muškog pilota.
Pilot je dobar.
E sad, u ovome je problem.
Ako me pitate eksplicitno, rekla bih:
"Žena pilot - odlično."
Ali, izgleda, kad postane malo rizično,
oslanjam se na predrasudu
koju nisam ni znala da imam.
Znate, brzi avioni na nebu,
hoću muškarca.
To je moj prvi izbor.
Muškarci su moj prvi izbor.
Ko je vaš prvi izbor?
Kome vi verujete?
Koga se plašite?
S kim osećate povezanost?
Od koga bežite?
Reći ću vam šta smo saznali.
Test implicitnih asocijacija,
koji meri podsvesne predrasude,
možete ga naći na internetu.
Pet miliona ljudi ga je uradilo.
Ispostavilo se da je naš prvi izbor
belac. Volimo bele ljude.
Više volimo belce.
Šta pod time podrazumevam?
Kada ljudima pokažu
slike belaca i crnaca,
brže možemo da povežemo
tu sliku, tu belu osobu,
sa pozitivnom pričom,
nego što to možemo
kad pokušamo da povežemo
pozitivno sa crnim licem. I obrnuto.
Kad vidimo crno lice,
lakše nam je da povežemo
crno sa negativnim,
nego belo.
Sedamdeset posto belaca koji rade test
bira belce.
Pedeset posto crnaca koji rade test
bira belce.
Nismo bili tu kad je
došlo do kontaminacije.
Šta da radimo s činjenicom da naš mozak
asocira automatski?
Jedna od stvari koju verovatno
pomislite je:
znate šta,
još više ću biti slep za boju.
Da, to ću da uradim.
Predložiću vam da ne radite to.
Otišli smo do kraja u pokušaju
da promenimo stvari
i da ne primećujemo boju.
Problem nikada nije bio u tome
što primećujemo boju,
već u tome šta činimo
kad primetimo boju.
To je pogrešan ideal.
I dok smo se trudili da ne primećujemo,
nismo bili svesni na koji način
rasne razlike
menjaju mogućnosti ljudi
i sprečavaju ih da napreduju,
a ponekad prouzrokuju i ranu smrt.
U stvari, naučnici nam kažu:
ni slučajno!
Ni slučajno ne budite slepi za boju.
Ono što nam govore je
da buljimo u fenomenalne crne ljude.
(Smeh)
Gledajte ih pravo u lice i zapamtite ih,
jer kad gledamo u fenomenalne
ljude koji su crni,
to nam pomaže da razbijemo
asocijaciju koja se dešava automatski
u našem mozgu.
Šta mislite zašto vam pokazujem
ove lepe crne muškarce?
Bilo ih je mnogo, pa sam morala
da izbacim neke.
Stvar je u tome da
pokušavam da promenim vaše
automatske asocijacije o crncima.
Pokušavam da vas podsetim
da mladi crnci izrastaju
u fenomenalne ljude
koji su promenili naše živote
i učinili ih boljim.
Stvar je u sledećem.
Druga naučna mogućnost
samo privremeno menja
naše automatske pretpostavke,
ali ono što znamo je
da ako uzmete belu osobu
koja je odvratna
i stavite je uz obojenu osobu,
crnu osobu, koja je divna,
onda i to ponekad čini
da razbijemo asocijacije.
Pomislite na Džefrija Damera
i Kolina Pauela.
Samo ih pogledajte.
(Smeh)
Ali tako stoje stvari.
Zato potražite svoje predrasude.
Molim vas, samo ih ne poričite
i potražite podatke
koji će pokazati da su vaši stari
stereotipi, u stvari, pogrešni.
To je bilo prvo, a drugo:
idite ka mladim crncima, umesto od njih.
To nije teško uraditi,
ali je, takođe, jedna od onih stvari
koje treba da budete svesni
i da je radite s namerom.
Pre nekoliko godina,
bila sam na Vol stritu
sa svojom koleginicom.
Ona je stvarno divna.
Radila je sa mnom na raznolikosti,
i ona je obojena, Korejanka.
Izašle smo, bilo je kasno u noć,
i zapitale smo se kuda idemo,
izgubile smo se.
Videla sam neku osobu preko puta
i pomislila: "Super, crnac."
Pošla sam ka njemu bez razmišljanja.
A ona je rekla: "Zanimljivo."
Tip preko puta je bio crnac.
Ja mislim da crnci
uglavnom znaju kuda idu.
Ne znam baš zašto to mislim,
ali tako mislim.
Ona je rekla: "Ti si pomislila:
super, crnac!
a ja: jao, crnac."
Različit smer. Ista potreba,
isti lik, ista odeća,
isto vreme, ista ulica,
različita reakcija.
Rekla je: "Osećam se loše.
Ja sam savetnik za raznolikost.
Imala sam predrasudu prema crncu,
a ja sam obojena. O, bože!"
Rekla sam: "Znaš šta? Opusti se."
Ja se dugo znam sa crnim muškarcima.
(Smeh)
Moj tata je crnac.
Razumete šta hoću da kažem?
Imam sina koji je crnac od 2 metra.
Udata sam za crnca.
Moja veza sa crncima je tako duboka
da prilično dobro mogu
da ocenim ko je taj crnac,
i bio je moj crnac.
Rekao je: "Da, devojke, znam
kuda idete. Odvešću vas tamo."
Predrasude su priče
koje izmišljamo o ljudima
pre nego što ih stvarno upoznamo.
Ali kako ćemo da ih upoznamo,
kad su nam rekli da ih izbegavamo
i da ih se plašimo?
Tražim od vas da idete
ka neprijatnostima.
I ne tražim od vas da
preduzimate sulude rizike.
Samo kažem da napravite popis,
proširite svoje društvene
i profesionalne krugove.
Ko je u vašem krugu?
Ko nedostaje?
Koliko autentičnih odnosa
imate sa mladim crnim ljudima,
muškarcima, ženama,
ili na neki drugi način mnogo različitim
osobama od vas,
od onoga što je "vaš stil", da tako kažem?
Jer, znate šta? Samo pogledajte oko vas.
Možda postoji neko na poslu,
u vašoj učionici, u vašoj crkvi.
Postoji neki mladi crnac tamo.
I fini ste. Kažete: "Ćao!"
Ja kažem da idete dublje, bliže, dalje,
i napravite takve odnose,
prijateljstva, koja će učiniti
da vidite osobu u celosti
i da idete protiv stereotipa.
Znam da vas ima tamo,
znam, jer imam neke
bele prijatelje koji će reći:
"Nemaš pojma koliko sam ja čudan.
Mislim da to meni neće da funkcioniše.
Sigurno ću to uprskati."
Okej, možda. Ali nije cilj da budete
savršeni. Cilj je povezivanje.
I neće vam biti prijatno, ako vam
prethodno ne bude bilo neprijatno.
Samo treba to da uradite.
A mladi crnci, vama kažem da
ako vam neko prilazi iskreno,
prihvatite poziv.
Neće svako da vam pravi probleme.
Potražite one ljude koji
mogu da vide vašu humanost.
Empatija i saosećanje
dolaze od odnosa koje imate
s ljudima različitim od vas.
Nešto zaista moćno i lepo se dešava:
počinjete da shvatate da su oni vi,
da su oni deo vas,
da su oni u vašoj porodici
i onda prestajemo da budemo posmatrači
i postajemo činioci, postajemo pristalice,
i postajemo saveznici.
Zato pobegnite od komfornosti
u nešto veće, svetlije,
jer tako ćemo sprečiti
da se desi neki novi Ferguson.
Tako stvaramo zajednicu
gde svi, a naročito mladi crnci,
mogu da napreduju.
Zato će ova poslednja stvar biti teža,
znam to, ali ću je ipak reći.
Kad vidimo nešto, moramo da imamo
hrabrosti da kažemo nešto,
čak i ljudima koje volimo.
Praznici su, i to je vreme
kad sedimo za stolom
i dobro smo raspoloženi.
Mnogi od nas će biti na odmoru
i morate da slušate razgovore za stolom.
Krenete da govorite stvari kao što su:
"Baba je ekstremista."
(Smeh)
"Ujka Džo je rasista."
Ali mi volimo baku i ujka Džoa.
Znamo da su oni dobri ljudi,
ali ono što govore je pogrešno.
I treba da smo spremni da kažemo nešto,
jer znate ko je još za stolom?
Deca su za stolom.
I pitamo se zašto ove predrasude ne umiru
i prenose se s generacije na generaciju?
Jer ne govorimo ništa.
Moramo biti spremni da kažemo:
"Bako, ne nazivamo ljude više tako."
"Ujka Džo, nije istina
da je on to zaslužio.
Niko to ne zaslužuje."
I treba da budemo spremni
da ne sklanjamo decu od ružnoće rasizma
jer crni roditelji nemaju
luksuz da to urade,
naročito oni koji imaju mlade crne sinove.
Moramo našim mezimcima, našoj budućnosti
da kažemo da imamo sjajnu zemlju
sa neverovatnim idealima,
radili smo naporno
i napravili neki napredak,
ali nismo gotovi.
Još uvek imamo u sebi one stare ideje
o superiornosti, što prouzrokuje
da to ugrađujemo u naše institucije,
u naše društvo i generacije,
i to prouzrokuje očajanje
i nejednakosti i obezvređivanje
mladih crnaca.
Još uvek se borimo, morate da im kažete,
tako što primećujemo i boju
i ličnost mladih crnaca,
i da očekujete od njih
da budu deo snaga promene
u ovom društvu
koje će ustati protiv nepravde
i koje su, iznad svega, voljne
da naprave društvo gde će mladi crnci
biti vrednovani u celini.
Toliko je neverovatnih crnih ljudi,
najneverovatnijih državnika
koji su ikada živeli,
hrabrih vojnika,
sjajnih, vrednih radnika.
To su ljudi koji su moćni propovednici.
Oni su neverovatni naučnici,
i umetnici, i pisci.
Oni su harizmatični komičari.
To su pažljive deke,
brižni sinovi.
Oni su jaki očevi,
i oni su mladi ljudi
sa sopstvenim snovima.
Hvala vam.
(Aplauz)
Jag åkte på en lång biltur i somras,
det var fantastiskt och jag lyssnade
på den underbara Isabel Wilkersons
"The Warmth of Other Suns."
Den återger hur sex miljoner
svarta människor
flyr Södern mellan 1915 och 1970
i jakt på ett avbrott från all brutalitet
och på väg mot bättre möjligheter
längre norrut.
Och den var full av berättelser
om motståndskraften och briljansen
hos afroamerikanerna,
samtidigt var det väldigt svårt att lyssna
till alla berättelser om fasorna,
och om ödmjukheten,
och om alla förödmjukelser.
Det var särskilt svårt att höra
om slagen och bränningarna
och lynchningarna av svarta män.
Och jag sa "Vet du,
det här är lite för djupt.
Jag behöver en paus, jag slår på radion."
Jag slog på radion, och där var det:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
18-årig svart man, obeväpnad,
skjuten av en vit polisman,
låg död på marken
med blodet rinnande i fyra timmar
alltmedan hans farmor och små barn
och hans grannar tittade på i fasa,
och jag tänkte...
Här är det igen.
Det här våldet, den här brutaliteten
gentemot svarta män
har pågått i århundraden.
Jag menar, det är samma berättelse.
Det är bara olika namn.
Det kunde ha varit Amadou Diallo.
Det kunde ha varit Sean Bell.
Det kunde ha varit Oscar Grant.
Det kunde ha varit Trayvon Martin.
Det här våldet, den här brutaliteten,
är verkligen någonting
som ingår i vår nationella själ.
Det är en del av vår kollektiva historia.
Vad ska vi göra åt det?
Ni vet, den där delen av oss
som fortfarande korsar gatan
till andra sidan, låser dörrarna,
greppar handväskorna,
när vi ser unga svarta män?
Den delen.
Jag menar, jag vet att vi inte
skjuter ner människor på gatan,
men jag menar att samma
stereotyper och fördomar
som ligger till grund
för den sortens tragiska händelser
finns i oss.
Vi har också tränats i dem.
Jag tror att vi kan förhindra
den här sortens händelser,
de här "Fergusonarna" från att inträffa,
genom att titta inåt och vara villiga
att förändra oss själva.
Så jag har en uppmaning
till er att handla.
Det finns tre saker som jag idag
vill föreslå oss att tänka på
som sätt att förhindra
att Ferguson inträffar igen;
tre saker som jag tror
kommer att hjälpa oss
reformera våra bilder av unga svarta män;
tre saker som jag hoppas,
utöver att skydda dem,
också kommer att öppna världen
så att de kan frodas.
Kan ni föreställa er det?
Kan ni föreställa er vårt land
omfamna unga svarta män,
se dem som en del av vår framtid,
ge dem den sortens öppenhet,
den sortens nåd som vi ger
till människor vi älskar?
Hur mycket bättre skulle våra liv vara?
Hur mycket bättre skulle vårt land vara?
Låt mig börja med nummer ett.
Vi måste ta oss ut ur förnekelsen.
Vi behöver inte...
Sluta försöka vara bra människor.
Vi behöver riktiga människor.
Vet ni, jag jobbar mycket med mångfald,
och folk kommer ibland fram till mig
i början av workshopen.
De säger, "Åh, Fröken mångfaldsdamen,
vi är så glada att du är här" -
(Skratt)
"Men vi har inte ett fördomsfullt
ben i hela kroppen."
Och jag säger, "Verkligen?
För jag gör det här jobbet varje dag
och jag ser alla mina fördomar."
Jag menar, för inte allt för länge sen
satt jag på ett flygplan och hörde
en kvinnlig pilots röst i högtalarna,
och jag blev så exalterad, så upphetsad.
Jag tänkte, "JA, kvinnor, vi rockar!
Nu är vi i stratosfären!"
Allt var bra, och sen började det
bli turbulent och skumpigt,
och jag tänkte,
"Jag hoppas att hon kan köra."
(Skratt)
Jag vet. Eller hur!
Men jag fattade inte ens
att det var en fördom
förrän jag var på väg åt andra hållet;
där alltid en kille kör
och det är turbulent och skumpigt,
och jag har aldrig haft problem
med förtroendet för den manlige föraren.
Piloten är bra.
Här är problemet.
Om du frågar mig uttryckligen,
så svarar jag, "Kvinnlig pilot: häftigt."
Men det visar sig
att när saker blir läskiga
och lite jobbiga, lite riskabla,
så lutar jag mig mot en fördom
som jag inte ens visste att jag hade.
Ni vet, snabba flygplan i luften,
jag vill ha en kille.
Det är min standardinställning.
Män är min standardinställning.
Vem är din standardinställning?
Vem litar du på?
Vem är du rädd för?
Vem känner du outtalat ett samband med?
Vem springer du bort ifrån?
Jag ska berätta vad vi har lärt oss.
Det implicita associationstestet,
som mäter undermedvetna fördomar,
kan du göra online.
Fem miljoner människor har gjort testet.
Det visar sig att vår standard är vit.
Vi gillar vita människor.
Vi föredrar vitt, vad menar jag med det?
När folk förevisas bilder
av svarta män och vita män
är vi snabbare på att associera
bilden med ett positivt ord,
den vita personen med ett positivt ord,
än vi är när vi försöker associera
positivt med ett svart ansikte
och vice versa.
När vi ser ett svart ansikte,
är det lättare för oss
att koppla ihop svart med negativt
än det är att koppla ihop
vitt med negativt.
Sjuttio procent av de vita människor
som har gjort testet föredrar vitt.
Femtio procent av de svarta människor
som har gjort testet föredrar vitt.
Ni förstår, vi var alla utomhus
när föroreningen läckte ut.
Vad gör vi åt det faktum att vår hjärna
automatiskt associerar?
Ni vet, en av de saker
som ni antagligen tänker på,
och ni tänker antagligen, vet du vad
jag ska helt enkelt fördubbla
min färgblindhet.
Japp, jag ska förnya det.
Jag tänker ge er ett förslag: nej.
Vi har kommit så långt som vi
kan komma med att försöka förändra
genom att försöka att inte se färg.
Problemet var aldrig att vi såg färg.
Det var vad vi gjorde när vi såg färgen.
Det är ett falskt ideal.
Och medan vi är upptagna med
att låtsas att vi inte ser,
så är vi inte medvetna om de sätt
genom vilka rasskillnader
förändrar människors möjligheter,
som hindrar dem från att frodas,
och ibland ger dem en för tidig död.
Så faktum är, vad forskarna säger är att:
Aldrig. Tänk inte ens på färgblindhet.
Vad de faktiskt föreslår är att
stirra på fantastiska svarta människor,
(Skratt)
Se dem rakt i ansiktet och memorera dem,
för att när vi tittar på
fantastiska människor som är svarta
så hjälper det oss
att koppla ifrån associationen
som automatiskt sker i hjärnan.
Varför tror ni att jag visar upp dessa
vackra svarta män bakom mig?
Det fanns så många,
jag fick ta bort några.
Okej, så här är det:
Jag försöker återställa
era automatiska associationer
om vilka svarta män är.
Jag försöker påminna er
om att unga svarta män växer upp
till fantastiska mänskliga varelser
som har förändrat våra liv
och gjort dem bättre.
Så här är det.
Den andra möjligheten i vetenskap,
och den ändrar bara tillfälligt
våra automatiska slutsatser,
men en sak vi vet är att om du tar
en avskyvärd vit person som du känner,
och visar upp den
bredvid en färgad person,
en svart person, som är sagolik,
så kan också det ibland
radera den automatiska associationen.
Så tänk, Jeffrey Dahmer och Colin Powell.
Stirra på dem bara, eller hur? (Skratt)
Men det här är grejerna.
Gå nu och leta efter din fördom.
Snälla, snälla, bara ta er ut ur
förnekelsen och leta efter annan data
som kan bevisa att era gamla stereotyper
faktiskt är fel.
Okej, så det var nummer ett, nummer två:
Vad jag vill säga är:
Rör er mot unga svarta män
istället för ifrån dem.
Det är inte det svåraste att göra,
men det är också...
Det är en av de saker
som ni måste göra medvetet och avsiktligt.
Vet ni, jag var på Wall Street...
Eller, i området, en gång
för, kanske, ja flera år sen
och jag var med en kollega,
och hon är verkligen underbar
och hon jobbar med mångfald med mig
och hon är färgad, hon är korean.
Och vi var utomhus,
det var sent på kvällen,
och vi undrade så smått
vart vi var på väg, vi var vilse.
Jag såg en människa på andra sidan gatan,
och jag tänkte "Perfekt, en svart kille."
Jag gick emot honom
utan att ens tänka på det.
Och hon säger, "Oj, det var intressant..."
Killen på andra sidan gatan var svart.
Jag tänker att svarta killar
generellt sett vet vart de är på väg.
Jag vet inte precis varför jag tänker så,
men det är vad jag tänker.
Så hon sa, "Oj, tänkte du
'Hurra! En svart kille'?"
Hon sa, "Jag tänkte,
'Oj... En svart kille.'"
Åt andra hållet. Samma behov,
samma kille, samma kläder,
samma tid, samma gata, olika reaktion.
Hon sa, "Jag skäms,
jag är mångfaldskonsult.
Jag gjorde 'Svart kille'-grejen,
jag är en färgad kvinna. Herregud!"
Och jag sa, "Vet du vad? Snälla,
nu behöver vi slappna av en smula."
Jag menar, ni måste inse att jag
har en historia med svarta killar.
(Skratt)
Min pappa är en svart kille,
förstår ni vad jag menar?
Jag har en svart son som är 1,95,
jag gifte mig med en svart kille.
Min "Svart kille"-grej är
så bred och så djup
att jag i princip kan sortera
och lista ut vem den svarta killen är,
och han var min svarta kille.
Han sa, "Ja mina damer, jag vet
vart ni är på väg, jag följer er dit."
Ni vet, fördomar är berättelser
som vi hittar på om människor
innan vi vet vilka de faktiskt är.
Men hur ska vi kunna få veta vilka de är
när vi har lärt oss att undvika dem
och vara rädda för dem?
Så jag vill säga åt er
att gå obehaget till mötes.
Jag ber er inte att ta galna risker.
Jag menar, inventera bara,
utöka era personliga
och professionella cirklar.
Vem finns i din cirkel?
Vem fattas?
Hur många autentiska relationer
har du med unga svarta människor,
folk, män, kvinnor?
Eller någon annan stor skillnad
mot vem du är
hur du "rullar", så att säga?
För vet du vad? Kolla in din periferi.
Det kanske finns någon
på jobbet, i klassrummet,
i kyrkan eller motsvarande, någonstans
finns det en svart kille där.
Du är trevlig, du säger hej.
Jag ber er att gå djupare, närmare, längre
och bygga den sortens relationer,
den sortens vänskaper som faktiskt gör
att du ser hela människan
och verkligen tar bort alla stereotyper.
Jag vet att några av er där ute,
jag vet, för jag själv har
några vita vänner som kommer att säga,
"Du har ingen aning om hur tafatt
jag känner mig.
Jag tror inte att det här
kommer att funka för mig,
jag vet att jag kommer att paja det här."
Okej, kanske, men det här handlar inte
om perfektion, det handlar om samband.
Och du kommer inte att bli bekväm
förrän du ser till att bli obekväm.
Jag menar, det är bara att göra det.
Och unga svarta män, vad jag säger är
att om någon kommer mot dig, genuint
och autentiskt, ta emot inbjudan.
Alla är inte ute efter dig.
Leta efter de människorna
som kan se din mänsklighet.
Vet du, det är empatin och medkänslan
som kommer ur relationer
med människor som inte är som du.
Nånting väldigt mäktigt och vackert sker:
Du börjar inse att de är du,
att de är en del av dig,
att de ingår i din familj,
och då slutar vi att vara åskådare
och vi blir aktörer,
och vi blir förespråkare,
och vi blir allierade.
Så kliv ut ur din bekvämlighet
in i en större, ljusare sak,
därför att det är på så sätt
vi kan förhindra att Ferguson sker igen.
Det är på så sätt vi skapar
en gemenskap där alla,
särskilt unga svarta män, kan frodas.
Så den här sista grejen
kommer att vara svårare,
det vet jag, men jag kommer
att föreslå det i alla fall.
När vi ser något, så måste vi
ha modet att säga något,
även till människor vi älskar.
Ni vet, det är dags för semester
och det kommer ett tillfälle
när vi sitter runt bordet
och har trevligt.
Många av oss kommer
i alla fall ha semester
och du måste lyssna på
konversationerna runt bordet.
Du börjar säga saker som att
"Mormor är trångsynt."
(Skratt)
"Farbror Joe är rasist."
Och ni vet, vi älskar mormor
och vi älskar farbror Joe, det gör vi
Vi vet att de är bra människor,
men vad de säger är fel.
Vi behöver kunna säga någonting,
för vet ni vilka fler
som sitter vid bordet?
Barnen sitter vid bordet.
Så undrar vi varför fördomarna inte dör,
utan går vidare till nästa generation?
För att vi inte säger någonting.
Vi måste våga säga, "Mormor,
vi kallar inte folk för det längre."
"Farbror Joe, det är inte sant
att han förtjänade det.
Ingen förtjänar det."
Och vi måste vara villiga
att inte skydda våra barn
från den fula rasismen
när svarta föräldrar
inte har lyxen att göra det,
särskilt de som har unga svarta söner.
Vi måste ta våra ljuvliga raringar,
vår framtid,
och vi måste berätta för dem att vi har
ett fantastiskt land med otroliga ideal,
vi har jobbat otroligt hårt
och vi har rönt några framgångar,
men vi är inte färdiga.
Vi har fortfarande det här gamla i oss,
om överlägsenhet, och det får oss
att införliva det ännu längre in
i våra institutioner
och vårt samhälle och generationer.
Och det skapar hopplöshet
och åtskillnader
och en förödande devalvering
av unga svarta män.
Vi kämpar fortfarande, måste du säga dem,
med att se både färgen
och karaktären hos unga svarta män,
men att du, och du förväntar dig att de,
är en del av kraften
för förändring i samhället
som kommer att stå emot orättvisor
och som är villig, mer än något annat,
att skapa ett samhälle där unga svarta män
kan ses för allt vad de är.
Så många fantastiska svarta män,
de som är de mest fantastiska statsmän
som någonsin har levt,
modiga soldater,
enastående, hårt slitande arbetare.
Det här är människor
som är mäktiga predikanter.
De är otroliga vetenskapsmän
och konstnärer och författare.
De är dynamiska komiker.
De är kärleksfulla morfäder,
omtänksamma söner.
De är starka fäder,
och de är unga män med egna drömmar.
Tack.
(Applåder)
Bu yaz uzun bir yolculuk yaptım
ve Isabel Wilkerson'ın harika eseri
"The Warmth of Other Suns"
(Başka Güneşlerin Sıcaklığı)'ını
dinlerken mükemmel zaman geçirdim.
1915 ile 1970 arasında altı milyon
siyahinin güneyden kaçışını,
tüm zulümden sonra bir soluklanma
ve kuzeyde daha iyi olanaklar elde etmeye
çalışmalarını yazıya dökmüştü.
Afrikalı Amerikanların dirençli ve parlak
hikâyeleriyle doluydu ve aynı zamanda
tüm dehşet verici hikâyeleri,
tevazuyu ve aşağılamaları duymak
oldukça zordu.
Özellikle de dayaklar, yakmalar ve
siyahi insanların linç edilmesi.
Dedim ki, "Bilirsin bu biraz derin.
Ara vermem gerek. Radyoyu açacağım."
Radyoyu açtım ve işte ordaydı:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
18 yaşındaki siyah adam,
silahsız, beyaz polis tarafından vurulmuş,
kendinden geçmiş hâlde
dört saattir kanı akıyordu.
Büyükannesi, küçük çocukları ve komşuları
korku içinde izliyorlardı.
Düşündüm ki,
yine aynı şey.
Siyahilere karşı bu şiddet, vahşet
yüzyıllardır devam ediyor.
Demek istediğim, aynı hikâye.
Yalnızca farklı isimlerle.
Amadou Diallo olabilirdi.
Sean Bell olabilirdi.
Oscar Grant olabilirdi.
Trayvon Martin olabilirdi.
Bu şiddet, bu vahşet
gerçekten bizim milli ruhumuzun
bir parçası.
Ortak tarihimizin bir parçası.
Bununla ilgili ne yapacağız?
Bilirsiniz bir kısmımız hâlen genç siyahi
adamlar gördüğünde,
yolun karşısına geçiyor,
kapıları kilitliyor,
çantasını kontrol ediyor, değil mi?
O kısım.
Yani, sokakta insanları
vurmadığımızı biliyorum
ama içimizde bu tür olayları
ateşlemeye neden olan
ön yargılar ve klişelerinde
aynı şey olduğunu söylüyorum.
Bu şekilde bir eğitim aldık.
İnanıyorum ki bu tür vakaları,
bu Ferguson olaylarını,
içinden bakarak ve kendimizi değiştirmek
isteyerek durdurabiliriz.
Sizi harekete geçmeye çağırıyorum.
Ferguson'un tekrar yaşanmamasını
düşünmemiz adına
bugün bize üç şey önermek istiyorum;
siyahiler hakkında görüşlerimizi
düzeltmek için
bize yardımcı olabilecek üç şey.
Sadece onların korunmasını değil
aynı zamanda dünyaya açılarak
gelişebileceklerini umduğum üç şey.
Bunu hayal edebiliyor musunuz?
Ülkemizin genç siyahileri kucakladığını,
geleceğin parçası
olarak görüldüklerini,
bu şeffaflığın verildiğini,
sevdiğimiz insanlara bu lütfu vermeyi
hayal edebiliyor musunuz?
Hayatlarımız ne kadar daha iyi olurdu?
Ülkemiz ne kadar kadar iyi olurdu?
Bir numara ile başlayayım.
İnkar etmeyi bırakmalıyız.
İyi insan olmaya çalışmayı durdurmalıyız.
Gerçek insanlara ihtiyacımız var.
Birçok farklılık çalışması yaptım,
insanlar seminerin başında gelip
diyecekler ki;
"Bayan Farklılık, burada olduğunuz için
çok memnunuz" --
(Kahkahalar) --
"ama vücudumuzda ön yargılı kemik yok"
Diyorum ki, "Gerçekten mi?
Çünkü her gün bu işi yapıyorum ve
bütün ön yargılarımı görüyorum."
Çok uzun zaman önce değil,
uçaktaydım
ve P.A. sisteminden gelen bir kadın
pilotun sesini duydum;
çok heyecanlandım ve etkilendim.
Dedim ki, "Evet, kadınlar, harikayız.
Şimdi stratosferdeyiz."
Her şey iyiydi ve sonra türbülans ve
sarsıntı başladı.
Dedim ki,
"Umarım kullanabiliyordur."
(Kahkahalar)
Biliyorum. Doğru.
Ama bunun bir ön yargı olduğunu
bilmiyordum.
Bunu epey çalkantılı ve türbülanslı
başka bir yolculukta
erkek bir pilot varken
ve onun güvenini
sorgulamadığımda anladım.
Pilot iyidir.
Şimdi burada bir sorun var.
Eğer bana açıkça sorarsanız,
derim ki: "Kadın pilot: Müthiş."
Ama görünen o ki, işler dehşet verici,
birazcık riskli ve zahmetli olduğunda
var olduğunu bile bilmediğim
bir ön yargıya eğildim.
Gökyüzünde hızlı giden uçaklarda,
bir erkek olsun isterim.
Bu benim varsayılanım.
Erkekler benim varsayılanım.
Sizin varsayılanınız kim?
Kime güvenirsiniz?
Kimden korkarsınız?
Kime gizli olarak bağlı hissediyorsunuz?
Kimden kaçarsınız?
Size öğrendiklerimizi anlatacağım.
Bilinçsiz ön yargıyı ölçen
gizli çağrıştırma testini,
internete girip yapabilirsiniz.
Beş milyon insan yaptı.
Ortaya çıktı ki, bizim varsayımımız beyaz.
Beyaz insanları seviyoruz.
Beyazı tercih ediyoruz.
Ne demek mi istiyorum?
İnsanlara beyaz ve siyah adam
resimleri gösterildiğinde,
beyaz kişiye söylenen olumlu bir sözcüğü,
siyah kişiye söylenen olumlu sözcükten,
daha hızlı bir şekilde
resimle ilişkilendiriyoruz
ya da tam tersi.
Siyah bir yüz gördüğümüzde,
siyahı olumsuzlukla ilişkilendirmek
beyazı olumsuzlukla
ilişkilendirmekten daha kolay.
Testi yapan beyaz insanların %70'i
beyazı tercih ediyor.
Testi yapan siyah insanların %50'si
beyazı tercih ediyor.
Görüyorsunuz, bu kire
hepimiz maruz kalmışız.
Beynimizin otomatik olarak eşleştirmesi
gerçeğiyle ilgili ne yapıyoruz?
Biliyorsunuz ki, muhtemelen düşündüğünüz,
tahmin ettiğiniz bir şey olan,
renk körlüğüm üzerinde duracağım.
Evet, buna yeniden değineceğim.
Size önerecek miyim, hayır.
Renkleri görmeyerek farklılık yaratmaya
çalışmakta epey yol katettik.
Sorun renkleri görmemiz asla değildi.
Renkleri gördüğümüzde yaptıklarımızdı.
Bu yanlış bir ideal.
Biz, hangi ırksal farklılığın
insanların olanaklarını değiştirdiğini
fark etmediğimizi
görmezden gelmekle meşgulken,
bu onları gelişmekten alıkoyuyor
ve bazen onların erken ölümüne
sebep oluyor.
Yani aslında bilim insanlarının
bize anlattığı şey, asla olmaz.
Renk körlüğünü düşünmeyin bile.
Aslında bize önerdikleri,
müthiş siyah insanlara dik dik bakmak.
(Kahkahalar)
Onların yüzlerine bakın ve hatırlayın,
çünkü siyah olan müthiş halka baktığımıza
bu beynimizde otomatikman
gerçekleşen ilişkinin
bozulmasını kolaylaştırıyor.
Sizce neden arkamda bu güzel siyah
erkekleri gösteriyorum?
O kadar çoktu ki, onları kesmek
zorunda kaldım.
Tamam, şöyle ki,
siyah insanlar hakkındaki otomatik
ayrıştırmanızı sıfırlamaya çalışıyorum.
Size genç siyahilerin,
inanılmaz insanlar olarak
büyüdüklerini ve hayatımızı
değiştirip güzelleştirdiklerini
hatırlatmaya çalışıyorum.
Burada başka bir şey var.
Bilimdeki bir başka imkân,
sadece geçici olarak otomatik
varsayımlarımızı değiştiriyor
ama sizde nefret uyandıran
tanıdığınız iğrenç beyaz bir insanı alıp
mükemmel siyahi bir insanın
yanına koyarsanız,
bazen gerçekten de ayrışmamıza
neden olur.
Jeffrey Dahmer ve Colin Powell'ı düşünün.
Hayretle bakıyorsunuz, değil mi?
(Kahkahalar)
Ama bu şeyler.
Ön yargılarınızı arıyorsunuz.
Lütfen, lütfen inkâr etmeyin ve
doğrulanmayan verilere bakın.
Bu gerçekte eski kalıplarınızın
yanlış olduğunu kanıtlayacak.
Tamam, bu bir numaraydı.
İki numara,
siyahilerden uzaklaşmak yerine
onlara doğru yürüyün diyeceğim.
Bunu yapmak çok zor değil
ama bilinçli ve kasıtlı olarak
yapmanız gereken şeylerden biri.
Bir keresinde birkaç yıl önce,
Wall Street bölgesinde
bir meslektaşımlaydım.
O gerçekten müthiş biri.
Beraber çeşitlilik üzerine çalışıyorduk
ve o renkli bir kadın, Koreli.
Dışarıdaydık ve gece geç bir saatti,
nereye gittiğimizi bilmiyorduk,
kaybolmuştuk.
Karşı caddede onu gördüm ve düşündüm ki
"Müthiş, siyah adam."
Ona doğru düşünmeden yürüdüm.
İş arkadaşım, "Bu çok ilginç" der gibiydi.
Karşı caddedeki o adam, siyahiydi.
Bence siyahi adamlar genelde
nereye gittiklerini bilirler.
Neden tam olarak böyle
düşünüyorum bilmiyorum.
İş arkadaşım dedi ki,
"Yaşasın siyah adam mı dedin?"
O ise, "Aa! Siyah adam" demiş.
Diğer yönde. Aynı ihtiyaç,
aynı adam, aynı kıyafetler,
aynı zaman, aynı cadde, farklı tepki.
"Çok kötü hissettim.
Ben bir çeşitlilik danışmanıyım.
Siyahi adam tribi yaptım. Ben renkli bir
insanım. Aman Tanrım!" dedi.
Dedim ki, "Ne var biliyor musun? Lütfen.
Gerçekten rahatlamaya ihtiyacımız var."
Yani siyahilerle uzun bir geçmişim
olduğunu anlamalısın.
(Kahkahalar)
Babam siyahi bir adam.
Ne diyorum görüyor musunuz?
195 cm boyunda siyahi bir oğlum var.
Siyahi bir adamla evlendim.
Siyahi adamın kim olduğunu
anlayabilmek için
siyahi görüşüm oldukça geniş ve derin
ve o benim siyahi adamımdı.
Dedi ki, "Evet hanımlar nereye gittiğinizi
biliyorum. Sizi oraya götüreceğim."
Ön yargılar, insanlar hakkında onların
gerçekte kim olduklarını
bilmeden önce uydurduğumuz hikâyelerdir.
Ama bize onlardan korkmamız ve
kaçınmamız gerektiği anlatılırken
onların kim olduğunu nasıl bileceğiz?
Sıkıntınızın üstüne gitmenizi
söyleyeceğim.
Aptalca bir riske girmenizi istemiyorum.
Diyorum ki, bir envanter yapın,
sosyal ve profesyonel dairenizi
genişletin.
Daireniz içinde kim var?
Kim eksik?
Siyahi gençlerle, erkeklerle, kadınlarla
kaç tane özgün ilişkiniz var?
Tabiri caizse, olduğun kişiden
ve nasıl davrandığından
önemli oranda farkı var mı?
Çünkü, biliyor musunuz?
Sadece etrafınıza bir bakın.
İş yeri veya sınıfınızda biri olabilir,
ibadet ettiğiniz yerde, bir yerlerde,
siyahi bir genç adam olabilir.
İyi birisiniz. Merhaba deyin.
Daha derine, yakına, daha
ileriye gidin ve ilişki türleri kurun.
Aslında bu ilişki türleri,
bütünsel kişiyi görmemizi
ve basmakalıp düşüncelerden
kurtulmamızı sağlar.
Biliyorum içinizden birileri,
özellikle şunu diyecek, biliyorum çünkü
benim de beyaz arkadaşlarım var,
"Ne kadar tuhaf olduğumu bilmiyorsun.
Bunun bende işe yarayacağını düşünmüyorum.
Eminim elime yüzüme bulaştıracağım."
Tamam, belki mükemmellikle ilgili değil.
Bu, bağlantı ile ilgili.
Rahatsız olmadan önce rahatlamazsınız.
Sadece yapmalısınız.
Genç siyahi adamlar, diyorum ki
birisi yolunuza özgünce ve gerçekçe
çıkıyorsa davetini kabul edin.
Kimse üstünüze gelmeyecek.
Sizdeki tevazuyu görebilen
insanlar arayın.
Bu bizden farklı insanlarla yaptığımız
ilişkilerde ortaya çıkan empati
ve merhamettir.
Çok güçlü ve güzel bir şey
ortaya çıkar:
Onların siz olduklarının
farkına varırsınız,
onlar sizin bir parçanızdır,
ailenizden biridir.
Sonra seyirci olmayı bırakır,
aktör oluruz, avukat oluruz
ve müttefik oluruz.
Şimdi rahatlığınızdan uzaklaşıp
daha büyük ve parlak bir şey içine girin,
çünkü bunu yaparak başka bir Ferguson
olayını önleyebiliriz.
Böylece herkesin özellikle de
siyahi insanların başarılı olduğu
bir toplum oluşturabiliriz.
Sonuncusu biraz zor olabilir,
bunu biliyorum ama yine de
onu bir yerlere koyacağım.
Bir şey gördüğümüzde, bir şey söylemek
için cesaretimiz olmalı,
sevdiğimiz insanlara bile.
Tatillerde masanın etrafına oturup
güzel zaman geçirecek vaktimiz olacak.
Birçoğumuz, tatilde
masanın etrafındaki sohbetlere
tanık olacak.
"Büyükannem bir yobaz." demeye
başlayacaksınız.
(Kahkahalar)
"Joe amca bır ırkçı."
Ama büyükannemizi
ve Joe amcamızı seviyoruz.
Onlar iyi insanlar ama
söyledikleri yanlış.
Bir şeyler söyleyebilmeliyiz çünkü
masada başka kimlerin olduğunu biliyoruz?
Çocuklarımız da masada.
Ön yargıların bitmeyip neden nesilden
nesile geçtiğini merak ediyoruz.
Çünkü hiçbir şey söylemiyoruz.
Şöyle diyebilmeliyiz: "Büyükanne,
artık insanlara öyle demeyeceğiz"
"Joe Amca, bu doğru değil,
o bunu hak etmiyor.
Kimse bunu hak etmiyor."
Eğer siyahi ebeveynlerin, özellikle
siyah erkek çocukları olanların bunu
yapma lüksü yoksa,
çocuklarımızı ırkçılığın çirkinliğinden
korumamak için istekli olmamız lazım.
Canlarımızı, geleceğimizi alıp
onlara idealleri olan ne kadar güzel
bir ülkemiz olduğunu anlatmalıyız.
Çok çalıştık, bazı ilerlemeler kaydettik
ama henüz bitirmedik.
Hâlâ üstünlük konusunda eski
saçmalıklarımız var
ve bu, kurum, toplum
ve nesillerimizin kafasına
bunu sokmamıza neden oluyor.
Bu, umutsuz, uyumsuz ve de yıkıcı
değersizleşmiş siyahi genç
adamlar oluşturuyor.
Hâlâ mücadele ediyoruz,
iki rengi birlikte
ve siyahi genç adamların karakterini
görebilmeyi anlatmak zorundasınız
ama beklediğiniz,
bu toplumda bu haksızlığa karşı duracak
değişim güçlerinin bir parçası olmak
ve diğer her şeyden daha fazla
genç siyahi erkeklerin toplumda kim
olduklarını görebilmelerini istiyorsunuz.
Birçok muhteşem siyah erkek,
gelmiş geçmiş en muhteşem
devlet adamı olanlar,
cesur askerler,
harika, çalışkan emekçiler.
Güçlü bir vaiz olan insanlar var.
İnanılmaz bilim adamları,
sanatçılar ve yazarlar.
Dinamik komedyenler.
Sevecen büyükbabalar
ve önem veren evlatlar.
Güçlü babalar
ve kendi hayalleri olan genç adamlar.
Teşekkürler.
(Alkışlar)
Цьогоріч улітку мені випала
довга мандрівка автомобілем,
і я чудово провела час,
слухаючи неперевершену
книжку Ізабель Вілкерсон
"Тепло інших сонць".
Вона описує, як шість мільйонів афро-американців
втікали з Півдня в 1915-1970 роках,
шукаючи порятунку від жорстокості
й намагаючись знайти
кращі можливості на Півночі.
Книжка оповідає про
стійкість і винахідливість
афро-американців.
Водночас, мені було дуже важко
слухати описи всіх цих жахіть,
покірності та приниження.
Особливо нелегко було слухати
про те, як темношкірих чоловіків
били, спалювали й лінчували.
Мені подумалось: "Це трохи
заважко.
Треба зробити паузу.
Ввімкну-но я радіо".
Ввімкнувши, я почула:
Ферґюсон, штат Міссурі,
Майкл Браун,
18-річний афро-американець,
неозброєний, вбитий білим поліцейським,
лежав мертвий на землі
чотири години, стікаючи кров'ю,
а його бабуся, маленькі діти
й сусіди нажахано на це дивились.
І я подумала:
ну ось, знову те саме.
Насилля, жорстокість
супроти темношкірих
триває століттями.
Історія весь час повторюється.
Тільки імена інші.
На його місці міг бути Амаду Діалло.
То міг бути Шон Белл.
То міг бути Оскар Ґрант.
То міг бути Трейвон Мартін.
Це насилля, ця жорстокість
притаманна нашому
національному менталітету.
Це частина нашої спільної історії.
Що ж нам робити з нею?
Я маю на увазі ту частинку
нас самих, що далі переходить вулицю,
замикає двері,
міцніше стискає сумочку,
коли ми бачимо афро-американців.
Ось та часточка.
Так, ми не стріляємо
в людей на вулиці,
але ті самі стереотипи
й упередження,
що спричинили згадані мною
трагічні випадки,
й далі живуть в нашій душі.
Нас виховували разом з ними.
Я вважаю, що ми здатні
зупинити випадки
на кшталт того, що трапився
у Ферґюсоні,
якщо зазирнемо собі в душу
й змінимо себе.
Отож, я хочу звернутись до вас
із закликом.
Я хочу, щоб ми задумались
над трьома речами,
що допоможуть уникнути
таких випадків, як у Ферґюсоні;
ці три речі, на мою думку,
допоможуть нам
змінити власну думку
про молодих темношкірих чоловіків;
ці три речі, я сподіваюсь,
не лише захистять їх,
а й відкриють для них світ,
щоб вони могли реалізувати себе.
Можете собі це уявити?
Можете собі уявити, що в нашій
країні вітатимуть молодих афро-американців,
вважатимуть їх частиною нашого
майбутнього, ставитимуться до них
так щиро й прихильно,
як ми ставимось до своїх близьких?
Уявляєте, як поліпшиться наше життя?
Як покращиться наша країна?
Почну з найважливішого.
Треба перестати заперечувати.
Не вдавати з себе ідеальної людини.
Треба бути такими, як ви є.
Знаєте, я проводжу заняття
на тему міжкультурної комунікації
і на початку майстер-класів
до мене підходять
і кажуть: "О, міс Неупередженість,
ми такі раді, що Ви тут" -
(Сміх)
- "але в нашій душі
немає ні краплини упередження".
А я у відповідь: "Та невже?
Бо я проводжу ці заняття щодня
і знаю про всі свої упередження".
От, наприклад, недавно
я летіла літаком
і почула в салоні звернення пілота -
то був жіночий голос.
Спершу я страшенно втішилась,
мовляв "Так, ми, жінки, все можемо.
Тепер ми в стратосфері".
Все було гаразд, аж поки
літак не влетів у зону турбулентності,
і я молилась в думках:
"Сподіваюсь, вона вміє
керувати літаком".
(Сміх)
Так, так, я знаю.
Але я й гадки не мала,
що маю справу з упередженням,
доки не сіла в літак назад додому,
де пілотом був чоловік.
Літак знову почало трусити,
але я аніскілечки не сумнівалась
у майстерності пілота-чоловіка.
Пілот справився.
Проблема ось у чому.
Якщо ви мене запитаєте відверто,
я відповім: "Жінка-пілот? Чудово".
Але виходить, що коли щось іде не за планом,
виникають якісь проблеми, невеличкий ризик,
я дотримуюсь упередження,
про яке досі й не підозрювала.
Тобто, літаки швидко
гасають в небі,
я волію бачити за штурвалом чоловіка.
Щоб так було за замовчанням.
За замовчанням за штурвалом
літака в мене - чоловіки.
А в вас?
Кому ви довіряєте?
Кого ви боїтесь?
До кого вас підсвідомо тягне?
Від кого ви втікаєте?
Розповім вам, про що ми дізналися.
Є такий тест підсвідомих асоціацій,
який оцінює наші несвідомі упередження,
його можна пройти онлайн.
Цей тест пройшло п'ять мільйонів людей.
Як виявилось, у нас за замовчанням -
білі люди. Ми любимо білих.
Надаємо перевагу білим.
Що я маю на увазі?
Коли людям показують фото
темношкірих і білошкірих чоловіків,
ми скоріше асоціюємо
зображення білошкірого чоловіка
з позитивним словом,
ніж тоді, коли намагаємось
асоціювати
позитивне слово з темношкірою особою,
і навпаки.
Коли ми бачимо обличчя темношкірого,
нам легше пов'язати його
з негативним словом,
ніж обличчя білошкірого.
70 відсотків білих, які проходять цей тест,
надають перевагу білим людям.
50 відсотків чорних, які проходять цей тест,
надають перевагу білим людям.
Бачите, це зачепило всіх нас.
Що можна вдіяти з тим, що наш мозок
будує асоціації підсвідомо?
Мабуть, ви подумали собі -
напевно, у всьому цьому
винна моя нездатність
розрізняти кольори.
Треба пройти тест ще раз.
Але я вам не раджу цього робити.
Ми пройшли всі можливі варіанти,
намагаючись
не зважати на колір.
Але проблема не в тому, що ми бачили колір.
Проблема в тому, що ми робили, побачивши його.
Ось про що тут йдеться.
І доки ми вперто вдаємо,
що не зважаємо на колір,
ми не усвідомлюємо,
як расова відмінність
впливає на можливості людей,
як вона не дає їм реалізувати себе,
а часом стає винуватцем
їхньої загибелі.
Тому науковці застерігають нас:
не смійте навіть думати,
начебто ви дальтоніки.
Натомість вони радять:
витріщайтесь на чудових
афро-американців.
(Сміх)
Дивіться їм просто в очі
та запам'ятовуйте їх,
бо коли ми дивимось
на чудових людей, які мають темну шкіру,
ми позбуваємось
отих підсвідомих асоціацій.
Як ви гадаєте, чому позаду мене -
світлини прекрасних афроамериканців?
Їх було так багато, що
я не змогла показати всіх.
Гаразд, я скажу вам, чому:
я намагаюсь змінити ваші
підсвідомі асоціації про афро-американців.
Я хочу нагадати вам,
що молоді афро-американці
виростають і стають чудовими людьми,
які змінюють і поліпшують
наше життя.
Скажу вам ще одну річ.
Наука знає ще один вихід,
який змінює наші
підсвідомі асоціації,
хоч і тимчасово -
якщо взяти фото знайомої вам білої людини,
яка прославилась своїми ганебними вчинками,
і повісити його поруч зі знимкою
темношкірої людини,
яка прославилась чимось добрим,
то підсвідомі асоціації теж зміняться.
Подумайте про серійного вбивцю Джеффрі Дамера
й держсекретаря США Коліна Павелла.
Не зводьте очей з їхніх фото. (Сміх)
Це спрацює. Отож задумайтесь,
які упередження ви маєте.
Прошу вас, перестаньте хитати головою
і пошукайте інформацію,
яка доведе, що ваші давні
стереотипи - хибні.
Гаразд, то був номер один.
Номер два.
Підходьте до молодих афро-американців,
а не сахайтесь від них.
Це не так важко зробити,
але при цьому треба мати
чіткий намір і усвідомлювати,
що робиш.
Кілька років тому я
була в районі Волл-стріт
разом зі своєю колегою. Вона дуже класна,
проводить разом зі мною
заняття на тему міжкультурної комунікації,
і вона іншого кольору шкіри - кореянка.
Ми були надворі,
пізно ввечері,
і не знали, де ми саме є,
словом, загубилися.
Тоді я побачила перехожого по той бік вулиці
і подумала: "О, чудово, темношкірий чоловік".
І, не задумуючись, пішла до нього.
А моя подруга сказала:
"Хм, цікаво".
Той перехожий був темношкірим.
Я думаю, що темношкірі хлопці
зазвичай знають, куди вони йдуть.
Не знаю, чому я в цьому впевнена,
але я так думаю.
Отож, моя подруга зауважила: "Слухай, ти сказала
- "Супер, темношкірий чоловік"?"
А я відповіла: "Ні, я сказала
"О-о-о, темношкірий чоловік".
Це все міняє. Та ж потреба,
той же чоловік, те ж вбрання,
той самий час, та сама вулиця,
а от реакція - інша.
І вона відповіла мені: "Мені так соромно.
Я - консультант з питань міжкультурної комунікації.
І потрапила на гачок стереотипів про афро-американців.
І при цьому сама маю темний колір шкіри. О Боже!"
А я сказала: "Знаєш що? Давай не будемо.
Не треба перебільшувати.
Ти ж бачиш, що я давніше за тебе
маю діло з темношкірими хлопцями.
(Сміх)
Мій тато був афро-американцем.
Розумієш, що я маю на увазі?
Я маю темношкірого сина зростом 1,96 метра.
Я була одружена з темношкірим.
Я так добре обізнана
зі всіма стереотипами про афро-американців,
що можу відразу сказати,
ким є той темношкірий парубок,
і він мені підходить.
Той хлопець сказав: "Так, пані, я знаю,
де те місце, куди ви йдете. Я проведу вас туди".
Упередження - це історії,
що їх ми складаємо про людей
перед тим, як дізнаємось,
які вони насправді.
Але як нам дізнатися,
які ж вони насправді,
якщо нам сказали уникати і боятися їх?
Отож, закликаю вас
іти назустріч своїм страхам.
Ні, я не прошу вас
стрімголов ризикувати.
А просто задуматись над тим,
кого саме ви уникаєте,
розширити власне соціальне
й професійне коло.
Хто входить до вашого кола?
Кого там бракує?
Зі скількома молодими афро-американцями -
чоловіками та жінками -
ви маєте щирі взаємини?
Або з людьми, які кардинально
відрізняються від вас самих?
Бо знаєте що?
Просто озирніться довкола.
Може, хтось є у вашому офісі,
у вашому класі,
церкві чи ще десь,
якийсь молодий афро-американець.
Ви можете бути приязним до нього.
Привітатися з ним.
Закликаю вас будувати глибші,
тісніші стосунки,
дружбу, що дасть вам змогу
пізнати іншу людину
та подолати стереотипи.
Я знаю, що дехто з вас
задумувався над цим.
Знаю, бо маю кількох
білих приятелів, які нарікають:
"Ти не уявляєш собі,
як мені незручно.
Я думаю, що в моєму випадку
нічого з цим не вийде.
Я все зіпсую".
Може й так, але ж тут не йдеться
про ідеальні стосунки. Йдеться про зв'язок.
До того, як вам стане комфортно,
ви деякий час почуватиметесь незатишно.
Але ви мусите хоча б спробувати.
А щодо молодих афро-американців,
то я маю на увазі,
що коли хтось підійте до вас зі щирими,
приязними намірами, не відштовхуйте його.
Не всі хочуть обвести
вас довкола пальця.
Знайдіть тих,
хто побачить у вас душу.
Взаємини з людьми,
які відрізняються від вас,
вчать співпереживати й співчувати.
Тоді відбувається дещо
важливе й чудове:
ви починаєте розуміти,
що вони є вами,
що вони є частиною вас,
що вони є вашою родиною,
а тоді ми перестаємо
бути байдужими сторонніми,
а починаємо брати участь,
підтримувати й захищати,
стаємо союзниками.
Тому вийдіть із зони комфорту
на зустріч цікавішому, яскравішому життю,
бо саме так можна зарадити
повторенню такої трагедії, як у Ферґюсоні.
Так ми створимо спільноту,
де всі, а особливо молоді афро-американці,
зможуть самореалізуватися.
Третя річ не така легка,
я про це добре знаю,
але всеодно скажу.
Коли ми щось бачимо, то мусимо
набратись сміливості й не змовчати,
навіть коли це сказали наші близькі.
Наближаються свята,
настає пора,
коли ми всі зберемось за столом
і гарно проводитимемо час.
Принаймні більшість з нас
святкуватиме,
і тоді час дослухатись
до розмов за столом.
Треба перестати мовчати
і сказати: "Бабуся - шовіністка".
(Сміх)
"Дядько Джо - расист".
Насправді ми любимо і бабусю,
і дядька Джо. Справді.
Ми знаємо, що вони добрі люди,
але їхні слова - погані.
І ми мусимо не змовчати, а щось сказати,
бо знаєте, хто ще сидить за столом?
Діти.
А ми дивуємось, чому ці упередження не зникають,
чому вони переходять з покоління в покоління?
Бо ми нічого на це не кажемо.
Нам треба говорити: "Бабусю,
так більше нікого не називають".
"Дядьку Джо, це неправда,
він такого не заслужив.
Ніхто такого не заслуговує".
Нам треба перестати
захищати своїх дітей
від мерзенності расизму,
бо батьки - афро-американці
не можуть собі такого дозволити,
особливо ті, хто має
молодих темношкірих синів.
Ми мусимо звернутись до наших
любих дітей, нашого майбутнього,
і розповісти їм, що ми маємо
дивовижну країну з неймовірними ідеалами,
що ми страшенно важко працювали
і чогось таки досягнули,
але робота ця не завершена.
Ми досі не позбулися думок про те,
що ми вищі за інших, і це змушує нас
наповнювати цими думками
наші інституції,
наше суспільство та нові покоління,
і це веде до відчаю,
нерівності та жахливого
недооцінювання молодих афро-американців.
Ми досі боремось,
мусите ви сказати своїм дітям,
щоб побачити в молодих людей
не тільки колір їхньої шкіри,
а й їхню вдачу,
але сподіваємось, що ви -
наші діти -
станете рушіями змін
у цій країні,
повстанете проти несправедливості
та, щонайважливіше, матимете охоту
зробити так, щоб у цій країні сприймали
темношкіру молодь такою як вона справді є.
Довкола сила-силенна чудових
молодих афро-американців,
найталановитіших політиків,
мужніх вояків,
прекрасних, працьовитих
робітників.
Ці люди є натхненними проповідниками.
Прекрасними науковцями,
митцями й письменниками.
Кмітливими коміками.
Сповненими любові дідусями
й турботливими синами.
Мужніми батьками
й молодими мрійниками.
Дякую.
(Оплески)
Tôi đã có một chuyến phượt vào mùa hè
và trải qua khoảng thời gian tuyệt vời
đắm chìm trong những
giai điệu kỳ diệu của bài "The warmth
of other suns." (Isabel Wilerson)
Nó nói về 6 triệu người da đen
trốn khỏi miền Nam từ năm 1915 đến 1970
để đi tìm sự giải thoát khỏi mọi
sự tàn bạo
và cố gắng cho một cuộc sống mới
tận phía Bắc,
nó chan chứa những mẩu chuyện cho
sự kiên trì và sáng suốt
của những người Mỹ gốc Phi,
và tôi cũng cảm thấy không mấy dễ
chịu khi nghe những chuyện kinh dị ấy
với đầy rẫy sự nhục mạ,
với biết bao sự khiêm nhường.
Và còn khó khăn hơn nữa khi tận tai
nghe tiếng đòn roi và lửa cháy,
cùng những tiếng reo hò tra tấn
người da đen.
Và tôi tự nhủ, "Thôi,
thế này là hơi ám ảnh rồi.
Mình cần phải giải lao.
Bật đài lên cái nào."
Tôi bật lên, và lại như thế này:
Ferguson, Missouri,
Michael Brown,
cậu thanh niên da đen 18 tuổi,
tay không, bị bắn bởi một cảnh sát
da trắng, nằm lay lắt trên đường,
tuôn máu suốt 4 tiếng
khi cả bà và các em nhỏ cùng với
hàng xóm trông thấy trong sợ hãi,
tôi thiết nghĩ,
lại bắt đầu rồi đây.
Sự bạo hành này, sự tàn bạo này
chống laị người da đen
đã luôn được kéo dài trong
hàng thế kỉ.
Ý tôi là, vẫn là chuyện cũ thôi.
Nhưng với cái tên người khác.
Nó đã có thể là Amadou Diallo --
Sean Bell --
Oscar Grant --
Trayvon Martin.
Sự bạo hành này,
sự tàn bạo này,
là một thứ đã ăn sâu vào chính
tâm lý quốc gia,
vào trong lịch sử tập thể
muôn đời.
Nhưng ta sẽ làm gì với nó chứ?
Bạn biết phần trong ta nào là vẫn
qua đường mỗi ngày,
khóa chặt cửa,
kèm kèm cái ví,
khi ta thấy bóng dáng da đen
đúng không?
Phần đó đấy.
Tôi biết chúng ta không cần phải
bắn người lộ liễu,
nhưng ý tôi là những định kiến và
khuôn mẫu
mà kích động nên những tai nạn
thảm khốc này
lại ẩn sâu trong chúng ta.
Ta đi học cũng được dạy thế thôi.
Tôi tin là chúng ta có thể ngăn chặn
những tai nạn kiểu này,
như vụ Ferguson đáng buồn đó,
bằng việc suy xét từ bên trong
và tích cực để thay đổi bản thân.
Cho nên, tôi có lời kêu gọi hành động
dành cho các bạn.
Sau đây là 3 điều tôi muốn chúng ta
cùng suy ngẫm
như là cách để ngăn chặn những tai
nạn ấy;
3 điều mà tôi nghĩ sẽ giúp chúng ta
định hình lại ấn tượng đối với
thanh niên da đen;
3 điều mà tôi mong rằng chúng sẽ
không chỉ bảo vệ họ
mà còn có thể mở rộng thế giới
để họ phát triển.
Bạn có thể tưởng tượng ra không?
Bạn có thể tưởng tượng ra đất nước
ta chào mừng họ,
như là một thế hệ tươi sáng,
để chia sẻ sự tôn trọng,
và danh phẩm như ta làm
đối với người ta thương?
Cuộc sống ta sẽ tốt đẹp hơn chứ?
Đất nước ta sẽ tươi vui hơn chứ?
Và đây là điều đầu tiên.
Chúng ta cần phải thoát khỏi
sự phủ nhận.
Đừng cố gắng làm người tốt nữa.
Ta cần những người thành tâm.
Tôi có nhiều công việc đa dạng,
và người ta tìm đến tôi
ngay đầu ngày hội thảo.
Họ thường là: "Ôi, Quý Bà Đa Dạng,
thật tốt khi cô xuất hiện" --
(Tiếng cười) --
"nhưng chúng tôi không có máu
thiên vị đâu."
Và tôi như là, "Thiệt sao?
Bởi vì tôi làm công việc này mỗi
ngày, tôi thấy đủ loại thành kiến.
Ý tôi là, lâu lắm rồi, khi tôi đang ở
trên máy bay
và tôi nghe giọng nói của một
phi công nữ từ loa thông báo,
và tôi đã háo hức, vui thầm.
"Phải thế chứ, phụ nữ mà,
chúng ta đang thắng thế đây.
Chúng ta lên đến tầng tỉnh khí rồi."
Đang yên bình thì máy bay đi vào
khu vực có lốc và sốc,
và tôi chợt nghĩ,
"Hi vọng cô ấy có thể chèo lái."
(Tiếng cười)
Biết làm gì hơn đây.
Dù vậy, tôi còn không coi
đó là định kiến
cho đến khi tôi suy nghĩ lại
và mỗi khi có đàn ông cầm lái
rồi chuyến đi trở nên dằn xóc,
thì tôi chưa bao giờ chất vấn
sự tự tin của họ.
Cô ấy rất là giỏi.
Đây mới là vấn đề.
Nếu được hỏi rõ ràng,
tôi sẽ nói " Phi công nữ: tuyệt vời."
Nhưng khi mọi chuyện trở nên rắc rối,
hơi mạo hiểm,
tôi lại dựa vào thành kiến mà tôi
không tự nhận thức được.
Bạn biết đó, máy bay đi nhanh
trên trời.
Tôi muốn một người đàn ông.
Đó là mặc định của tôi rồi.
Đàn ông là mặc định của tôi.
Mặc định của bạn là gì?
Bạn tin ai?
Bạn sợ ai?
Bạn ngầm thấy gần ai hơn?
Bạn trốn chạy khỏi ai?
Tôi sẽ chỉ ra những điều bạn vừa
được học.
Bài kiểm tra sự gắn kết tiềm tàng,
mà đo định thành kiến vô thức
có thể làm trực tuyến ở mạng.
5 triệu người đã làm nó.
Hóa ra rằng, mặc định của chúng ta
là da trắng. Ta thích họ hơn.
Ta muốn họ hơn. Và tôi có ý gì chứ?
Khi mọi người được chiếu hình ảnh
của người da đen và da trắng,
chúng ta lẹ làng mà liên kết
hình ảnh đó với một từ tốt đẹp,
người da trắng với một từ như vậy,
so với lúc chúng ta cố gắng
kết nối
từ tốt đẹp với một gương mặt da đen,
và ngược lại.
Khi chúng ta thấy da đen,
ta lại dễ dàng liên kết màu đen
với tiêu cực
hơn là màu trắng với tiêu cực.
70% người da trắng làm kiểm tra thích
da trắng hơn.
50% người da đen làm kiểm tra cũng
như vậy.
Bạn thấy đó, chúng ta đều hời hợt
khi sự viêm nhiễm ấy xâm nhập.
Chúng ta sẽ làm gì với việc bộ não
ta tự động liên kết?
Một trong những điều bạn có thể
đang suy nghĩ ,
và đang thích thú,
thì bạn biết không,
tôi sẽ cố giảm đi sự "mù màu"
củá mình.
Đúng vậy, tôi sẽ thú thật một
lần nữa.
Nhưng tôi sẽ không gợi ý đâu.
Chúng ta đã đi được xa
để làm nên điều khác biệt
trong sự cố gắng bỏ qua màu da.
Vấn đề không phải là việc nhìn thấy
màu da, mà chính là hành động.
Đó là một lí tưởng sai lệch.
Và trong khi ta bận rộn giả vờ
không nhìn thấy,
ta không nhận thức được
sự khác biệt dân tộc đang
dần thay đổi cơ hội của mọi người,
kìm kẹp họ khỏi sự phát triển,
và đôi khi không may lại dẫn đến cái
chết yểu.
Thật ra, những thứ mà các nhà khoa
học đang bảo chúng ta là không thể.
Hãy đừng nghĩ đến việc "mù màu".
Thực sự, cái mà họ đang gợi ý là,
cái nhìn chằm chằm vào những người
da đen tuyệt vời.
(Tiếng cười)
Nhìn trực diện với họ, và
hãy nhớ lấy gương mặt,
bởi vì khi ta thấy những người da đen
tuyệt vời ấy,
cách đó giúp ta tránh
khỏi sự gắn kết
mà xảy ra tự động trong bộ não
chúng ta.
Bạn nghĩ vì sao tôi lại chiếu những
anh chàng da đen bóng bẩy này?
Có nhiều lắm, tôi phải cắt bớt đi.
Đây là điều cần nói:
Tôi đang thử cài đặt lại hệ thống
liên kết tự động về da đen của bạn.
Tôi đang cố để nhắc nhở rằng
những thanh niên da đen cũng trưởng
thành nên những con người tuyệt vời
mà có thể thay đổi cuộc sống ta
và làm nó tốt hơn.
Đó.
Khả năng khác trong khoa học,
và nó chỉ tạm thời thay đổi
những giả định mặc nhiên của ta
nhưng có một điều ta biết
đó là nếu bạn lựa một người
da trắng cực khó chịu bạn biết,
và để bên cạnh với một người
da màu,
một người da đen lại khôi ngô,
thì điều đó nhiều lúc cũng giúp ta
tách biệt thực sự.
Hãy thử nghĩ về Jeffrey Dahmer và
Colin Powell.
Chỉ cần nhìn chằm chằm thôi,
đúng chứ?
Nhưng đây chính là vấn đề.
Hãy tìm kiếm định kiến của bạn.
Làm ơn đấy, thoát khỏi sự phủ nhận
và tìm kiếm những dữ liệu đúng đắn
mà có thể chứng minh rằng khuôn mẫu
bảo thủ quá sai lầm.
Và đây là điều thứ hai,
tôi có ý là hãy tiến lại gần với
thanh niên da đen hơn là xa lánh họ.
Đó không là điều gì khó khăn cả,
nhưng cũng là một trong số điều
mà bạn cần phải chú ý và
rộng lòng về nó.
Khi tôi ở Phố Wall khoảng
vài năm về trước,
tôi ở cùng với một đồng nghiệp,
cô ấy rất là tốt
và cô ấy cũng làm việc giống tôi
và cô ấy là da màu, là người Hàn.
Và chúng tôi ở ngoài trong đêm
bơ vơ tự hỏi đâu là đâu,
chúng tôi đã bị lạc.
Rồi tôi thấy người bên đường,
tôi thầm nghĩ ,"A, da đen kia rồi."
Tôi tiến lại mà không hề suy nghĩ
chút gì.
Và cô ấy như thể:
"À, hay rồi đây."
Cái người qua đường ấy,
là nguời da đen.
Tôi nghĩ họ thông thường biết mình
đi đâu.
Không biết vì sao tôi lại như vậy
nhưng tôi chỉ vậy thôi.
Rồi cô ấy bảo:" Cô tiến tới một
cách vui mừng "Yay"
còn mình thì "Ây chà..""
Ngược chiều. Một nhu cầu,
một người, một bộ đồ,
cùng lúc ấy, trên con đường,
phản ứng khác nhau.
Cô ấy nói, "Tôi kì ghê.
Tôi là một cố vấn đa dạng,
Tôi lại tỏ vẻ đó, mà tôi cũng da
màu nữa. Ôi chúa!"
Và tôi nói,"Thôi xin bạn đó.
Chúng ta không cần làm căng đâu."
Ý tôi là, tôi cũng cùng phe với
những người da đen chớ.
(Tiếng cười)
Cha tôi là da đen.
Bạn hiểu ý tôi chứ?
Tôi có cậu con trai cao 1m95.
Tôi lấy một người da đen.
Cái vụ da đen đối với tôi
quá rộng và sâu sắc
đến nôi tôi có thể nhận định và
phán đoán đó là da đen kiểu nào,
và anh ta là kiểu của tôi.
Anh ấy nói,"Thưa các quý cô, tôi biết
chỗ các cô tìm. Để tôi dẫn đi."
Bạn biết đó, thành kiến chính là
những câu chuyện ta dựng nên về
mọi người trước khi biết rõ
họ là ai.
Nhưng làm thế nào chúng ta biết
họ là ai
khi ta được bảo phải nên tránh né
và sợ họ?
Và tôi đang thúc đẩy các bạn
tiến thẳng đến sự khó chịu ấy.
Tôi không bảo các bạn phải
liều lĩnh.
Hãy lập nên kế hoạch,
mở rộng vòng bạn xã hội và
cao cấp của bạn.
Ai ở trong vòng kết nối của bạn?
Còn ai không?
Có bao nhiêu mối quan hệ chân chính
bạn có được với thanh niên da đen,
đàn ông, phụ nữ?
Hay có bao nhiêu sự khác biệt lớn
giữa bạn
và cách bạn sống, nói năng?
Bởi vì, bạn biết không?
Hãy để ý vòng rìa của bạn.
Có thể có một người ở công sở,
hay ở lớp học,
trong vòng tình cảm của bạn, đâu đó
cũng có một người da đen.
Và bạn tốt bụng. Bạn chỉ
chào hỏi.
Nhưng phải thật sâu hơn, gần hơn,
và xây dựng kiểu quan hệ đó.
kiểu bạn bè đó thật sự khiến bạn
có thể thấy phần tốt lành của họ
và cùng nhau xóa bỏ những rập
khuôn bảo thủ.
Tôi biết một vài bạn ngoài kia,
Tôi biết bởi tôi có vài bạn da trắng
đôi khi nói rằng,
"Bạn không biết tôi kì cục cỡ nào
đâu.
Tôi nghĩ là chuyện này sẽ chả đi
tới đâu.
Tôi sẽ thất bại mà thôi."
Được thôi, nhưng điều này không về
sự hoàn hảo, mà là sự kết nối.
Và bạn sẽ không cảm thấy dễ chịu
trước khi bạn tập quen với nó.
Bạn chỉ cần làm thôi.
Và những thanh niên da đen, ý tôi là
nếu một người đi ngang qua bạn,
đường hoàng chân chính, hãy làm bạn.
Đâu phải ai cũng hại bạn đâu.
Hãy tìm kiếm những người có thể
thấy được lòng nhân đạo của bạn.
Đó chính là sự đồng cảm và lòng
trắc ẩn
xuất phát từ chính mối quan hệ với
những người khác biệt với bạn.
Một điều tuyệt vời và đẹp đẽ sẽ
xảy ra:
bạn hiểu rằng họ cũng như mình,
họ là một phần trong bạn,
họ là bạn trong gia đình mình,
và chúng ta không còn là xa lạ
và chúng ta trở thành diễn viên,
những người ủng hộ,
và trở thành đồng minh.
Vậy nên hay rời khỏi vùng an toàn
mà đến với một nơi tươi sáng hơn
bởi vì đó chính là cách ta sẽ ngăn
chặn một vụ Ferguson khác sau này.
Đó chính là cách ta tạo dựng một
cộng đồng
nơi mọi người, đặc biệt là thanh niên
da đen, có thể phát triển.
Và điều cuối cùng sẽ khó khăn hơn
cả
và tôi biết, nhưng tôi cũng sẽ nói
ra.
Khi ta nhìn thấy một thứ, ta cần
phải có dũng khí để phát biểu,
thậm chí đối với người ta yêu quý.
Đây đang là kì nghỉ và sẽ trở thành
khoảng thời gian
cho ta tụ tập quanh bàn và tận hưởng
nó.
Đa số chúng ta, dù vậy, sẽ có
kì nghì
và bạn cần phải lắng nghe các cuộc
hội thoại chung quanh.
Bạn bắt đầu nói nhăng cuội như:
"Bà ngoại đúng là nhảm nhí!"
(Tiếng cười)
"Chú Joe thì lại phân biệt đối xử."
Và ta thì yêu bà ngoại, chú Joe.
Ta yêu họ chứ.
Ta biết họ là người tốt, nhưng
những điều họ nói là sai.
Và ta cần phải chủ động, bởi vì
bạn có thấy ai khác ở bàn không?
Lũ trẻ.
Và ta tự hỏi tại sao thành kiến
không mất đi, lại còn lưu truyền?
Bởi vì ta đang lại quá im lặng.
Ta cần phải dám nói rằng," Bà à,
ta không nói họ như thế nữa."
"Chú Joe, anh ta chịu như vậy là không
phải lý đâu.
Không ai cả."
Và ta cần phải sẵn sàng
để cho bọn trẻ đối diện với
sự xấu xí của phân biệt chủng tộc
khi bố mẹ da đen không thể làm được
điều đó,
đặc biệt đối với những người có
con nhỏ.
Chúng ta cần phải chuẩn bị cho
những đứa trẻ đáng yêu ấy,
và kể chúng rằng ta có một đất
nước chứa chan những lí tưởng đẹp,
mà chúng ta đã làm việc cật lực,
tạo nên tiến trình
nhưng vẫn chưa hoàn thành.
Chúng ta vẫn còn mang trong mình
cái cổ lỗ sĩ này
về sự hơn thua và nó đang khiến ta
hun đúc vào trong những thế hệ thừa
kế sau này
và xã hội, và vai vế,
và nó tạo ra sự đau lòng
và sự thiên vị và sự hạ giá thanh
niên da đen tệ hại.
Chúng ta đang chật vật,
ta phải cho chúng biết,
về việc nhận thức được hai màu da
và nhân phẩm của thanh niên da đen,
nhưng chính bạn mong đợi họ,
trở thành nguồn nhân lực để thay đổi
xã hội
thành nơi chống lại sự bất công
và hơn hết, sẵn sàng
tạo dựng cơ sở để thanh niên da đen
có thể được chấp nhận bản thân họ.
Có rất nhiều thanh niên da đen,
những người là minh chứng sống
tuyệt vời,
những người lính dũng cảm,
những công nhân chăm chỉ.
Và những người thuyết giảng đầy
thuyết phục.
Họ là những người tiến sĩ tài năng,
và nghệ sĩ lẫn nhà văn.
Họ là những danh hài năng nổ,
Họ đang làm chức ông,
chăm sóc con cháu.
Họ là những người cha mạnh mẽ,
và họ là những người thanh niên
với giấc mơ của riêng họ.
Xin cám ơn.
(Vỗ tay)
这个夏天我进行了一次长途旅行
听着伊莎贝尔·威克逊的优秀作品《他乡暖阳》的有声读物
度过了一段非常美好的时光
这本书记录了，在1915年到1970年间，六百万黑人为了暂时逃离一切暴行
逃离了南方
以期在北方获得更好的机会
这本书里满是故事，展现了非裔美国人的
适应能力和才智
但是我不忍去听完那些让我们感到恐惧，
羞辱的，以及所有关乎廉耻心的故事。
当听到黑人遭受毒打、火刑，被私刑处死的时候，
我特别难受
当时我说，“嗯，这有点沉重。
我需要缓一缓。还是听收音机吧。”
我打开了收音机，然后听到播报
在密苏里州的弗格森市
18岁的黑人男性
迈克尔·布朗
没有带任何武器，但是被白人警察击中，倒地死亡
血，流了整整四个小时
他的祖母、孩子、还有他的邻居惊恐地看着这一幕
我当时想：
居然又是这种事！
这种针对黑人男性的暴行，
已经持续了数个世纪
我的意思是，世界发生着同样的故事，只是主角的名字不一样了而已
主角可以是阿马杜·迪亚洛
可以是西恩·贝儿，
奥斯卡·格兰特
也可以是特雷沃恩·马丁
这种暴力、暴行
是我们民族心理真实的一部分
也是我们集体历史的一部分。
我们到底要怎么应对这种暴力、暴行？
知道吗？我们当中部分人，看到黑人的时候，
仍旧会穿过街道避开他，
关紧房门，
拽紧钱包。
那部分人
在我看来，虽然没有在街上直接把人击倒
但我认为他们持有同样的成见、同样的偏见
而这也助长了这种悲剧的发生。
那一部分人就在我们中间
我们和他们一起上学。
我相信我们可以阻止这样的悲剧-
让弗格森这样的事情不再发生
只要我们内省，愿意改变我们自己。
所以我呼吁大家行动起来
今天我想让大家思考三点
这三点可以防止弗格森这样的事情再次发生。
我认为，这三点将帮助我们
改变我们对黑人男青年的印象
我希望这三点不仅可以保护他们
还可以为他们打开一个世界，这样他们就能得到发展。
你们能想像得到吗？
想像我们国家，护佑着黑人男青年
把他们看作我们未来的一部分，毫无偏见，风度翩翩的看待他们，
就像我们对待所爱的人那样
（这样），我们的生活能在多大程度上有所改善，我们的国家能在多大程度上有所改善？
让我们从第一点开始：
我们必须不再否认。
不要再装好人，
我们需要真真正正的人。
大家知道，我做过很多和多元化相关的工作
研讨会开始的时候，人们会来跟我说
“‘多元化’女士，非常高兴您能到来。”
（笑声）－－
“但是我们可没有偏见啊。”
然后我就会说，“是吗？”
“我每天都研究这个问题，所以我知道自己所有的偏见。”
不久之前，在飞机上
我从公共广播系统里听到一位女飞行员的声音
我当时非常兴奋，非常激动
我想，“太棒了，女人，我们女人也可以开飞机了。
我们现在进入平流层了。”
飞机开始很稳，后来有点颠簸，忽上忽下。
我就想
“但愿她真的会开飞机。”
（笑声）
是的，我知道：
当时我并未意识到那是一种偏见，
然后，回程时，我坐了另一架飞机，全程都是一个男人在驾驶飞机
飞机也经常动荡、颠簸
但我从未怀疑过那位男性飞行员-
那位飞行员非常出色。
这就是问题（所在了）。
如果你要我明确回答，我会说，“那位女飞行员，非常棒。 ”
但是当事情变得可怕，有点麻烦，有点冒险的时候
我不知不觉就产生了偏见
大家都知道，对于在天空高速行驶的飞机来说，
我还是想要男人来开飞机。
这就是我的偏见
我更偏向男人
你偏向谁？
你相信谁？
你害怕谁？
你内心跟谁更亲近？
你想要逃离谁？
我现在要分享的是我们已经认识到的一些问题
在内隐联想测试中，我们测试了存在于潜意识中的偏见
你可以上网测试一下-
已经有五百万人参加了测试
测试结果与现实相符，我们更偏向白人，我们喜欢白人
我们更倾向于白人，具体来说呢？-
当人们看见黑人男性和白人男性的图片时
我们能更快地
把白人男性的图片和一个正面的词语联系起来
而要花更多的时间尝试将黑人的脸
同正面的词语联系起来。反之亦然：
当我们看见黑人面孔时
我们更容易把黑人与负面词语联系起来
白人就不会那么轻易（和负面词语联系起来。）
参加测试的白人中，百分之七十偏向白人
参加测试的黑人中，百分之五十更喜欢白人
你们看，我们都受到偏见的影响。
那么，我们要如何应对我们大脑自动产生的联系呢？
你们可能正在思考，
可能正在想：
我以后决不会以肤色区分人。
好的，那我将重新讨论一下这个问题。
我要告诉你，不要那么做
我们已经竭尽所能尝试做出改变
不以肤色区分人
但是问题并不在于我们区分人的肤色，而是在于我们区分人的肤色后所采取的行动
不区分人的肤色，一个错误的想法
当我们忙于假装我们并不在乎肤色的时候
我们没有意识到，种族差异是如何
改变人内心潜在的想法，这妨碍了人们的发展
而且有时会造成他们过早死亡
事实上，科学家要告诉我们，不要
忽视肤色的不同。
事实上，他们想说的是：
看看那些了不起的黑人~
(笑声)
直面他们的脸，记住他们
当我们看着一些了不起的黑人的时候
这可以帮助解除
我们大脑自动产生的那些联系
你们知道为什么我要展示我身后这些美丽的黑人面孔吗？
这样的黑人有很多，我只能挑选部分
我想说的是
我在尝试重新建立你们脑内关于黑人男性的自动联想
我想提醒你们
黑人男青年可以成长为非常出色的人
他们改变了我们的生活，变得更加出色
-事实就是这样
科学只能
暂时改变我们自动生成的假设
但是我们知道
如果让你拿出一张照片，上面是一个你知道的、可恶的白人
然后你把 这张照片贴到一个有色人种旁边
贴到一位出色的黑人旁边
有时候这样做，也可以帮助我们解除脑内自动生成的联系
所以，想想杰弗里·达默和科林·鲍威尔
看着他们好吗？（笑声）
但是事实就是这样，所以请看看你自己的偏见
请一定不要否认，去找找那些可以说服你的资料。
这将证明，事实上，你过往的成见都是错误的
好的，以上就是第一点，那么第二点
我要说的是，靠近那些黑人男青年，不要躲避
虽然这并不是最困难的事
但的确有难度
你必须意识清醒地、试图这么去做
几年前有段时间我曾在华尔街工作
我跟我的同事在一起，她是一个非常好的人
跟我一起工作，致力于多元性，她也是有色人种，是韩国人
当时已经很晚了，我们在外面
我们迷路了, 正在想我们是走到了哪
然后我看见一个人穿过街道，我当时想，“太好了，黑人。”
我想都没想地就向他走过去
我的同事就说，“真有趣。”
那个人穿过马路，是个黑人
我认为黑人一般都知道他们要去哪
我也不知道我会为什么会这样认为，但我就是这么想的
我同事当时讲到，“你说的是，‘嘿，一个黑人。’”
“而我说的是，‘哦，有个黑人。’”
她走向了另一个方向。我们都要问路，但是面对同一个人，他就穿着那身衣服
在同一时间、同一街道，我们却有不同的反应
“我感觉非常糟糕。我是一位多元性咨询顾问。”
“我居然对黑人抱有偏见。我自己也是有色人种。我的天！”
然后我说，“看来，我们的确需要放松一下了。”
那末，你们一定意识到，我跟黑人颇有渊源了。
（笑声）
我的父亲是一位黑人，无疑的，对吗？
我的儿子是黑人，1.65m，我和黑人结婚
我和黑人的渊源很深、很广
我可以很轻易地知道一个黑人，是怎样的人
那个我们迷路后遇到的黑人，是我的朋友
他说，“是的，女士，我知道你们要去的地方，我带你们去那。”
偏见是，我们在不了解一个人真实的一面时，
却杜撰了关于他子虚乌有的事。
但我们既被教导要避开他们，害怕他们，
又如何了解他们，真实的为人？
所以我告诉你们，要直面那些让你不舒服的事情
我不是要你们去疯狂地冒险
我只是想要你们想一想：
在扩大你的社交圈，职业圈后，
你的圈子里都有谁？
谁又不在其中？
你和黑人青年，不论男女，
到底建立了多少可靠的关系？
-换言之，他们与你在
生活方式上，有多少不同之处？
看看你们的周围吧！
在你工作的地方，在你所在的教室里
教堂里，不论何处，你总能看见黑人青年。
如果你很友好，你会向他们问好。
我想说的是，让我们进一步，发掘更深层次，更亲密的关系
这样的关系，事实上，可以让你更深入了解他整个人
从而真正地与成见做斗争。
我知道你们当中部分人，
-尤其是我的一些白人朋友会说
“你不知道我有多笨拙。”
“我不认为这种方法对我有用。”
“我肯定会搞砸。”
好吧，也许如此，但是我们不需要做到完美，只要连接彼此。
只有经历过痛苦，你才可能摆脱痛苦。
你必须这么做。
我的意思是，如果黑人男青年
与你相遇，你要真心地、真诚地与他交谈，
-并不是所有人都会来找你。
去找找那些，可以看到你博爱之心的人-
和与你不同的人交往，会让你
富有同情心, 怜悯心
这样就会发生非常具有影响力、且非常美妙的事情
你就会开始意识到，他们就是你们，
他们是你们的一部分，是你们家庭的成员
这样我们就不再是旁观者。
我们成为演员，倡导者
我们成为同盟。
所以离开你的家，进入到一个更广阔、更光明的区域，
这样我们将防止佛格森这样的事情再次发生。
这样我们才能建立一个社区，
在这，每个人，尤其是黑人男青年，会得到发展
我要阐明的最后一点，可能有点点难以做到，
但它也是我着重阐述的：
当我们看见不对的事情的时候，我们要有勇气去表达我们的观点，
即使是面对我们喜欢的人。
假期是我们围坐在桌边，
享受美好时光的时间。
诚然，我们很多人都要去度假。
你们肯定会围在桌边，听大家讲话
你开始说，“祖母很顽固。”
（笑声）
“乔叔叔是一个种族主义者。”
但你知道，家人都爱祖母，爱乔叔叔，我们的确爱他们。
我们知道他们都是不错的人，但是说的话可不对。
我们应谈谈其他轻松的话题，（而不是背后嚼舌根）你知道桌子周围还坐着谁吗？
-孩子们也坐在桌边。
我一直想知道，这些偏见为什么不能消失，而是一代一代传了下来？
因为我们没有出声纠正。
我们需要主动说，“外婆，我们可不再那样乱嚼了。”
“不要这样说乔叔叔，我们不应该那样对他。”
“我们不能那样对任何人。”
我们要主动
让孩子看到种族主义的丑陋之处
虽然黑人父母做不到。
但，尤其是那些，拥有年幼黑人儿子的父母
我们一定要告诉可爱的孩子们，他们是我们的未来
我们一定要告诉他们，我们的国家很伟大，拥有很了不起的理想
我们十分努力地工作，取得一些进展
但是我们尚未达成目标。
我们仍旧保留了一些落后的东西-
关于优越性偏见的劣习。
这些偏见，深埋在我们的习俗制度之中
在我们的社会中，一代一代地传下来
让我们变得绝望。
并造成差异，而大大地削弱了黑人青年的价值
我们还在奋斗，你必须告诉他们
我们承认黑人青年在肤色，
性格上与我们不同
但是你们可以预见
他们会成为改变社会的力量之一
这个社会将与不公正做斗争，最重要的是，
它愿意让所有的人了解黑人男青年的真实面貌。
我们有很多出色的黑人男性
他们是历史上最出色的政治家，
勇敢的士兵，
也是了不起的、辛勤的工人。
他们是富有影响力的布道者，
伟大的科学家、艺术家和作家，
更是富有活力的喜剧演员。
他们是和蔼的祖父，
体贴的儿子，
强大的父亲。
他们也是怀有自己梦想的青年。
谢谢。
（掌声）
在今年夏天的一次長途旅行途中，
我正陶醉於一本非常棒的有聲書，
易莎貝‧魏克森所著的「他鄉暖陽」。
這本書記錄了 1915 至 1970 年間，
六百萬黑人逃離美國南方，
企圖脫離所有暴力折磨，
尋求避風港，
嘗試在美國北方
獲得更好的生活機遇。
這部書充滿了關於美國黑人
堅韌和卓越的故事。
而聽著那些恐怖、羞辱
與充滿歧視的故事，
我感到非常難過。
尤其是那些對黑人的毆打、燒傷、
和死刑的故事讓我特別難過。
於是我說：「這有點太沈重了！」
「我需要放鬆一下。
我要聽聽收音機。」
我打開收音機，卻聽到了這些：
密蘇里州弗格森市
麥克•布朗
一個十八歲的男性黑人
在沒有持有武器的情況下，
被一位白人警察射殺，
倒在地上死去，
血流不止，持續了整整四個小時。
而他的祖母、小孩子們，
還有鄰居們在恐懼中目睹了這一幕。
我想：
又開始了。
這些對於黑人的殘忍暴力行徑，
已經存在了好幾個世紀，
這些事情的本質都是一樣的，
只是當事人名字不同而已。
與阿馬杜‧狄洛事件一樣，
（1999 年被紐約警察槍殺）
與希安‧貝爾事件一樣，
（2005 年被紐約警察槍殺）
與奧斯卡‧格蘭特事件一樣，
（2009 年被加州奧克蘭警方槍殺）
與特雷凡‧馬丁事件一樣。
（2012 年被佛羅里達州桑福德警方槍殺）
這種暴力與野蠻
已經在我們國家留下深深的烙印，
是我們共同歷史中的一部分。
我們要如何去應對它呢？
我們內心的那部分仍然......
我們會過馬路，
鎖上房門
抓緊錢包，
每當我們看到年輕黑人的時候？
就是那個部分。
我的意思是，
我們並沒有在街頭射殺無辜，
但是釀成那些慘劇的偏見
也同樣在我們心中存在。
我們也被這些偏見禁錮住了。
我相信，
我們能夠阻止這種慘劇的發生，
阻止像弗格森案件這樣的慘劇發生，
只要能夠自我反省並願意改變自我。
所以，我想在這裡呼籲大家
做三件我今天想讓大家思考的事情，
來阻止弗格森案件這樣的慘劇
再度發生。
我認為這三件事情可以幫助我們
重新塑造對年輕黑人的印象。
我希望這三件事不僅可以保護他們，
更可以讓整個世界向他們敞開，
讓他們奮鬥發展。
你們能夠想像這樣的畫面嗎？
你們能夠想像我們的國家
擁抱年輕黑人，
將他們視作我們未來的一部分，
給予他們同樣的寬敞空間
和同樣的寬厚，
如同我們給我們所愛的人一樣？
我們的生活與我們的國家
將會變得多麼美好？
我首先要介紹第一件事，
那就是：我們必須停止否認，
不要再裝作是好人。
我們需要真實的人。
我從事許多關於社會多樣化的工作，
許多人在研討會之初找到我，
他們會說：「哦，『多樣化』女士，
我們很高興您能夠出席！」
（笑聲）
「但是我們心中
並沒有一絲一毫的偏見。」
我會說：「真的嗎？」
「因為我每天都在做這方面的工作，
但我本人還是有許多偏見。」
不久前，我在一架飛機上
聽到機艙廣播裡
一位女機長的聲音，
當時我非常激動，非常驕傲，
「是的，女同胞們，我們做到了！」
「我們女人正在天空翱翔！」
一切都很好，直到遇到氣流，
飛機開始變得顛簸，
我在想：
「這個女機長到底
會不會開飛機啊！」
（笑聲）
我知道，沒錯！
我甚至沒有意識到這是個偏見。
直到在回程的航班上，
是一位男機長在駕駛，
而飛機總是在氣流中顛簸，
我卻一直沒有質疑
這位男機長的實力，
他很棒。
問題來了：
如果你直接問我，我會這樣說：
「女機長，太好了！」
但是當出現了一點點小麻煩時，
我便會不自覺地產生一些偏見，
在天空中快速飛行的飛機上，
我希望是由男機長駕駛。
我默認就應該是這樣的，
我默認就是男性。
你們又默認什麼呢？
你們信任什麼樣的人呢？
你們又害怕哪些人呢？
你們與哪些人能產生共鳴？
又會躲避哪些人呢？
我要告訴大家我們的結果與發現。
「隱性連結測試」是一個
用來檢測你們下意識偏見的測試，
你們可以在網絡上進行這個測試。
有五百萬人做了這個測試，
結果是，我們默認白人更好，
我們喜歡白人。
我們比較喜歡白人。
我這麼說是什麼意思呢？
當男性黑人和男性白人的相片
同時放給人們看時，
我們能比較快地將白人男性的照片
與正面的字眼相聯繫，
而不是黑人男性。
而反之亦然，
當我們看到一張黑人面孔時，
我們比較容易
將他與負面內容相聯繫，
而不是白人男性。
做那個測驗的白人中百分之七十
比較喜歡白人，
做同一個測驗的黑人中百分之五十
比較喜歡白人。
你看，我們都被污染了。
對於我們的大腦自動聯想的事實，
我們怎麼處理呢？
你知道嗎，你可能在想的一件事，
你可能在想：
我要進一步否認
我對有色人種有歧視。
是的，我就是要再犯。
我將建議你不要這樣做，
我們已盡全力
不去分辨一個人的膚色。
問題從來就不是我們在分辨膚色，
問題在於我們辨別膚色後的行為。
那是一個錯誤的理想。
當我們忙著假裝不去辨別膚色時，
我們就沒有覺察到
種族差異在改變著人們
能否茁壯成長的可能性。
而且有時候，甚至造成他們早夭。
所以事實上，科學家告訴我們的是：
別那樣做。
完全都不要想著你要去忽略膚色。
事實上，他們建議
凝視很讚的男性黑人。
（笑聲）
直接注視著他們的臉，並記住他們。
因為當我們看到很讚的黑人時，
它有助於瓦解
我們大腦自動發生的聯想。
你猜猜我為什麼要在身後
展示這些漂亮的黑色男性？
他們的數量眾多，
我只能挑其中一些。
好，重點來了：
我在嘗試著重置
你對於黑人的自動聯想，
我要提醒你們，
年輕的黑人成長為了不起的人。
他們改變了我們的生命，
而且讓生活變得更美好。
所以重點是，
科學還有另一個可能性：
它只是暫時改變了我們的自動假設。
但是我們知道的是，
如果你將一個可惡的白人
放在一個有色人種旁邊，
一個非常優秀的黑人旁邊，
那有時也會造成我們不再聯想。
所以想一想，連環殺手傑佛瑞‧丹墨
和前國務卿克林·鮑威爾。
你就凝視他們，好嗎？
（笑聲）
這些就是重點，
所以去找你的偏見。
拜託，拜託，不要再否認了，
去找證明不成立的數據。
來證明事實上，
你那些老舊刻板印象是錯的。
好了，那就是第一件事情。
而第二件事情呢，
我要說的是去接近年輕男性黑人，
而不是遠離他們。
這並不是難過登天的事，
但也是你必須自覺
且特意去做的事之一。
幾年前我一次曾在華爾街地區，
當時我和一位同事一起。
她人真的很好，
她和我一起做多樣化工作，
她也是有色人種，是韓國人。
我們在外面，天色已晚，
我們又不知道自己身在何方，
已經迷路了。
然後我看到對面有一個人，
我在想，「喔，真好，一個黑人」
我甚至沒想什麼就走向他。
她的表情好像在說，
「喔，那真是有趣。」
對面那個人是一個黑人。
我想黑人通常知道他們在哪裡，
我不知道我為什麼會那麼想，
但那就是我當時的想法。
她說，「喔，你是想，
『嘿，一個黑人？』 」
她說，「可我是往『唔，一個黑人』
那個方向想的 。」
同樣需要，同一個人，同樣的衣服，
同一時間，同一條街，不同的反應。
然後她說：「我覺得自己很壞。
我還是一個多樣化顧問呢！」
「我竟然對黑人有歧視，
而我自己也有色女性，天哪！」
我就說，「你知道嗎？拜託，
你不要對自己太苛責了。」
我的意思是，你肯定知道
我和男性黑人可是很有淵源的喲！
（笑聲）
我父親是黑人，
你明白我的意思嗎？
我有一個六呎五的黑人兒子，
我前夫是黑人。
我的黑人背景是既廣且深，
我可以大概知道
那個黑人是什麼樣的。
他是善良的黑人。
他說：「是的，女士們，我知道
你們要去的地方。 我帶你們去。」
你知道，偏見是我們編出來的故事，
在我們還不了解
他人是什麼樣的人之前。
可我們怎樣才能知道
他們是什麼樣的人，
當我們總是被教導
要去避開他們和害怕他們？
所以我要告訴你們：
走向你的反感之源。
我不是要你們去做瘋狂的冒險，
我的意思是，
你只需清點一下你的朋友名單，
擴張你的社交和專業圈。
誰在你的圈子裡？
誰不在裡面？
你有多少真正有意義的關係
是與年輕黑人，老的黑人 ，
男性黑人，女性黑人
或者其他和你很不一樣的人建立的？
或者說，你和什麼樣人混？
因為你知道嗎？
就只看看你的周圍，
在你的工作環境裡面，
你的教室裡，
你的教堂裡，在某處，
一定會有一些年輕的男性黑人。
你是和善的人，去打聲招呼。
你可以深交一點，
走得更接近些，更進一步，
然後建立一種關係或友誼，
讓你所看到的對方
純粹只是另一個人類的那種關係，
然後真正地去推翻你的刻板印象。
我知道你們有些人是這樣的，
我知道因為我有一些白人朋友會說：
「你不知道我覺得有多尷尬。」
「我認為我做不到這一點。」
「我確定我一定做不到。」
或許吧，但是這種事不需要完美，
只是需要建立關係。
而且你肯定會首先覺得不自在，
之後才會開始覺得自在。
我的意思是，你就只要去做這件事，
年輕的黑人們，我要說的是，
如果有人向你示好，很真心很真誠的，
你就接受邀請吧。
不是每個人都要找你麻煩。
去找那些能夠看到你的人性的人。
你知道，和那些與你不同的人
建立關係所衍生出來的，
是同理心和慈悲心。
很有力和美好的事情便發生了：
你開始意識到他們就是你，
他們是你的一部分，
他們是你家庭的一份子。
然後我們不再是旁觀者了，
我們成為演員，
我們成為提倡者，
我們成為盟友。
走出你的舒適圈，
去一個更大更明亮的地方，
因為如此一來，我們才能不讓
另一件如佛格森的事再發生。
我們要創造一種環境，
在那裡的每個人，尤其是黑人，
可以茁壯。
所以這最後一件會比較難做，
我知道，但是我還是要提出來。
當我們看到不對的事，
我們必須有勇氣說出來，
甚至是對我們愛的人說出來。
就好像放假時，
所以我們會與家人或朋友
圍坐在桌子旁，
共度一段歡樂時光。
我們許多人會在度假，
而你必定會在那時會聽到一些談話，
然後你會開始說像這樣的話：
「祖母是偏執狂。」
（笑聲）
「喬叔叔是種族主義者。」
你知道，我們很愛祖母和喬叔叔，
我們的確愛他們，
我們知道他們是好人，
但是他們說的話是錯的。
所以我們必須說點什麼，
因為你知道誰還坐在桌旁嗎？
孩子們也圍坐在桌旁啊！
我們奇怪為什麼偏見不會消失，
還世代相傳，
正是因為我們什麼都不說。
我們必須願意說：
「奶奶，我們不可再這樣叫別人！」
「喬叔叔，你說他活該是不對的！」
「沒有人活該受到那樣的待遇。」
還有我們必須願意
不刻意去為了保護孩子們
而不讓他們知道種族歧視的醜陋。
黑人父母是無法這麼做的，
特別是那些有年幼兒子的黑人父母。
我們必須教我們可愛的孩子們，
他們是我們的未來。
我們必須告訴他們，
我們有一個非常好的國家，
具有不可思議的理念。
我們已盡心盡力，
而我們取得了一些進步，
但是我們的任務尚未完成。
我們的心裡仍有優越感的老毛病，
而我們將它植入我們的機構裡，
和我們的社會和世代裡。
它造成絕望和分裂，
並嚴重地降低了年輕黑人的價值。
我們仍在掙扎，你必須告訴他們，
我們要同時看到
年輕黑人的膚色和品格。
而且你，你期待他們
也成為改變這個社會的一部分力量。
你們會反對不公平，
而且最重要的就是
你們願意將社會變為另一番景象，
令年輕黑人可以被視為
一個完完整整的人。
我們有許多很讚的黑人。
那些最了不起的政治家，
勇敢的軍人，
很棒、很努力工作的勞工們。
這些人則是很有力的傳教士，
他們是難以置信的科學家、
藝術家和作家，
他們是富有活力的喜劇演員。
他們是溺愛孫子的祖父，
慈愛的兒子，
他們是強壯的父親，
還有他們是有自己夢想的年輕人。
謝謝大家！
（掌聲）