Нам потрібно слідкувати за водою так, як ми стежимо за погодою

Нам потрібна глобальна служба погоди для води, -- каже підприємець і стипендіат програми TED Fellow Сонаар Лутра. У виступі на тему екологічної відповідальності Лутра показує, як можна було б спрогнозувати нестачу води та ризики за допомогою глобальних зусиль щодо збору даних -- так само, як ми стежимо за рухом штормів -- і краще слухати те, що говорить нам земля.

Нам потрібно створити
службу погоди для води.

Однак, поки ми колективно
не вимагатимемо підзвітності,

стимулів для її фінансування не буде.

Вперше я виступав тут
на конференції TED вісім років тому.

Я лиш закінчив аспірантуру
і зовсім не думав,

що за ці кілька хвилин на сцені,

я формував питання,
які мені будуть ставити

протягом наступного десятиліття.

Як більшість молодих та амбітних,

я розраховував вирішити світові проблеми,

точніше, світові проблеми з водою

завдяки моїй технології.

Мені було чому вчитися.

Це приваблювало мене,

бо я вважав, що наші найбільші проблеми
з якістю води досі наявні,

оскільки їх важко визначити.

І я припускав,

що нам лише потрібні простіші,
швидші та доступніші датчики.

Я помилявся.

Хоча це і правда, що для управління
ризиками, пов'язаними з водними ресурсами,

потрібні кращі дані
та більше технологій,

сьогодні ми ледве використовуємо ті
незначні дані про воду, які ми маємо.

Наші головні проблеми з водою
існують через те, що ми не робимо,

і через проблеми, яких ми не визнаємо.

Насправді, це нескладне питання:

до чого спонукають нас дані
про водні ресурси -

нам потрібно зберігати більше,

а забруднювати менше.

Але нинішні дані не допоможуть нам
спрогнозувати нові ризики,

що стоять перед бізнесом та ринками.

Вони надзвичайно швидко
стають неактуальними.

Раніше дані мали більшу цінність,

але, по суті, не показували нам
з реальною точністю,

скільки в нас водних ресурсів,

чи який у них склад.

Розглянемо статистику споживання води
за останнє десятиліття

кожної країни "Великої двадцятки".

Однак ці цифри не вказують на те,

що жодна з цих країн безпосередньо не
вимірює, скільки води вона використовує.

Це все оцінки,

які засновані на застарілих моделях,

що не враховують кліматичну кризу,

а також її вплив на водні ресурси.

У 2015 році, Ченнаї, це шосте
за величиною місто Індії,

пережило найгірші повені століття.

Сьогодні його водойми майже сухі.

Щоб це сталося, знадобилося три роки,

три роки із середньою кількістю опадів.

Це відбувається швидше, ніж більшість
країн підсумовує свої дані про воду,

включно зі США.

І хоча були прогнози,

які передбачали сильний дефіцит
води в Ченнаї,

жоден з них, насправді, не зміг допомогти
нам точно визначити, коли або де

це відбудеться.

Це новий тип проблеми з водою,

оскільки швидкість, з якою змінюється
кожен аспект нашого водного циклу,

прискорюється.

Нещодавно ООН застерегло,

що ми щотижня стикаємося з однією новою
надзвичайною ситуацією щодо клімату.

Попереду велика невизначеність
щодо якості води.

У більшості країн це рідкість,
якщо деякі водойми перевіряють

на наявність більш ніж декількох
забруднюючих речовин на рік.

Замість тестування ми використовуємо
метод "моделі розведення"

для управління забрудненням.

А тепер уявіть, що у мене є басейн,
розміром з олімпійський,

я наповнив його прісною водою
і додав одну краплю ртуті.

Вона розведеться до однієї
частинки на мільярд ртуті,

що Всесвітня організація охорони здоров'я

вважає безпечним.

Але якби відбулося непередбачене
зменшення кількості води --

менше ґрунтових вод, слабші течії,
менше води в басейні --

вода в басейні розрідилась би менше,

і все стало б більш токсичним.

І саме так більшість країн
справляються із забрудненням.

Вони використовують цю модель,
щоб показати, яке забруднення безпечне.

Ця модель має явні слабкі місця,

але вона працювала досить добре,
коли у нас було багато води

та передбачувана погода.

Тепер, коли ми цього не робимо, нам треба
буде інвестувати та розробляти

нові стратегії збору даних.

Але перш ніж це зробити, ми повинні
діяти на основі даних, які ми вже маємо.

Це пожежа від загоряння
реактивного палива.

Як багато хто з вас знає,

викиди реактивного палива відіграють
величезну роль у змінах клімату.

Та ви можете не знати,
що Міністерство оборони США

є найбільшим у світі споживачем
реактивного палива.

І коли вони гасять реактивне паливо,

вони зобов'язують використовувати
вогнегасну піну, зображену тут,

яка містить клас хімічних речовин
під назвою ПФАС.

Ніхто не використовує більше цієї піни,
ніж Міністерство оборони США,

і кожен раз, коли її використовують,
ПФАС потрапляє у наші водні системи.

У всьому світі військові використовують
цю піну з 1970-х.

Ми знаємо, що ПФАС викликає рак,
вроджені вади,

і зараз він такий розповсюджений
у навколишньому середовищі,

що, здається, ми знаходимо його майже
у всьому живому, що ми перевіряємо,

і навіть у нас самих.

Але поки що Міністерство оборони США
не несе відповідальності

за забруднення ПФАС,

і не притягнене до відповідальності.

І хоча зараз намагаються припинити
використання цих пін для пожежогасіння,

але безпечніші та ефективніші
альтернативи не запроваджують.

Насправді, вони використовують
інші речовини ПФАС,

які, наскільки ми знаємо, можуть
спричинити гірші наслідки для здоров'я.

Отже, сьогодні державна відповідальність
стирається до точки ліквідації,

а ризик відповідальності
за забруднення води зникає.

Які типи стимулів це створює
для інвестування у наше майбутнє води?

Протягом останнього десятиліття
середні світові інвестиції

у компанії з водних технологій
на ранньому етапі

складали менше 30 мільйонів
доларів щороку.

Це 0,12% світового венчурного капіталу
для компаній ранньої стадії.

А витрати держави не ростуть
аж так швидко.

І при більш детальному розгляді,
ми бачимо, що вода -- не пріоритет.

У 2014 році федеральний уряд США витрачав
11 доларів на одного громадянина

на водну інфраструктуру,

проти 251 долара на ІТ-інфраструктуру.

Отже, коли ми не використовуємо дані,
які ми маємо,

ми не заохочуємо інвестиції
у нові технології,

ми не заохочуємо подальший збір даних

і, звичайно, не заохочуємо інвестиції для
забезпечення майбутнього водних ресурсів.

Тож ми приречені?

Я все ще вивчаю те,

як поєднати приреченість і терміновість
з потенційними діями,

тому що Грета Тунберг
і Бунт проти вимирання

не хочуть нашої надії --
вони хочуть, щоб ми діяли.

То що ми можемо зробити?

Важко уявити життя без погодних служб,

але до сучасного прогнозування погоди

у нас не було комерційних авіаперельотів,

звичною справою було те,
що кораблі губилися в морі,

і одна буря могла призвести
до дефіциту продовольства.

Коли ми винайшли радіо-
і телеграфні мережі,

все, що було потрібно
для вирішення цих проблем --

відстежувати рух штормів.

І це заклало основу для глобальних зусиль
щодо збору даних,

від яких сьогодні залежить кожне
домогосподарство та бізнес.

І це було результатом скоординованого
та послідовного збору даних,

а ще результатом вироблення культури,
яка вбачала більшу цінність

у відкритій оцінці та обміні інформацією
щодо ризиків,

з якими ми стикаємося.

Глобальна служба погоди для води
допоможе нам прогнозувати її нестачу.

Це може допомогти нам здійснити нормування
ще до того, як резервуари пересохнуть.

Це може допомогти нам виявити зараження
ще до того, як воно пошириться.

Це може захистити наші ланцюги поставок,

забезпечити наші продовольчі запаси,

і, можливо, найголовніше --

це дасть змогу точно оцінити ризик,

якого слід остерігатися.

Ми знаємо, що можемо це зробити,
тому що ми це вже зробили з погодою.

Але це потребуватиме ресурсів.

Нам потрібно заохочувати більші
інвестиції у воду.

Інвестори, венчурні капіталісти:

частина ваших коштів та портфелів
повинна бути спрямована на воду.

Ніщо не є більш цінним,

і, зрештою, підприємствам потрібно
зрозуміти водні ризики,

щоб залишатися конкурентоспроможними
у світі, в який ми вступаємо.

Крім венчурного капіталу,

існує також багато перспективних
державних програм,

які заохочують економічний розвиток
за допомогою податкових пільг.

Новий варіант у США, який
використовує моя компанія,

називається "зони можливостей".

Вони пропонують сприятливий податковий
режим для інвестування приросту капіталу

у конкретні проблемні
та малозабезпечені райони.

Зараз це сфери,

які також стикаються
з величезним водним ризиком,

тому це створює вирішальні стимули
для роботи безпосередньо з громадами,

яким найбільше потрібна допомога.

І якщо ви не хочете робити
такі інвестиції,

але володієте землею в США,

чи знаєте ви, що можете
використовувати свою землю

для постійного збереження якості води

на правах сервітуту?

Ви можете призначити постійне право
місцевому земельному тресту

зберігати вашу землю

та встановити конкретні цілі
щодо якості води.

І якщо ви досягнете цих цілей,

ви будете винагороджені щорічною суттєвою
податковою знижкою.

Скільки земель могла б захистити
наша глобальна спільнота за допомогою

цих та інших програм?

Вони потужні, оскільки пропонують
доступ до нерухомості,

необхідної для того, щоб закласти основу
глобальної служби погодних умов для води.

Але це спрацює лише в тому випадку, якщо
ми використаємо програми за призначенням,

а не просто як засоби для ухилення
від сплати податків.

Коли було створено
консерваційний сервітут,

неможливо було передбачити,
наскільки корпоративні забрудники

вкоренилися в екологічних рухах.

І ми звикли, що компанії
говорять про кліматичну кризу,

але не роблять нічого, щоб її зупинити.

Це підриває практики та вплив
цих програм,

але також показує,
що їх треба реформувати.

Чому б не використовувати сервітути
за призначенням:

для встановлення та досягнення
амбітних цілей збереження?

Чому б не створити можливості
в зонах можливостей?

Тому що, по суті, безпека водних ресурсів
вимагає підзвітності.

Підзвітність -- це не корпоративний
забруднювач, що спонсорує екологічні групи

та музеї.

Це конфлікт інтересів.

(Оплески)

Має бути така підзвітність,

яка зробить ризик ухилення від
відповідальності занадто дорогим,

щоб продовжувати забруднювати
та витрачати нашу воду.

Досить говорити пусті слова. Час діяти.

І з чого краще почати, як не з наших
найбільших забруднювачів,

зокрема Міністерства оборони США,
яке фінансують платники податків.

Кого і що ми захищаємо, коли
американські солдати, їхні родини

та люди, які живуть біля
військових баз США за кордоном,

п’ють токсичну воду?

Глобальна безпека вже не може
залишатися осторонь захисту нашої планети

чи колективного здоров'я.

Від цього залежить наше виживання.

Аналогічно,

сільське господарство у більшості країн
залежить від субсидій,

що фінансуються платниками податків,

які виплачуються фермерам для забезпечення
та стабілізації поставок продовольства.

Ці стимули є вирішальним моментом для нас,

оскільки сільське господарство відповідає
за споживання 70 відсотків усієї води,

яку ми використовуємо щороку.

Стік добрив та пестицидів --

це два найбільші джерела забруднення води.

Давайте реорганізуємо ці субсидії,
щоб вимагати

покращення ефективності використання води

та зменшення забруднення.

(Оплески)

Нарешті:

ми не можемо очікувати прогресу,

якщо не хочемо протистояти
конфлікту інтересів,

що пригнічує науку,

підриває інновації

та перешкоджає прозорості.

Це в інтересах суспільства --

вимірювати та ділитися всім,
про що ми можемо дізнатися,

про ризики, з якими ми стикаємось у воді.

Реальність відсутня, поки її не виміряють.

Для її виміру потрібна не лише технологія.

А ще й наше колективне прагнення.

Дякую.

(Оплески)