Останні 10 років
я вивчала недержавні збройні групи:
збройні організації, як-от терористи,
повстанці та ополченці.
Я задокументувала, що роблять ці групи,
коли вони не стріляють.
Моя ціль -- краще зрозуміти
цих жорстоких діячів
та вивчати методи впливу для зміни позиції
від насильницьких занять
до ненасильницької конфронтації.
Я працювала в польових умовах,
у світі політики та в бібліотеці.
Розуміння недержавних збройних груп -
ключ до розв'язання тривалих конфліктів,
тому що війна змінилась.
Раніше це було змагання між державами.
Але це вже не так.
Сьогодні це конфлікт між державами
та недержавними діячами.
Наприклад, з 216 мирних угод,
підписаних між 1975 та 2011,
196 було підписано між державою
та недержавними діячами.
Тож нам потрібно розуміти ці групи;
ми повинні або залучити їх,
або перемогти їх у процесі розв'язання
конфлікту, який має завершитись успіхом.
Тож, як нам зробити це?
Потрібно знати, що змушує
ці організації існувати.
Ми багато знаємо про те,
як вони воюють, чому вони воюють,
та ніхто не дивиться, що вони роблять,
коли не воюють.
Тим не менш, збройна боротьба
та беззбройна політика пов'язані між собою.
Це частини однієї організації.
Ми не можемо зрозуміти цих груп,
не кажучи вже про перемогу,
якщо у нас немає повної картини.
Озброєні групи на сьогодні
є складними організаціями.
Взяти за приклад ліванську Хізболлу,
відому своїм насильницьким
протистоянням проти Ізраїлю.
Але з моменту її створення в 1980,
Хізболла також створила
політичну партію
з мережею соціальних служб
та воєнним апаратом.
Точно так само, палестинський Хамас,
відомий терористичними атаками
проти Ізраїлю,
також перебуває в Секторі Газа з 2007.
Тож ці групи роблять більше,
ніж просто стріляють.
Вони багатозадачні.
Вони створюють комплекс
апаратів зв'язку --
радіостанцій, телеканалів,
інтернет сайтів
та соціальних медіа програм.
І ось, ви бачите журнал ІДІЛ,
надрукований англійською,
виданий для вербування новобранців.
Збройні групи також інвестують
в комплексні збори коштів --
не для грабунку, а для створення
прибуткових підприємств;
наприклад, будівельних компаній.
Ці заходи є ключовими.
Вони дають цим групам змогу
збільшувати свою силу,
збільшувати кошти,
більше вербувати
і розвивати власний бренд.
Збройні групи роблять і дещо інше:
вони будують міцні зв'язки
з населенням,
інвестуючи в соціальні служби.
Вони будують школи, керують лікарнями,
створюють професійно-навчальні програми
чи програми мікрокредитування.
Хізболла пропонує
всі ці послуги та навіть більше.
Збройні групи шукають
підтримки серед населення,
пропонуючи щось,
чого не дає держава:
безпеку та захист.
Початковий ріст Талібану
в охопленому війною Афганістані,
чи навіть початок
сходження ІДІЛ,
можна зрозуміти, як сподівання,
що ці групи
гарантують безпеку.
На жаль, у цих випадках
гарантування безпеки
мало невимовно високу ціну
для населення.
Та загалом, забезпечення
соціальних послуг заповнює прогалину,
розрив в управлінні, залишений урядом,
та дає цим групам змогу
підвищувати свій вплив
та потужність.
Наприклад, на виборах 2006 року
перемогу Хамасу
неможливо зрозуміти, якщо
проігнорувати соціальну роботу цієї групи.
Так, це дійсно складна картина,
тоді як на Заході,
коли ми дивимось на збройні групи,
ми думаємо про насильницьку сторону.
Але цього не достатньо, щоб зрозуміти
силу цих груп,
стратегію чи довгострокову перспективу.
Ці групи гібридні.
Вони розвиваються, бо заповнюють прогалину,
залишену урядом,
вони виникають,
щоб мати зброю і займатись політикою,
брати участь у насильницькій боротьбі
й забезпечити управління.
І що комплекснішими та складнішими
стають ці організації,
то менше ми думаємо про них
у якості суперника держави.
Як ви звете такі групи,
як Хізболла?
Вони керують частиною території,
виконують адміністративні функції,
збирають сміття,
керують каналізаційною системою.
Це держава? Це група повстанців?
Чи, можливо, щось ще,
щось інакше чи нове?
А щодо ІДІЛ?
Лінії розмиті.
Ми живемо в світі держав,
недержав, та чогось посередині,
і що слабкіші держави,
як на Близькому Сході сьогодні,
то більше недержавних діячів
виходять та заповнюють цю прогалину.
Це має значення для урядів,
бо якщо врахувати ці групи,
вони мають більше інвестувати
в невійськові інструменти.
Заповнення урядової прогалини
має бути центром
будь-якого сталого підходу.
Це багато значить
і для миротворства.
Якщо ми краще розумітимемо збройні групи,
ми краще знатимемо,
які стимули запропонувати,
щоб заохотити перехід
від насилля до ненасилля.
У цьому новому контексті
між державами та недержавами
військова сила може виграти деякі битви,
але не дасть нам
ні миру, ні стабільності.
Щоб досягнути цих цілей,
нам потрібні довгострокові інвестиції,
аби заповнити прогалини безпеки,
прогалини управління,
які давали цим групам змогу
процвітати на початку.
Дякую за увагу.
(Оплески)