Міф про скриньку Пандори - Ізольда Ґіллеспі

Переглянути повну версію уроку можна за посиланням: https://ed.ted.com/lessons/the-myth-of-pandora-s-box-iseult-gillespie

Пандора була першою смертною жінкою, народженою Гефестом, богом вогню. Боги дали їй мовну майстерність, знання ремісництва та емоцій. Від Зевса вона отримала два дарунки: рису цікавості і важку коробку, щільно закручену, яку ніколи не можна було відкривати. Але що то за скарб, який ніколи не бачило людське око, і чому воно знаходилося під її опікою? Ізольда Ґіллеспі досліджує таємницю скриньки Пандори.

Урок Ізольди Ґіллеспі, анімація Сільвії Прієтов.

Цікавість:

благословення чи прокляття?

Парадоксальність цієї риси характеру

була втілена для стародавніх греків

у міфічній фігурі Пандори.

Згідно з легендою,

вона була першою смертною жінкою,

чия цікавість запустила низку
приголомшливих подій.

Пандора була створена Гефестом,
богом вогню,

який заручився допомогою божественних
товаришів, щоб зробити її незвичайною.

Від Афродіти вона отримала здатність
до глибоких емоцій;

від Гермеса - мовну майстерність.

Афіна дала їй дар ремісництва
та увагу до деталей,

також Гермес дав їй її ім'я.

І нарешті, Зевс подарував
Пандорі два подарунки.

Першим даром була цікавість,

яка оселилася в її душі, зробила її
допитливою і змусила вирушити в світ.

Другий дар - важка, вигнута скриня,

яка була щільно закрита.

Але вміст, сказав їй Зевс,
не для смертних очей.

Вона не повинна була відкривати скриню
ні за яких обставин.

На землі Пандора познайомилася і
закохалася в Епіметея, талановитого титана,

якому Зевс доручив створити природу.

Він працював разом
зі своїм братом Прометеєм,

який створив перших людей,

але був навічно покараний за те,
що дав їм вогонь.

Епіметей дуже сумував за братом,

але в Пандорі він знайшов іншу
рідну душу для спілкування.

Пандора переповнювалася
захватом від життя на землі.

Вона також легко відволікалася
і могла бути нетерплячою,

через свою спрагу до знань
і бажання ставити питання оточуючим.

Вона часто розмірковувала
про вміст запечатаної скрині.

Який скарб був настільки великим,
що його ніколи не бачило людське око,

і чому він перебував під її опікою?

У неї аж руки свербіли,
так кортіло його відкрити.

Іноді вона була впевнена у тому,
що чує шепіт голосів,

і грім всередині, який

неначе намагався звільнитися.

Ця загадка зводила її з розуму.

З часом Пандора ставала все більше
і більше одержимою скринею.

Здавалося, була якась сила поза її
контролем, яка привертала увагу до вмісту,

повторювала її ім'я все голосніше
і голосніше.

Одного разу вона більше
не могла цього витримати.

Вислизнувши від Епіметея,

вона втупилася поглядом
в загадкову скриньку.

Вона б заглянула одним оком всередину,

а потім змогла б позбутися
цього відчуття назавжди...

Але при першому ж клацанні кришки
скриня розкрилася.

Жахливі істоти і звуки

вирвалися в хмарі диму і закрутилися
навколо неї, верещачи та ґелґочучи.

Переповнена жахом,

Пандора відчайдушно хапала повітря,
щоб повернути їх у в'язницю.

Але істоти бушували у грізній хмарі.

У неї раптово з'явилась страшна здогадка,
коли вони розлетілися.

Зевс використовував скриньку
як вмістилище

для всіх сил зла
і страждань, які він створив –

після вивільнення

їх вже було не зупинити.

Коли Пандора заплакала,

з ящика донеслося відлуння звуку.

Це був не моторошний шепіт демонів,

а легкий дзвін, який, здавалося,
полегшував її страждання.

Коли вона знову підняла кришку
і заглянула всередину,

теплий промінь світла піднявся
і відлетів геть.

Коли вона дивилася, як він мерехтить
слідом за злом, яке вона вивільнила,

біль Пандори ослаб.

Вона знала, що відкриття скрині
незворотнє –

але попри роздори, вона отримала надію
пом'якшити їх наслідки.

Сьогодні скриня Пандори
передбачає суворі наслідки

за втручання в невідоме –

але жагуча цікавість Пандори також
передбачає подвійність, яка лежить

в основі людської допитливості.

Чи зобов'язані ми розслідувати все,
чого не знаємо,

щоб більше відкрити землю –

чи є якісь таємниці,

котрі краще залишити нерозгаданими?