Давайте вирушимо на південь.

Ви всі в даний момент прямуєте на південь.

Ось південний напрямок, сюди.

І ящо ви здолаєте шлях 
у 8000 кілометрів з цієї кімнати,

то опинитесь у найпівденнішій точці Землі,

тобто на полюсі.

Послухайте, я не дослідник.

Я не спеціаліст з питань довкілля.

Я, власне, лише вцілілий,

і ці фотографії, які я показую вам, 
небезпечні.

Це танення льодовиків Південного
та Північного полюсів.

Пані та панове,

нам потрібно слухати, 
що говорять нам ці місця,

бо, в іншому випадку,
ми будемо просто виживати

тут, на планеті Земля.

Я на власні очі бачив ці місця,

а ходьба по танучих крижинах океану,

без сумніву, є найстрашнішою подією

в моєму житті.

Антарктика - це місце, 
що вселяє великі надії.

Вона знаходиться під охороною після підписання
Договору про Антарктику у 1959 році.

У 1991 був укладений договір на 50 років,

згідно з яким в Антарктиці заборонено
видобуток корисних копалин,

і в цей договір можна внести поправки,

зміни, доповнення, чи навіть
відмовитись від нього

не раніше 2041 року.

Пані та панове,

люди далеко на північ звідси, в Арктиці,

вже користуються

цим таненням льоду,

розробляючи надра територій, 
які були вкриті льодом

впродовж останніх 10, 20, 30 000,

100 000 років.

Невже їм не під силу 
підсумувати інформацію

і подумати: "Чому, власне, цей лід тане?"

Це таке дивовижне місце,

ця Антарктика, і я наполегливо працюю

впродовж останніх 20 років,

щоб бути впевненим у тому, що те, 
що відбувається тут, на півночі,

ніколи не трапилось, не змогло б 
трапитись на півдні.

Як це все почалось?

Для мене все почалось, коли мені було 11.

Погляньте на цю стрижку. 
Вона трохи дивна. (Сміх)

В 11 років справжні дослідники 
надихнули мене

на спробу стати першим, 
хто пішки йтиме до обох полюсів.

Мене дуже надихало і те,

що ідея про полюсного мандрівника

досить добре спрацьовувала у спілкуванні 
з дівчатами на студентських вечірках.

Це надихало трохи більше.

Пройшли роки, сім років збирання грошей,

сім років відмов,

сім років порад від рідних про те, 
що мені потрібні консультація

та психіатрична допомога,

і, в результаті, ми троє мандруємо 
до південного географічного полюсу

під час найдовшого за всю історію Землі
походу, організованого самотужки.

На цьому фото ми стоїмо на території

розміром як Сполучені Штати Америки,

і ми там самі по собі.

Ми без радіозв'язку 
та технічної підтримки.

Під нашими ногами 90 відсотків 
усього льоду на світі,

70 відсотків світових запасів питної води.

Ми на ній стоїмо.

В цьому полягає сила Антарктики.

Під час подорожі ми зіткнулись 
з небезпекою льодовикових тріщин,

сильним морозом,

настільки сильним, 
що піт під одягом замерзає,

зуб на зуб не потрапляє,

вода може замерзнути у вас на очах.

Скажімо, було трохи прохолодно. (Сміх)

І через 70 відчайдушних днів 
ми прибули на Південний полюс.

Ми це зробили.

Однак щось трапилось зі мною 
під час тої 70-денної подорожі у 1986,

щось, що привело мене сюди, і це боляче.

Через ураження мої очі за 70 днів
змінили колір.

Наші обличчя покрились пухирями.

А шкіру можна було здирати, 
і ми не знали чому.

Після нашого повернення додому 
співробітники НАСА повідомили нам,

що виявлено озонову діру в атмосфері

над Південним полюсом,

і ми ходили під нею того ж року, 
коли її виявили.

Ультрафіолетові промені сягали льоду, 
відбивались, палили нам очі,

нищили обличчя.

Це був ще той шок - (Сміх) -

і це змусило мене задуматись.

У 1989 ми попрямували на північ.

Шістдесят днів, кожен крок віддаляв нас
від безпеки на суші

через замерзлий океан.

Знову було безнадійно холодно.

Ось я заходжу голий після миття
при -60 за Цельсієм.

І якщо хтось коли-небудь вам скаже:
"Мені холодно" -- (Сміх) --

якщо ця людина виглядає ось так, 
то їй холодно, точно.

(Оплески)

І на відстані 1000 кілометрів 
від безпечної суші

нас спіткала катастрофа.

Північний Льодовитий океан тане у нас під ногами,
на 4 місяці раніше, ніж будь-коли в історії.

А ми за 1000 кілометрів 
від безпечного місця.

ЛІд навколо нас дає тріщини, кришиться, 
і я думав: "Невже ми помремо?"

Однак того дня в моїй голові 
щось перемкнуло

і я зрозумів, що ми, наш світ, 
перебуваємо у стані виживання,

та це почуття не покидало мене
довгих 25 років.

У той час нам треба було рухатись вперед, 
щоб не загинути.

І це не телешоу на виживання.

Якщо щось піде не так, це справді 
означатиме життя або смерть,

і наш хоробрий афроамериканець Дерил,

котрий став американцем, 
який першим ступив на Північний полюс,

через 200 кілометрів шляху не відчував
своїх п'ят через обмороження.

Він мусив рухатись далі, що він і робив,

і через 60 днів на льоду
ми опинились на Північному полюсі.

Ми це зробили.

Так, я став першою в історії достатньо безрозсудною 
людиною, що побувала на обидвох полюсах,

проте це був наш успіх.

Але, на жаль, після повернення додому

все було не так весело.

Я почувався дуже пригніченим.

Досягнути мети часто складніше, 
ніж, власне, втілити її у життя.

Я почувався спустошеним, 
самотнім, збанкрутілим.

У мене не було надії,

однак надія з'явилась в образі
великого Жака Кусто,

і він надихнув мене 
на втілення місії 2041.

Оскільки це був Жак, він дав
мені чіткі вказівки:

залучай світових лідерів, веди переговори 
з представниками промисловості та бізнесу,

а найважливіше, Робе, надихай молодь,

оскільки вони відповідальні за збереження
Антарктики в майбутньому.

Стосовно світових лідерів, то ми відвідали
кожен світовий Саміт Землі,

кожен з трьох, на нашій 
безстрашній яхті, 2041,

двічі у Ріо, раз у 92-му і раз у 2012,

а також Саміт Землі у Йоганнесбурзі.

Ми здійснили найдовшу в історії 
подорож вздовж суходолу яхтою,

здолавши 13 000 кілометрів 
довкола всієї Південної Африки,

намагаючись надихнути понад мільйон
молодих людей особисто,

розповідаючи про 2041 та про довкілля.

За останні 11 років ми організували
для понад 1000 людей,

представників промисловості та бізнесу,
чоловіків та жінок із різних компаній,

студентів з різних куточків світу, 
мандрівку до Антарктики,

і під час цих поїздок ми змогли вивезти

понад 1500 тонн металобрухту.

Для цього знадобилось вісім років, 
і я так пишаюсь цим,

бо ми здійснили його вторинну переробку
тут, у Південній Африці.

На переробку відходів 
ще змалку мене надихнула

моя мама.

А ось і вона, до речі, моя мама --

(Оплески) --

моя мама досі займається 
вторинною переробкою,

на 100-му році свого життя, чи це не фантастично?

(Оплески)

І коли -- я люблю свою маму -

(Сміх)

Але коли Мама народилась,

населення нашої планети становило
лише 1,8 мільярда людей,

і коли мова йде про мільярди,

ми залучали молодь
з промисловості та бізнесу

в Індії, Китаї.

Це якісно нові нації, 
які відіграватимуть велику роль

у вирішенні питання збереження Антарктики.

Це неймовірно, нам вдалось залучити і надихнути
до участі жінок із Середнього Сходу,

часто вони були першими представниками
своїх націй у Антарктиці.

Дивовижні люди, повні натхнення.

Щоб доглядати за Антарктикою,

вам слід спочатку допомогти людям
налагодити контакт з цим дивовижним місцем,

налагодити стосунки, встановити зв'язок,

навіть закохатись.

Поїздка в Антарктику - це привілей,

важко передати словами.

Я дуже щасливий,

і я побував там 35 разів у своєму житті,

і всі люди, які побували там разом з нами, 
повертаються додому великими чемпіонами,

не лише для Антарктики,

але і для своїх співвітчизників.

Давайте повернемось до того, з чого ми починали: 
танення льодовиків Північного та Південного полюсів.

І це погані новини.

Шість місяців тому 
представники НАСА повідомили,

що шельфовий льодовик Західної Антарктики 
на даний час розколюється.

Величезні площі брил льоду --

подивіться, яка Антарктика велика, 
навіть у цьому порівнянні --

Величезні площі брил льоду
відколюються від Антарктики,

розміром з маленькі країни.

Згідно з розрахунками НАСА, 
рівень моря підніметься,

це вже точно,

на один метр протягом наступних 100 років,

а це стільки ж часу, 
скільки вже прожила моя мама.

Це станеться,

тому я усвідомив, що збереження Антарктики

та наше виживання на Землі пов'язані.

І є дуже просте рішення.

Якщо на практиці ми використовуватимемо 
більше відновлюваних джерел енергії,

якщо ми раціональніше ставитимемось
до енергозбереження на місцях,

прозоріше керуватимемо справами 
нашого енергетичного комплексу,

не буде жодних фінансових підстав 
використовувати ресурси Антарктики.

Це буде фінансово недоцільно,

і якщо ми краще використовуватимемо власні енергоносії, 
то також зможемо сповільнити,

а, можливо, навіть зупинити

це велике танення льодовиків, 
яке нас лякає.

Це серйозний виклик, тож якою буде
наша відповідь на нього?

Нам доведеться повернутись востаннє,

і наприкінці наступного року

ми повернемось 
на Південний географічний полюс,

куди ми пішки прибули 30 років тому,

і повторно здолаємо наш шлях 
у 1600 кілометрів,

проте цього разу для виживання використовуватимемо
лише відновлювані джерела енергії.

Ми пройдемо по льодовикових шапках,
які далеко внизу вже тануть,

з надією надихнути людей 
на певні вирішення цієї проблеми.

Це мій син Барні.

Він поїде зі мною.

Він рішуче налаштований йти пліч-о-пліч 
зі своїм батьком,

і його завдання полягає у тому, 
щоб передати ці послання

та донести їх до свідомості
майбутніх молодих лідерів.

Я надзвичайно ним пишаюсь.

Молодець, Барні.

Леді та джентельмени,

той, хто вижив, бачить проблему, однак не йде геть 
зі словами: "Яка різниця?"

Вцілілий бачить проблему 
і працює над її вирішенням,

поки вона не перетвориться на загрозу.

У нас залишилось 27 років, 
щоб зберегти Антарктику.

Всі ми її власники.

Всі ми несемо відповідальність.

Той факт, що вона нікому не належить, 
можливо, свідчить про наш успіх.

Антарктика - моральний екватор у снігу,

по один бік якого ми повинні боротись,

наполегливо боротись за цей прекрасний,
недоторканий куточок на Землі.

Я знаю, що це можливо.

Ми плануємо це зробити.

І наостанок я процитую слова Гете.

Я намагався жити за таким принципом.

"Якщо ви можете щось зробити, 
або вам здається, що можете,

починайте зараз,

бо сміливість таїть в собі генія, 
силу та магію."

Успіху всім вам.

Дуже вам дякую.

(Оплески)