Як на одному дереві може дозрівати 40 сортів фруктів?

Митець Сем Ван Акен поділився своєю захоплюючою роботою "Дерево 40 фруктів". Це гібриди фруктових дерев, які мають плоди 40 різних фруктів: персиків, слив, абрикосів, нектаринів і вишень. Усе це дозріває на одному дереві. Спочатку це сворювалося як мистецький проект задля показу краси різнобарвного цвіту, проте згодом стало живим архівом рідкісних і реліктових видів рослин та їхньої історії, практичним (та надзвичайно смачним) способом навчити людей тонкощів вирощування дерев та яскравим символом потреби збереження біорізноманіття для забезпечення продовольчої безпеки людства. "Це більше, ніж просто їжа. Ці фрукти -- це частина нашої культури. Це частина нашої історії". - наголошує Ван Акен.

100 років тому

існувало 2000 сортів персиків,

близько 2000 різноманітних сортів слив

та майже 800 сортів яблук,
які вирощували в США.

Сьогодні залишилася тільки частинка з них,

та й вони перебувають у небезпеці через
індустріалізацію сільського господарства,

хвороби та зміну клімату.

Серед видів культур,
які під загрозою -- "Blood Cling",

червоно-м'ясистий персик, завезений
іспанськими місіонерами до Америки,

який згодом місцеві жителі
вирощували віками;

абрикос, який привезли
китайські іммігранти,

котрі приїхали працювати
на трансконтинентальну залізницю;

незліченна кількість сортів слив,
які росли на Близькому Сході

і згодом були привезені італійськими,
французькими та німецькими іммігрантами.

Усі ці сорти не місцеві.

Взагалі, майже всі ці фруктові дерева
були привезені сюди,

включно з яблунями, персиками та вишнями.

Тож це не просто їжа.

Ці фруктові дерева
вже частина нашої культури.

Це люди, які доглядали та вирощували їх,

які цінували їх настільки,
що привезли з собою

як символ власної домівки,

а також це шлях,
який вони пройшли і як поширилися.

Ці фрукти -- це частина нашої історії.

І мені дуже пощастило дізнатися про це

під час створення мого
проекту "Дерево із 40 фруктами".

Дерево із 40 фруктами -- це одна рослина,

на якій дозрівають 40 різних сортів
кісточкових плодів.

Це персики, сливи,
абрикоси, нектарини та вишні,

що зростають разом на одному дереві.

Це дерево було створене звичайним
і лишалося таким упродовж року

до весни, коли воно квітне
рожевим та білим кольорами,

потім улітку, коли приносить
беліч різноманітних плодів.

Я розпочав проект
лише з художніх причин:

я хотів змінити повсякденну реальність,

і, чесно кажучи,

певною мірою, створити дивовижний
момент, коли люди зможуть

побачити дерево у цих різних кольорах

і вкритим різноманітними фруктами.

Я створив Дерево 40 фруктів
за допомогою щеплення.

Я збирав живці взимку, зберігав їх,

а потім прищеплював
на кінці гілок навесні.

Взагалі, майже всі
фруктові дерева щеплені,

тому що їхнє насіння
є генетичним варіантом батьків.

Тож ми отримуємо те
різноманіття, яке й хотіли,

шляхом розмноження за допомогою
пересадження прищеп одного дерева

на підщепу -- інше дерево.

Досить важко повірити,

що кожне макінтошське яблуко
виросло на одному й тому ж дереві,

яке щеплювалося знову і знову
від покоління до покоління.

Але це також означає, що фруктові дерева
не можна вирощувати через насіння.

Скільки я себе пам'ятаю, я завжди
знав про тонкощі щеплення.

Мій прадідусь заробляв на життя
щепленням персикових садів

у південно-східній Пенсильванії.

І хоча я ніколи не бачив його,

коли хтось згадував його ім'я,

вони неодмінно зазначали

його магічне чи навіть містичне
вміння щеплення дерев.

Я зупинився саме
на числі 40 для свого дерева,

тому що у Західній релігії

воно не вимірюється кількісно,
проте й не безкінечне.

Це число не піддається підрахунку.

Це просто величезна кількість.

Але на початку я зіштовхнувся з проблемою,

яка полягала в тому, що я не міг
знайти 40 різних видів фруктів,

незважаючи на те, що я живу
у штаті Нью-Йорк,

який століття тому

був одним із провідних
виробників цих фруктів.

Тому, коли знищували сади,
які досліджували до того,

чи старі садові ділянки,

я збирав гілки

та щеплював їх у своєму розсаднику.

Так виглядало моє Дерево 40 фруктів,
коли лише вперше посадили.

А так воно виглядало шість років потому.

Це точно не вид спорту
з винагородою, яку отримуєш відразу.

(Сміх)

Потрібен рік, щоб зрозуміти
чи щеплення пройшло успішно;

два-три - щоб дізнатися,
чи дерево плодоносить;

і майже 8 років, перш ніж
можна буде щепити ще одне нове дерево.

Кожен із прищеплених видів

має дещо іншу форму та колір.

І я зрозумів, що створивши
хронологію періодів цвітіння кожного

у гармонійному поєднанні,

я зможу, по суті, спроектувати,
як дерево виглядатиме навесні.

Так вони з'являються протягом літа.

Плоди дозрівають з червня аж до вересня.

Спочатку вишні, потім абрикоси,

азійські сливи, нектарини та персики.

Проте мені здається, що таки забув якийсь.

(Сміх)

Хоча дерево розташоване
не у приміщенні галереї,

проте його проект триває й досі.

Це своєрідний засіб охорони
природи за допомогою мистецтва.

Я отримав прохання створити
таке ж дерево у різних місцях.

Тому я надалі досліджуватиму види,

які виникли чи історично
зросли у цій місцевості.

Я шукатиму їх лише у певній
місцевості та щеплюватиму,

щоб саджанці стали частиною агрокультури
місцевості, на якій розташовані.

Проект набув розголошення в інтернеті,

що стало дещо жахливим та принизливим.

Жахливою частиною були усі
татуювання, які я побачив,

із зображенням мого дерева.

(Сміх)

Я лиш думав: "Навіщо ти зробив це
зі своїм тілом?"

(Сміх)

А принизлива частина
полягала в отриманні запитів

від пасторів, раввинів та священиків,

які просили дерево для проведення
центральної частини служіння.

Пізніше це стало мемом --

і відповідь на питання:
"Я сподіваюся, що ні?"

["Ваш шлюб, як це дерево 40 фруктів?"]

(Сміх)

Як усі хороші меми,

цей теж призвів до інтерв'ю
у NPR's "Weekend Edition".

І, як викладач коледжу,
я думав, що досяг піку.

Ніби це вже вершина моєї кар'єри.

Проте чи знаєте ви хоч когось,
хто слухає NPR?

І через декілька тижнів після цього

я отримав лист з Міністерства оборони.

Адміністрація проекту
Defense Advanced Research запросила мене

на розмову про інновації та нововведення.

Вона швидко перетворилася на дискусію
про безпеку продуктів харчування.

Розумієте, наша національна безпека
залежить від продовольчої.

Ми створили монокультури,

які вирощують лише
декілька видів кожної культури.

Якби щось трапилося лише з однією із них,

то це мало би значний вплив на запаси їжі.

І засіб підтримання
нашої продовольчої безпеки --

це підтримка біорізноманіття.

100 років тому це відбувалося
завдяки кожному, хто мав свій садок

або невеликий гайок на задньому дворі.

Вони вирощували сорти,
які потім розповсюджувалися їхньою сім'єю.

Ось сливи лише з одного Дерева
40 фруктів за тиждень серпня.

Упродовж кількох років проекту

мені казали, що я маю
одне з найбільших зібрань цих фруктів

на Сході США.

Як для митця, це було дещо лякаюче.

(Сміх)

Але взагалі, я не знав, що я маю.

Я встановив, що більшість видів,
які я мав,

були реліктовими,

адже вони з'явилися ще перед 1945 роком,

який вважається початком
розквіту індустріалізації агрокультури.

Деякі сорти датовані тисячами років тому.

І, з'ясувавши, якими рідкісними вони є,

я став просто одержимим
ідеєю їх збереження.

І засобом для цього стало мистецтво.

Я заходив у старі сади перед їх знищенням

та забирав стовбури дерев,

які є свідченням успіху щеплення.

Я почав робити пресування
квітів та листків,

щоб створити зразки для гербарію.

Я також розпочав секвенування ДНК.

Але зрештою, я встановив собі мету
збереження історії і намагаюся робити це

за допомогою мідно-пластмасових
гравюр і друкарським описом до них.

Ось, наприклад, історія
персика Джорджа ІV,

дерево якого росло між двома
будівлями в Нью-Йорку

(хто проходив повз, неодмінно куштував),

та стало основним
торговим сортом у 19 столітті,

адже плоди його надзвичайно смачні.

Проте згодом зник,

тому що не дуже підходив

і не відповідав вимогам
сучасної агрокультури.

Але я усвідомлюю, що це частина
історії, яку потрібно розповідати.

І розповідь цієї історії повинна

містити в собі можливість доторкатися,

відчувати запах та куштувати цей сорт.

Тому я вирішив створити сад,

щоб зробити ці фрукти
доступними для людей.

Моя мета також полягала в тому,
щоб розташувати їх у найбільш

людному місці,
яке я зміг знайти.

Чесно кажучи, я почав шукати
гектар землі в Нью-Йорку,

(Сміх)

який в ретроспективі,
здавалося, був не дуже амбітним.

І, можливо, через це ніхто
не відповідав на мої дзвінки та листи.

(Сміх)

Доки нарешті через 4 роки я
отримав відповідь з Острова губернаторів.

Острів губернаторів -- це колишня
військово-морська база,

яку віддали для міста у 2000 році.

Це дозволило користуватися землею

на відстані 5 хв. їзди
пароплавом від Нью-Йорка.

Мені запропонували створити
проект "Відкритий сад",

який поверне різноманіття фруктів,

які не вирощували в Нью-Йорку
вже більш, ніж півстоліття.

Загалом, у перспективі

"Відкритий сад" складатиметься
з 50 щеплених дерев,

серед яких 200 реліктових і давніх видів.

Це сорти, що зародилися або
історично зростали у цьому регіоні.

Це такі сорти, як яблуко Early Strawberry,

який виник на 13-ій вулиці та 3-ій Авеню.

Так як фруктове дерево
не може бути вирощене з насіння,

то "Відкритий сад"
функціонуватиме як живий банк генів

або ж як живий архів цих дерев.

Як і Дерево 40 фруктів,

сад буде експериментальним;

а також символічним.

Що більш важливо, він надихне
людей взяти участь у збереженні природи

та дізнатися більше про їхню їжу.

Завдяки моєму Дереву 40 фруктів

я отримав сотні листів
від людей з одним запитанням:

"Як виростити таке дерево?"

Незаважаючи на те, що менше 3% населення

хоч якимось чином
пов'язані з агрокультурою,

"Відкритий сад" запрошує людей

взяти участь у громадській
програмі та майстер-класі,

щоб навчитися, як щеплювати дерева,
вирощувати, обрізати та збирати плоди;

скуштувати свіжі фрукти
та помилуватися цвітом;

попрацювати з місцевими
кухарями й навчитися готувати,

відновивши старовинні страви,

для багатьох з яких
і вирощували ці фрукти.

Поза територіальними
межами проекту саду

вийде кулінарна книга
з усіма старовинними рецептами.

Буде також польовий путівник

із характеристиками та
основним рисами фруктів,

їхнім походженням й історією.

Я виріс на фермі та добре
розумівся в сільському господарстві,

проте я не хотів нічого з цим робити.

Тому я став митцем.

(Сміх)

Але мушу визнати, що
це щось всередині мого ДНК.

І не думаю, що лиш я один такий.

100 років тому ми усі були
тісніше пов'язані з культурою,

вирощуванням та історією нашої їжі.

Та згодом ми відокремилися від цього.

Відкритий фруктовий сад
надасть можливість

не лише доторкнутися
до невідомого минулого,

а й допоможе нам зрозуміти,
яке може бути майбутнє у нашої їжі.

Дякую за увагу.

(Оплески)