1 00:00:01,012 --> 00:00:03,539 Багато років тому жив Велетень, 2 00:00:04,353 --> 00:00:09,167 егоїстичний Велетень, чий чудовий сад був найпрекраснішим місцем на всій землі. 3 00:00:09,852 --> 00:00:11,833 Одного вечора він повернувся додому 4 00:00:11,941 --> 00:00:14,383 і побачив, що в його саду гралися діти, 5 00:00:14,383 --> 00:00:15,976 і Велетень розлютився. 6 00:00:16,563 --> 00:00:19,918 "Мій сад належить тільки мені!" – 7 00:00:20,152 --> 00:00:21,570 сказав Велетень. 8 00:00:22,249 --> 00:00:24,610 Він збудував навколо саду високу стіну. 9 00:00:25,646 --> 00:00:30,641 Оскар Вайльд написав казку "Велетень-себелюбець" у 1888 році. 10 00:00:31,847 --> 00:00:36,960 Майже через сотню років цей Велетень увійшов у моє бруклінське дитинство 11 00:00:36,960 --> 00:00:38,137 і досі не зник. 12 00:00:38,650 --> 00:00:40,675 Я виховувалась у побожній родині, 13 00:00:40,675 --> 00:00:43,453 і зростала, читаючи як Біблію, так і Коран. 14 00:00:44,156 --> 00:00:47,580 Години, проведені над книжками, як релігійними, так і розважальними, 15 00:00:47,584 --> 00:00:50,648 були значно численніші, ніж години, змарновані за телевізором. 16 00:00:51,102 --> 00:00:54,315 Щодня можна було побачити мене та моїх братів із сестрами, 17 00:00:54,339 --> 00:00:57,460 скрученими у клубочок над читанням в різних куточках квартири. 18 00:00:57,484 --> 00:00:59,022 Іноді ми почувалися нещасними, 19 00:00:59,046 --> 00:01:02,802 бо цими літніми днями у Нью Йорку прорвало пожежний кран, 20 00:01:02,826 --> 00:01:05,993 і ми заздрісно слухали, як там внизу наші друзі 21 00:01:06,017 --> 00:01:07,551 бовтаються у воді, 22 00:01:07,575 --> 00:01:11,048 їх радість просочувалась нагору до нас крізь відчинені вікна. 23 00:01:11,468 --> 00:01:14,596 Але я зрозуміла, що чим глибше я занурювалась у книжки, 24 00:01:14,740 --> 00:01:16,875 чим довше затримувалась на кожному реченні, 25 00:01:16,899 --> 00:01:19,524 то менше шуму долинало з навколишнього світу. 26 00:01:19,960 --> 00:01:22,952 На відміну від моїх братів та сестер, які пробігались по тексту, 27 00:01:22,976 --> 00:01:24,565 я читала повільно – 28 00:01:24,589 --> 00:01:26,943 дуже, дуже повільно. 29 00:01:27,636 --> 00:01:30,966 Я була дитиною, що слідкує пальцем за кожним словом, 30 00:01:30,966 --> 00:01:35,468 поки мене не відівчили, сказавши, що так роблять тільки маленькі діти. 31 00:01:35,858 --> 00:01:39,599 У третьому класі нас змушували сидіти, склавши руки на парту, 32 00:01:39,599 --> 00:01:43,937 дозволяючи їх розігнути лише, щоб перегорнути сторінку. 33 00:01:44,791 --> 00:01:47,282 Наша вчителька не була жорстокою. 34 00:01:47,576 --> 00:01:49,258 Надворі були сімдесяті, 35 00:01:49,282 --> 00:01:52,256 і її мета була змусити нас читати не лише на рівні нашого віку, 36 00:01:52,280 --> 00:01:53,767 а значно вище. 37 00:01:53,999 --> 00:01:56,522 Нас постійно підганяли читати швидше. 38 00:01:57,379 --> 00:02:01,069 Та у моїй безшумній квартирі, поза пильним поглядом моєї вчительки, 39 00:02:01,069 --> 00:02:03,500 я слідкувала пальцем за кожним словом. 40 00:02:03,608 --> 00:02:06,474 Той Велетень-себелюбець знову розповідав мені казку, 41 00:02:06,808 --> 00:02:10,684 як діти розсердили його, пробравшись до його саду, 42 00:02:10,728 --> 00:02:12,747 як він збудував цю високу стіну 43 00:02:12,771 --> 00:02:15,262 і вона не впускала дітей, 44 00:02:15,286 --> 00:02:17,660 але сіра зима накрила його сад, 45 00:02:17,684 --> 00:02:20,247 вона тривала дуже довго. 46 00:02:20,784 --> 00:02:23,338 З кожним перечитуванням я вивчала щось нове 47 00:02:23,362 --> 00:02:26,950 про важке каміння на дорогах, серед якого діти змушені гратись 48 00:02:26,974 --> 00:02:29,084 після того, як їх вигнали з саду, 49 00:02:29,108 --> 00:02:32,496 про доброго маленького хлопчика, який з'явився одного дня, 50 00:02:32,520 --> 00:02:34,662 і навіть про Велетня. 51 00:02:34,686 --> 00:02:37,737 Можливо, його слова, зрештою, не були такими гнівними. 52 00:02:37,761 --> 00:02:40,032 Можливо, там був заклик до співчуття, 53 00:02:40,056 --> 00:02:41,600 розуміння. 54 00:02:42,438 --> 00:02:45,738 "Мій сад належить мені." 55 00:02:47,566 --> 00:02:50,300 Роки потому я дізналась про письменника Джона Гарднера, 56 00:02:50,324 --> 00:02:52,601 який пояснював це явище як "художню мрію" 57 00:02:52,625 --> 00:02:54,345 чи "мрію про вигадку", 58 00:02:54,369 --> 00:02:57,580 і я усвідомила, що це було моє середовище всередині книжки, 59 00:02:57,604 --> 00:03:01,391 проводити час із персонажами у світі, який створив автор та запросив мене туди. 60 00:03:01,415 --> 00:03:05,617 Дитиною я здогадувалась, що такі історії треба смакувати, 61 00:03:06,143 --> 00:03:08,723 такі історії мали б бути неквапливі, 62 00:03:08,747 --> 00:03:13,568 і що декотрі автори витратили місяці чи навіть роки на їх написання. 63 00:03:13,592 --> 00:03:14,939 Я, як читачка – 64 00:03:14,963 --> 00:03:18,169 особливо, як читачка, що хотіла колись стати письменницею – 65 00:03:18,193 --> 00:03:20,280 мала шанувати такі оповідання. 66 00:03:21,445 --> 00:03:27,179 Задовго до інтернету чи навіть телефонів 67 00:03:27,203 --> 00:03:31,764 люди ділились ідеями, знаннями, спогадами через оповідання. 68 00:03:31,788 --> 00:03:35,359 Це одна з ранніх форм технології, що встановлювала зв'язок. 69 00:03:35,713 --> 00:03:38,137 Саме історія про щось краще в низині річки Ніл 70 00:03:38,137 --> 00:03:40,569 змусила єгиптян пливти за течією, 71 00:03:40,569 --> 00:03:42,753 історія про кращий спосіб зберігання мертвих тіл 72 00:03:42,753 --> 00:03:46,150 дозволила останкам Тутанхамона зберегтися до наших днів. 73 00:03:46,150 --> 00:03:48,095 Більше 2 мільйонів років тому, 74 00:03:48,135 --> 00:03:51,764 коли первісні люди почали виробляти знаряддя з каменю, певно, хтось запитав: 75 00:03:51,788 --> 00:03:53,439 "А що буде, якщо зробимо так?" 76 00:03:53,503 --> 00:03:56,503 А ще хтось запам'ятав історію. 77 00:03:57,227 --> 00:04:00,765 Не важливо, чи використовували вони слова, жести чи малюнки, 78 00:04:00,789 --> 00:04:03,754 це було передано у спадок, збереглося в пам'яті: 79 00:04:03,778 --> 00:04:06,646 вдар молотом і почуй його історію. 80 00:04:07,536 --> 00:04:09,472 Світ стає гамірним. 81 00:04:09,496 --> 00:04:11,497 Ми перейшли від бумбоксів 82 00:04:11,521 --> 00:04:15,839 до Вокмена, портативних CD-плеєрів, 83 00:04:15,863 --> 00:04:17,807 до айподів, які дозволяють прослухати 84 00:04:17,831 --> 00:04:20,489 будь-яку пісню, щойно ми забажаємо. 85 00:04:20,513 --> 00:04:23,863 Ми відійшли від 4 телеканалів, що були у моєму дитинстві 86 00:04:23,887 --> 00:04:27,416 до, мабуть, нескінченної кількості кабельних каналів та потокового відео. 87 00:04:27,440 --> 00:04:32,192 Оскільки технології змушують нас рухатись швидше у часі та просторі, 88 00:04:32,192 --> 00:04:35,428 виникає відчуття, що оповідання залишають осторонь, 89 00:04:35,476 --> 00:04:37,918 я маю на увазі, справді вилучають з розповіді. 90 00:04:38,640 --> 00:04:42,256 Але навіть, якщо наш зв'язок з історіями змінюється, 91 00:04:42,280 --> 00:04:47,847 чи їх символи трансформуються від книжки до аудіо, Інстаграму, Снепчату, 92 00:04:47,871 --> 00:04:50,416 ми повинні згадати наш палець, що слідкує за словом. 93 00:04:50,440 --> 00:04:53,059 Згадайте ту історію, незважаючи на її формат, 94 00:04:53,083 --> 00:04:56,374 історію, що завжди переносила нас туди, де ми б ніколи не опинились, 95 00:04:56,398 --> 00:04:59,249 знайомила нас із людьми, яких ми б ніколи не зустріли 96 00:04:59,273 --> 00:05:02,432 та показала світи, які ми могли б проґавити. 97 00:05:03,043 --> 00:05:06,956 У той час, як технології розвиваються все швидше і швидше, 98 00:05:06,980 --> 00:05:09,116 я почуваюсь комфортно від чогось повільнішого. 99 00:05:09,562 --> 00:05:13,216 Мій палець, що стежив за кожним словом, подарував можливість писати книжки 100 00:05:13,240 --> 00:05:15,636 для людей будь-якого віку, 101 00:05:15,660 --> 00:05:17,500 книжки, які потрібно читати неспішно, 102 00:05:17,524 --> 00:05:19,008 з насолодою. 103 00:05:19,805 --> 00:05:23,508 Моя пристрасть сприймати світ глибоко та уважно, 104 00:05:23,532 --> 00:05:25,719 віддаватися цьому сповна, 105 00:05:25,729 --> 00:05:29,309 розуміти величезні можливості розповіді, 106 00:05:30,427 --> 00:05:32,086 виявилась подарунком, 107 00:05:32,110 --> 00:05:34,203 оскільки звичка не поспішати 108 00:05:34,227 --> 00:05:37,062 навчила мене всього, що потрібно письменникові. 109 00:05:37,086 --> 00:05:40,738 Написання текстів навчило мене створювати нові світи, 110 00:05:40,762 --> 00:05:43,737 де люди можуть бути почутими, 111 00:05:43,737 --> 00:05:47,090 де їхні переживання є визнаними, 112 00:05:47,648 --> 00:05:51,065 і де моя розповідь, прочитана чи почута кимось іншим, 113 00:05:51,089 --> 00:05:54,284 викликала в них щось таке, що встановило між нами зв'язок, 114 00:05:54,308 --> 00:05:55,716 спілкування. 115 00:05:56,352 --> 00:05:59,004 Та хіба не в цьому і є вся суть – 116 00:05:59,028 --> 00:06:03,725 зрештою знайти спосіб подолати відчуття самотності у цьому світі, 117 00:06:03,749 --> 00:06:07,647 а також відчути, ніби ми щось змінили, перед тим, як піти? 118 00:06:08,242 --> 00:06:11,364 Від каменя до молота, від людини до мумії, 119 00:06:11,388 --> 00:06:15,352 від ідеї до історії – і все це у пам'яті. 120 00:06:16,641 --> 00:06:19,576 Іноді ми читаємо, щоб зрозуміти майбутнє. 121 00:06:20,211 --> 00:06:23,132 Іноді – щоб зрозуміти минуле. 122 00:06:23,156 --> 00:06:27,155 Ми читаємо для того, щоб відволіктись, забути важкі часи, у які живемо, 123 00:06:27,179 --> 00:06:30,128 а також читаємо, щоб не забути тих, хто жив перед нами, 124 00:06:30,152 --> 00:06:31,969 жив у складніші часи. 125 00:06:32,643 --> 00:06:34,990 Це і є причини, чому я пишу. 126 00:06:35,893 --> 00:06:40,006 До переїзду в Бруклін моя сім'я жила у Грінвілі, це в Південній Кароліні, 127 00:06:40,030 --> 00:06:42,849 в сегрегованому окрузі Ніколтаун. 128 00:06:43,749 --> 00:06:46,176 Там ми всі були нащадками людей, 129 00:06:46,200 --> 00:06:48,997 які не мали права вчитися писати або читати. 130 00:06:49,651 --> 00:06:51,081 Уявіть: 131 00:06:51,105 --> 00:06:55,076 загроза, що люди зрозуміють, як букви складаються у слова, 132 00:06:55,100 --> 00:06:58,224 загроза через самі слова, 133 00:06:58,248 --> 00:07:02,333 загроза, що люди стануть освіченими і розкажуть свої історії. 134 00:07:03,666 --> 00:07:06,835 Та попри ту обстановку, у якій людям погрожували смертю 135 00:07:06,859 --> 00:07:09,151 за збереження їхньої історії, 136 00:07:09,175 --> 00:07:11,470 наші розповіді не зникли, 137 00:07:11,494 --> 00:07:14,540 бо за однією історією прихована інша. 138 00:07:14,564 --> 00:07:16,675 Це, власне, завжди було так. 139 00:07:16,699 --> 00:07:18,778 Від самого початку виникнення спілкування, 140 00:07:18,802 --> 00:07:20,903 розповіді містили кілька нашарувань, 141 00:07:20,927 --> 00:07:24,593 розповідь під розповіддю, і так далі. 142 00:07:24,617 --> 00:07:29,239 Саме таким чином історії існували і продовжуватимуть існувати. 143 00:07:29,263 --> 00:07:33,573 Коли я почала шукати зв'язок між тим, 144 00:07:33,597 --> 00:07:35,326 як я навчилась писати та читати, 145 00:07:35,350 --> 00:07:37,511 та людьми, яких позбавили слова, 146 00:07:38,336 --> 00:07:43,473 я зрозуміла, що моя історія була ширшою, давнішою та глибшою, 147 00:07:43,497 --> 00:07:45,253 ніж моє особисте існування. 148 00:07:45,277 --> 00:07:47,522 І тому моя історія буде тривати. 149 00:07:48,722 --> 00:07:51,286 Серед тих людей, яких позбавили слова, 150 00:07:51,310 --> 00:07:54,100 були ті, що ніколи не вчились читати. 151 00:07:55,433 --> 00:07:58,933 Їхні нащадки із поколінь, що не зазнали рабства, 152 00:07:59,798 --> 00:08:00,966 якщо мали достаток, 153 00:08:00,990 --> 00:08:04,325 навчалися в коледжі, університеті. 154 00:08:04,758 --> 00:08:08,463 Дехто, як моя бабуся, брати і сестри, немов народилися для того, щоб читати, 155 00:08:08,487 --> 00:08:10,872 неначе історія їх не зачепила. 156 00:08:11,546 --> 00:08:15,267 Декотрі, як моя мати, вскочили в поїзд Великого переселення – 157 00:08:15,291 --> 00:08:17,772 власне, то й не був ніякий поїзд – 158 00:08:17,796 --> 00:08:19,754 і попрощалися з Півднем. 159 00:08:20,362 --> 00:08:23,272 Проте, в рамках цієї історії криється ще одна історія: 160 00:08:23,296 --> 00:08:25,805 і ті, хто виїхали, і ті, хто залишилися, 161 00:08:25,829 --> 00:08:28,269 забрали з собою оповіді, 162 00:08:28,293 --> 00:08:32,776 в глибині душі усвідомлюючи, що письмо – не єдиний спосіб зберегти історію, 163 00:08:32,800 --> 00:08:37,028 знаючи, що вони могли сидіти на своєму ґанку чи веранді наприкінці дня 164 00:08:37,052 --> 00:08:39,581 та вигадувати довгі історії для своїх дітей. 165 00:08:40,330 --> 00:08:44,524 Вони знали, що можуть співати історії, збираючи бавовну у нестерпну спеку, 166 00:08:44,548 --> 00:08:46,302 чи збираючи врожай тютюну; 167 00:08:46,326 --> 00:08:50,274 вони знали, що могли проповідувати ці історії та комбінувати їх, 168 00:08:50,298 --> 00:08:54,128 перетворюючи найбільш болісні з них на щось кумедне, 169 00:08:54,152 --> 00:08:56,836 і крізь цей сміх видихнути історію країни, 170 00:08:56,860 --> 00:08:59,485 яка вперто намагалась 171 00:08:59,509 --> 00:09:01,033 вкрасти їхні тіла, 172 00:09:01,057 --> 00:09:02,676 їхні душі 173 00:09:02,700 --> 00:09:04,032 та їхні розповіді. 174 00:09:05,954 --> 00:09:09,536 Дитиною я навчилась уявляти невидимий палець, 175 00:09:09,560 --> 00:09:12,956 який водив мене від слова до слова, 176 00:09:12,980 --> 00:09:15,356 від речення до речення, 177 00:09:15,380 --> 00:09:17,908 від незнання до розуміння. 178 00:09:18,742 --> 00:09:22,322 У той час, як технології продовжують рухатися вперед, 179 00:09:22,346 --> 00:09:24,268 я й далі повільно читаю, 180 00:09:26,054 --> 00:09:29,809 розуміючи, що я поважаю роботу автора 181 00:09:29,833 --> 00:09:32,422 та силу довготривалої розповіді. 182 00:09:32,446 --> 00:09:35,673 Я читаю повільно, щоб заглушувати шум 183 00:09:35,697 --> 00:09:39,468 та пам'ятати тих, хто народився раніше, 184 00:09:39,492 --> 00:09:45,698 тих, хто першими навчились добувати вогонь 185 00:09:45,722 --> 00:09:48,117 та поширювати цю нову силу 186 00:09:48,926 --> 00:09:52,713 вогню, світла і тепла. 187 00:09:53,853 --> 00:09:57,546 Я читаю повільно, щоб пам'ятати егоїстичного Велетня, 188 00:09:57,570 --> 00:09:59,872 як він нарешті зруйнував цю стіну 189 00:09:59,896 --> 00:10:02,356 та дозволив дітям вільно бігати по його саду. 190 00:10:03,325 --> 00:10:07,377 Я читаю повільно, щоб віддати належне моїм предкам, 191 00:10:07,401 --> 00:10:09,517 яким взагалі забороняли читати. 192 00:10:10,171 --> 00:10:12,760 Вони також сиділи навколо вогнищ, 193 00:10:12,784 --> 00:10:16,154 розповідали про свої мрії, 194 00:10:16,178 --> 00:10:18,726 свої сподівання, своє майбутнє. 195 00:10:20,417 --> 00:10:25,001 Щоразу, коли ми читаємо, пишемо чи розповідаємо, 196 00:10:25,025 --> 00:10:27,300 ми приєднуємось до їхнього кола, 197 00:10:28,339 --> 00:10:30,509 і воно стає одним цілим. 198 00:10:31,515 --> 00:10:35,098 Сила розповіді досі живе. 199 00:10:36,047 --> 00:10:37,200 Дякую. 200 00:10:37,224 --> 00:10:40,407 (Оплески)