Як освоїти політику за сімейною вечерею

Хаджер Шаріф стверджує, що кожен має долучатись до прийняття рішень та політики, і починається усе з сім'ї. Її проста, однак революційна ідея полягає в тому, що батьки можуть пояснити дітям, як влаштована політика, надавши їм слово в обговоренні сімейного статуту на невимушених зборах, де усі зможуть висловлюватись, домовлятись та досягати компромісу. "Ми маємо показати людям, що політичні, національні та глобальні проблеми стосуються їх так само, як і особисті чи сімейні", - запевняє Шаріф. "Ви впевнені, що можете дозволити собі не цікавитись чи не приймати участі в політиці?"

Двадцять років тому

моя сім'я ввела систему під назвою
"П'ятничні демократичні збори".

Кожної п'ятниці о 7 вечора
ми збирались на офіційній зустрічі,

щоб обговорити поточні сімейні справи.

Ці збори проводились
під проводом одного з батьків,

у нас навіть був стенографіст.

На зборах існувало два правила.

По-перше, ви маєте право
говорити відкрито та вільно.

Нам, дітям, дозволялось
критикувати своїх батьків

без ризику бути звинуваченими
у неповазі чи хамстві.

Другим було правило
Королівського Чатем-Хаусу:

усе, що говориться на зборах,
залишається на зборах.

(Сміх)

Теми, які обговорювались на зборах,

щотижня змінювались.

Одного тижня ми говорили про те,
що ми б хотіли з'їсти,

о котрій діти мають лягати спати,

та як покращити сімейні справи,

а наступного - обговорювали
усе, що відбувалось у школі,

і як владнати суперечки
між братами й сестрами,

тобто справжні бійки.

Наприкінці кожних зборів
ми ухвалювали рішення та домовленості,

які були б чинними
щонайменше до наступних зборів.

Можна сказати, мене виховали як політика.

У 6-7 років я освоїла політику.

Я вела переговори, домовлялась,

утворювала союзи з іншими політичними силами.

(Сміх)

Якось я навіть намагалася
підірвати політичний процес.

(Сміх)

Ці збори виглядають доволі
мирно, культурно та демократично.

Але так було не завжди.

Через можливість вільно
говорити, обговорювати та критикувати,

становище часом дуже загострювалось.

Одного разу збори закінчились
для мене доволі плачевно.

Тоді мені було близько 10,

і я вчинила дещо дуже жахливе в школі,

про це я точно не розповім сьогодні...

(Сміх)

але мій брат вирішив згадати
про це на зборах.

Я не мала як себе захистити,

тому я вирішила вийти зі зборів
та бойкотувати усю систему.

Я буквально написала офіційного листа
та вручила його своєму татові,

оголошуючи про свій бойкот.

(Сміх)

Я вважала, що якщо я
припиню відвідувати збори -

система обвалиться,

(Сміх)

але збори продовжували проводитись

і часто вони приймали рішення,
які були мені не до вподоби.

Але я не могла оскаржити ці рішення,

оскільки я не відвідувала збори,

і тому не мала права йти проти них.

Іронічно, коли мені виповнилося 13,

я знову почала відвідувати ці збори,

після довготрималого бойкоту...

оскільки була одна проблема,
яка стосувалась мене одної,

і ніхто з сім'ї не піднімав цю тему.

Вона полягала в тому,
що після кожної вечері

посуд просили помити завжди лише мене,

тоді як мої брати ніколи цього не робили.

Це було несправедливо, нечесно,
це притісняло мої права,

тож я хотіла обговорити це на зборах.

Переконання, що хатні справи -
це жіноча або ж дівоча робота,

досить довго існувало
майже в кожному суспільстві,

тож щоб його побороти,
мені потрібен був план.

На зборах мої брати стверджували,

що ніхто з хлопців, яких ми знали,
не займався миттям посуду,

чому у нашій сім'ї має бути інакше?

Але батьки були на моєму боці
і вирішили, що брати мають допомагати.

Однак вони не могли змусити їх,
тож проблему це не вирішило.

Не бачачи виходу з моєї ситуації,
я вирішила відвідати ще одні збори

і висунула нову систему,
яка була б справедливою для всіх.

Я запропонувала, щоб посуд за всіма

мив не лише хтось один,

а кожен член сім'ї мив свій посуд сам.

І як жест доброї волі,

я пообіцяла мити також і каструлі.

Так мої брати більше не могли б сказати,

що це не чоловіча справа -

мити посуд після всієї сім'ї,

оскільки моя система передбачала,
що кожен член сім'ї

миє посуд лише після себе
і турбується про себе.

Усі погодились на мою пропозицію,

роками це була наша система миття посуду.

Те, чим я поділилась - сімейна історія,

але це ніщо інше, як політика.

Кожна сфера політики включає
прийняття рішень,

в ідеалі цей процес має охоплювати

людей з різним досвідом,

інтересами, думкою, гендером,

вірою, расою, етносом, віком і так далі.

Усі вони повинні мати однакову можливість

долучатись до прийняття рішень
і впливати на ті рішення,

які прямо чи непрямо
позначаться на їхньому житті.

Ось чому мені важко зрозуміти
молодих людей, які говорять:

"Я надто молодий, щоб займатись політикою,
та навіть, щоб мати політичну думку"

Так само, як і жінок, які стверджують:

"Політика - це брудний світ,
у який я не хочу втягуватись"

Мене турбує, що політика
й політична участь

стали настільки поляризованими
у багатьох частинах світу,

що звичайні люди вважають,
що аби приймати участь у цьому,

вони мають бути відкритими активістами,

а це не так.

Я хочу запитати молодь, жінок
та й взагалі звичайних людей:

Ви впевнені, що можете дозволити собі
не цікавитись і не долучатись до політики?

Політика - це не лише активізм.

Це усвідомленість,

це проінформованість, це увага до фактів.

Якщо можливо, це участь в голосуванні.

Політика - це інструмент,
за допомогою якого ми формуємось

як група чи суспільство.

Політика регулює майже всі аспекти життя,

і не приймаючи в ній участі,

ви буквально дозволяєте іншим
вирішувати, що вам їсти, де,

чи матимете ви право на медичну допомогу,

безкоштовну освіту,

розмір вашого податку,

коли ви підете на пенсію,

розмір вашої пенсії.

Інші також вирішують, чи достатньо
вашої раси чи етнічності,

щоб вважати вас злочинцем,

чи можна внести вас у список терористів
лише через вашу релігію чи національність.

І якщо ви вважаєте себе
сильною, незалежною людиною,

на яку не впливає політика,

подумайте ще раз.

Я звертаюся до вас
як молода жінка з Лівії,

країни у розпалі громадянської війни.

Після більш як 40 років
авторитарного правління,

це не те місце, де політична участь

жінок та молоді можлива,
вона не заохочується.

Майже на всіх політичних діалогах,
які відбулись за останні роки,

навіть на тих, що скликались
іноземними державами,

присутніми були виключно
чоловіки середнього віку.

У країнах, як Лівія,
з підірваною політичною системою,

чи в ілюзорно дієздатних установах,
включно з міжнародними організаціями,

на теперішній час системи прийняття рішень

будуються не на принципі "люди для людей",

вони встановлюються меншістю для меншості.

Як показує історія, майже завжди
цією меншістю були чоловіки,

які складали закони, положення,

принципи політичної участі,
засновані на переконаннях,

віруваннях, світобаченнях, мріях

та прагненнях лише однієї групи людей,

тоді як усі інші залишались осторонь.

Напевно, усі з нас чули таку думку:

"Що жінки, не кажучи вже
про темношкіру молодь,

розуміють у політиці?"

Якщо ви молодий,

і в багатьох частинах світу - жінка,

ви часто чуєте від досвідчених політиків:
"Вам не вистачає політичного досвіду".

Коли я чую подібне,

мені цікаво, який саме досвід
вони мають на увазі.

Корупції у політичній системі?

Розв'язування війни?

Чи вони мають на увазі

панування прагнення
до економічної вигоди

над інтересами довкілля?

Якщо це і є політичний досвід,

то так...

(Оплески)

ми, жінки та молодь, не маємо
політичного досвіду взагалі.

Мабуть, не варто звинувачувати
у цьому лише політиків,

адже звичайні люди, у тому числі й молодь,

не цікавляться політикою.

А навіть ті, хто цікавляться,
не знають, як долучатися.

Це має змінитись, і ось що я пропоную.

Ми маємо навчити людей змалку

приймати рішення та впливати на них.

Кожна сім'я - це міні-політична система,

причому, зазвичай, не демократична,

оскільки батьки приймають рішення,
які стосуються усіх членів сім'ї,

тоді як діти рідко мають право голосу.

Так само політики приймають рішення,
які впливають на всю націю,

у той час, як ми, люди,
рідко беремо у них участь.

Ми маємо це змінити,

і щоб досягти цього
на систематичній основі,

ми маємо донести до людей,

що політичні, національні,
глобальні проблеми

стосуються їх так само,
як і особисті чи сімейні.

Тож якщо ми хочемо цього досягти,
я пропоную та раджу вам

спробувати систему
"Сімейних демократичних зборів".

Це дозводить вашим дітям
випробувати свої здібності

та навчить приймати рішення змалечку.

Політика - це ведення бесід,

у тому числі й важких,

які ведуть до рішень.

Для того, щоб вести бесіду,
вам потрібно долучатись,

не відділятись,
як це робила я в дитинстві,

засвоїла урок лише набивши шишок,
і була змушена повернутись.

Якщо ваші діти долучатимуться
до сімейної дискусії,

вони виростуть

та знатимуть, як прийняти участь
у політичній дискусії.

І що найважливіше, найважливіше,

вони допоможуть долучити інших.

Дякую.

(Оплески)