Давайте подолаємо цифровий розрив!

П'ять мільярдів людей не вміють користуватися Інтернетом. Алеф Молінарі розширює можливості людей, які виключені з цифрового світу, даючи їм доступ до комп'ютерів, і навчає їх, як ними користуватися.

Цифровий розрив - це мати,
якій 45 і вона не може отримати роботу,

бо не вміє
користуватися комп'ютером.

Це іммігрант, який не знає, що може
безкоштовно зателефонувати своїй родині.

Це дитина, яка не може
виконати домашнє завдання,

тому що вона не має
доступу до інформації.

Цифровий розрив - це новий
етап неграмотності.

Цифровий розрив також
визначається як:

розрив між окремими особами
і спільнотами,

тими, що мають доступ до
інформаційних технологій

і тими, які його не мають.

Чому так відбувається?
Існує три причини..

По-перше, люди не можуть
отримати доступ до цих технологій,

бо не можуть собі їх дозволити.

По-друге, вони не знають,
як їх використовувати.

По-третє, люди не знають
переваг технологій.

Розглянемо деякі основні статистичні дані.

Населення світу складає
близько 7 мільярдів людей.

З них близько 2 мільярдів
включені у цифровий формат.

Це приблизно 30%
усього населення світу,

а це означає, що залишилося
70% світу -

близько 5 мільярдів людей -

не має доступу
до комп'ютера або Інтернету.

Давайте на хвилю задумаємось
над цим числом.

П'ять мільярдів людей -
це чотири Індії,

які ніколи не користувались комп'ютером,
ніколи не мали доступу до Інтернету.

Отже, ми говоримо про цифрову безодню,

а не цифровий розрив.

Тут видно карту Кріса Гаррісона,

на якій зображено інтернет-з'єднання
по всьому світу.

Ми бачимо,
що більшість інтернет-з'єднань

зосереджені у Північній Америці
та Європі,

в той час, як інша частина світу охоплена
тінню цифрового розриву.

Далі видно зв'язки,
місто-місто, по всьому світу,

ми можемо побачити, що більшість
отриманої інформації

створюється між Північною Америкою
та Європою,

в той час як інша частина світу
не передає свої ідеї чи інформацію.

Що це означає?

Ми живемо у світі,
який матиме цифрову революцію,

революцію, про яку всі думають,
що будуть її частиною,

але 70% світу, які є "цифровим виключенням",
не є частиною цього процесу.

Що це означає?

Ну, люди за межами цифрового світу
не зможуть конкурувати

на ринках праці майбутнього,

вони не будуть в них задіяні,
вони будуть менш інформовані,

вони будуть менш натхненними

і менш відповідальними.

Інтернет не повинен бути розкішшю,

тому що це основна соціальна необхідність
ХХІ століття.

Без нього ми не можемо працювати .

(Оплески)

Дякую.

Він дозволяє нам підключитися до світу.

Розширює можливості.

Наділяє нас соціальною участю.
Це інструмент для змін.

Як же ми будемо
долати цей цифровий розрив?

Є багато моделей,
що намагаються подолати цей розрив

та залучити населення в цілому.

Але питання полягає в тому,
чи вони дійсно працюють?

Я певний, що всі знають проект
"Один ноутбук на дитину",

в якому дбають, щоб кожна дитина
мала по комп'ютеру.

Проблема полягає у тому,

чи дійсно ми хочемо, щоб
діти приносили комп'ютери додому,

в будинки з несприятливими умовами?

І ми також повинні зрозуміти,
що даючи дитині комп'ютер,

ми також передаємо витрати,
дуже високі витрати,

такі як Інтернет, електрика, програмне
забезпечення, обслуговування, оновлення.

Таким чином, ми повинні створювати
різні моделі,

моделі, які допомагають сім'ям,
а не додають їм тягар.

Також не забуваймо
про вуглецевий слід.

Уявіть собі п'ять мільярдів ноутбуків.

Як тоді виглядатиме світ?

Уявіть собі небезпечні залишки,
які будуть генеруватися.

Уявіть собі сміття.

Отже, якщо дати один комп'ютер
одній людині,

і помножити це число на 5 мільярдів,

навіть якщо ноутбук коштує 100 доларів,

потрібно буде 483 трильйони доларів.

Тепер давайте припустимо, що ми беремо
в розрахунок лише молодь віком від 10 до 24.

Це приблизно 30% від населення,
що належить до "цифрового виключення".

Тоді це буде 145 трильйонів доларів.

Яка країна має таку суму?

Це не стійка модель.

Тому, врахувавши це,
ми створили іншу модель.

Ми створили RIA, іспанською мовою

або англійською, навчальна
та інноваційна мережа,

яка являє собою
мережу громадських центрів,

які надають освіту через
використання технологій.

Ми хотіли таким чином збільшити
кількість користувачів комп'ютерів

та зменшити вартість інфраструктури
з розрахунку на одного користувача,

а також надати можливість
доступу до освіти і технології

кожному у межах цих спільнот.

Подивимось на базове порівняння.

РІА має 1650 комп'ютерів.

Якщо б ми використовували
модель "Один ноутбук на дитину"

у співвідношенні 1 до 1,

то ми були б корисні
1650 користувачам.

Натомість ми створили центри,

які працюють довше, ніж школи,

але також включають все населення -

наймолодшому користувачеві - 3 роки,
найстарішому - 86 -

і з цим, менш ніж за два роки,
ми змогли отримати 140 000 користувачів,

з яких -

(Оплески)

Дякую.

з яких 34 000 вже закінчили наші курси.

Інша справа з "Ноутбук для кожної дитини" -
те, що проект не гарантує

освітнє використання комп'ютера.

Технологія - ніщо без змісту.

Ми повинні її використовувати
як засіб, а не як закінчення.

Як досягти такого високого ефекту?

Не можна просто залучитись у спільноту
і робити вигляд, що змінюєш її,

потрібно розглянути чимало факторів.

Ми займаємось
«міською акупунктурою».

Спочатку ми вивчаємо
географію місцевості.

Візьмемо, наприклад, Екатепек.

Це один з найбільш густонаселених
муніципалітетів у Мексиці.

У ньому дуже низький рівень доходів.

Дивимося на основний ландшафт:
на дороги, вулиці,

потік пішоходів та транспортних засобів.

Тоді розглядаємо доходи, освіту.

Потім створюємо там центр

у місці, де планується "зцілити тіло",

маленька необхідність
для зміни структури міста.

Ось так ми працюємо.

Отож, є чотири основних елементи,
які необхідно розглянути

при використанні освіти
через технології.

Перш за все, потрібно створити простір.

Потрібно створити для громади
такий простір,

що відповідає потребам
дітей та старших,

потребам кожної людини,
що живе в межах цієї спільноти.

Ми створюємо простори,
що збудовані з перероблених матеріалів.

Ми використовуємо модульну архітектуру
для зниження екологічного впливу.

По-друге, з'єднання.

Під з'єднанням я маю на увазі не тільки
підключення до Інтернету,

що надто просто.

Нам потрібно створити зв'язок,
що є взаємозв'язком людей.

Інтернет - це дуже складний організм,

що підживлюється з ідей, думок
та емоцій людини.

Потрібно створювати мережі,
що сприяють обміну інформацією.

По-третє, зміст.

Освіта без змісту нічого не варта.

І не можна заявляти
про встановлення відносин

тільки комп'ютера з дитиною.

Тому ми створюємо напрямок,
дуже базовий навчальний напрямок,

навчаємо людей,
як користуватися комп'ютером,

інтернетом, офісним
програмним забезпеченням.

А через 72 години
ми створюємо цифрових громадян.

Не можна вважати, що люди
просто натискатимуть на клавіші

й від цього стануть включеними
в цифровий світ,

потрібно налагодити процес.

А після цього люди можуть осилювати
триваліший навчальний маршрут.

І по-четверте, практика.

Потрібно навчати не тільки користувачів,

але й людей, що зможуть
допомагати з навчанням

цих "студентів".

Коли ми говоримо про цифровий розрив,

люди мають упередження,
відчувають страх

та не розуміють,
як це може доповнити їх життя.

Отже ми тренуємо фахівців,

які можуть допомогти
у розриві цього цифрового бар'єру.

У нас є чотири елементи:

у нас є створений простір,

зв'язок,

зміст і підготовка.

Ми створили
цифрове освітнє співтовариство.

Але є ще один елемент,

що має переваги,

бо це не надрукований, статичний вміст.

Цей елемент динамічний,
його можна змінювати.

Ми надаємо контент,
а потім проводимо навчання,

Згодом аналізуємо зразки для користувача
заради покращення змісту.

Таким чином, утворюється замкнуте коло.

І воно дозволяє нам надавати освіту

за різними типами інтелекту

і відповідно до різних
потреб користувача.

Саме тому

ми повинні вважати технологію
механізмом, що змінюється

відповідно до людських процесів.

Я хочу розповісти історію.

У 2006 році я почав жити тут.

Це одна з найбідніших громад
у всій Мексиці.

Я приїхав зняти документальний фільм
про людей, які живуть у смітті,

їхні будинки будуються зі сміття,

вони їдять сміття,
одягаються у сміття.

І після двох місяців життя з ними,

спостереження за дітьми
та їхньою роботою,

я зрозумів, що єдине,
що може змінити

і зламати цикл бідності - це освіта.

І можна використати технології,
щоб дати освіту цим громадам.

Є ще одна ціль.

Суть у тому, що технологія
не врятує світ.

Але ми можемо використовувати технологію
для допомоги собі.

Я впевнений, що кожен
присутній тут відчув,

що технологією рухає людська енергія.

Тож давайте використовувати цю енергію,
щоб зробити світ кращим.

Дякую.

(Оплески)