Tali Sharot: The optimism bias

Are we born to be optimistic, rather than realistic? Tali Sharot shares new research that suggests our brains are wired to look on the bright side -- and how that can be both dangerous and beneficial.

Я буду говорити з вами про оптимізм --

а, якщо точніше, про оптимістичні відхилення.

Це пізнавальна ілюзія

яку ми вивчали кілька минулих років в моїй лабораторії,

і яку 80 відсотків з нас мають.

Це наша тенденція переоцінювати

ймовірність переживання хороших подій в нашому житті

і недооцінювати ймовірність переживання поганих подій

Отже, ми недооцінюємо нашу імовірність страждання від раку,

автокатастрофи.

Ми переоцінюємо наше довголіття, перспективи кар'єрного росту.

Коротше кажучи, ми більш оптимістичні, ніж реалістичні,

але не звертаємо увагу на факт.

Як приклад візьмемо шлюб.

На Заході шкала розлучень сягяє біля 40 відсотків.

Це означає, що з п'яти одружених пар

дві закінчать поділом майна.

Але коли запитати щойно одружених про імовірність їхнього розлучення,

вони оцінять це в нуль відсотків.

І навіть адвокати з питань розлучення, які б справді мали знати краще,

дуже недооцінюють власну імовірність розлучення.

Так, виявляється, оптимісти не є менш схильними до розлучення,

але для них є більш імовірним одружитись вдруге.

Як казав Семюель Джонсон,

"Шлюб - це перемога надії над досвідом."

(сміх)

Отже, якщо ми одружені, скоріш за все в нас будуть діти.

І всі ми думаємо, що наші діти будуть особливо обдаровані.

Між іншим, це мій дворічний племінник Гай.

І я хочу чітко зазначити,

що він справді є поганим прикладом відхилення в оптимізмі,

тому, що насправді він унікально талановитий.

(сміх)

І я не одна, хто так вважає.

Троє з чотирьох британців сказали,

що вони були оптимістично настроєні щодо майбутнього своїх сімей.

Це 75 відсотків.

І лише 30 відсотків сказали,

що думають, що на загал сім'ї

живуть краще, ніж декілька поколінь тому.

І це справді важливо,

тому, що ми оптимістичні по відношенню до себе,

оптимістичні по відношенню до наших дітей,

оптимістичні щодо сімей,

але ми не відчуваємо оптимізму до людини, яка сидить біля нас,

і ми дещо песемістичні

щодо долі наших співвітчизників, і долі нашої країни.

Але власний оптимізм щодо нашого особистого майбутнього

залишається непохитним.

І це не означає, що ми думаємо, ніби все магічним чином виявиться добре,

скоріше ми маємо унікальну можливість це таким робити.

Тепер я науковець, я проводжу експерименти.

Щоб показати вам, що я маю на увазі,

я проведу експеримент з вами.

Я дам вам декілька можливостей і характеристик,

і хочу, щоб ви подумали про кожну з цих можливостей,

яка робить вас наближеними до решти населення.

Перше, це перебувати в хороших стосунках з іншими.

Хто з присутніх тут переконаний, що його рівень становить менше 25 відсотків?

Гаразд, біля 10 людей з 1,500.

Хто вірить, що його рівень становить більше 25 відсотків?

Більшість з нас тут присутніх.

Добре, тепер те саме стосовно вашої можливості водіння машини.

Наскільки цікавими ви є?

Наскільки гарними?

Наскільки ви є чесні?

І нарешті, наскільки ви є скромними?

Отже, більшість з нас ставить себе вище середнього

в більшості цих можливостей.

Але статистично це неможливо.

Ми не можемо бути кращими, ніж всі інші.

(сміх)

Але, якщо ми віримо, що ми кращі за іншу людину,

то це означає, що ми маємо більшу можливість залишитися одруженими,

тому, що ми більш соціально настроєні, цікавіші.

І це глобальний феномен.

Оптимістичні відхилення спостерігались

в багатьох різних країнах -

в західних культурах, і в незахідних культурах,

в жінок та чоловіків,

в дітей, у літньому віці.

Це досить широко поширено.

Але питання в тому, чи це є добрим для нас?

Деякі люди кажуть, що ні.

Дехто каже, що секрет щастя

полягяє в малоочікуваності.

Як на мене, логіка працює так:

якщо ми не чекаємо чогось надзвичайного,

якщо ми не чекаємо знайти кохання, бути щасливими і успішними,

то ми не розчаруємося, якщо це не станеться.

Якщо ми не розчаровані, коли не стаються хороші речі,

і якщо ми приємно здивовані, коли вони стаються,

ми будемо щасливі.

То ж це дуже хороша теорія,

але вона виявляється неправильною з трьох причин.

Номер 1: Що б не сталося, чи ти доб'єшся успіху, чи провалишся,

люди, які очікують більшого, завжди почуваються краще.

Тому що, як ми почуваємось, коли нас звільнять, чи коли ми станемо працівником місяця,

залежить від того, як ми сприймемо цю подію.

Психологи Маргарет Маршал і Джон Браун

вивчали студентів з високим та низьким рівнем очікувань.

І вони виявили, що, коли люди з високим рівнем очікувань досягяють успіху,

вони пояснюють цей успіх своєю власною особливістю.

" Я - геній, тому я отримав 5,

по тій же причині в майбутньому я буду отримувати 5 знову і знову."

Якщо ж вони провалюються, то це не тому, що вони тупі,

а тому, що екзамен було оцінено не справедливо.

Наступного разу вони справляться.

У людей з низьким рівнем очікувань все навпаки.

Якщо вони провалились - це тому, що вони тупі,

а, якщо досягли успіху,

то по причині, що екзамен виявився справді легким.

Наступного разу реальність покаже своє.

Тому вони почувались гірше.

Номер 2: Незалежно від результату

сам лише акт очікування робить нас щасливими.

Біхевіорист Джордж Ловенстейн

просив стутудентів в своєму університеті

уявити, що вони отримують пристрасний поцілунок від знаменитості, будь якої знаменитості.

Тоді він запитував: " Скільки ви б хотіли заплатити,

щоб отримати поцілунок від знаменитості,

якщо б поцілунок було доставлено відразу,

через 3 години, добу, через 3 дні,

рік, і через 10 років?

Він дізнався, що найбільше студенти хотіли заплатити

не щоб отримати поцілунок відразу,

а щоб отримати його через 3 дні.

Вони хотіли доплатити, щоб зачекати.

Та вони не хотіли чекати рік, чи 10;

ніхто не хоче старіючої знаменитості.

Три дні здавались оптимальним віріантом.

Але чому так?

Якщо ти отримаєш поцілунок відразу, він закінчиться, і з ним буде покінчено.

Але якщо ти отримаєш його через 3 дні,

то це три дні безперервного очікування, трепет очікування.

Студенти хотіли цей час,

щоб уявити, де це станеться,

і як це станеться.

Очікування робило їх щасливими.

Ось чому, між іншим, люди віддають перевагу п'ятниці, а ніж неділі.

Це справді цікавий факт,

бо п'ятниця є робочим днем, а неділя - днем відпочинку,

отже, ви б припустили, що люди вибрали б неділю,

але вони так не зробили.

Це не тому, що вони ну дуже дуже люблять перебувати в офісі,

і не можуть знести прогулянок в парку,

чи насолодитись непоспішним сніданком.

Ми це знаємо, бо коли ви запитуєте людей

про їхній зазвичай улюблений день тижня,

як не дивно, субота йде на першому місці,

тоді п'ятниця, і тоді вже неділя.

Люди віддають перевагу п'ятниці,

тому, що п'ятниця несе за собою очікування вихідних, які попереду,

і планів, які ви маєте.

В неділю єдине, на що ви можете чекати,

так це робочий тиждень.

Отже, оптимісти - це ті люди, які очікують більше поцілунків у майбутньому,

більше прогулянок в парку.

І це очікування збільшує іхній добробут.

Фактично, без оптимістичних відхилень

ми всі були б в легкій депресії.

Люди з легкою депресією

не мають відхилень дивлячись в майбутнє.

Насправді вони більш реалістичні, ніж здорові індивіди.

Але індивіти з глибокою депресією

мають песимістичну схильність.

Вони схильні чекати від майбутнього

гіршого, а ніж воно буде.

Отже, оптимізм замінює суб'єктивну реальність.

Те, яким ми очікуємо, щоб був світ, змінюється тим, як ми його бачимо.

Але це також змінює об'єктивну реальність.

Це діє як пророцтво, що самореалізується.

Це і є третьою причиною,

чому зниження очікувань не зробить вас щасливішими.

Прослідковані експерименти показали,

що оптимізм не лише пов'язаний з успіхом,

він веде до успіху.

Оптимізм призводить до успіху в науці, спорті, і в політиці.

І, напевно, найбільш неочікуваною вигодою оптимізму є здоров'я.

Якщо ми чекаємо, що майбутнє має бути світлим,

то стрес та хвилювання зменшуються.

В основному, ми можемо отримати багато вигод з оптимізму.

Але питання, яке мене справді спантеличує,

це, як зберегти оптимізм в реальності?

Як для нейробіолога, це особливо збивало з толку,

бо, згідно з всіма теоріями,

коли ваші очікування не виправдовуються, вам слід їх замінювати.

Та це не те, що ми з'ясували.

Ми просили людей приходити в нашу лабораторію,

щоб спробувати вияснити, що відбувається.

Ми просили їх оцінити ймовірність

різних жахливих подій в їхніх життях.

Наприклад, яка ймовірність того, що у вас буде рак?

І тоді ми наводили їм середню ймовірність,

що хтось, такий як вони, страждатиме від цього нещастя.

Отже, наприклад, можливість захворіти раком становить 30 відсотків.

Тоді ми запитували їх знову:

" На скільки можливим є те, що ви захворієте на рак?"

Все, що ми хотіли знати,

це, чи люди приймуть інформацію, яку ми їм дали,

і змінять свої переконання.

І, справді, вони її приймали,

але, в більшості випадків, дану інформацію,

якщо вона була кращою, ніж вони чекали.

Наприклад,

якщо хтось казав: " Ймовірність того, що я захворію на рак

становить 50 відсотків",

а ми відповідали: " Є хороші новини.

Середня імовірність - лише 30 відсотків",

після того вони казали:

" Ну, можливо моя імовірність сягає 35 відсотків".

Вони поглинали інформацію швидко і розумно.

Але, якщо хтось починав казати:

" Ймовірність того, що я захворію на рак є 10 відсотків",

а ми у відповідь: "Погані новини.

В середньому можливість захворіти є 30 відсотків",

згодом вони відповідали:

" Так. Досі думаю, що десь біля 11 відсотків".

(Сміх)

Справа не в тому, що вони не сприймали інформацію - вони її сприймали -

але набагато, набагато слабше, ніж коли ми давали

позитивну інформацію щодо майбутнього.

Це не тому, що вони не пам'ятали чисел, які ми їм подавали;

всі пам'ятають, що середня імовірність захворіти на рак

є приблизно 30 відсотків,

а середня імовірність розлучитися - біля 40 відсотків.

Та вони не думали, що ці числа мали відношення до них.

А це означає, що попереджувальні знаки, такі, як ці,

можуть мати лише обмежений ефект.

Так, паління вбиває, та зазвичай воно вбиває когось іншого.

Все, що я хотіла знати,

це що відбувається всередині людського мозку,

що застерігає нас від сприйняття цих попереджувальних знаків особисто.

Та, в той самий час,

коли ми чуємо, що ринок житла є перспективним,

ми думаємо: "Мій будинок зросте в ціні вдвічі."

Щоб спробувати це вияснити,

я просила учасників експерименту

лягти на сканер, який відображав зображення мозку.

Це виглядає так.

Використовуючи метод, так званий, як функціональне МРТ,

ми могли ідентифікувати області в мозку,

які відповідали на позитивну інформацію.

Одна з цих областей називається нижньою звивиною лівої лобової долі.

Тому, якщо хтось казав: "Моя імовірність захворіти на рак становить 50 відсотків",

І ми казали: "Хороші новини.

Середня можливість - 30 відсотків",

нижня звивина лівої лобової долі відповідала жваво.

І не важливо, чи ти завзятий оптиміст, легкий оптиміст,

чи трішки песиміст,

нижня звивина лівої лобової долі кожного

функціонувала ідеально добре,

не залежно, чи ти Барак Обама, чи Вуді Ален.

З іншого боку мозку

нижня звивина правої лобової долі відповідала на погані новини.

І ось в чому справа: вона не функціонувала дуже добре.

Чим більшим оптимістом ви були,

тим менша імовірність того, що ця область

відповість на неочікувану негативну інформацію.

Якщо вашому мозку не вдається

поєднувати погані новини щодо майбутнього,

на вас постійно будуть рожеві окуляри.

Тому, ми хотіли знати, чи можемо ми це змінити?

Чи могли б ми змінити відхилення в оптимізмі

впливаючи на розумову активність в цих областях?

Ми маємо можливість це зробити.

Це мій колега Ріота Канаі.

Він пропускає незначний магнітний імпульс

через череп учасника нашого досліду

в його нижню лобову звивину.

Роблячи це,

він впливає на активність цієї області мозку

майже півгодини.

Запевняю вас, після цього все повертається до норми.

(сміх)

Давайте глянемо, що відбувається.

Перш за все я вам покажу

середню кількість зсувів, які ми бачимо.

Так, якщо б я мала перевірити всіх вас зараз,

то це кількість, яку б ви дізналися

більше з хороших новин, пов'язаних з поганими новинами.

Зараз ми впливаємо на область,

яка, як ми виявили, інтегрує негативну інформацію в цьому завданні,

і схильність до оптимізму навіть збільшується.

Ми зробили людей більш упередженими в тому, як вони обробляють інформацію.

Тоді ми впливали на облась мозку,

яка, як ми виявили, інтегрує хороші новини в цьому завданні,

і схильність до оптимізму зникла.

Ми були дуже здивовані цими результатами,

тому, що ми могли виключити

глибоко вкорінені упередження в людей.

На цьому моменті ми зупинились і запитали себе,

чи хотіли б ми зруйнувати ілюзію оптимізму на дрібні шматочки?

Якщо б ми могли це зробити, чи хотіли б ми позбавити людей відхилень в оптимізмі?

Що ж, я вже вам сказала про всю вигоду оптимізму,

що можливо заставляє вас хотіти утримати її протягом усього життя.

Але, звичайно, є й підводні камені,

які проігнорувати буде справжньою дурницею.

Візьмемо, наприклад, повідомлення, яке я отримала

від пожежника тут у Каліфорнії.

Він каже: "Фатальність розслідувань для пожежників

часто включає таке: "Ми не думали, що вогонь це зробить,

навіть коли була вся доступна інформація,

щоб прийняти безпечне рішення."

Цей капітан збирається використати всі наші знахідки щодо оптимізму,

щоб спробувати пояснити пожежникам,

чому вони думають, так як думають,

щоб зробити їх справні свідомими щодо цих дуже оптимістичних зсувів у людей.

Отже, нереальний оптимізм може призвести до ризикованої поведінки,

до фінансового краху, до неправильного планування.

Наприклад, Британський уряд

визнав, що оптимістичні відхилення

можуть зробити індивідів більш схильними

до недооцінювання витрат і тривалості проектів.

Так, вони встановили бюджет проведення Олімпійських ігор 2012 року

за оптимістичними упередженнями.

Мій друг, який одружується через декілька тижнів,

зробив те саме із своїм весільним бюджетом.

І, між іншим, коли я запитала його про можливість розлучення,

він сказав, що впевнений, це станеться з імовірністю в нуль відсотків.

То, що б ми справді хотіли зробити,

то це вберегти себе від небезпек оптимізму,

але в той же час надіятись,

отримувати вигоду від оптимізму.

І я вірю, що ми зможемо це зробити.

Ключем тут справді є знання.

Ми не народжені з природним розумінням наших відхиленю.

Це має бути виявлено науковими дослідженнями.

Та, хорошою новиною є те, що, стаючи свідомим оптимістичних відхилень,

ми не розбиваємо ілюзію.

Це щось на зразок візуальних ілюзій,

де розуміння їх не дає їм піти.

І це добре, бо означає,

що ми повинні підбити баланс,

придумати плани і правила,

захистити себе від нереального оптимізму,

але в той самий час не полишати надію.

Я вважаю, що цей мультфільм гарно це відображає.

Тому що, якщо ти є одним з тих песимістичних пінгвінів там,

які прсто не вірять, що можуть літати,

ти очевидно ніколи і не будеш.

Бо, щоб зробити будь який прогрес,

ми повинні уявити іншу реальність,

і тоді повірити, що ця реальність можлива.

А якщо ви дуже оптимістичний пінгвін,

який просто сліпо стрибає, надіючись на краще,

ви можете бути спантеличеним, коли вдаритесь об землю.

Та, якщо ви оптимістичний пінгвін,

який вірить, що може літати,

і приєднує парашут до своєї спини

на випадок, якщо не все вийде так, як було заплановано,

ви злетите як орел,

навіть, якщо ви просто пінгвін.

Дякую.

(Аплодисиенти)